Постанова

від 12.01.2023 по справі 672/986/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 січня 2023 року

м. Київ

справа № 672/986/20

провадження № 61-3147св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Городоцька міська рада Хмельницької області,

треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року в складі судді Федорук І. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2022 року в складі колегії суддів Гринчука Р. С., Грох Л. М., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Городоцької міської ради Хмельницької області, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , про визнання в порядку спадкування права постійного користування на земельну ділянку, призначену для ведення селянського (фермерського) господарства (далі також - СФГ).

Позовна заява мотивована тим, що батькові позивачів - ОСОБА_30 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала на праві постійного користування земельна ділянка. Остання була розташована на території Варовецької сільської ради Городоцького району Хмельницької області, площа - 49,4 га, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий номер 6821281000:02:011:0002. ОСОБА_31 фермерського господарства для використання цієї земельної ділянки не створював, до складеного капіталу фермерського господарства вказана земельна ділянка не передавалась. Позивачі вважають, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_32 входить, зокрема, право постійного користування спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим просили визнати по 1/3 частці за кожним права постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_31 отримав спірну земельну ділянку саме для ведення селянського (фермерського) господарства, тому з моменту державної реєстрації ним селянського (фермерського) господарства «Смотрич» (далі - СФГ «Смотрич»), саме до останнього, як юридичної особи, перейшло право постійного користування цією земельною ділянкою. Натомість, з припиненням діяльності цього СФГ в 2010 році припинилося право постійного користування вказаною земельною ділянкою. Тому право користування спірною земельною ділянкою не входило до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_32 в 2013 році.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності належних та достатніх підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Зазначив, що суд першої інстанції правильно визнав позовні вимоги необґрунтованими та відмовив у їх задоволенні. Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи апелянтів щодо незаконності рішення суду першої інстанції внаслідок незалучення до участі в справі третіх осіб, оскільки відповідні клопотання були вирішені судом першої інстанції у відповідності з вимогами процесуального закону, тому підстави для скасування або зміни судового рішення за таких обставин відсутні. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, у зв`язку з чим у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, рішення суду залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16 березня 2022 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_33 (далі - представник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2022 року.

У касаційній скарзі представник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2022 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 червня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2022 року, витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2022 року представник позивачів вказує про застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 904/284/19, а також в ухвалі Верховного суду від 18 березня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц. Зазначає, що справу розглянуто судами за відсутності учасників справи, які належним чином не повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання. Суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотання позивачів про залучення до участі у справі третіх осіб.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

04 липня 2022 року Городоцька міська рада Хмельницької області надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. Просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_31 , який був батьком позивачів.

Після смерті останнього спадщину у встановленому законом порядку прийняли спадкоємці першої черги за законом - діти (позивачі): ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_34 , що підтверджується копією спадкової справи № 442-2015.

За життя ОСОБА_30 було надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 49,4 га, розташовану на території Варовецької сільської ради, Городоцького району, Хмельницької області, що підтверджується копією Державного акту серія ХМ № 0081 від 30 липня 2001 року на право постійного користування землею, виданого Городоцькою районною радою народних депутатів 30 липня 2001 року.

31 липня 2001 року зареєстровано СФГ «Смотрич» (код ЄДРПОУ - 31646566), власником (засновником) та керівником якого був ОСОБА_31 , що підтверджується копією довідки № 2153 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій від 31 липня 2001 року.

За рішенням № 4 СФГ «Смотрич» від 15 січня 2010 року дане СФГ було перейменоване у фермерське господарство «Зруб» (далі - ФГ «Зруб»). До членів господарства прийнято: ОСОБА_35 (дружину засновника), ОСОБА_1 (сина засновника, позивача), ОСОБА_2 (сина засновника, позивача) та ОСОБА_2 (після зміни прізвища - ОСОБА_36 , дочку засновника, позивача). Ці обставини підтверджуються копією реєстраційної справи ФГ «Зруб» (код ЄДРПОУ - 31646566).

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 30 вересня 2020 року ФГ «Зруб» (код ЄДРПОУ - 31646566), засновником та керівником якого був ОСОБА_31 , 30 березня 2010 року припинило свою діяльність на підставі судового рішення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Статтями 1258, 1261 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово, при цьому у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно частинами другою та п`ятою статті 7 ЗК Української РСР (тут і надалі в редакції, що діяла на час отримання ОСОБА_37 права постійного користування землею) постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського ) господарства, особистого підсобного господарства; сільськогосподарським підприємствам і організаціям; громадським об`єднанням; релігійним організаціям; промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу для потреб оборони; для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам; житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

За частиною першою статті 23 ЗК Української РСР право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 ЗК Української РСР).

Відповідно до частини першої та другої статті 51 ЗК Української РСР громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки .

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР).

Аналіз зазначених норм ЗК Української РСР свідчить про те, що земельну ділянку з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства; право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (про визнання у порядку спадкування прав засновника селянського (фермерського) господарства та права постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства) сформулювала наступний правовий висновок: За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Згідно із частиною другої статті 416 ЦПК України та частиною першої статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_31 отримав спірну земельну ділянку саме для ведення селянського (фермерського) господарства, з моменту державної реєстрації СФГ «Смотрич» (яке було перейменоване на ФГ «Збруч») до останнього як юридичної особи перейшло право постійного користування земельною ділянкою та зберігались за цією юридичною особою на весь час існування СФГ (ФГ) до часу припинення його діяльності. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 579/1304/16-ц

У подальшому у зв`язку із припиненням СФГ «Зруб» в 2010 році також припинилося його право постійного користування вказаною земельною ділянкою. Оскільки припинення СФГ «Збруч» мало місце до часу смерті ОСОБА_32 в 2013 року, тому відповідно право постійного користування спірною земельною ділянкою не увійшло до складу спадщини ОСОБА_32 , на яку мають право позивачі як спадкоємці першої черги за законом.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Суди першої та апеляційної інстанцій розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку та правомірно відмовили у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв`язку із їх необґрунтованістю.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 16 жовтня 2019 року у справі № 633/1738/16-ц, від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 904/284/19, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, оскільки у кожній із зазначених справ та у справі, яка переглядається, суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 633/1738/16-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети спору, зокрема, у наведеній справі - визнання недійсними та скасування рішень селищної ради, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, витребування земельних ділянок.

У справі № 906/392/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети спору, зокрема, у наведеній справі - визнання недійсним рішення Попільнянської селищної ради Попільнянського району Житомирської області від 27 березня 2018 року № 502 (яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 0,4061 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ).

У справі № 904/284/19 та у справі, яка переглядається, різні предмети спору, зокрема, у наведеній справі - визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області щодо припинення права постійного землекористування ОСОБА_1.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Верховний Суд не приймає посилання на ухвалу Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, оскільки це ухвала колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Тобто, це процесуальне рішення не є постановою Верховного Суду згідно частини другої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо незаконності оскаржуваних рішень з підстав неналежного повідомлення всіх учасників справи про розгляд справи, оскільки матеріали справи підтверджують участь представника позивачів у розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій, а тому відсутні підстави, які б вказували на порушення відповідного права заявників касаційної скарги (позивачів). Натомість, інші учасники справи не уповноважували їх діяти від свого імені при поданні цієї касаційної скарги з підстав порушення їх права на участь у розгляді цієї справи в судах першої та/або апеляційної інстанцій. Інші учасники справи не позбавлені права на оскарження рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій в порядку, визначеному ЦПК України з таких підстав.

Аргументи касаційної скарги, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб також не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції надав належну оцінку цьому доводу і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд також відхиляє інші доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили всі обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року). Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 вересня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук