Постанова

від 18.01.2023 по справі 369/7774/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 369/7774/17

провадження № 61-7064св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_2»,

відповідачі: ОСОБА_2 , Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1», приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєва Ірина Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Мазарюком Сергієм Сергійовичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_2» (далі - ОСББ «АДРЕСА_2») звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «Житловий будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1»), державного реєстратора в особі приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвої І. А. про визнання угоди недійсною та скасування рішення про державну реєстрацію речового права.

Позовна заява мотивована тим, що вона, ОСОБА_1 , є власником квартири АДРЕСА_1 .

У червні 2017 року їм стало відомо, що ОСОБА_2 на підставі кооперативної угоди про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення № 3/13 від 01 серпня 2013 року, укладеної з ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1», в якому ОСОБА_2 є головою кооперативу, зареєстровано право власності на допоміжне приміщення, яке розташовано в цокольному поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності зареєстровано приватним нотаріусом Біккінеєвою І. А. згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35599504, від 09 червня 2017 року.

Враховуючи те, що в приміщенні, на яке ОСОБА_2 зареєструвала право власності, знаходяться інженерні мережі багатоквартирного будинку - електричне обладнання, призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування всіх співвласників багатоквартирного будинку, тому таке приміщення відповідно до Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» є допоміжним приміщенням, яке згідно із зазначеним Законом та ЦК України є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку і його відчуження без їх згоди неможливе.

ОСОБА_2 є головою ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1», що надає їй можливості фабрикувати будь-які документи. Згідно з кооперативною угодою від 01 серпня 2013 року ОСОБА_2 для отримання у власність нежитлового приміщення повинна була протягом 10 банківських днів передати ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» 1/3 частки земельної ділянки площею 0,1279 га, кадастровий номер 3222487001:01:008:0146, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 58148132224. Станом на момент подачі позову згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 так і не передала ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» зазначену земельну ділянку, проте в довідці про сплату пая № 120 від 18 травня 2017 року, виданій ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1», вказується, що пай виплачений в повному обсязі, що не відповідає дійсності та свідчить про підроблення документів, на підставі яких було зареєстровано ОСОБА_2 право власності на спірне допоміжне приміщення багатоквартирного будинку.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, наданої на запит адвоката Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київський області листом від 23 березня 2017 року № 10/10-54/2303/02, та технічного паспорту на 15-ти квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , ніякого нежитлового приміщення № 1 загальною площею 78,7 кв. м не існує.

Замість того по вказаній площі існує три нежитлових приміщення, коридор та три санвузли.

Для належного відновлення їх прав рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на спірне приміщення загальною площею 78,7 кв. м підлягають скасуванню згідно з вимогами статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 та ОСББ «АДРЕСА_2» просили суд: визнати недійсною кооперативну угоду про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення № 3/13 від 01 серпня 2013 року, укладену ОСОБА_2 з ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1»; скасувати рішення приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвої І. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35599504, від 09 червня 2017 року та запис про право власності № 20840187 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення загальною площею 78,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 1271047132224.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 , ОСББ «АДРЕСА_2» задоволено.

Визнано недійсною кооперативну угоду про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення № 3/13 від 01 серпня 2013 року, укладену між ОСОБА_2 та ОК «Житлово-будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Скасовано рішення державного реєстратора в особі приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвої І. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 35599504 від 09 червня 2017 року та запис про право власності № 20840187 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення загальною площею 78,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1271047132224.

Скасовано арешт, накладений ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 серпня 2017 року на нежитлове приміщення № 1, загальною площею 78,7 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що на праві власності належить ОСОБА_2 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідно до копії рішення № 06/280/3997 про погодження проектної документації внутрішньобудинкових мереж багатоквартирного будинку ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1», наданої ПрАТ «Київобленерго» за формою ПП КОЕ, в нежитловому приміщенні на цокольному поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться щитове обладнання (ЩО-1) адміністративного призначення, тобто щитове обладнання призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Крім того, голова ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1», надаючи відповідь на відзив на позовну заяву, визнав, що у спірному приміщенні № 1 дійсно розташоване електричне обладнання, що забезпечує потреби (електропостачання) всіх співвласників будинку, та є невід`ємною часткою загальнобудинкових електромереж - ВРП та прилади (вузли) обліку електричної енергії.

Враховуючи, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 в зазначеному багатоквартирному будинку, вона є співвласником допоміжних приміщень, то у випадку розпорядження таким майном без її згоди порушуються її права та інтереси. ОСББ «АДРЕСА_2» на підставі статті 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» надано можливість захищати інтереси співвласників у судах. Тому навіть не будучи стороною кооперативної угоди про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення № 3/13 від 01 серпня 2013 року позивачі мають право її оспорити та їх право підлягає захисту.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСББ «АДРЕСА_2» відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСББ «АДРЕСА_2» задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСББ «АДРЕСА_2» до приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвої І. А. змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСББ «АДРЕСА_2» до ОСОБА_2 , ОК «Житловий будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання угоди недійсною, скасування рішення про державну реєстрацію речового права та запису про право власності скасовано.

Справу в зазначеній частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-10180св20).

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що оскільки судом при розгляді справи встановлено, що частина спірних приміщень (№ 16-20) з моменту проектування та введення будинку в експлуатацію проектувалися та вводилися до експлуатації як допоміжні приміщення, що підтверджується технічним паспортом на 15-ти квартирний житловий будинок, а в іншому приміщенні розташовані об`єкти життєзабезпечення діяльності будинку (щитове електричне обладнання) і вказані приміщення за своїм розташуванням не є ізольованими, що виключає їх автономне використання, тому висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог є правильними.

При цьому суд послався на відповідну практику Великої Палати Верховного Суду.

Посилання ОСОБА_2 на висновок № 140 експертного будівельно-технічного дослідження від 02 лютого 2018 року, який зроблений за її замовленням, як підставу для відмови у задоволенні позову, апеляційний суд вважав необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції надав йому відповідну правову оцінку, з якою погодилася й колегія суддів апеляційного суду.

Апеляційний суд розглянув справу у межах оскарження з урахуванням висновку Верховного Суду при попередньому скасуванні судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Мазарюк С. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи у частині, в якій Верховний Суд надіслав справу на новий розгляд, належно не встановили функціонального призначення спірних нежитлових приміщень, яке не є допоміжним приміщенням.

Вважає, що суд першої інстанції, з висновками якого помилково погодився й апеляційний суд, безпідставно не надав належної правової оцінки висновку судово-експертного будівельно-технічного дослідження від 02 лютого 2018 року № 140, який доводить безпідставність позову.

Посилається на надання неправильної оцінки доказам у справі, а судові рішення ґрунтуються на припущеннях.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У вересні 2022 року ОК «Житловий будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними й не спростовують законних та обґрунтованих правових висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У вересні 2022 року представник ОСББ «АДРЕСА_2» та ОСОБА_1 - адвокат Синчанський С. О., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що доводи заявника не впливають на правильність вирішення справи судами попередніх інстанцій у частині, в якій справу було направлено Верховним Судом на новий розгляд, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Доводи особи, яка подала клопотання про закриття касаційного провадження

У жовтні 2022 року представник ОСББ «АДРЕСА_2» та ОСОБА_1 - адвокат Синчанський С. О., подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження у справі, з посилання на те, що справу було вирішено відповідно до правового висновку Верховного Суду, на який посилається й заявник, тому вважає, що перегляд справи в касаційному провадженні з підстав, передбачених у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, неможливий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу із суду першої інстанції.

08 грудня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У період з 2013 по 2017 рік ОСОБА_2 займала посаду голови ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1».

01 серпня 2013 року між ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ОСОБА_2 укладено кооперативну угоду № 3/13 про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення. У пункті 1.1 вказаної угоди визначено, що цією угодою встановлюються відносини сторін, пов`язані з оплатою (внесенням) пайовиком пайового внеску та інших внесків, які є обов`язковою умовою членства в кооперативі, та підставою отримання на праві власності нежитлового приміщення № 1 з проектними характеристиками і відповідно до креслень, що зазначені в додатку № 1 до даної угоди «Характеристика нежитлового приміщення», після закінчення будівництва та вводу в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з додатком № 1 «Характеристика нежитлового приміщення» до цієї кооперативної угоди нежитлове приміщення № 1 знаходиться на цокольному поверсі 4,5 - поверхового будинку та складається з трьох кімнат, площею 66,6 кв. м, у тому числі: кімната № 1 - 10,3 кв. м; кімната № 2 - 43,2 кв. м; кімната № 3 - 13,1 кв. м; санвузол - 1,8 кв. м; санвузол - 1,5 кв. м; санвузол - 1,5 кв. м; комора - 1,3 кв. м; коридор - 6,0 кв. м. Загальна площа нежитлового приміщення - 78,7 кв. м. Висота стелі нежитлового приміщення - 3,07 м. Балансова вартість нежитлового приміщення: 173 794,67 грн. Також у вказаній характеристиці зазначений план спірного нежитлового приміщення № 1.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації на 15-ти квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , від 08 червня 2015 року декларація про початок виконання будівельних робіт на вказаному об`єкті зареєстрована Інспекцією ДАБК у Київській області 20 листопада 2013 року за № КС 083133240444.

12 грудня 2013 року за №7/10-К-1212/80 зареєстровано Інспекцією ДАБК у Київській області повідомлення про зміну даних у зареєстрованій декларації про початок виконання будівельних робіт.

Згідно з відомостями, зазначених в декларації про готовність об`єкта до експлуатації у розділі «Характеристика інших нежитлових приміщень (за наявності), на цокольному поверсі знаходяться комори та приміщення офісно-комерційного призначення.

Відповідно до проекту будівництва на спірний будинок вбудоване в цоколі приміщення № А-1 в проекті передбачено як нежитлове. За проектом в приміщенні № А-1 передбачено два санвузла (позиції № 20, 21 в експлікації приміщень). Нежитлові приміщення (позиції № 18, 19, 22 в експлікації приміщень) передбачені з природнім освітленням.

Відповідно до експлікації внутрішніх площ зазначеного житлового будинку, яка є додатком до технічного паспорту на вказаний будинок від 15 квітня 2015 року, на цокольному поверсі знаходяться частина приміщень, з яких складається нежитлове приміщення № 1, а саме: № 16 коридор - 6,0 кв. м; № 17 санвузол - 1,8 кв. м; № 18 санвузол - 1,5 кв. м; № 19 санвузол - 1,5 кв. м; № 20 санвузол - 1,3 кв. м; № 21 нежитлове приміщення - 43,2 кв. м; № 22 нежитлове приміщення - 13,1 кв. м; № 23 нежитлове приміщення - 10,3 кв. м. Загальна площа вказаних частин приміщень, які входять до нежитлового приміщення № 1, становить 78,7 кв. м. Частина приміщень, які входять до нежитлового приміщення №1 та зазначені в експлікації, відповідають додатку № 1 до кооперативної угоди № 3/13 від 01 серпня 2013 року «Характеристика нежитлового приміщення».

Розбіжність міститься лише у № 20, оскільки в експлікації це санвузол - 1,3 кв. м, а в додатку № 1 до кооперативної угоди № 3/13 від 01 серпня 2013 року «Характеристика нежитлового приміщення» - це комора 1,3 кв. м.

15 червня 2015 року між ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ОСОБА_2 підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення згідно кооперативної угоди № 3/13 від 01 серпня 2013 року, за умовами якого кооператив передав, а пайовик прийняв нежитлове приміщення, яке відповідає проектним, технічним та експлуатаційним характеристикам, зазначеним в кооперативній угоді № 3/13 від 01 серпня 2013 року та додатків до неї.

Відповідно до довідки сільського голови Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 388 від 18 липня 2016 року згідно з рішенням Ходосівської сільської ради № 46 від 04 лютого 2016 року АДРЕСА_2

Приватним нотаріусом Біккінеєвою І. А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35599504, від 09 червня

2017 року 12:08:19, номер запису про право власності: 20840187, на підставі якого право власності на нежитлове приміщення, об`єкт нежитлової площі за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 78,7 кв. м зареєстровано за ОСОБА_2 . Підставою виникнення права власності зазначено: кооперативна угода, серія та номер 3/13, видана 01 серпня 2013 року, видавник: ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ОСОБА_2 ; додаткова угода, серія та номер 3/13-3, видана 04 лютого 2015 року, видавник: ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ОСОБА_2 ; акт прийому передачі нежитлового приміщення, виданий 15 червня 2015 року, видавник: ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ОСОБА_2 ; витяг з реєстру паїв кооперативу, серія та номер 3, виданий 01 серпня 2013 року, видавник: ОК ««ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1»; довідка про перелік асоційованих членів, виданий 15 травня 2017 року, видавник: ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1»; довідка про сплату пая, серія та номер 120, видана 18 травня 2017 року, видавник: ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1»; статут, виданий 14 листопада 2016 року, видавник: загальні збори ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідно до копії рішення ПрАТ «Київобленерго» № 06/280/3997 від 20 липня 2016 року про погодження проектної документації внутрішньобудинкових мереж багатоквартирного будинку ОК «ЖБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» за формою ПП КОЕ, в нежитловому приміщенні на цокольному поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться ЩО-1 адміністративного призначення

з електроопаленням.

ОСОБА_2 наданий суду висновок № 140 судово-експертного будівельно-технічного дослідження від 02 лютого 2018 року, яке проведено судовим експертом Науково-технічного центру «Будівельна експертиза» Ярмоленком М. Г., повідомленим про кримінальну відповідальність за статтею 384 КК України. Згідно зі вказаним висновком приміщення № А-1 в будинку АДРЕСА_2 запроектовано, побудовано та отримано ОСОБА_2 у власність саме як нежитлове приміщення. У проекті передбачено проходження загально-будинкових інженерних мереж в об`ємі нежитлового приміщення № А-1. Доступ в нежитлове приміщення № А-1 для обслуговування загально-будинкових мереж, що проходять в об`ємі нежитлового приміщення № А-1, не потрібний за умови забезпечення доступу для обслуговування цих мереж з боку місць загального користування. Згідно проекту або технічного паспорту на будинок нежитлове приміщення № А-1 до допоміжних або технічних приміщень не відноситься. Електрощитові не допускається розміщувати під житловими приміщеннями. Щит ВРП, що знаходиться поза електрощитовою, не забороняється розташовувати під житловими приміщеннями з урахуванням вимог щодо посилення його захисту та безпеки. Розташовувати щит ВРП в приміщеннях із загрозою затоплення не допускається. Щит ВРП може розміщуватись в позаквартирному коридорі (холі) на рівні цокольного поверху. Приміщення яке досліджується, розраховане на постійне перебування людей.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц та постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі № 906/169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 910/13903/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Мазарюка С. С. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про визнання угоди недійсною ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (частини перша та друга статті 368 ЦК України).

Частиною першою статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників. У абзаці третьому частини другої статті 369 ЦК України передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Крім того, термін «допоміжні приміщення» визначено в Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за №927/11207, а саме допоміжні приміщення житлового будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_3 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зазначено, що «нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. […] Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18 зазначено, що «нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №552/7636/14-ц).

При вирішенні даного спору ключовим було визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку. При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень».

Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі №906/1169/17.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17 вказано, що «допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. […] З огляду на наведене колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційних скарг, викладені у пунктах 18, 22 цієї постанови та погоджується з висновком суду першої інстанції про визначення статусу спірних приміщень, як допоміжних, оскільки зі встановлених в пунктах 38-45 цієї постанови обставин справи вбачається, що спірні приміщення первинно планувалися як допоміжні, вони не є ізольованими, належать до житлового фонду і не є самостійним об`єктом нерухомого майна».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За схожих обставин Європейський суд з прав людини зауважив, що рішення місцевого органу влади щодо укладення контракту на реконструкцію горища третьою особою становило втручання у право заявників володіти своїм майном. Вирішуючи спір між заявниками (іншими співвласниками) і місцевим органом, національні судові органи чітко зазначили, що згідно з чинними на той час положеннями Цивільного кодексу для укладення інвестиційного контракту потрібна згода заявників, а в разі її відсутності органи влади могли звернутись до суду, щоб отримати дозвіл на проведення відповідних робіт. Втім, районна адміністрація не виконала цих вимог, уклавши контракт без згоди заявників чи судової санкції. Таким чином, як випливає з обґрунтування національних судів, органи влади не дотримались умов, передбачених законом для укладення інвестиційного контракту. В кінцевому підсумку після виконання контракту національні суди визнали його дійсним, встановивши, що він вигідний для всіх співвласників будинку. Отже, Суд вважає, що немає потреби оцінювати, чи було забезпечено цим рішенням національних судів справедливий баланс інтересів. З цього приводу Суд зауважує, що для цілей статті 1 Першого протоколу здійснювати оцінку справедливості доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає нормам застосовного законодавства. Ані з матеріалів справи, ані із зауважень Уряду не видно, що перед укладенням інвестиційного контракту існували якісь обставини, які перешкоджали місцевому органу отримати дозвіл на реконструкцію або безпосередньо від співвласників горища, або в судовому порядку. Крім того, з наявних матеріалів не вбачається, що те чи інше положення національного законодавства дозволяло місцевому органу укласти контракт без такої згоди або у випадку спору - без його судового вирішення. Отже, укладення інвестиційного контракту становило втручання, яке не відповідало закону. У зв`язку з цим було порушено статтю 1 Першого протоколу (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 41 - 45, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 ЖК України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

З наведених норм убачається, що у житлових будинках можуть бути як допоміжні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку всім наявним у справі доказам, у тому числі й висновку судово-експертного будівельно-технічного дослідження від 02 лютого 2018 року № 140, за своїм внутрішнім переконанням, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановив факт належності спірного приміщення, яке розташоване в цокольному поверсі багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , до допоміжного приміщення відповідно до норм Законів України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», зокрема тому, що у вказаному приміщенні розташовано електричне обладнання, що забезпечує потреби (електропостачання) всіх співвласників будинку, та є невід`ємною часткою загальнобудинкових електромереж, а саме ВРП та прилади (вузли) обліку електричної енергії, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсною кооперативної угоди про сплату пайового внеску та надання нежитлового приміщення № 3/13 від 01 серпня 2013 року, укладену між ОСОБА_2 та ОК «Житлово-будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій належно не встановили функціонального призначення спірних нежитлових приміщень, є безпідставним, оскільки у ході повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне приміщення є допоміжним, а тому належить усім мешканцям будинку та не може бути передано в приватну власність. При цьому, апеляційний суд виконав вимоги частини п`ятої статті 411 ЦПК України, згідно з якою висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, та встановив що спірне приміщення є допоміжним.

Посилання на те, що вказаних висновків суди дійшли на підставі показань свідків також не заслуговують на увагу, оскільки судами були досліджені всі надані сторонами докази в своїй сукупності.

Доводи заявника про те, що суди не надали належної правової оцінки експертному висновку, наданому відповідачем, також не відповідають обставинам справи, оскільки суди надали правову оцінку вказаному доказу та обґрунтували його відхилення відповідно до положень статті 110 ЦПК України.

Посилання касаційної скарги на постанови Верховного Суду не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони їм не суперечать.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнаннянедійсною кооперативної угоди, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційні скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, доводів щодо незаконності чи необґрунтованості оскаржуваних судових рішень в іншій частині касаційна скарга не містить, а тому Верховний Суд переглядає касаційну скаргу згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України у межах її доводів.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

При цьому, Верховний Суд не вбачає підстав для закриття касаційного провадження у справі за клопотанням представника позивачів - адвоката Синчанського С. О., оскільки заявник у касаційній скарзі посилався не тільки на наведену в клопотанні постанову Верховного Суду, а на ряд інших постанов, а також на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_2» та ОСОБА_1 - адвоката Синчанського Станіслава Олександровича, про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником - адвокатом Мазарюком Сергієм Сергійовичем - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року в частині позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «АДРЕСА_2» та ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Обслуговуючого кооперативу «Житловий будівельний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання угоди недійсною, скасування рішення про державну реєстрацію речового права та запису про право власності та постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець