Ухвала

від 30.03.2023 по справі 490/3274/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2-зз/490/3/23 Справа № 490/3274/20

Центральний районний суд м. Миколаєва

УХВАЛА

Іменем України

30 березня 2023 року Центральний районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі - Позднякову Є.В., без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві заяву представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Ксенжика Костянтина Вікторовича про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі №490/3274/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа Регіональний сервісний центр МВС в Миколаївській області про стягнення заборгованості за договором позики та визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики від 11 березня 2019 та від 10 травня 2019 року в загальному розмірі 124 170 доларів США; в національній грошовій одиниці гривні за курсом НБУ на день ухвалення рішення у справі по суті спору ; визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу від 22 травня 2020 року, за яким ОСОБА_1 , продала ОСОБА_4 транспортний засіб БМВ Х1, 2011 року випуску недійсним; стягнути з відповідачів на користь позивача грошові кошти у розмірі 11771, 20 грн. судового збору.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва 04 червня 2020 року за заявою позиваач було вжито заходів забезпечення позовушляхом накладення обтяження у вигляді арешту на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та на все рухоме майно, що належить ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в межах грошової суми в розмірі 3 327 198 грн. - до набрання судовим рішенням по справі законної сили. Заборонено укладати усі види угод, пов`язані з відчуженням вищевказаного нерухомого та рухомого майна.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 20.01.2023 року позовну заяву ОСОБА_5 було задоволено частково . Стягнуто на користь ОСОБА_5 з ОСОБА_3 заборгованість за договорами позики від 11 березня 2019 року та від 10 травня 2019 року у розмірі 98 482,46 доларів США, яка складається з 95 600 доларів США основної заборгованості та 2882, 46 доларів США 3% річних. У задоволенні позовних вимог про стягнення пені - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_5 з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 8335,75 грн.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовлено.

Як вбачається з даних автоматизованої системи документообігу суду, сторони не оскаржували рішення в апеляційному порядку, рішення суду набуло законної сили, видано виконавчий лист за заявою позиваач.

02 березня 2023 року представник заявника адвокат Ксенжик К.В. звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із заявою про скасування заходів забезпечення позову по справі, оскільки відсутні підстави продовження застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту частини квартири яка належить на праві власності ОСОБА_1 , а також рішення суду набрало законної сили 23.02.2023 року, а захід забезпечення позову було накладено до набрання рішенням суду законної сили.

В обгрунутвання вимог заяви посилається на те, що дана квартира є особистою власністю ОСОБА_1 та не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки право власності на дану квартиру зареєстроване за ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_6 ) та квартира була придбана за кошти її батька та матері та фактично подарована ній, що підтверджується довідками про доходи ОСОБА_7 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 рік з якої вбачається, що дохід ОСОБА_7 становить 37000 грн., та довідкою про доходи ОСОБА_7 за період з 20.11.2008 року по 31.12.2008 рік з якої вбачається, що дохід матері ОСОБА_1 ОСОБА_7 становить 70000 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 12.08.2009 року вбачається, що квартира АДРЕСА_1 придбалася за 64507 грн.

За такого, стверджує, що квартира на частину якої, накладено арешт та заборону відчуження нібито на частку ОСОБА_3 не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Також, як зазначає заявник її колишній чоловік ОСОБА_3 не претендує на дану частку квартири, оскільки вважає її власністю його колишньої дружини, спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо поділу майна подружжя немає.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про час та дату судового засідання повідомлялися судом належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Заявник просив розглядати вказане клопотання у його відсутність.

Вивчивши доводи заяви, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Відповідно до частин 1, 9статті 158 ЦПК Українисуд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно до п. 10Постанови Пленуму ВСУ від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Таким чином, враховуючи вимоги ч. 9ст. 158 ЦПК України, беручи до уваги те, що заявником наведено обґрунтовані підстави, які свідчать про те, що потреба у застосуванні заходів забезпечення позову у виді накладеного арешту на рухоме майно відпала, адже цивільна справа в межах якої здійснювався вказаний захід вже розглянута, у задоволенні заявлених вимог відмовлено, рішення набрало законної сили, тому вимоги заяви про скасування заходів забезпечення позову підлягають задоволенню.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу

Забезпеченням позову є вжиття судом певних заходів із метою реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача.

Згідно вимог ч. 1ст.158ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до ч.ч. 9, 10ст. 158 ЦПК Україниу випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням.

Згідно п. 10Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вирішуючи питання про скасування заходів забезпечення позову, суд бере до уваги інтереси осіб, права яких можуть бути порушенні у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Враховуючи, що рішення суду набуло законної сили, у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_1 ,, яка є власником вказаної квартири , відмовлено в повному обсязі, проте не вирішено питання щодо скасування заходів забезпечення позову, суд вважає що є всі підстави для скасування заходів забезпечення позову в частині арешту 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_9 , та заборони укладати усі види угод, пов`язані з відчуженням вищевказаного нерухомого майна.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.158,260 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Заяву -задовольнити.

Скасувати заходи забезпечення позову шляхом зняття обтяження у вигляді арешту з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та заборони укладати усі види угод, пов`язані з відчуженням вищевказаного нерухомого майна, що накладено на підставі ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2020 року по справі № 490/3274/20.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного області протягом п`ятнадцяти днів.

Суддя О.А. Гуденко