Рішення

від 10.01.2023 по справі 915/1541/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2023 року Справа № 915/1541/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Матвєєвої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Керівника Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (54005, м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 18а; адреса електронної пошти: pru.mik@vppdr.gp.gov.ua)

в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; адреса електронної пошти: admou@mil.gov.ua)

до відповідачів:

1) Концерн «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28А; адреса електронної пошти: vts.koncern1@ukr.net) в особі Філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» (54025, м. Миколаїв, проспект Героїв України, буд. 93А/1; адреса електронної пошти: nikolaevfield@ukr.net)

2) Фізична особа-підприємець Доброва Марина Анатоліївна ( АДРЕСА_1 ; адреса електронної пошти представника: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

про: про визнання договору недійсним та повернення державного нерухомого майна,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: прокурор Довбня В.Г.,

від позивача: Ануфрієва Д.В., у порядку самопредставництва,

від відповідача-1: не з`явився,

від відповідача-2: не з`явився,

Суть спору:

22.10.2021 Керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідачів: Концерну «Військторгсервіс» в особі Філії «Південно-Центральна» концерну «Військторгсервіс» та Фізичної особи-підприємця Добрової Марини Анатоліївни з позовною заявою б/н та без дати (вх. № 15759/21) (з додатками), в якій просить суд:

1. Визнати недійсними договір надання посередницьких послуг на комісійних засадах від 01.01.2020, який укладено між Концерном «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28А, код ЄДРПОУ 33689922) в особі начальника Філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» та фізичною особою-підприємцем Добровою Мариною Анатоліївною ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 );

2. Зобов`язати фізичну особу-підприємця Доброву Марину Анатоліївну ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) повернути за актом прийому-передачі державі - Міністерству оборони України ? приміщення № 27, площею 77 кв.м., нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 в;

3. Попередньо визначити розмір судового збору, з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи;

3. Витрати по сплаті судового збору стягнути з відповідача на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11, код ЄДРПОУ 38296363, МФО 820172, ДКСУ, м. Київ, р/р UA208201720343170001000082762).

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: наказу Міністерства оборони України № 125 від 05.04.2007; Акту приймання-передачі основних фондів Державного підприємства міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» у зв`язку із його реорганізацією шляхом приєднання до Концерну «Військторгсервіс» від 02.11.2007; наказів Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» №114 від 07.09.2020, №43-АГ від 07.09.2020; передавального акту приймання-передачі основних фондів, оборотних активів, власного капіталу та зобов`язань філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс», що передаються до філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» від 30.10.2020; свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.12.2012; витягу № НВ-4801870392015 від 29.12.2015 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4810400000:06:023:0031; технічного паспорту на нежитлову будівлю від 26.03.2014; листів Філії «Південно-Центральна» концерну «Військторгсервіс» №165 від 07.07.2021, № 119 від 11.05.2021, № 153 від 17.06.2021, № 159 від 24.06.2021; Акту обстеження від 13.08.2021; Договору від 01.01.2020 про надання посередницьких послуг на комісійних засадах; застосування норм статей 190, 181, 203, 215, 216, 235, 509, 526, 901, 1011, 1013 Цивільного кодексу України, статей 179, 287 Господарського кодексу України; та мотивовані, зокрема, таким:

01.01.2020 між Концерном «Військторгсервіс», в особі начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» (далі - Концерн, Відповідач 1, Комітент) та фізичною особою-підприємцем Добровою Мариною Анатоліївною (далі - ФОП Доброва М.А. , Відповідач 2, Комісіонер) укладено Договір «Про надання посередницький послуг на комісійних засадах» (далі - Договір).

Позивач стверджує, що умовами договору фактично визначено здійснення ФОП Доброва М.А. підприємницької діяльності з використанням вищевказаного нерухомого майна Концерну.

Водночас, договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, яке обліковується на балансі філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» відсутній.

Прокурор вважає, що вищевказаний договір від 01.01.2020 є удаваним правочином, який укладений між Концерном «Військторгсервіс» та ФОП Доброва М.А. для приховання іншого правочину, який вони вчинили, а саме - договору оренди нерухомого державного майна.

На переконання позивача, зміст та порядок виконання умов Договору сторонами свідчать про те, що при укладенні Договору від 01.01.2020 про надання посередницьких послуг на комісійних засадах реальне волевиявлення Концерну «Військторгсервіс» та ФОП Доброва М.А. було спрямовано на виникнення у ФОП Доброва М.А. строкового оплатного права володіння та користування приміщення №27, площею 77 кв.м., нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з викладеним, враховуючи удаваність договору про надання посередницьких послуг на комісійних засадах від 01.01.2020, укладеного між ФОП Доброва М.А. та Концерном «Військторгсервіс», а також зважаючи на положення ч. 2 ст. 235 ЦК України, вказаний договір підлягає визнанню недійсним.

Крім того, прокурор зазначає що відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2021, вищевказану позовну заяву (єдиний унікальний номер судової справи № 915/1541/21) було передано на розгляд судді Семенчук Н.О.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області № 109 від 23.10.2021 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 915/1541/21.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2021, вищевказану справу № 915/1541/21 передано на розгляд головуючому судді Смородіновій О.Г.

28.10.2021, у зв`язку тим, що прокурором не дотримано вимог ст.ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд постановив ухвалу, якою позовну заяву залишив без руху та приписав позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки у 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 22.11.2021, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1541/21 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21 грудня 2021 року; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

07.12.2021 до суду від Міністерства оборони України надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, на яку суд відреагував відповідною ухвалою від 14.12.2021.

21.12.2021 на офіційну електронну пошту суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву № 333 від 10.12.2021, за змістом якого Філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» повідомляє про відсутність станом на теперішній час будь-яких діючих договорів з ФОП Доброва М.А. , а також зазначає, що вимоги позову про зобов`язання ФОП Доброву М.А. повернути за актом прийому-передачі нерухоме майно підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 21.12.2021 підготовче засідання у даній справі було відкладено на 10 лютого 2022 року о 09:20.

28.12.2021 до суду від Міністерства оборони України надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, на яке суд відреагував відповідною ухвалою від 29.12.2021.

17.01.2022 до суду від Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону надійшла заява № 5-4-173ВИХ-22 від 17.01.2022 про зміну предмету позову, з урахуванням якої заявник просить суд змінити предмет позову щодо повернення Міністерству оборони України нерухомого майна та змінити її на: «Усунути Міністерству оборону України перешкоди в користуванні нерухомим майном шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Добрової Марини Анатоліївни з нерухомого майна - приміщення № 27, площею 77 кв.м., нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ».

09.02.2022 до суду від позивача надійшла заява б/н від 09.02.2022 щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції, на яку суд відреагував ухвалою від 18.02.2022.

Підготовче засідання, призначене на 10 лютого 2022 року не відбулося, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого у даній справі судді Смородінової О.Г.

Ухвалою суду від 18.02.2022 підготовче засідання у справі № 915/1541/21 було призначено на 15 березня 2022 року о 09:45.

Підготовче засідання, призначене на 15 березня 2022 року, не відбулося у зв`язку з обставинами, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах військової агресії Російської Федерації проти України.

25.07.2022 відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 25.07.2022 № 41 було відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

Враховуючи воєнну ситуацію та стан безпеки у Миколаївській області, з метою забезпечення розумного балансу між нормами ст. 3 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції, суд вважав за можливе продовжити розгляд справи, у зв`язку з чим ухвалою від 25.08.2022 було призначено розгляд даної справи по суті на 20 вересня 2022 року об 11:20.

06.09.2022 до суду від представника позивача - Ануфрієвої Д.В. надійшла заява б/н від 29.08.2022 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на яку суд відреагував відповідною ухвалою від 07.09.2022.

15.09.2022 до суду від прокурора у справі - Довбні В.Г. надійшло клопотання б/н та без дати (вх. № 3850/22) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Також, 19.09.2022 до суду від прокурора у справі - Довбні В.Г. надійшло клопотання б/н та без дати (вх. № 3902/22) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

На вказані клопотання суд відреагував ухвалою від 19.09.2022.

Ухвалою суду від 20.09.2022 було продовжено строк проведення підготовчого провадження у даній справі та відкладено підготовче засідання на 18 жовтня 2022 року об 11:00.

10.10.2022 до суду від позивача надійшла заява б/н від 10.10.2022 щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції, на яку суд відреагував ухвалою від 12.10.2022.

12.10.2022 до суду від Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону надійшла заява № 5-4-2485ВИХ-22 від 12.10.2022 про зміну предмету позову, з урахуванням якої заявник просить суд змінити предмет позову щодо повернення Міністерству оборони України нерухомого майна та змінити її на: «Усунути перешкоди в користуванні Міністерством оборони України нерухомим майном шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Добрової Марини Анатоліївни з нерухомого майна - приміщення № 27, площею 77 кв.м., нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ».

В підготовчому засіданні 18.10.2022 судом було розглянуто заяву Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону № 5-4-2485ВИХ-22 від 12.10.2022 про зміну предмету позову.

Так, за змістом ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

При цьому, суд звернув увагу сторін, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Дослідивши заяву № 5-4-2485ВИХ-22 від 12.10.2022 про зміну предмету позову по справі № 915/1541/21, суд дійшов висновку, що відповідна заява подана прокурором з дотриманням приписів процесуального закону, а тому була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 18.10.2022 було закрито підготовче провадження у даній справі, з призначенням її до судового розгляду по суті на 15 листопада 2022 року об 11:45.

07.11.2022 до суду від позивача надійшла заява б/н від 07.11.2022 (вх. № 5107/22) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на яку суд відреагував відповідною ухвалою від 09.11.2022.

15.11.2022 до суду від представника відповідача-2 - Фізичної особи-підприємця Добрової Марини Анатоліївни - надійшла заява б/н від 14.11.2022 (вх. № 5414/22) про перенесення розгляду справи, мотивована необхідністю надання додаткових доказів та зайнятістю адвоката в іншому судовому процесі.

В засіданні 15.11.2022 суд розпочав розгляд справи по суті, заслухавши вступні слова прокурора та позивача, та оголосивши стислий зміст відзиву відповідача-1.

За результатами проведення засідання судом було постановлено ухвалу про оголошення перерви до 14 грудня 2022 року об 11:00.

07.12.2022 до суду від позивача надійшла заява б/н від 07.12.2022 (вх. № 6143/22) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на яку суд відреагував відповідною ухвалою від 13.12.2022.

Засідання з розгляду даної справи по суті, яке було призначено на 14 грудня 2022 року об 11:00, не відбулося оскільки у зв`язку із повідомленням про замінування будівлі, в якій розташований Господарський суд Миколаївської області, роботу суду було зупинено 14.12.2022 в період часу з 10 год. 15 хв. по 11 год. 50 хв., про що свідчить Акт Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2022 про тимчасову неможливість відправлення правосуддя.

Ухвалою суду від 15.12.2022 (з урахуванням ухвали від 26.12.2022 про виправлення описки) розгляд справи № 915/1541/21 по суті було призначено на 10 січня 2023 року об 11:20.

23.12.2022 до суду від позивача надійшла заява б/н від 22.12.2022 (вх. № 6680/22) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на яку суд відреагував відповідною ухвалою від 26.12.2022.

30.12.2022 на офіційну електронну пошту суду від представника Концерну «Військторгсервіс» надійшла заява б/н від 30.12.2022 (вх. № 6882/22) про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, з урахуванням якої заявник просив суд засідання у справі № 915/1541/21 провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, на яку суд відреагував відповідною ухвалою від 04.01.2023.

Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.

Відповідач-2 правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався.

Так, як уже було вище наведено, ухвалою суду від 22.11.2021 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву.

Копія ухвали, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, встановлену судом за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань була 21.12.2021 повернута поштовим відділенням до суду з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400144857581).

Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача-2 та встановлено, що відповідний процесуальний документ направлено вказаній особі у встановленому процесуальним законом порядку.

Отже, з урахуванням приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення відповідачу-2 копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 22.11.2021 у справі № 915/1541/21 є 21.12.2021. За такого, встановлений судом строк на подання відзиву для відповідача-2 тривав до 05.01.2022 включно.

Разом із тим, ні протягом встановленого строку, ні станом на дату розгляду даної справи по суті, відповідач-2 з відповідними заявами заяв чи клопотаннями з означеного питання до суду не звертався, відзиву по суті справи так і не надав.

10.01.2023 в судове засідання з`явилися прокурор та представник позивача. Відповідачі своїх представників не направили, про час та місце його проведення були повідомлені належним чином. Так, копію ухвали суду від 15.12.2022 відповідач-1 отримав 28.12.2022, відповідач-2 отримав 26.12.2022, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення зі штрихкодовими ідентифікаторами 5400500939709, 5400500939695. Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності представників відповідачів.

В засіданні 10.01.2023 судом було з`ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджено в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються.

Після наведеного, суд заслухав заключні слова прокурора, позивача та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 10.01.2023 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях прокурора та представника позивача, суд -

В С Т А Н О В И В:

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, у зв`язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17).

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що Законом України «Про Збройні Сили України» визначено, що Україна, враховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності, як суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава має Збройні Сили України із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності.

Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України. Успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріально-технічного забезпечення.

Ураховуючи, що Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, останнє згідно вимог ст. 10 Закону України «Про Збройні Сили України» забезпечує їх життєдіяльність, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.

Міністерство оборони України згідно зі ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» майно, матеріальні і грошові засоби Збройних Сил України є державною власністю, яка входить до сфери управління Міністерства оборони України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» визначено, що управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними у межах, визначених законодавством України.

Згідно зі ст.ст. 1, 3, 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» відповідні міністерства як суб`єкти управління майном наділені повноваженнями щодо реалізації прав держави як власника, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням майном, яке і передане державним комерційним підприємствам.

У той же час вчинення дій щодо передачі у приватну власність окремим суб`єктам господарювання об`єктів державної власності фактично позбавляє державу в особі Міністерства оборони України можливості володіти, користуватися та розпоряджатися такими об`єктами державної власності.

Отже, порушення порядку використання, відчуження майна державних підприємств Міністерства оборони України в першу чергу впливає на рівень матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності Збройних Сил України, внаслідок чого порушуються інтереси держави щодо забезпечення національної безпеки українського суспільства та завдається шкода економічним інтересам держави.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Звернення прокурора до суду з даним позовом фактично спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - забезпечення законності порядку використання, відчуження майна державних підприємств Міністерства оборони України.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Так, у відповідності до п. 1.1 Статуту Концерну «Військторгсервіс», затвердженого наказом Міністра оборони України від 15.11.2018 № 574, Концерн «Військторгсервіс» (далі - Концерн) є державним господарським об`єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України (далі - Уповноважений орган управління).

Концерн здійснює свою діяльність на основі та відповідно до законодавства України і Статуту Концерну (далі - Статут), який затверджується Уповноваженим органом управління.

Згідно з п. 5 Статуту, Концерн має право в установленому порядку утворювати представництва, філії, інші відокремлені підрозділи як на території України, так і за її межами. Філії, представництва, інші відокремлені підрозділи Концерну не є юридичними особами та діють на підставі затверджених Концерном положень, мають свої печатки, штампи, діють від імені та в межах повноважень Концерну.

Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державний концерн «Військторгсервіс» та його Філія «Південно-Центральна» належать до сфери управління Міністерства оборони України. Засновником Концерну «Військторгсервіс» є Міністерство оборони України.

Таким чином, як центральний орган виконавчої влади, Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Про факт порушення інтересів держави Міністерство оборони України дізналося з листа Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону за вих. №5-2-1150вих21 від 21.07.2021. Однак, відповідний позов Міністерством оборони України не пред`являвся.

Окрім того, з листа Філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» за №165 від 07.07.2021 вбачається, що Філією заходи представницького характеру не вживалися у зв`язку з відсутністю фінансування для сплати судового збору.

Отже, викладене свідчить про не здійснення Міністерством оборони України захисту інтересів держави, що й стало підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням наведеного, судом по суті спірних правовідносин встановлені такі обставини:

05.04.2007 згідно Наказу Міністра оборони України №125 припинено діяльність державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» шляхом приєднання його до Концерну «Військторгсервіс» та визначено Концерн правонаступником усіх майнових прав та обов`язків державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування».

02.11.2007 заступником Міністра оборони України затверджено Акт приймання-передачі основних фондів державного підприємства Міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» у зв`язку із його реорганізацією шляхом приєднання до Концерну «Військторгсервіс».

Відповідно до Акту проведено приймання-передачу будівель, у т,ч. нежитлову будівлю побутового обслуговування площею 820,3 кв.м., розташовану за адресою: Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Коротченко, 2В.

28.12.2012 відповідно до рішення виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області №1025 від 14.12.2012 за Державою України в особі міністерства оборони України в господарському віданні Концерну «Військторгсервіс» зареєстровано право власності на нерухоме майно - нежитлова будівля, площею 814,40 кв.м., розташоване за адресою: Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Коротченко, 2в.

26.03.2014 на вказане нерухоме майно Комунальним підприємством «Первомайське міжміське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт.

07.09.2020 наказом ТВО Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» створено філію «Південно-Центральна».

07.09.2020, відповідно до наказу №43-АГ від 07.09.2020 затверджено перелік нерухомого майна та транспортних засобів, які підлягають передачі з балансу філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» на баланс філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс», у т.ч. нежитлову будівлю побутового обслуговування площею 814,4 кв.м., розташовану за адресою: Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Коротченко, 2В.

30.10.2020 затверджено відповідний Передавальний акт.

Таким чином, починаючи з 02.11.2007 нерухоме майно - нежитлова будівля, площею 814,40 кв.м., розташоване за адресою: Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Коротченко, 2в, є власністю Держави.

Матеріали справи свідчать також про те, що 01.01.2020 між Концерном «Військторгсервіс», в особі начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс», як Комітентом, та Фізичною особою-підприємцем Добровою Мариною Анатоліївною , як Комісіонером, був укладений Договір про надання посередницький послуг на комісійних засадах» (далі - Договір), відповідно до предмета якого Комітент доручив, а Комісіонер взяв на себе зобов`язання від свого імені, але в інтересах та за рахунок Комітента надавати комплекс послуг у сфері побутового обслуговування військовослужбовців Збройних Сил України та інших фізичних та/або юридичних осіб, які можуть бути потенційними споживачами таких послуг (п. 2.1). Під послугами у сфері побутового обслуговування, які є предметом даного Договору, розуміються наступні послуги (назва групи та виду побутового обслуговування населення, який здійснюється Комісіонером, викладено у відповідності до наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 51 від 19.02.2002 р. «Про затвердження галузевого класифікатора «Класифікація послуг і продукції у сфері побутового обслуговування (ГК 201-01-2001)» із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства економіки України № 1103 від 06.10.2009 р. (КОД ГКПП): 01.040.00 Виготовлення шкіряних галантерейних та дорожніх виробів за індивідуальним замовленням; 01.041.00 Послуги з ремонту шкіряних галантерейних та дорожніх виробів (п. 2.2). Вказаний у п. 2.2. даного Договору, комплекс послуг у сфері побутового обслуговування, надається Комісіонером в приміщеннях № 27 будівлі комбінату побутового обслуговування, літ. А-1, що перебуває на балансі філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» та знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Олександра Коротченка, 2-в (п. 2.3); Комплекс послуг у сфері побутового обслуговування, що є предметом даного Договору, надається Комісіонером власними силами (використовуючи кваліфікаційні можливості та працю власних фахівців), сумлінно і дбайливо (п. 2.4).

За умовами наведеного Договору:

- Комітент зобов`язується, зокрема: забезпечити Комісіонера необхідним місцем для виконання останнім своїх обов`язків за Договором, а саме надання комплексу послуг у сфері побутового обслуговування, передбачених п.п.2.2 даного Договору (п. 3.1.1); сприяти Комісіонерові у виконанні своїх обов`язків за цим Договором (п. 3.1.2); якісно, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за Цим Договором (п. 3.1.3);

- Комісіонер зобов`язується, зокрема: належним чином та сумлінно виконувати свої обов`язки^ Цим Договором (п. 3.3.1); дбайливо та за призначенням використовувати нерухоме майно, що перебуває на балансі Комітента, та використовується Комісіонером на умовах даного Договору (п. 3.3.2); своєчасно та в повному обсязі, перераховувати на рахунок Комітента кошти, передбачені п. 4.1. (п. 3.3.6);

- за результатами наданих Комісіонером побутових послуг, що є предметом даного Договору, Комісіонер щомісячно сплачує Комітентові грошову суму в розмірі 5000,00 грн, з урахуванням ПДВ. Різниця між фактично отриманими коштами від наданих Комісіонером побутових послуг, що є предметом даного Договору та сплаченими Комітентові грошових сум є комісійною винагородою (п. 4.1);

- Комісіонер відшкодовує Комітенту усі фактичні витрати на комунальні послуги, необхідні для виконання даного Договору (електрична енергія, водопостачання, водо відведення, опалення, вивіз сміття) на підставі виставлених рахунків в термін не пізніше 15 числа наступного за звітним місяцем (п. 4.2);

- Комісіонер здійснює безготівковим шляхом попередню оплату коштів визначених в п. 4.1. цього Договору на розрахунковий рахунок Комітента; у день укладення Договору на підставі наданого Комітентом рахунку (п. 4.3);

- у подальшому кошти, передбачені п. 4.1. Комісіонер перераховує на рахунок Комітента в період з 20 по 25 число поточного місяця за наступний місяць на підставі виставлених рахунків (п. 4.4);

- Акт приймання-передачі наданих послуг, має бути підготовлений Комітентом та наданий на підписання не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за звітним, і має бути підписаний Комісіонером не пізніше 10-го числа місяця, що слідує за звітним, або в зазначений термін надана письмова мотивована відмова. У разі неподання у вказаний термін мотивованої відмови, акт вважається, підписаним, а послуги прийнятими (п. 4.5);

- цей Договір набуває чинності з « 01» січня 2020 року та діє до « 31» грудня 2020 року, але у будь-якому разі до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 6.1);

- при відсутності заяви однієї із Сторін про припинення або зміну даного Договору направленої за 1 місяць до закінчення терміну його дії, даний Договір вважається пролонгованим на тих же умовах, на наступний рік (п. 6.2);

- передбачені цим Договором права та обов`язки Комітента, в тому числі проведення та отримання розрахунків, здійснюються філією «Південна» Концерну «Військторгсервіс» (п. 9.1).

Вищенаведений Договір скріплений підписами обох сторін.

Предметом даного позову виступають вимоги прокуратури в інтересах держави: немайнового характеру - щодо визнання недійсним вищенаведеного договору надання посередницьких послуг на комісійних засадах від 01.01.2020, який укладено між відповідачами; та майнового характеру - щодо усунення перешкоди в користуванні позивачем нерухомим майном шляхом виселення відповідача-2 з відповідного нерухомого майна.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- наказ Міністерства оборони України № 125 від 05.04.2007;

- Акт приймання-передачі основних фондів Державного підприємства міністерства оборони України «Управління торгівлі Південного оперативного командування» у зв`язку із його реорганізацією шляхом приєднання до Концерну «Військторгсервіс» від 02.11.2007;

- накази Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» №114 від 07.09.2020, №43-АГ від 07.09.2020;

- передавальний акт приймання-передачі основних фондів, оборотних активів, власного капіталу та зобов`язань філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс», що передаються до філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» від 30.10.2020;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.12.2012;

- витяг № НВ-4801870392015 від 29.12.2015 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 4810400000:06:023:0031;

- технічний паспорт на нежитлову будівлю від 26.03.2014;

- листи Філії «Південно-Центральна» концерну «Військторгсервіс» №165 від 07.07.2021, № 119 від 11.05.2021, № 153 від 17.06.2021, № 159 від 24.06.2021, № 287 від 03.11.2021;

- Акт обстеження від 13.08.2021;

- Договір від 01.01.2020 про надання посередницьких послуг на комісійних засадах.

Інші учасники справи доказів на підтвердження власних правових позицій суду не надали.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1, 2, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ст. 626 ЦК України передбачено, що Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 509, 526 ЦК України, в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що оспорюваний договір, укладений між відповідачами, є удаваним, оскільки фактично був вчинений договір оренди нерухомого державного майна. При цьому, сам прихований договір оренди укладено з порушенням законодавства, з огляду на що підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, ч. 1 ст. 203 названого Кодексу визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Оспорюваний у даній справі договір укладений сторонами як договір про надання посередницьких послуг на комісійних засадах .

Так, згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з ч. 1 ст. 1013 ЦК України комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

На переконання суду, слушними є доводи прокурора про те, що відповідно до вимог ст. 1011 ЦК України та п. 1.1 Договору, ФОП Доброва М.А. (Комісіонер) бере на себе зобов`язання від свого імені, але в інтересах та за рахунок Концерну «Військторгсервіс» (Комітент) надавати комплекс послуг у сфері побутового обслуговування (виготовлення одягу) військовослужбовців ЗСУ та іншим фізичних та/або юридичних осіб, які можуть бути потенційними споживачами таких послуг.

При цьому, як було наведено вище, ст. 1011 ЦК України визначає, що Комісіонер вчиняє правочини за плату. Відповідно до ст. 1013 ЦК України Комітент (у даній справі - Концерн «Військторгсервіс») повинен виплатити комісіонерові (у даній справі - ФОП Доброва М.А. ) плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Водночас, Договором взагалі не передбачено сплату Концерном «Військторгсервіс» (Комітентом) комісійних послуг ФОП Доброва М.А. (Комісіонеру).

При цьому, п. п. 4.1 - 4.3 Договору навпаки визначає порядок та розмір щомісячної сплати коштів Концерну «Військторгсервіс» від ФОП Доброва М.А. , що фактично є орендною платою ФОП Доброва М.А. за надане їй у користування нерухоме майно Концерну «Військторгсервіс».

Тобто, п. 4.1 Договору, з метою приховання вдаваного правочину та отримання коштів Концерном «Військторгсервіс» за оренду нерухомого майна, сторони змінюють виконавця договору зазначаючи про нібито надання посередницьких послуг безпосередньо самим Концерном «Військторгсервіс», що повністю суперечить положенням п. 2.1 вказаного Договору.

Таким чином сукупність вищевикладених обставин, зміст та порядок виконання умов Договору сторонами свідчать про те, що при укладенні Договору від 01.01.2020 про надання посередницьких послуг на комісійних засадах реальне волевиявлення Концерну «Військторгсервіс» та ФОП Доброва М.А. були спрямовані на виникнення у ФОП Доброва М.А. строкового оплатного права володіння та користування приміщення №27, площею 77 кв.м., нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд наголошує, що на відміну від договору комісії, договір оренди укладається саме для отримання можливості користуватися нерухомим майном та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей відповідного майна.

При цьому правовими наслідками договору оренди є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (нежитлове приміщення), а для іншої (орендаря) - використання майна (нежитлового приміщення).

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.

При цьому, зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Спірний правочин - Договір від 01.01.2020 про надання посередницьких послуг на комісійних засадах, який укладено відповідачами містить істотні умови договору оренди, а саме: об`єкт оренди (п. 2.3), строк дії договору оренди (п. 6.1, 6.2), орендна плата із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення (п.п. 4.1-4.4).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування нерухомого майна, а умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди державного нерухомого майна, а відтак, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди державного нерухомого майна.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити таке:

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відносини щодо оренди державного майна регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно до ст. 287 ГК України орендодавцями щодо державного та комунального майна є Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених Законом.

У відповідності до вимог абз. 2 п. 4 «Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778 дозвіл на передачу нерухомого військового майна в оренду надається Міністерством оборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами).

Згідно п. 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 28.04.2021, у разі коли орендодавцем державного нерухомого майна є балансоутримувач, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним пунктом «а» частини другої статті 4 Закону, у порядку, затвердженому Фондом державного майна.

У разі коли орендодавцем державного нерухомого майна є балансоутримувач, кошти від оренди майна якого в повному обсязі спрямовуються на виконання статутних завдань такого балансоутримувача відповідно до Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020 «Деякі питання оренди державного та комунального майна», розмір орендної плати погоджується уповноваженим органом управління майном такого балансоутримувача, якщо статутом/положенням балансоутримувача передбачено необхідність такого обов`язкового погодження розміру орендної плати з ним.

Недотримання вказаних норм законодавства спричиняє збитки державі у розмірі не отриманої орендної плати (чи плати за користування вказаним майном), яка у випадку дотримання вимог законодавства з питань оренди та користування державним майном надходила б балансоутримувачу.

Таким чином, відповідачами були порушені загальні вимоги, додержання яких є обов`язковою умовою чинності правочину, закріпленою ст. 203 ЦК України, а саме: на порушення вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України укладений договір суперечить актам цивільного законодавства України, зокрема, ст. ст. 5, 9, 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ст. 287 ГК України, вимог абз. 2 п. 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778, п. 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 28.04.2021.

Отже, позовна вимога про визнання недійсним договору про надання посередницький послуг на комісійних засадах, укладеного 01.01.2020 між Концерном «Військторгсервіс», в особі начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» та Фізичною особою-підприємцем Добровою Мариною Анатоліївною , є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги прокурора в інтересах держави про усунення перешкод в користуванні Міністерством оборони України нерухомим майном шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Добрової Марини Анатоліївни з нерухомого майна - приміщення № 27, площею 77 кв.м., нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 в, суд зазначає таке.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст. 317 ЦК України визначено зміст права власності, частиною 1 якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положенням ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Водночас за змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведених норм право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник (в даному випадку - Міністерство оборони України) або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Враховуючи, що, з огляду на визнання судом недійсним договору про надання посередницьких послуг на комісійних засадах, укладеного 01.01.2020 між Концерном «Військторгсервіс», в особі начальника філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» та Фізичною особою-підприємцем Добровою Мариною Анатоліївною , у Фізичної особи підприємця Добрової М.А. відсутні будь-які правові підстави використовувати спірне нерухоме майно, позовна вимога про усунення перешкод в користуванні Міністерством оборони України нерухомим майном шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Добрової Марини Анатоліївни з нерухомого майна - приміщення № 27, площею 77 кв.м., нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 в є цілком законною та такою, що підлягає задоволенню.

Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судовий збір за подання позову підлягає покладенню на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір надання посередницьких послуг на комісійних засадах від 01.01.2020, який укладено між Концерном «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28А; ідентифікаційний код 33689922) в особі начальника Філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» (54025, м. Миколаїв, проспект Героїв України, буд. 93А/1; ідентифікаційний код 43823151) та Фізичною особою-підприємцем Добровою Мариною Анатоліївною ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

3. Усунути перешкоди в користуванні Міністерством оборони України нерухомим майном шляхом виселення Фізичної особи-підприємця Добрової Марини Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з нерухомого майна - приміщення № 27, площею 77 кв.м., нежитлової будівлі, розташованої за адресою:

АДРЕСА_3 . Стягнути з Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28А; ідентифікаційний код 33689922) в особі Філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» (54025, м. Миколаїв, проспект Героїв України, буд. 93А/1; ідентифікаційний код 43823151) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11; ідентифікаційний код 38296363; МФО 820172, ДКСУ, м. Київ, р/р UA208201720343170001000082762) судовий збір в розмірі 2270,00 грн.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Добрової Марини Анатоліївни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11; ідентифікаційний код 38296363; МФО 820172, ДКСУ, м. Київ, р/р UA208201720343170001000082762) судовий збір в розмірі 2270,00 грн.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Орган, якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб: Керівник Миколаївської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (54005, м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд. 18а);

Позивач: Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022);

Відповідач-1: Концерн «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28А; ідентифікаційний код 33689922) в особі Філії «Південно-Центральна» Концерну «Військторгсервіс» (54025, м. Миколаїв, проспект Героїв України, буд. 93А/1; ідентифікаційний код 43823151);

Відповідач-2: Фізична особа-підприємець Доброва Марина Анатоліївна ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Повне рішення складено та підписано судом 20.01.2023.

Суддя О.Г. Смородінова