Рішення

від 12.01.2023 по справі 902/908/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" січня 2023 р. Cправа № 902/908/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс", 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 21, корпус В, 1 поверх, ідентифікаційний код юридичної особи 34350636

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Холдінг-В", 21037, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Івана Миколайчука, будинок 39, квартира 28, ідентифікаційний код юридичної особи 41149809

про стягнення 301 692,12 гривень

за участю представників:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - адвокат Старий М.М., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області 26.09.2022 надійшла позовна заява № 16/09.2022 від 16.09.2022 (вх. № 910/22 від 26.09.2022) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Холдінг-В" про стягнення 331 692,12 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору № 10223/21/ВН від 12.04.2021, у тому числі 183 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2022 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 29.09.2022 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №902/908/22 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27 жовтня 2022 року о 10:30 год.

21.10.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 21.10.2022 (вх. № 01-34/8884/22 від 21.10.2022) у якому останній заперечує проти заявлених вимог, з підстав зазначених у відзиві, просить поновити строк для подання відзиву, у задоволенні позовних вимог у частині стягнення основної суми заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат відмовити у повному обсязі, зменшити розмір заявленої до стягнення позивачем пені до 1 000,00 гривень.

27.10.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 25/10-2022 від 25.10.2022 (вх. № 01-34/9055/22 від 27.10.2022), у якій останній проти доводів відповідача наведених у відзиві заперечив, просив продовжити строк на вчинення сторонами процесуальних дій, відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

27.10.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява № 25/10-2022-1 від 25.10.2022 (вх. № 01-34/9057/22 від 27.10.2022) про зменшення розміру позовних вимог, стягнення 311 692,12 гривень заборгованості, у тому числі 163 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат.

Також 27.10.2022 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява № 25/10-2022-2 від 25.10.2022 (вх. № 01-34/9055/22 від 27.10.2022) про розгляд справи № 902/908/22 за відсутності представника позивача, у якій позивач зазначає про підтримання ним позовних вимог у розмірі 311 692,12 гривень заборгованості з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить врахувати викладену у відповіді на відзив позицію позивача, з огляду на подання всіх доказів по справі щодо своєї правової позиції та з метою уникнення затягування строків розгляду справи прийняти заяву ТОВ "Вартіс" про розгляд справи за відсутності представника позивача.

27.10.2022 судове засідання у справі № 902/908/22 не відбулося, у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.

Ухвалою від 01.11.2022 сторони повідомлено про призначення підготовчого засідання на 15.11.2022 о 15:00 год.

01.11.2022 до суду надійшли подані позивачем у електронному вигляді 27.10.2022 року відповідь на відзив № 25/10-2022 від 25.10.2022, заява № 25/10-2022-1 від 25.10.2022 про зменшення розміру позовних вимог та заява № 25/10-2022-2 від 25.10.2022 про розгляд справи № 902/908/22 за відсутності представника позивача у паперовому вигляді.

15.11.2022 судове засідання у справі № 902/908/22 не відбулося, у зв`язку з оголошенням сигналу "Повітряна тривога" на території Вінницької області.

Ухвалою від 17.11.2022 сторони повідомлено про призначення підготовчого засідання у справі № 902/908/22 на 15.12.2022 року о 12:00 год.

30.11.2022 до суду від позивача надійшла заява № 22/11-2022-1 від 22.11.2022 (вх. № 01-34/10245/22 від 30.11.2022) про зменшення розміру позовних вимог, стягнення 301 692,12 гривень заборгованості, у тому числі 153 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат. Вказана заява не була підписана заявником. Водночас ідентична заява з підписом директора ТОВ "Вартіс" та печаткою ТОВ "Вартіс" надійшла до суду 06.12.2022 (вх. № 01-34/10478/22 від 06.12.2022).

У судовому засіданні 15.12.2022 суд постановив ухвалу про прийняття заяв про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу та здійснення подальшого розгляду справи з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 22.11.2022 із вимогами про стягнення 301 692,12 гривень заборгованості, у тому числі 153 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 15.12.2022 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/908/22, призначено справу № 902/908/22 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 12.01.2023 року о 14:30 год.

10.01.2023 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 10.01.2023 (вх. № 01-34/297/23 від 10.01.2023) про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку зі сплатою відповідачем 30.12.2022 року 15 000,00 гривень основного боргу, стягнення 286 692,12 гривень заборгованості, у тому числі 138 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат. До заяви додано виписку банку на підтвердження сплати відповідачем 15 000,00 гривень.

Також 10.01.2023 до суду надійшла заява № 30.12-2022 від 30.12.2022 (вх. № 01-34/302/23 від 10.01.2023) про розгляд справи за відсутності представника позивача.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник відповідача.

Представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений ухвалою суду від 15.12.2022, яку було надіслано позивачу на повідомлену ним електронну адресу.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача за наявними матеріалами. При цьому судом враховано заяву позивача про розгляд справи за його відсутності.

У судовому засіданні судом оголошено про надходження до суду від позивача заяви № б/н від 10.01.2023 (вх. № 01-34/297/23 від 10.01.2023) про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку зі сплатою відповідачем 30.12.2022 року 15 000,00 гривень основного боргу та стягнення 286 692,12 гривень заборгованості.

Представник відповідача зазначив про сплату відповідачем 30.12.2022 року 15 000,00 гривень основного боргу.

Суд, розглянувши матеріали заяви позивача № б/н від 10.01.2023 (вх. № 01-34/297/23 від 10.01.2023) про зменшення розміру позовних вимог ухвалив не приймати її до розгляду з огляду на вимоги пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України, оскільки вказану заяву подано після закінчення підготовчого засідання.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав зазначених у відзиві, у задоволенні позову в частині стягнення суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат просив відмовити, зменшити розмір нарахованої пені до 1000,00 гривень.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 12.01.2023 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вартіс" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Холдінг-В" про стягнення 331 692,12 гривень заборгованості, у тому числі 183 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором № 10223/21/ВН від 12.04.2021 року в частині здійснення своєчасної оплати за отриманий товар.

Відповідач у поданому до суду відзиві підтвердив наявність між сторонами договірних відносин та визнав суму основного боргу у розмірі 183 326,08 гривень, вказавши, що за час дії договору позивачем було поставлено на умовах договору товар на загальну суму 1919858,08 гривень. Відповідач сплатив 1736532,00 гривень, тому фактична заборгованість становить 183 326,08 гривень.

Також у відзиві на позов відповідач зазначив, що вважає завищеною нараховану суму пені та з посиланням на виникнення форс-мажорних обставин, викликаних військовою агресією російської федерації проти України, припиненням господарської діяльності з 24.02.2022 по 30.06.2022, часткову сплату заборгованості у добровільному порядку, перебування у скрутному фінансовому стані просив у задоволенні в частині стягнення суми основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат відмовити, зменшити розмір нарахованої пені до 1 000,00 гривень.

У відповіді на відзив позивач проти доводів відповідача наведених у відзиві заперечив, зазначив, що позивач територіально знаходиться у межах міста Вінниці, де активні бойові дії не проводились, у відповідача прострочена заборгованість за видатковими накладними, за якими позивачем відповідачеві був відвантажений товар до 24.02.2022 р. тобто такі зобов`язання в нього з`явилися до виникнення форс-мажорних обставин на які посилається відповідач, тому позивач вважає, що відповідач умисно ухиляється від виконання зобов`язань за договором.

Також у відповіді на відзив позивач зауважує, що суму основного боргу відповідач визнав, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат вважає правомірним з огляду на прострочення відповідачем зобов`язань за договором.

Щодо зменшення розміру пені заперечує, зазначає, що пеня не перевищує суми основного боргу, надані відповідачем докази не підтверджують його скрутного матеріального становища, з повідомленнями про неможливість виконання зобов`язання через своє скрутне фінансове становище відповідач до позивача не звертався. Вважає, що відповідач, зважаючи на несумлінне виконання своїх зобов`язань за договором порушує права та законні інтереси позивача, а тому просить відмовити у задоволенні клопотання про зменшення пені, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Під час розгляду справи позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням якої позивач просив стягнути з відповідача 301 692,12 гривень заборгованості, у тому числі 153 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено таке.

12 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вартіс" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Холдінг-В" (далі - покупець, відповідач) укладено договір № 10223/ВН (далі - договір), згідно пункту 1.1. якого сторони погодили, що постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується своєчасно прийняти товар і здійснити його оплату на умовах цього договору.

Згідно пункту 2.1. договору кількість, асортимент та розгорнута номенклатура товару, що передається за цим договором, зазначається у рахунках - фактурах постачальника (надалі - рахунки-фактури), які мають силу специфікації, або в інших додатках до цього договору та визначаються у видаткових накладних.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору загальна ціна цього договору складає загальну вартість переданого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних. Діюча ціна на момент відвантаження товару вказується у рахунках-фактурах постачальника та видаткових накладних.

Пунктом 3.5. договору сторони передбачили, що оплата товару проводиться на умовах передплати товару, здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі або у рахунках-фактурах в розмірі 100% вартості товару протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати рахунку-фактури.

Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.

За умовами пункту 3.6. договору в платіжному дорученні на оплату товару в призначенні платежу покупець повинен зазначати як підставу плати цей договір, посилання на його дату та номер. Сторони погодили, що у випадку зазначення покупцем в призначенні платежу іншої підстави, як то рахунок-фактуру, видаткову накладну - постачальник зараховує кошти за цим договором (в тому числі в рахунок оплати несплаченої поставки на дату надходження коштів).

Згідно пункту 4.1.1. договору при передачі товару постачальник передає покупцеві по одному примірнику товаросупроводжувальних документів на кожну партію товару: рахунок-фактура, видаткова накладна або акт прийому-передачі, сертифікат якості за вимогою покупця (копія).

Сторони, підписуючи цей договір, погодили, що факт отримання покупцем товару по видатковій накладній підтверджує передачу вказаних в цьому пункті договору оригіналів документів, в тому числі наявність у покупця відповідного рахунку - фактури, і не потребує подальшого доведення передачі постачальником покупцю факту передачі цих документів.

Відповідно до пункту 6.1. договору у випадку порушення умов даного договору сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та відповідним чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За умовами пункту 6.3. договору у разі порушення строків оплати за товар, указаних в пункті 3.7. цього договору та строків приймання товару, указаних в пункті 4.2. цього договору, покупець сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пункту 6.5. договору сторони домовились, що строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції з прострочення виконання зобов`язання за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов`язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, в залежності від того, яка обставина настане раніше. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України. Кредитор за зобов`язанням, що порушене, може звернутися з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію цього договору, він автоматично подовжується на наступний календарний рік (п. 9.1. договору).

03 травня 2021 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 10223/21/ВН від 12.04.2021, якою (п. 1 додаткової угоди) погодили внести зміни в п. 3.5. розділу 3 "Ціна товару і порядок розрахунків" та п. 6.3. Розділу 6 "Відповідальність сторін", виклавши п.п. 3.5. та 6.3. в наступній редакції:

1.1. "п.3.5. Оплата товару проводиться на умовах передплати та на умовах відстрочення платежу в такому порядку:

3.5.1. Передплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальник, вказаний у цьому договорі або у Рахунках-фактурах в розмірі 100% вартості товару протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати Рахунку-фактури;

3.5.2. При відвантаженні товару постачальником покупцю без отримання попередньої оплати покупець здійснює оплату отриманого товару та доставку на умовах відстрочення платежу протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання товару.

Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника. Такий самий порядок, визначений в п. 3.5. договору оплати транспортних послуг";

1.2. "6.3. У разі порушення строків оплати за товар, указаних в п.п. 3.5.2. та 3.7. договору, та строків приймання товару, указаних в пункті 4.2. договору, покупець сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня."

Згідно пунктів 2-4 додаткової угоди ця угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін та діє протягом усього строку дії договору. У всьому іншому діють положення, що передбачені договором № 10223/21/ВН від 12.04.2021р. Додаткова угода є невід`ємною частиною Договору № 10223/21/ВН від 12.04.2021р.

Договір та додаткова угода до договору підписані уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками сторін, факт укладення договору сторонами не заперечується.

На виконання умов укладеного договору за період з 28.05.2021 по 17.01.2022 згідно рахунків-фактур № 39199 від 28.05.2021, № 50781 від 01.07.2021, № 53480 від 09.07.2021, № 57195 від 20.07.2021, № 60989 від 27.07.2021, № 66291 від 11.08.2021, № 71028 від 26.08.2021, № 73646 від 01.09.2021, № 76199 від 08.09.2021, № 77392 від 13.09.2021, № 80157 від 20.09.2021, № 85294 від 01.10.2021, № 86270 від 04.10.2021, № 88456 від 11.10.2021, № 91662 від 22.10.2021, № 1012 від 17.01.2022 та видаткових накладних № 17871 від 31.05.2021, № 22885 від 01.07.2021, № 24358 від 09.07.2021, № 26025 від 20.07.2021, № 28531 від 02.08.2021, № 30174 від 11.08.2021, № 32239 від 26.08.2021, № 33299 від 01.09.2021, № 34561 від 08.09.2021, № 35404 від 13.09.2021, № 36655 від 20.09.2021, № 38800 від 01.10.2021, № 39272 від 04.10.2021, № 40637 від 11.10.2021, 42182 від 22.10.2021, № 1722 від 17.01.2021 (т. 1 а.с. 33-64) позивач відвантажив відповідачу товар на загальну 1 919 858,08 гривень.

Вказані видаткові накладні спільно підписані представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Холдінг-В" без заперечень та зауважень та скріплені їх печатками.

Як зазначено позивачем, станом на 28.05.2022 року з боку відповідача позивачем було зараховано в рахунок передплати за рахунком-фактурою № 39199 від 28.05.2021 та видатковою накладною № 17871 від 31.05.2021 залишок за попередніми оплатами відповідача у розмірі 532,00 гривень.

Відповідачем за період з 28.05.2021 по 19.08.2022 здійснено оплату за поставлений товар на суму 1 736 000,00 гривень, що підтверджується виписками по рахунку за вказаний період (т. 1 а.с. 65-156).

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за поставлений товар за договором позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 331 692,12 гривень заборгованості, у тому числі 183 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,00 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат.

Під час розгляду справи судом встановлено, що після звернення позивача з позовом відповідач здійснив часткове погашення суми основного боргу перед позивачем 18.10.2022 року на суму 20 000,00 гривень згідно платіжного доручення № 1057 від 18.10.2022 року (т. 1 а.с. 202) та 14.11.2022 на суму 10 000,00 гривень, що підтверджується копією виписки банку по рахунку позивача за 14.11.2022 (т. 1 а.с. 253).

06.12.2022 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач зменшив позовні вимоги на суму 30 000,00 гривень основного боргу та просив суд стягнути з відповідача 301 692,12 гривень заборгованості, у тому числі 153 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат, яку прийнято судом.

Також судом встановлено, що 30.12.2022 відповідач здійснив часткове погашення суми основного боргу перед позивачем у розмірі 15 000,00 гривень, що підтверджується копією виписки банку по рахунку позивача за 30.12.2022 (т. 2 а.с. 13).

Доказів сплати решти 138 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат, що нараховані у зв`язку із несвоєчасною оплатою поставленого позивачем товару за договором № 10223/21/ВН від 12.04.2021 матеріали справи не містять.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором № 10223/21/ВН від 12.04.2021 року 301 692,12 гривень заборгованості, що складається з 153 326,08 гривень основного боргу, 77 843,34 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, а також доказів повернення позивачу товару.

Отримання товару згідно видаткових накладних на зазначену у них вартість товару відповідачем не заперечується, наявність заборгованості зі сплати основної заборгованості визнається відповідачем, про що зазначено ним у відзиві.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем 30.12.2022 здійснено часткове погашення суми основного боргу перед позивачем у розмірі 15 000,00 гривень, що підтверджується копією виписки банку по рахунку позивача за 30.12.2022, що міститься у матеріалах справи.

Погашення основної суми боргу також визнається позивачем у поданій до суду заяві № б/н від 10.01.2023 (вх. № 01-34/297/23 від 10.01.2023) про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку зі сплатою відповідачем 30.12.2022 року 15 000,00 гривень основного боргу та підтверджено наданими у судовому засіданні поясненнями представника відповідача.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Приймаючи до уваги подані позивачем під час розгляду справи докази сплати суми основного боргу у розмірі 15 000,00 гривень, провадження у справі в частині стягнення 15 000,00 гривень основного боргу підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Водночас доказів сплати решти суми основного боргу у розмірі 138 326,08 гривень матеріали справи не містять.

Зобов`язання відповідача за договором щодо оплати заборгованості за поставлений товар у сумі 138 326,08 гривень залишились не виконаними.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 138 326,08 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 77 843,34 гривень пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 61 121,78 гривень інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Приписами статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями пункту 6.3. сторони погодили, що у разі порушення строків оплати за товар, указаних в п.п. 3.5.2. та 3.7. договору, та строків приймання товару, указаних в пункті 4.2. договору, покупець сплачує постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нарахована позивачем до стягнення пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та заявлена правомірно.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок пені за договором, в межах визначеного позивачем періоду, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є вірним, а відтак позовні вимоги про стягнення 77 843,34 гривень пені є обгрунтованими.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок 3% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума 3% річних нарахована вірно, а відтак позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 9400,92 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив його часткову помилковість з огляду на неврахування позивачем дефляції.

Як вбачається із розрахунку інфляційних втрат здійсненого позивачем загальна сума нарахованих позивачем інфляційних втрат складає 61 121,78 гривень.

Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) спостерігалася інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто відбулася дефляція).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Здійснивши аналіз наданого позивачем розрахунку, суд зауважує, що прострочення з оплати поставленого товару по видатковій накладній №28531 від 02.08.2021 року на суму 159 544,68 гривень відбулося за період серпня 2021 року.

Водночас позивачем проведено розрахунок без врахування дефляції, зокрема не було враховано, що у серпні 2021 року індекс інфляції становив 99,8%.

Також здійснивши перерахунок інфляційних втрат за видатковою накладною № 38800 від 01.10.2021 за листопад, грудень 2021 та видатковою накладною № 40637 від 11.10.2021 за лютий 2022-червень 2022 судом нараховано відповідно 1131,84 гривень та 5056,41 гривень інфляційних втрат, тоді як за розрахунком позивача інфляційні втрати за цей період складають 1132,00 гривень та 5056,46 гривень.

Перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, що нараховані на суму заборгованості боргу за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що розмір інфляційних втрат складає 60 982,48 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 60 982,48 гривень, в іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 139,30 гривень слід відмовити у зв`язку із необгрунтованістю.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу, 3% та інфляційних втрат, посилаючись на те, що не мав можливості своєчасно оплатити вартість поставленого позивачем товару з незалежних від нього форс-мажорних обставин, пов`язаних з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням у зв`язку з цим воєнного стану в Україні.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями статі 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Відповідно до пунктів 7.1. договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання сталося внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажор), що виникли після укладання цього договору в результаті подій надзвичайного характеру, які постачальник або покупець не могли ні передбачати, ні запобігти їх виникненню розумними заходами.

Згідно пункту 7.2. договору виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови сторін від розрахунків за товар, поставлений до моменту їх виникнення.

Як вбачається із матеріалів справи заборгованість за договором у відповідача виникла до моменту виникнення форс-мажорних обставин на які посилається відповідач, зокрема поставка товару була здійснена позивачем за період з 28.05.2021 по 17.01.2022, строк оплати за останньою видатковою накладною від 17.01.2022 настав 21.01.2022, та відповідно саме лише посилання на наявність форс-мажорних обставин не ставить у пряму залежність неможливість виконання відповідачем зобов`язання за договором, що виникло до настання таких обставин.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідні висновки також було викладено у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 по справі № 922/2394/21.

У постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18 Верховним Судом зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

Судом також враховано, що відповідачем не подано належних доказів, що внаслідок введення воєнного стану на території України, відповідач не міг у повному обсязі здійснювати господарську діяльність, отримувати дохід і введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання зобов`язань з оплати за договором.

Водночас тимчасове зупинення робіт з 02.03.2022 по 30.06.2022, відсутність коштів на рахунку 19.10.2022, наявність дебіторської та позичкової заборгованості не є прямим і незворотнім наслідком неможливості здійснення господарської діяльності та виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару.

Суд також враховує, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 та надзвичайність і невідворотність цих обставин не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки стороною договору має бути доведено не лише настання цих обставин, але і їх безпосередній, прямий вплив на можливість належного виконання зобов`язання з урахуванням часу та місця його виконання у конкретних правовідносинах.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача щодо дії та впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини відхиляються судом як необгрунтовані.

Також у відзиві на позов відповідач, посилаючись на приписи статей 551 ЦК України, 233 ГК України зазначив, що суд має право зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій та посилаючись на форс-мажорні обставини, не здійснення господарської діяльності з 24.02.2022 по 30.06.2022, недоведення позивачем завданих несплатою заборгованості збитків, скрутне фінансове становище просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення позивачем пені до 1 000,00.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення суми пені, що підлягає стягненню з урахуванням позиції сторін та обставин справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру пені, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У пункті 8.38. цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені суд враховує ступінь виконання зобов`язань за укладеним договором та те, що відповідачем сплачено основний борг за договором у розмірі 45 000,00 гривень після подання позову до суду, що становить 24,55% від заявленої до стягнення суми, позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару та їх розміру.

Суд також враховує, що пеня є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням часткової сплати суми основної боргу та компенсації втрат позивача шляхом стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд дійшов висновку, клопотання відповідача про зменшення пені задовольнити частково та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у пропорційному відношенні до погашеної суми основного боргу на 24,55%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 77843,34 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені на 24,55%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 58 732,80 гривень, у стягненні решти пені слід відмовити з підстав її зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 138 326,08 гривень основного боргу, 58 732,80 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних та 60 982,48 гривень інфляційних втрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжного доручення № 2486 від 16.09.2022 сплачено судовий збір у сумі 4 975,38 гривень.

Позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення основного боргу, з урахуванням якої розмір позовних вимог зменшено до вимоги про стягнення з відповідача 301 692,12 гривень.

У разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ціна позову, з урахування заяви про зменшення позовних вимог, становить 301 692,12 гривень.

Таким чином, сума судового збору за позовними вимогами у зв`язку із їх зменшенням становить 4 525,38 гривень (301 692,12 гривень х 1,5% = 4 525,38 гривні).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, сплачена частина судового збору у розмірі 450,00 гривень (4 975,38 гривень (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) - 4 525,38 гривень (судовий збір, з урахуванням зменшення позовних вимог) підлягає поверненню платнику.

Враховуючи, що від позивача не надходило клопотання про повернення судового збору, питання про повернення суми судового збору у розмірі 450,00 гривень під час ухвалення рішення у справі судом не вирішується.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В частині зменшення суми судом неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4523,12 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2,26 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі № 902/908/22 в частині стягнення 15 000,00 гривень основного боргу закрити.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Холдінг-В" (21037, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Івана Миколайчука, будинок 39, квартира 28, ідентифікаційний код юридичної особи 41149809) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вартіс" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 21, корпус В, 1 поверх, ідентифікаційний код юридичної особи 34350636) 267 442,28 гривень (двісті шістдесят сім тисяч чотириста сорок дві гривні 28 копійки) заборгованості, у тому числі 138 326,08 гривень основного боргу, 58 732,80 гривні пені, 9 400,92 гривень 3% річних, 60 982,48 гривень інфляційних втрат та 4 523,12 гривень (чотири тисячі п`ятсот двадцять три гривні 12 копійок) витрат на сплату судового збору.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 19 110,54 гривень пені та 139,30 гривень інфляційних втрат - відмовити.

6. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2,26 гривень залишити за позивачем.

7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: позивача - office@vartis.com.ua, представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1

Повний текст рішення складено та підписано 23 січня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу, 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 21, корпус В, 1 поверх; office@vartis.com.ua;

3 - відповідачу, 21037, Вінницька обл., місто Вінниця, вул. Івана Миколайчука, будинок 39, квартира 28, ІНФОРМАЦІЯ_1