Рішення

від 23.01.2023 по справі 490/3274/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/904/2021 Справа № 490/3274/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Позднякову Є.В., без участі сторні,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Регіональний сервісний центр МВС в Миколаївській області про стягнення заборгованості за договором позики та визнання договру купівлі-продажу транспортного засобу недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за договром позики та визнання договру купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, вякому просить стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договром позики від 11 березня 2019 та від 10 травня 2019 року в загальному розмірі 124 170 доларів США; в національній грошовій одиниці гривні за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі по суті спору ; визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу від 22 травня 2020 року, за яким ОСОБА_3 , продала ОСОБА_4 транспортний засіб БМВ Х1, 2011 року випуску , д\з НОМЕР_1 недійсним; стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь позивача грошові кошти у розмірі 11771,20 грн судовго збору.

В обгрунтування позову посилається на те, що в строк до 11 квітня та до 10 липня 2019 року відповідно ОСОБА_2 повинен був повернути йому заборгованість за двома договорами позики в загальному розмірі 95600 доларів США, проте до теперішнього часу їх не повернув, мотивуючи відсутністю коштів.

Таким чином з урахуванням трьох відостків річних та пені на час звернення до суду з цим позовом в межах річного строку давності загальний розмір зобовязань складає 124 170,04 доларів США, які складаються з суми заборгованості за догвором позики від 11.03.2019 року у розмірі 41 600 доларів США, 3% річних за цим договром у період з 13.04.2019 по 03.06.2020 року у розмірі 1426,14 доларів США; заборгованості за договором позики від 10.05.2019 року у розмірі 54000 доларів США, 3% річних за цим договром за період з 11.07.2019 року по 03.06.2020 року у розмірі 1456,32 долари США нарахованими увідповідності до положень ст. 625 ЦК України; а також згідно ст. 1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996 року № 543/96-ВР розміру пені , обрахованої за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня 12 654,62 долари СШа за першим договором за вказаний період, та 13032,96 доларів США за другим договором за вказаний період.

Вказані договори позики укладав ОСОБА_2 , проте кошти отримував він в період перебування в шлюбі з ОСОБА_3 , отже презюмується, що згідност. 65 СК України, що кошти, одержані за договорами використані в інтересах сім`ї. Таке підтверджується і фактом придбання подружжям транспортних засобів 27.07.2019 року БМВ Х1, д\н НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_3 і 03.03.2020 року автомобілю Лексус РХ 350, д\н НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_2 , тобто в період після отримання грошових коштів від позивача за договорами позики. За такого, вважає, що ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , є солідарними боржниками перед ОСОБА_1 .

В подальшому , коли він повідомив, що він має намір звернутися до суду з позовом про стягнення з відповідачів Пастух заборгованості, подружжя переоформило автомобіль БМВ на свого родича ОСОБА_4 , уклавши формальний фіктивний договір купівлі-продажу вказаного автомобіля 22 травня 2020 року. За такого, вважає цей договір фіктивним, до того ж автомобілем продовжують користуватися відповідачі сім`я ОСОБА_5 , та вчиненим з метою уникнути відповідальності перед позивачем за договорами позики. За такого вважає, що цей договір є фіктивним на підставі положень ст. 234 ЦК Україн, як такий, що не був спраямований на реальне настання обумовлених ним наслідків.

08 липня 2020 року на адресу суду надійшли письмові пояснення по суті спору від третьої оосби РСЦ МВС в Миколаївській області , в яких просили прийняти рішення суду на підставі наявних матеріалівс прваи та з урахуванням наданих пояснень. Так, 22 травня 2020 року у ТСЦ РСЦ МВС у Миколаївській області на підставі договру купівлі-продажу від 22.05.2020 року № 4841/2020/2007579 відбулалася перереєстрація ТЗ ВМВ Х1, 2011 р.в., з ОСОБА_3 , на ОСОБА_4 . Реєстраційна операція була проведена з дотриманням приписів діючого законодавства України. До того ж, вищевказний ТЗ на даний час зареєсьровано за іншим власником.

24 вересня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позов від відповідачки ОСОБА_3 , в яких вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, щ не підлягають задоволенню. Зазначає, що не надавал своєї згоди на отримання позичкових коштів своїм чоловіком від позивача . З 2018 року вона припинила проживати однією сім`єю з ОСОБА_2 , оскільки той почав зловживати спиртними напоями та вона забрала спільну доньку та переїхала проживати до своєї матері. Після того, як в травні 2019 він пройшов курс кодування, в серпні 2019 ркоу вони поновили сімейні стосунки. Їй взагалі невідомо , чи отримував він гроші від ОСОБА_1 , але в будь-якому разі кошти не були витрачені в інтересах родини. Автомобіль ВМВ вона придбала на кошти, позичені від свого родича ОСОБА_4 , і при цьому досягнута домовленість, що якщо вона не зможе повернути йому позичені кошти, то зобов`язується перефоромити на останнього цей автомобіль. Автомбіль Лексус вони придбали ввже в березні 2020 року на кошти, від продажу в жовтні 2019 ркоу їх автомобіля Тойота, отже жодного відношення до коштів ОСОБА_6 ці автомобілі не мають.

Також зазначає, що положення ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» не застосовується до грошових зобов`язань у іноземній валюті, адже подвійна облікова ставка НБУ застосовується лише до грошових зобов`язань визначених у національній грошовій одиниці- гривні. Також цей закон не застсовується до правовідносин, які склалися між фізичними особами.

В червні 2021 року предстаник відповідача ОСОБА_3 адвокат Євтєєва Т.В, надала додаткові письмові заперечення на позовну заяву, в яких зазначає, що ОСОБА_3 , дізналася про укладення її чоловіком цих договорів позики лише підсля отримання судової повістки та копії позову від суду , до цього часу їй нічого не було відомо про справи ОСОБА_2 з ОСОБА_1 . Крім того, як їй повідомив чоловік, він взагалі не підписував жодних договрів з позивачем.

В листопаді 2022 року представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 надав додаткові письмові пояснення по справі , в яких не погоджується з викладеними в позові обставинами та заперечує проти його задоволення. Ще раз наголошує, що ОСОБА_3 , не було відомо про позичання коштів її колишнім чоловіком у ОСОБА_1 , тим більше вона не надавал своєї згоди на укладення таких договорів. Вважає, що сторони цих договорів навмисно оформили прості письмолві договори на таку значну суму коштів, без їх нотаріального посвідчення, інакше ОСОБА_2 вимушений був би їй про це повідомити та попросити нотаріально посвідченої згоди. Автомобіль БМВ був придбаний нею особисто за кошти, позичені у ОСОБА_8 , в подальшому в зв`язку з неможливістю повернути суму боргу, вона і передала його у власність позикодавця. Жодним чином отримані від ОСОБА_1 кошти не були використані в інтересах їх з ОСОБА_2 сім`ї , тим більше на придбання автомобілів. Зазначає, що позивачем не доведено жодними належними доказами, що вказані правочини уклаладилися в інтерсах сім`ї ОСОБА_5 та отримані кошти були використані в інтересах сім`ї, натомість тягар доказування заявлених вимог лежить саме на позивачеві.

Ухвалою суду від 04 червня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі. У зв`язку з великою навантаженістю, призначено підготовче судове засідання на 24.09.2020 року.

Ухвалою суду від 04.06.2020 року заяву позивача про забезпечення позовузадоволено частково.

Накладено обтяження у вигляді арешту на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та на все рухоме майно, що належить ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) в межах грошової суми в розмірі 3 327 198 грн. - до набрання судовим рішенням по справі законної сили. .Заборонено укладати усі види угод, пов`язані з відчуженням вищевказаного нерухомого та рухомого майна.В задоволенні інших вимог заяви - відмовлено.

Протокольною ухвалою суду від 17 грудня 2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду на 12 березня 2021 року.

В судовому засіданні 14 травня 2021 року відповідач ОСОБА_2 , через СІЗО надав заяву про відмову від проведення судового засідання в режимі відеокнференції , просив проводити судове засідання за його особистої присутності ( наразі він пребуває в ДУ "Миколаївський слідчий ізолятор" за ухвалою судді Заводського районного суду м.Миколаєва - до 20.05.2021 року) та надав пояснення, що заявляє клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки заперечує справжність свого підпису на договорах позики.

Ухвалою суду від 14.05.2021 року відкладено судове засідання по справі на 16 червня 2021 року .

Ухвалою суду від 16 червня 2021 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Євтєєвої Т.В. . про призначення почеркознавчої експертизи по цивільній справі задоволено та ризначено у справі судову почеркознавчу експертизу. Призначено у справі судову почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставити наступні запитання:

-Чи виконаний підпис на оригіналі Договору позики від 11 березня 2019 року під словом "Позичальник" - самим ОСОБА_2 чи іншою особою?;

- Чи виконаний підпис на оригіналі Договору позики від 10 травня 2019 року під словом "Позичальник" - самим ОСОБА_2 чи іншою особою?

Проведення експертизи доручено експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України .

Ухвалою суду від 09.07.2021 року зупинено провадження по справі на час проведення судової почеркознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду від 16.06.2021 року.

9.11.2021 року на адресу суду надійшов висновок експерта судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою від 10.11.2021 року поновлено провадження у справі та призначеносудове засідання у справі на 03.02.2022 року .

Ухвалою судувід 18.07.2022року судове засідання з розгляду цивільної справи № 490/3274/20 відкладено до 11 жовтня 2022 року.

Судовий розгляд справи неодноразово відкладвся через неявку відповідачів.

В останнє судове засідання, представник позивача адвокат Сабанов В.М. надав суду заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, підтримують позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 , та його представник адвокатка Лисенко В.М, неодноразово в судове засідання не з`являлися, повідомлялися судом належним чином, причини неявки суду не повідомили. В минулих судових засіданнях адвокатка Лисенко В.М.заперечувала проти заяявлених позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 в останнє судове засідання надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, просив відмовитиу задоволенні позову.

Відповідачка ОСОБА_3 через свого представника адвоката Ксенжика К.В. надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, просили відмовити у задоволенні позову.

Допитані в якості свідків в судовому засіданні ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які є друзями сина позивача ОСОБА_11 , суду пояснили, що їх запросив ОСОБА_12 до офісу свого батька на розі АДРЕСА_2 , де вони стали свідками, як ОСОБА_2 без жодного примусу підписує за досягнутою домовленістю з ОСОБА_1 договори позики 11 березня 2019 року , при цьому він приїзжав на цю угоду з дружиною , та 10.05.2019 року , тут він приїзжав один, отримав дійсно від ОСОБА_1 обумовлену в розписках суму грошей готівкою, перерахував їх та уїхав.

Враховуючи відсутність підстав, передбачених ст. 223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, що в судове засідання не з`явились.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що відсутні перешкоди для ухвалення рішення суду за письмовими матеріалами справи без участі сторін, оскільки сторони подали суду заяви по суті справи, подача яких передбачена ст.ст.178,179,180 ЦПК України, отже позиція сторін суду зрозуміла та їй буде дана належна оцінка при ухваленні рішення.

Також при прийнятті такого рішення судом враховано і те, що розгляд цієї цивільної справи буде в повній мірі відповідати завданням цивільного судочинства, серед яких є, окрім вимог щодо справедливого та неупередженого розгляду справ,такожі вимогащодосвоєчасногорозглядуцивільноїсправи(ч.1ст. 2 ЦПК України).

За вищезазначеного, судомзробленовисновок, щоу справі наявні усі необхідні докази для ухвалення рішення суду в межах предмету позовних вимог (положення ч.1ст. 77 ЦПК України) та з урахуванням положень ст.ст.77,80,89 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, зміст заперечень стосовно позовних вимог, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення стосовно них, об`єктивно оцінивши докази за принципами ст. 89ЦПК Україниу сукупності з нормами чинного законодавства України, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 11 березня 2019 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем , та ОСОБА_2 , як позичальником, був укладений в простій письмовій формі Договір позики , за яким позичальник прийняв від позикодавця грошові кошти у сумі 41 600 доларів США с троком на один місяць без сплати процентів в строк до 11 квітня 2019 року з правом дострокового повернення. Згідно п. 4 вказаного Договру, грошові кошти в повному обсязі передані позикодавцем і отримані позичальником до підписання договору. Факт передачі грошових коштів і прийняття їх позичальником підтверджують свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10

10 травня 2019 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем , та ОСОБА_2 , як позичальником, був укладений в простій письмовій формі Договір позики , за яким позичальник прийняв від позикодавця грошові кошти у сумі 54 000 доларів США строком на два місяці без сплати процентів в строк до 10 липня 2019 року з правом дострокового повернення. Згідно п. 4 вказаного Договру, грошові кошти в повному обсязі передані позикодавцем і отримані позичальником до підписання договору. Факт передачі грошових коштів і прийняття їх позичальником підтверджують свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Згідно Висновку експерта від 09.09.2021 року № СЕ-19/115-21/10933-ПЧ , підписи на оригіналах Договору позики від 10 травня 2019 рокута Договору позики від 11 березня 2019 року під словом "Позичальник" виконані ОСОБА_2 .

Статтею 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другоїстатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За такого, факт укладення між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 вказаних договрів Позики та отримання ним коштів підтверджується наявними у справі письмовими доказами та показами свідків.

Згідно з частиною першою статті15, частиною першою статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до положень статей526,530,598,599 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першоюстатті 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першійстатті 627 ЦК Українивизначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно достатті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом частини першоїстатті 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

З системного аналізу норм статті1046,1047 ЦК Українивбачається, що оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо в тексті останнього сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей1046,1047 ЦК Українисуд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.

Таким чином, оскільки під час розгляду справи про стягнення заборгованості за договором позики до предмету доказування входять факти, що свідчать про укладення між сторонами договору позики, його умови, передання та повернення грошових коштів, то наявні в матеріалах справи копії договорів позики ( також судом досліджено і їх оригінали) , в яких зазначено, що позичальник ОСОБА_2 отримав обумволену суму позики в повному обсязі - є належними доказами.

Відповідно достатті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.Відомостей про визнання недійсними договорів позики матеріали справи не містять.

Встановивши факт існування між позивачем та ОСОБА_2 договірних правовідносин, а також факт невиконання позичальником своїх зобов`язань із повернення суми позики, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми боргу за договорами позики, а саме суми заборгованості за договором позики від 11.03.2019 року у розмірі 41 600 доларів США та суми заборгованості за договором позики від 10.05.2019 року у розмірі 54000 доларів США.

Доказів виконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики та повернення ОСОБА_1 у встановлений строк суми, визначеної пунктами 1, 2 договорів, справа не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) вказала, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першоїстатті 1046 ЦК України, а також частини першоїстатті 1049 ЦК Україниналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Що стосується вимог позову про стягнення 3% річних за договором від 11.03.2019 троку за період з 13.04.2019 по 03.06.2020 року у розмірі 1426,14 доларів США та за договором позики від 10.05.2019 року за період з 11.07.2019 року по 03.06.2020 року у розмірі 1456,32 долари США нарахованими увідповідності до положень ст. 625 ЦК України.

На підставі частини першоїстатті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як свідчить тлумаченнястатті 526 ЦК Україницивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини другоїстатті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 204/3530/17 (провадження № 61-10592св20) зазначено: «у контексті статей524,533-535,625 ЦК Україниможна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскількистаття 625 ЦК Українирозміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другоюстатті 625 ЦК Українинарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другійстатті 625 ЦК Українипрямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов`язання визначене у розмірі 13 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 13 000,00 доларів США. Отже, у частині другійстатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. З ухваленням рішення про стягнення боргу зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося, тому кредитор має право на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставістатті 625 ЦК Українивиникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».

За такого, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 , як позичальник, належним чином взяті на себе зобов`язання задоговорами позики не виконав, унаслідок чого утворилась заборгованість за цими договорами , яка підлягає стягненню , то на користь позивача з нього слід стягнути і суму 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язанняв загальному розмірі 2882, 46 доларів СШа за двома договорами позики за період з наступного дня строку виконання зобов`язань і до 03.06.2019 року включно. Розмір зазначеної заборгованості вірно обрахований позивачем та відповідає вимогам закону.

При цьому суд при визначенні періоду нарахування 3% річних враховує принципи диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки позивач не подавав до суду в установленому ЦПК України порядку заяву про збільшення позовних вимог суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та визначити інший, більший період для нарахування сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення.

Що стосується вимог позову про стягнення розміру пені згідно ст. 1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996 року № 543/96-ВР, обрахованої за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня 12 654,62 долари СШа за договором від 11.03.2019 року, та 13032,96 доларів США задоговором від 10.05.2019 року.

Частиною 1статті 546 ЦК Українивстановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина першастатті 547 ЦК України); різновидом неустойки є пеня, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, другастатті 549 ЦК України).

Відповідно достатті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першоюстатті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезазначеного Закону встановлено, що розмір пені, передбаченийстаттею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Тобто дія вказаногоЗаконуна спірні відносини не поширюється.

У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що: «Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання, як розмір і порядок сплати пені за час прострочення виконання зобов`язання, положення частини першоїстатті 1050 ЦК Українине можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченогоЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) її застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру пені на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню - буде суперечити частинам першій, третійстатті 1049 ЦК Українищодо обов`язку позичальника.

Таким чином, оскільки сторонами не досягнуто в договорах домовленості з приводу розміру пені, а вказаний Закон, на який як на підставу своїх позовних вимог посилається позивач, не поширюється на спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення зобов`язання за договором позики задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позову про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики з ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу своїх позовних вимог посилався на те, що борг за договором позики є спільним боргом подружжя, тому стягненню підлягає з обох відповідачів.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням нормЦК Українипідлягають застосуванню нормиСК України.

Відповідно достатті 60 СК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина першастатті 21 СК Українивизначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першоїстатті 36 СК Українишлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Так, положеннястатті 60 СК Українисвідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Згідно з частиною третьоюстатті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьоїстатті 61 СК Україникореспондує частині четвертійстатті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина другастатті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина другастатті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Судувід 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження№ 14-712цс19) та у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц (провадження № 61-773св20).

Відповідачами не заперечується, що на час отримання коштів в позику та підписання договорів позики, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 дійсно проходив кодування від алкогольної залежності 17.05.2019 року.

Також наданою до матеріалів справи вайбер-перепискою між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтверджується, що вона не знала про борги чоловіка, який переховувася не лише від кредиторів, але і від неї.

В подальшому під час судових засідань в поданому до суду клопотанні про призначення судової експертизи, ОСОБА_3 заявляла, що не знала про отримання у борг ОСОБА_2 такої великої суми грошей від ОСОБА_1 , більш того ОСОБА_2 їй повідомив, що взагалі не отримував цих коштів від ОСОБА_1 , не пам`ятає, щоб підписував такі договори, а якщо і підписував, то потім і під психологічним примусом з боку останнього.

В договорах позики не зазначено, на які цілі була отримана позика та не вказано, що ОСОБА_3 як дружина позичальника надавала згоду на її отримання.

Відповідно до статей12,81 ЦПК Україникожна сторонаповинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)(стаття 89 ЦПК України).

Згідно з частинами першою - третьою статті12, частинами першою п`ятою, шостою статті81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не доведено та судом не встановлено, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що грошові кошти, одержані за договорами позики, ОСОБА_2 використав у інтересах сім`ї колишнього подружжя з ОСОБА_3 .

Тлумачення частини четвертоїстатті 65 СК Українисвідчить, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом в постанові від 03 травня 2018 року, справа № 639/7335/15-ц.

У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що …[визнаючи боргове зобов`язання за договором позики, укладеним на загальну суму 60 000 доларів США, спільним боргом подружжя, апеляційним судом не перевірено доводи про те, чи були витрачені отримані грошові кошти в інтересах сім`ї, а також не з`ясовано, чи надавала дружина у письмовій формі згоду на укладення договору позики].

З тексту договорів позики вбачається, що стороною договорів є відповідач ОСОБА_2 , який підтверджував отримання сум у борг з обов`язком їх повернення, інших даних, а також підпису відповідачки ОСОБА_3 , договори не містять. Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 була обізнана про договір позики та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти отримані ОСОБА_2 за договорами позики, останнім використані та витрачені в інтересах сім`ї, не надано.

Так, умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя;перебування позичальника у шлюбі на час виникнення правовідносин позики, як і обізнаність його подружжя про укладення договору позики, не свідчить про згоду на укладення вказаного правочину саме в інтересах сім`ї та само по собі не є підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу.

Проте перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

Позивачем не надано жодних належних доказів на спростування заперечень відповідачки. Сам факт придбання на її ім`я автомобіля в липні 2019 року ( до того ж враховуючи, що згідно даних Сайту АвтоРіа, вартість цього автомобіля становить в середньому 13 000 доларів США) жодним чином не доводить його придбання на позичені у ОСОБА_1 коштив загальному розмірі 95 600 доларів США. А щодо придбання подружжям автомобіля Лексус в 2020 року то взагалі доказів такого суду не надано.

Встановивши, що при укладенні договорів позики у простій письмовій формі ( адже і позивач не скористався своїм правом та не вимагав нотаріального посвідчення договорів на таку значну суму коштів) , не було отримано згоди відповідачки ОСОБА_3 на їх укладення, а правочин виходить за межі дрібно-побутового, використання коштів в інтересах сім`ї та цільового використання коштів позивачем не доведено, в розписках не вказано цільового призначення коштів позики, пов`язаного з інтересами сім`ї;установлені обставини не підтверджують, що кошти за договорами позики були надані та використані в інтересах сім`ї, що заперечувалось відповідачкою - суд дійшов висновку про відсутність підстав для солідарного стягнення боргу за договором позики.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 02 листопада 2022 рокуу справі № 754/6033/18 (провадження № 61-2852св21) ; від 30 вересня 2020 року у справі № 607/3973/18 (провадження № 61-12628св19); від 17 серпня 2022 року у справі № 553/679/21(провадження № 61-3564св22); від 12 квітня 2022 року у справі № 233/4751/20; від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц (провадження № 61-12830св21) ; від 28 серпня 2019 року № 638/20603/16, від03 травня 2018 року № 639/7335/15.

Що стосується вимог позову провизнання недійсним як фіктивного договору купівлі-продажу транспортного засобу від 22 травня 2020 року, за яким ОСОБА_3 , продала ОСОБА_4 транспортний засіб БМВ Х1, 2011 року випуску .

Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, 27.07.2019 року за ОСОБА_3 , зареєстровано автомобіль легковий, загальний універсал В, ВМВ Х1, 2011 року випуску, д/н НОМЕР_2 .

В подальшому 22 травня 2020 року у ТСЦ РСЦ МВС у Миколаївській області на підставі договру купівлі-продажу від 22.05.2020 року № 4841/2020/2007579 відбулалася перереєстрація ТЗ ВМВ Х1, 2011 р.в., д/н НОМЕР_2 , з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати оспорюваний договір купівлі-продажу недійсним на підставі статті 234 ЦК України.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Вказаною нормою права визначено, що підставою недійсності правочинує недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (частина третя статті 215, 216 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 234 ЦК України фіктивнимє правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 21 травня 2020 рокуу справі № 468/1736/17-ц (провадження № 61-47845св18).

Таким чином, у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до абов момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), Верховного Суду від 16 грудня 2020 рокуу справі № 461/6252/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 760/21747/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Цивільно-правовийдоговір неможе використовуватисяучасниками цивільнихвідносин дляуникнення сплатиборгу абовиконання судовогорішення суду(фраудаторнийдоговір). Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься:момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Згідно постанови Великої Палати ВС від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), ВП ВС зробила висновок, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Проте,позивачем взагаліне наданосуду належнихі допустимихдоказів,що передбаченіоспорюваним договоромкупівлі-продажуправові наслідкине настали.Натомість,сторони цьогодоговору вчиниливсі передбаченідоговором дії,виконали його,набувач майна ОСОБА_4 ,в подальшомурозпорядився придбаниммайном,не довівпозивач іте,що оспорюванийдоговір вчиненосаме на шкоду кредиторам , тобто є фраудаторним договором. Так, вказаний договір був укладений через рік після настання строку виконання зобов`язання, доказів того, що відповідачі знали, що позивач буде звертатимся до суду в цей період ( крім того враховуючи, що позивач надав другу позику ОСОБА_2 вже після настання строку повернення боргу за першим договором і при неповерненні суми боргу) суду не надано. Не надано суду доказів і того, що ціна оспорювана договору не була ринковою та була відсутня оплата ціни контрагентом боржника ( адже взагалі не заявлялося клопотання про витребування копії цього догвору для можливості його оцінки судом). Твердження позиваач, що не відбувалася реальна передача автомобіля і ним продовжує користуватися відповідачка також взагалі нічим не підтверджені, а рішення судуд не може грунтуватися на припущеннях.

Отже відсутні правові підстави для визнання такого правочину недійсним з підстав фіктивності.

Крім того, за поясненнями третьої особи, вищевказний ТЗ на даний час зареєстровано за іншим власником.

За такого, оскільки заявляючи вимогу про визнання догвору недійсним, позивач не заявляв суду клопотання про залучення до участі у справі дійсного власника такого майна- що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цих вимог.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру позовних вимог у розмірі 8335,75 грн. (98482,46 / 124170,04 х 10510 = 8335,75 ).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.12,13,79-81,258,263,265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) заборгованість за договорами позики від 11 березня 2019 року та від 10 травня 2019 року у розмірі 98 482,46 доларів США, яка складається з 95 600 доларів СШа основної заборгованості та 2882, 46 доларів США 3% річних.

У задоволенні позовних вимог про стягнення пені - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8335,75 грн.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або проголошення рішення без участі сторін строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 23 січня 2023 року.

Суддя О.А.Гуденко