Постанова

від 19.01.2023 по справі 127/19251/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/19251/21

Провадження № 22-ц/801/119/2023

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2023 рокуСправа № 127/19251/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г.,

з участю секретаря судового засідання: Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач: Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Лука - Мелешківська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Ан О.В., в залі суду,

встановив:

Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Лука - Мелешківська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про усунення перешкод у користуванні майном та повернення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що МКП Вінницький міський комунальний центр містобудування і архітектури» у 2016 році за заявою ОСОБА_2 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки, площею 0,7943 га для ведення особистого селянського господарства, вказана земельна ділянка належить йому на підставі державного акту про право власності виданого на підставі рішення Х сесії 22 скликання Лука - Мелешківської сільської ради від 04.12.1996 та 02.01.2001 зареєстровано в Книзі записів державних актів про право власності на землю №1002. У подальшому вказана земельна ділянка відчужена ОСОБА_1 за договором купівлі- продажу. Проте на сесії сільської ради таке рішення не приймалося, що підтверджується протоколом, а державний акт не видавався, також вказана земельна ділянка знаходиться на землях водного фонду та накладається на водний об`єкт притоку річки Південний Буг, отже спірна земельна ділянка водного фонду за особливостями свого цільового призначення правового режиму не може використовуватися у приватній власності в силу вимог законодавства. Землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами не можуть бути передані у власність громадян і є землями водного фонду. Згідно Публічної кадастрової карти України, земельна ділянка з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028, площею 0.7943 га знаходиться на землях водного фонду та накладається на водний об`єкт- притоку річки Південний Буг, що відноситься до категорії "ставки". Отже, порушено право власності держави та відповідної територіальної громади на володіння вказаним об`єктом. Строк давності на такі вимоги не розповсюджується (негаторний позов).

На підставі викладеного позивач звернувся в суд з даним позовом, у якому просив:

- усунути перешкоди у здійсненні Вінницькою міською об`єднаною територіальною громадою в особі ВМР права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028, площею 0,7943 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028, площею 0,7943 га (номер запису про право власності 36675959 від 29.05.2020) з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028, площею 0,7943 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

- усунути перешкоди у здійсненні Вінницькою міською об`єднаною територіальною громадою в особі ВМР права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути в комунальну власність Вінницької міської об`єднаної територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028, площею 0,7943 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року позовну заяву Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Лука - Мелешківська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про усунення перешкод у користуванні майном та повернення земельної ділянки задоволено.

Усунуто перешкоди у здійсненні Вінницькою міською об`єднаною територіальною громадою в особі Вінницької міськоїради права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028, площею 0,7943 га, шляхом скасування державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028, площею 0,7943 га (номер запису про право власності 36675959 від 29.05.2020) з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028, площею 0,7943 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Усунуто перешкоди у здійсненні Вінницькою міською об`єднаною територіальною громадою в особі Вінницької міськоїради права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути в комунальну власність Вінницької міської об`єднаної територіальної громади в особі Вінницької міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028, площею 0,7943 га, що розташована по АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції свій висновок обґрунтував тим, що втручання прокуратури Вінницької області з метою відновлення порушених майнових прав держави та громади, шляхом звернення до суду з відповідним позовом, є обґрунтованим та необхідним.

Також місцевим судом зазначено, що лише 2014 року на розпорядження Вінницької облдержадміністрації від 02.06.2014 №271 було проведено інвентаризацію і встановлено елемент довкілля, в якому зосереджені води, який побудований на руслі річки без назви, лівій притоці р. Південний Буг, водний об`єкт, який відноситься до категорії "ставки", а відтак такий об`єкт відноситься до земель водного фонду України та відповідно не міг передаватися у приватну власність.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 отримав у власність земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка останнім була відчужена з таким же цільовим призначенням. Прокурором не надано доказів, що спірна земельна ділянка на час її передачі ОСОБА_2 належала до земель водного фонду.

Указує, що позивачем не доведено недійсність державного акту на право приватної власності на землю серії ВН №б/н, виданого Лука-Мелешківською сільською Радою народних депутатів 02.01.2001 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1002, ОСОБА_2 на підставі рішення 10 сесії 22 скликання Лука-Мелешківської сільської Ради народних депутатів від 04.12.1996 року.

Крім цього, суд першої інстанції не врахував, що на час отримання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки Закон не забороняв створення штучної водойми розміром не більше 3 га.

Також апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подано ОСОБА_1 , в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дана апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що земельна ділянка відноситься до земель водного фонду базується на припущеннях. Відповідно до правовстановлюючих документів первісний власник отримував земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Дана обставина підтверджується і викопіюванням публічної кадастрової карти на даний час.

Штучно створена ОСОБА_2 водойма не може свідчити про віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

Першим заступником керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради надіслано на адресу суду відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у яких зазначено про безпідставність апеляційних скарг, які просив залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні представники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 апеляційні скарги підтримали з посиланням на викладені у них обставини.

Представники позивача та Вінницької міської ради в судовому засіданні щодо задоволення апеляційних скарг заперечували та надали відповідні пояснення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 367ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам.

Так судом встановлено, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ВН №б/н, виданим Лука-Мелешківською сільською Радою народних депутатів 02.01.2001 року та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1002, ОСОБА_2 на підставі рішення 10 сесії 22 скликання Лука-Мелешківської сільської Ради народних депутатів від 04.12.1996 року передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,7943 га, в межах згідно з планом, яка розташована на території Лука-Мелешківської сільської ради для ведення особистого селянського господарства.

Як слідує із листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 01.08.2017 року №0-2-0.441-9371/2-17 МКП «Вінницький муніципальний центр містобудування і архітектури» у 2016 році за заявою відповідача ОСОБА_2 було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, площею 0,7943 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства, в натурі (на місцевості).

Вказана земельна ділянка кадастровим реєстратором Управління Держгеокадастру у м. Вінниці 15.12.2016 року була зареєстрована у Державному земельному кадастрі, в результаті чого їй присвоєно кадастровий номер 0510100000:03:054:0028.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №100355602 від 13.10.2017 року дана земельна ділянка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.12.2016 року за №18234445 та належала відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Крім того, з технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 АДРЕСА_1 слідує, що земельна ділянка віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення; земельна ділянка належить ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства; земельна ділянка має конфігурацію неправильного прямокутника; рельєф спокійний, забруднення відсутні.

Листом від 06 грудня 2016 року № 05-00-010-73365 департамент архітектури, містобудування та кадастру Вінницької міської ради визначив Перелік обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки. З цього Переліку слідує, що водоохоронне обмеження та водоохоронна зона відсутні (т. 1, а. с. 22-51).

У судовому засіданні представник Вінницької міської ради пояснив, що спірна земельна ділянка вносилась до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); у технічній документації відсутні обмеження щодо використання земельної ділянки та відсутні вказівки про те, що через земельні ділянку протікає річка.

Отже на момент отримання державного акта на право власності на землю, виготовлення технічної документації та її затвердження, внесення її до Державного земельного кадастру були відсутні відомості про те, що через спірну земельну ділянку протікає річка без назви.

Згідно договору купівлі-продажу від 29.05.2020 ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0028 площею 0,7973 га. Із договору купівлі- продажу слідує, що згідно витягу Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0519404642020, виданого Державним кадастровим реєстратором ГУД у Вінницькій області Лемешко Г.П. 27.05.2020 до земель ділянки прощею 0,7825 га встановлено обмеження у використанні прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах (договір купівлі-продажу а.с. 94-97). Також право власності підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.98-99, 1 том).

За нормою ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.

Статтею ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

З матеріалів справи видно, що цільове призначення спірної земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства.

У запереченнях на позов, відповідач ОСОБА_2 вказує, що отримавши занедбану земельну ділянку він за власні кошти прибрав стихійні смітєзвалища та на належній йому земельній ділянці, яка була заболочена, збудував насипну дамбу, внаслідок чого утворився вказаний ставок.

Частиною 1 статті 54 Земельного кодексу України, в редакції від 25.12.2001 року, що діяла на можливий час створення штучної водойми, передбачалося, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Друга частина цієї ж статті Земельного кодексу України визначала, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Отже, положення Земельного кодексу України, чинні на час виникнення спірних правовідносин дозволяли власникам створювати на власній земельній ділянці штучні водойми.

Зазначений ставок був включений до переліку водойм міста Вінниці лише у 2006 році, а до матеріалів інвентаризації водних об`єктів міста у 2014 році, що підтверджується листом Вінницького регіонального управління водних ресурсів від 22.08.2017 року, тобто після створення цієї штучної водойми. При цьому інформація Вінницького регіонального управління водних ресурсів про те, що на спірній земельній ділянці протікає ліва притока річки Південний Буг без назви датована 2018 року, тобто така інформація з`явилась після створення відповідачем штучної водойми.

Більше того, вказані обставини підтверджують, що на час видачі державного акта на право власності, на спірній земельній ділянці не було розташовано водних об`єктів в розумінні Земельного кодексу України та Водного кодексу України.

Доводи позивача про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду документально не підтверджені, а відтак не заслуговують на увагу. Довідка Вінницького регіонального управління водних ресурсів не є належним документом, що підтверджує віднесення земельної ділянки, на час їх передачі у приватну власність до відповідної категорії, оскільки вказана довідка видана у 2018 році.

ОСОБА_2 отримав право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення 10 сесії 22 скликання Лука-Мелешківської сільської Ради народних депутатів від 04.12.1996 року.

Доводи позивача про відсутність такого рішення є безпідставними, оскільки, в даному випадку відсутність у протоколі сесії сільської ради відомостей про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , не є беззаперечним доказом того, що вказане рішення взагалі не було прийняте, оскільки зміст протоколу об`єктивно дану обставину не підтверджує та не спростовує.

Крім цього, у ході розгляду кримінального провадження №42017020000000227 від 22.06.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 367 КК України також не встановлено факту підробки цього рішення та державного акту на право власності на земельну ділянку.

Щодо доводів позивача про те, що рішення про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_2 мала приймати Вінницька міська рада, то вказані доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відсутні належні та допустимі докази того, що на час виникнення правовідносин спірна земельна ділянка знаходилась в межах міста, при цьому слід врахувати, що Постановою Верховної Ради України від 13 травня 2015 року № 401-VIII збільшено межі міста Вінниці, у тому числі і за рахунок земель Лука-Мелешківської сільської ради, до складу яких могла входити і спірна земельна ділянка.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «"East/West Alliance Limited" проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Слід врахувати, що відповідачі відповідно володіють земельною ділянкою понад 20 років, за власний кошт привели земельну ділянку у придатний для користування стан (ліквідовано стихійне смітєзвалище), створили штучну водойму та покращили ландшафт, а тому позбавлення права власності на спірну ділянку спричинить особистий і надмірний тягар відповідачам. Також у даному випадку не буде забезпечено необхідну рівновагу, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальний характер доводів позивача з декларативним посиланням на рішення Європейського суду з прав людини, які не підкріплено достатніми доказами, не дає можливості суду оцінити ступінь суспільного та публічного інтересу в позбавлені відповідачів права власності на земельну ділянку.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38), п. 71 вказаного рішення Європейського суду з прав людини по справі «Рисовський проти України».

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, не лише відповідачів, а й органів державної влади та місцевого самоврядування.

З матеріалів справи слідує, що відповідачі в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки створили штучну водойму, що дозволялось ст. 54 Земельного кодексу України, в редакції від 25.12.2001 року.

Вказані обставини вказують на добросовісність відповідачів під час набуття спірної земельної ділянки у власність.

Відповідно до ч. 4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів при вирішенні цього спору враховує правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року по справі №285/3485/20, де зазначено, що у цій категорії справ прокурор зобов`язаний довести, що на час передачі земельної ділянки у власність, вона належала до земель водного фонду.

Суд звертає увагу на те, що всі долучені до матеріалів справи докази про те, що ставок розташований на річці без назви, лівій притоці річки Південний Буг датовані після створення штучної водойми. Позивач у визначений спосіб не надав належних і допустимих доказів того, що на момент отримання відповідачем ОСОБА_2 спірної земельної ділянки вона відносилась до земель водного фонду, як і доказів того, що через земельну ділянку протікала річка без назви.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У даній справі позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка на час її передачі ОСОБА_2 належала до земель водного фонду. При цьому чинне законодавство на момент передачі земельної ділянки не забороняло відповідачу створення штучної водойми.

Також слід звернути увагу на те, що порядок встановлення та зміни цільового призначення землі визначено ст. 20 Земельного кодексу України.

Судом установлено, на момент передачі у власність земельної ділянки та на час розгляду справи її цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Указані обставини спростовують доводи позивача про віднесення земельної ділянки до земель водного фонду.

За вказаних обставин безпідставними є посилання позивача на відповідні постанови Великої Палати Верховного суду, згідно з якими передача прибережних захисних смуг у приватну власність є неприпустимою.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки при вирішенні справи суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, неправильно надав оцінку фактичним обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження №61-39028св18), висловлено висновок про те, що розподіл судових витрат у справі здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Подібні висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, і у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 175/4366/15-ц (провадження № 61-37111св18), від 02 липня 2020 року в справі № 522/24665/16-ц (провадження № 61-46336св18).

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що звертаючись із позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено 34540 грн судового збору.

За подання апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сплатили по 2977,20 грн.

Позивачем у листах від 06.12.2022 року та від 08.12.2022 року указувалось на те, що відповідачі недоплатили судовий збір.

Такі доводи є безпідставними з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року по справі №905/98/20 зазначено, що позови про витребування не завжди носять майнову направленість. Тобто позов, поданий прокурором про повернення земельної ділянки є немайновим, оскільки за свою суттю позовна вимога прокурора не направлена на «збагачення» позивача, яке можна оцінити вартісно.

Отже, указаний спір є немайновим та враховуючи уточнену позовну заяву містить дві немайнові вимоги, які підлягали оплаті судовим збором у розмірі 4962 (2481 ? 2) грн.

За подання апеляційних скарг підлягав оплаті судовий збір у розмірі 7443 грн за кожну.

Разом з тим, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 сплатили по 2977,20 грн, тобто недоплатили по 4465,8 грн.

У пункті 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, якщо факт недоплати судового збору з`ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов`язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк або стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору.

Колегія суддів враховуючи вищевикладені обставини приходить до висновку про вирішення розподілу судових витрат за результатами вирішення спору.

Оскільки апеляційним судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, з позивача необхідно стягнути на користь відповідачів по 2977,20 грн судового збору сплаченого за подання апеляційних скарг.

Також відповідачі не доплатили судовий збір по 4465,8 (8931,6) грн, і вказані кошти необхідно стягнути з позивача на користь держави.

Крім цього, Вінницькій обласній прокуратурі слід повернути 30000 грн судового збору, зайво сплаченого за подання позовної заяви.

За указаних обставин колегія суддів вважає за необхідне з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України повернути Вінницькій обласній прокуратурі різницю коштів 21 068, 40 (30 000 - 8931,60) грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 жовтня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Лука - Мелешківська сільська рада, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, про усунення перешкод у користуванні майном та повернення земельної ділянки, відмовити.

Стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 2977,20 грн судового збору сплаченого за подання апеляційних скарг.

Повернути Вінницькій обласній прокуратурі з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 21 068, 40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В. В. Оніщук

Судді: С. Г. Копаничук

С. К. Медвецький