Постанова

від 22.12.2022 по справі 910/9049/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2022 р. Справа№ 910/9049/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Колодяжна А.В., прокурор відділу Київської міської прокуратури;

від відповідача 1: Пилипчук І.І., самопредставництво;

від відповідача 2: Гончаренко Т.В. адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оска 1"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 (повний текст складено 13.07.2022)

у справі № 910/9049/20 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

до 1. Київської міської ради, м. Київ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Оска 1", м. Київ

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У червні 2020 року Перший заступник прокурора міста Києва в інтересах держави (далі - прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оска 1" (далі - ТОВ "Оска 1", відповідач 2) про:

- визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 12.12.2019 № 386/7959 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оска 1" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва";

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,5012 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028), укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Оска 1", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрованим в реєстрі 27.02.2020 за № 229.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор стверджував, що на підставі спірного рішення Київської міської ради відбулося виділення земельної ділянки ТОВ "Оска 1" без визначення її дійсного розміру у відповідності до державних будівельних та санітарних норм, що, на переконання прокурора, є обов`язковим. Внаслідок чого площа наданої відповідачу 2 земельної ділянки (1,5012 га) у 60 разів перевищує площу нерухомого майна (250,5 м. кв.), що розташоване на ній.

Поряд з цим, посилаючись на приписи статей 120, 134 Земельного кодексу України прокурор вказав, що відповідач мав право набути на позаконкурентних засадах лише земельну ділянку під нежитловими будівлями загальною площею 250,5 м кв., інша ж частина спірної земельної ділянки повинна була бути передана у користування не інакше, як за результатами проведення земельних торгів.

Крім того, на переконання прокурора, нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, є самочинним будівництвом, оскільки первісна його реєстрація у березні 2014 року відбулася шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відсутності жодного правовстановлюючого документу на таке майно та земельну ділянку під ним. Про самочинність будівництва, як вважає прокурор, свідчить також та обставина, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2015 у справі № 910/18629/13 ТОВ "Оска 1" зобов`язано звільнити земельну ділянку площею 0,63 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-18 у Деснянському районі м. Києва, яка є складовою спірної земельної ділянки, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Мотивуючи наявність підстав для представництва інтересів держави та подання позову у даній справі в її інтересах, прокурор вказав, що у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом (статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру") випадків, коли прокурор може звертатися до суду як позивач.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Справа розглядалася неодноразово.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 910/9049/20 позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради №386/7959 від 12.12.2019 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оска 1" земельної ділянки площею 1,5012 га для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва".

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,5012 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028), укладений між Київською міською радою та ТОВ "Оска 1", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 27.02.2020 за №229.

Присуджено до стягнення з Київської міської ради на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102,00 грн.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Оска 1" на користь Київської міської прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що на час виникнення спірних правовідносин на земельній ділянці по вул. Оноре де Бальзака, 16-24, у Деснянському районі міста Києва були розташовані об`єкти нерухомості загальною площею 250,5 кв.м, а саме: будинок охорони (літ. "А") площею 150,6 кв.м, підсобне приміщення (літ. "Б") площею 74,4 кв.м та будинок охорони (літ. "В") площею 25,5 кв.м, які на підставі свідоцтва про право власності від 07.04.2014 належать ТОВ "Оска 1". Проте, зі змісту спірного рішення убачається, що ТОВ "Оска 1" передано в оренду земельну ділянку без проведення конкурсу не для експлуатації та обслуговування наявного на ній майна, а для експлуатації та обслуговування автостоянки (спеціального відкритого майданчика, призначеного для тимчасового чи постійного зберігання транспортних засобів).

Виконуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.09.2021 у даній справі, судом першої інстанції шляхом дослідження наявних у справі доказів встановлено, що об`єкти, розташовані на спірній земельній ділянці, належать до об`єктів дорожнього сервісу, оскільки вони прямо зазначені у переліку таких об`єктів, наведених у частині 9 статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги", зокрема: майданчики для стоянки транспортних засобів, пункти миття транспортних засобів, інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху, а відповідно до пояснювальної записки №ПЗ-30641 від 20.04.2018 до проекту спірного рішення Київської міської ради у відомостях про земельну ділянку (кадастровий 8000000000:62:701:0028) зазначено, що вид використання даної земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування автостоянки.

Крім того, судом першої інстанції констатовано, що при прийнятті спірного рішення відповідачем 1 не враховано обов`язковості з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, на основі державних будівельних норм і санітарних норм та правил, документація із землеустрою не містить жодних обґрунтувань щодо необхідності надання ТОВ "Оска 1" земельної ділянки саме такої площі (1,5012 га), яка в декілька разів перевищує площу розташованого на ній нерухомого майна.

Також суд першої інстанції в оскаржуваному рішення зазначив, що у ТОВ "Оска 1" не могло виникнути переходу права користування спірної земельною ділянкою площею 1,5012 га за приписами статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, оскільки зазначена земельна ділянка сформована лише у 2018 році та право користування нею за будь-якими фізичними чи юридичними особами (попередніми власниками нерухомого майна) в установленому законом порядку оформлено і зареєстровано не було.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що передача Київською міською радою спірної земельної ділянки в оренду ТОВ "Оска 1" на виконання оскаржуваного рішення суперечить приписам статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України, так як була здійснена поза процедурою проведення земельних торгів (аукціону), у зв`язку з чим наявні правові підстави для скасування такого рішення та визнання недійсним договору оренди землі.

Разом з тим суд першої інстанції визнав, що прокурор має право на звернення до суду із цим позовом, оскільки діє як самостійний позивач і не здійснює представництва інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель. Так, спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у даному випадку не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом на звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги Київської міської ради та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Київська міська рада 21.07.2022 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 910/9049/20 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, поклавши на позивача судові витрати.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги Київська міська рада зазначила, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Зокрема, судом першої інстанції не враховано, що:

- прокурором не доведено та не обґрунтовано підстав звернення до суду із позовною заявою у даній справі, а також не дотримано вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

- належними та достатніми доказами не підтверджено обставин невідповідності прийнятого Київською міською радою оспорюваного рішення нормам чинного законодавства та порушення ним прав чи інтересів територіальної громади міста Києва;

- прокурором документально не підтверджено та належним чином не мотивовано необхідності при розробленні технічної документації щодо відведення земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, обґрунтовувати співмірність площі об`єкту та земельної ділянки відповідно до ДБН і СНіП;

- до спірних правовідносин не підлягає застосуванню норма статті 120 Земельного кодексу України, оскільки оспорюваним рішенням земельна ділянка передана в користування відповідачу 2 в порядку відведення, а не шляхом заміни сторони у зобов`язанні;

- передача за оспорюваним рішенням Київської міської ради земельної ділянки з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування автостоянки, у зв`язку з розміщенням на ній нерухомого майна відповідача 2 повністю узгоджується з приписами частини 2 статті 134 Земельного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги ТОВ "Оска 1" та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Оска 1" 26.07.2022 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 910/9049/20 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач 2 вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні не відповідають обставинам справи, суперечать наявним в матеріалах справи доказам, зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Так, ТОВ "Оска 1" зазначає, шо судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні поданих ним клопотань про призначення судової експертизи та відкладення розгляду справи, без участі його представника закрито підготовче провадження, чим порушено відповідно процесуальне право на подання до суду висновку експерта, без належного повідомлення відповідача 2 про дату та час судового засідання проведено судовий розгляд справи та ухвалено рішення про задоволення позову.

Поряд з цим, відповідач 2 в апеляційній скарзі зазначив, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, оскільки прокурором на надано суду належних, допустимих достовірних та вірогідних доказів на підтвердження того, що при його укладенні були наявні фактичні обставини, з якими закон пов`язує визнання такого правочину (господарського договору) недійсним з настанням відповідних наслідків.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2022 справу № 910/9049/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів: Іоннікової І.А., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/9049/20; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 910/9049/20 до надходження матеріалів справи.

Згідно з Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 01.08.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Оска 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 910/9049/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів: Іоннікової І.А., Чорногуза М.Г.

03.08.2022 матеріали справи № 910/9049/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/9049/20, справу призначено до розгляду на 20.09.2022 о 15 год 10 хв, запропоновано учасникам справи вчинити процесуальні дії в установлені судом апеляційної інстанції строки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 залишено без руху апеляційну скаргу ТОВ "Оска 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 910/9049/20 на підставі статті 260 Господарського процесуального кодексу України з огляду на невідповідність апеляційної скарги пункту 2 частини 3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України; надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги в межах встановленого судом строку та надано суду докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Оска 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/9049/20, об`єднано апеляційні скарги відповідачів в одне провадження для спільного розгляду у справі № 910/9049/20, розгляд справи призначено на 20.09.2022 о 15год 10 хв.

У судових засіданнях 20.09.2022 та 25.10.2022 колегією суддів апеляційного господарського суду оголошено перерви відповідно до 10 год 00 хв 25.10.2022 і 15 год 00хв 24.11.2022, про що постановлені відповідні ухвали.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці з 17.11.2022 по 02.12.2022.

Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2022, апеляційну скаргу Київської міської ради у справі № 910/9049/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П. та Чорногуза М.Г.

Згідно з Протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 22.11.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Оска 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі № 910/9049/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів: Чорногуза М.Г. та Коробенка Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 вищезазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційні скарги Київської міської ради та ТОВ "Оска 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/9049/20 та враховано, що розгляд цієї справи призначено 24.11.2022 о 15 год. 00 хв.

Проте, судове засідання 24.11.2022 у призначений час не відбулось, з огляду на відсутність доступу до мережі інтернет в приміщенні Північного апеляційного господарського суду, що призвело до технічної неможливості проведення судового засідання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2022 розгляд апеляційних скарг Київської міської ради та ТОВ "Оска 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/9049/20 призначено на 15.12.2022 о 15 год 00 хв.

Позиція інших учасників справи.

17.08.2022 та 20.09.2022 відповідно через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшли відзиви на апеляційні скарги Київської міської ради та ТОВ "Оска 1", в яких він просить апеляційні скарги відповідачів залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За твердженням прокурора, доводи, викладені в апеляційних скаргах, є необґрунтованими та безпідставними, а оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Явка представників сторін.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні 15.12.2022 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 15.12.2022 також підтримав вимоги поданої ним апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати та ухвалити рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовити повністю.

Присутній у судовому засіданні 15.12.2022 представник прокуратури підтримав пояснення, викладені у відзивах на апеляційні скарги відповідачів, просив зазначені апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Матеріалами справи підтверджується, що 12.12.2019 Київською міською радою IХ сесії VIII скликання прийнято рішення № 386/7959 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оска 1" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва" (далі - Рішення № 386/7959 від 12.12.2019, спірне Рішення).

Київська міська рада при його прийнятті, розглядаючи заяву ТОВ "Оска 1" від 12.04.2018 №50005-002820146-031-03, керувалася нормами статей 9, 83, 93, 116, 120, 123, 124 Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та врахувала те, що земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.02.2018 №НВ-0001289022018), право комунальної власності територіальної громади міста Києва на яку зареєстровано в установленому порядку (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.03.2018 №117747651).

Зі змісту спірного Рішення убачається, що Київською міською радою вирішено:

1) передати ТОВ "Оска 1", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 1,5012 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001289022018) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (свідоцтво про право власності від 07.04.2014 індексний № 20089996) (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 12.04, заява ДЦ від 12.04.2018 № 50005-002820146-031-03, справа А-24950);

2) ТОВ "Оска 1":

- виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України;

- питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку;

- питання пайової участі та укладення з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про пайову участь вирішувати в порядку та випадках, встановлених законодавством;

- забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки;

-у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, встановленому чинним законодавством України;

- у місячний термін надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документи, визначені чинним законодавством, необхідні для укладення договору оренди земельної ділянки;

- земельну ділянку в межах червоних ліній використовувати з обмеженнями відповідно до вимог містобудівного законодавства та без капітальної забудови;

- дотримуватись обмежень у використанні земельної ділянки, зазначених у витязі з Державного земельного кадастру;

3) попередити землекористувача, що використання земельної ділянки не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог статей 141, 143 Земельного кодексу України;

4) у разі виникнення містобудівних потреб звільнити земельну ділянку за власні кошти та без будь-якої компенсації;

5) контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування.

27.02.2020 між Київською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ "Оска 1", як орендарем, був укладений Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 229 (далі - Договір оренди, оспорюваний Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору оренди орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 12.12.2019 № 386/7959 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка) визначену цим Договором, для експлуатації та обслуговування автостоянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Урдюк О.Ю., згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 40210832 від 20.03.2018, номер запису про право власності: 25330132, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1511066580000.

Згідно з пунктом 2.1 Договору оренди об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 12.12.2019 № 386/7959 та цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:62:701:0028;

- місце розташування - вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва;

- цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- вид використання - для експлуатації та обслуговування автостоянки;

- розмір (площа) - 1,5012 га.

Відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 20.11.2019 № 5331/86-19 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення Договору становить 24 726 843,45 грн (пункт 2.2 Договору оренди).

У пункті 3.1 Договору оренди сторони погодили, що його укладено на 15 (п`ятнадцять) років.

Згідно з пунктом 4 Договору оренди орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендареві за користування земельною ділянкою у грошовій формі, а річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3 (трьох) відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Згідно з розрахунком розміру орендної плати за земельну ділянку від 09.01.2020 за №НГО/2019-5176 (за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 за №1724) річна орендна плата становить 741 805, 30 грн на рік.

Підпунктом 4.11 Договору оренди передбачено, що контроль за виконанням умов Договору та виявлення порушень здійснюється Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в межах компетенції, визначеної рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 за №16/890 "Про порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві".

Право на оренду земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (пункт 6.2 Договору оренди).

За приписами пункту 14.1 Договору оренди сторони погодили, що цей Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Як убачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (індексний номер витягу 202171285 від 27.02.2020) та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 213540600 від 23.06.2020) право оренди земельної ділянки на підставі оспорюваного Договору зареєстровано 27.02.2020 (номер запису про інше речове право:35703750) згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 51366149 від 27.02.2020.

Як убачається з матеріалів справи на підставі листа прокуратури міста Києва від 29.04.2020 №05/2/9-249 вих 20 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням сесії Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, ст. ст. 187. 189 Земельного кодексу України, головним спеціалістом відділу моніторінгу та контролю Ліневичем П.Л. проведено обстеження земельної ділянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028).

За результатами вказаного обстеження складено Акт обстеження земельної ділянки № 20-0374-03 від 18.06.2020, в якому зафіксовано, що під час обстеження встановлено, що земельна ділянка площею 1,5012 га огороджена парканом, на земельній ділянці розміщена відкрита автостоянка, 3 будівлі власником яких є ТОВ "Оска 1" (свідоцтво про право власності на нерухоме майно 07.04.2014, індексний номер 20089996) та тимчасові споруди автомийки та вбиральні.

Вказуючи на незаконність спірного рішення та недійсність Договору оренди прокурор звернувся з позовом у даній справі.

Заперечуючи заявлені прокурором позовні вимоги, відповідачі вказували, що:

- звертаючись до Київської міської ради з клопотанням про надання у користування земельної ділянки ТОВ "Оска 1" підтвердив своє право власності на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці, шляхом надання свідоцтва про право власності від 07.04.2014 № 20089996;

- у випадку надання у користування земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, власнику такого нерухомого майна земельні торги не проводяться на підставі положень статті 134 Земельного кодексу України;

- жодним нормативно-правовим актом, що регулює порядок передачі у власність чи користування земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, не передбачено врахування певних пропорцій співвідношення площі таких об`єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Перевіряючи обґрунтованість/необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо дотримання прокурором вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні позовної заяви у даній справі в інтересах держави до Київської міської ради та ТОВ "Оска 1" про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, колегія суддів апеляційного господарського суду зважає на таке.

За змістом частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що держава може вступати в цивільні (господарські) та адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає в цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цих правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Абзацами 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Відповідно до частин 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу влади, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачено абзацами 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

У Рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", Конституційний Суд України у процесі дослідження встановив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств із часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись до господарського суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави тим, що в межах відносин з розпорядження землями територіальної громади міста та надання в користування земельної ділянки із земель комунальної власності орган місцевого самоврядування (Київська міська рада) всупереч інтересам територіальної громади прийняв незаконне рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, порушивши встановлений порядок. Тому Київська міська рада має бути відповідачем у такій справі. Прокурор стверджував, що в цьому спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, тому прокурор звертається до суду саме як позивач. Державний орган виконавчої влади, який здійснює контроль у сфері земельних відносин, - Держгеокадастр не наділений законом правом на звернення до суду з позовом про скасування рішень органу місцевого самоврядування, оскільки спірна земельна ділянка не є землею сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу.

Згідно зі статтею 14 Конституції України та частиною 2 статті 1 Земельного кодексу України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

За приписами частин 1-3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно із частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

За змістом положень статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України, якою унормовано повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка є комунальною власністю. За приписами статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у земельних відносинах належить розпорядження землями територіальної громади міста, надання у користування земельної ділянки із земель комунальної власності, тобто здійснення функцій у відносинах з надання земельної ділянки у користування.

У рішенні "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (пункт 71) ЄСПЛ зазначав про принцип "належного урядування", який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).

Прокурор самостійно обґрунтував, що необхідність захисту інтересів держави у цій справі полягає в необхідності захисту територіальної громади міста Києва, яка відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до втраченої можливості отримати максимально великий розмір орендної плати у разі продажу права оренди на земельних торгах.

При цьому прокурор подав позов для усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, правильно вказавши, що Київська міська рада, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.

Так, згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Крім того, за змістом абзацу 5 частини 1 статті 15-2 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

З наведених норм права вбачається, що до повноважень Держгеокадастру віднесено функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (частина 4 статті 122 Земельного кодексу України), а також державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (абзац 5 частини 1 статті 15-2 Земельного кодексу України).

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина 2 статті 188 Земельного кодексу України).

За преамбулою до Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (тут і далі - в редакції, чинній на момент надходження позовної заяви) цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

За змістом статті 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів, визначені статтею 5 вказаного Закону.

Так, відповідно до частини 1 цієї статті державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частина 2 статті 5 цього Закону). Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики (частина 3 статті 5 Закону).

За змістом статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, зокрема, віднесено:

- здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок тощо;

- внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України; припинення будівництва та експлуатації об`єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

- одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

- видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

- участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

- вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

- вирішення інших питань відповідно до закону.

Разом із цим статтею 7 зазначеного Закону окремо визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема:

- здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об`єктів;

- проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій;

- участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охорони земель;

- організація ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян;

- вирішення інших питань відповідно до закону.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (у редакції, чинній на час подання прокурором позову; далі - Положення), центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, є Держгеокадастр.

З аналізу завдань, покладених на Держгеокадастр пунктом 4 Положення, вбачається, що Держгеокадастр є як центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі (частина 1 статті 5), так і центральним органом, який забезпечує реалізацію державної політики зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частина 2 статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель"), на які законом покладено різні повноваження.

Згідно зі статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України.

Здійснення вказаних у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, належить до державного контролю за використанням та охороною земель.

У справі № 925/929/19 (на яку посилається відповідач 1 в апеляційній скарзі) прокурор звернувся до Нагірнянської сільської ради Жашківського району Черкаської області та Фермерського господарства "Тищук" з позовом про визнання незаконним та скасування рішення ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі земельної ділянки в оренду.

Позовні вимоги прокурор заявив з таких підстав: 1) спірні земельні ділянки були передані в оренду Фермерському господарству "Тищук" з порушенням норм статті 134 Земельного кодексу України - без проведення земельних торгів; 2) спірні земельні ділянки відносились до земель сільськогосподарського призначення (сіножаті) та систематично використовувались для сінокосіння, проте були передані в оренду для ведення фермерського господарства, внаслідок чого відбулась зміна цільового виду використання землі з порушенням встановленого порядку зміни цільового призначення земель, що суперечить статті 21 Земельного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 зробила висновок про те, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. При цьому Велика Палата Верховного Суду не погодилась із доводами прокурора про те, що органи Держгеокадастру не наділені правом звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Однак, позовна заява у справі №910/9049/20 подана в межах спору про право користування земельною ділянкою, у якому територіальна громада міста Києва є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом - Київську міську раду, замість якої й діє прокурор, а не в межах відносин, зазначених у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Відтак за встановленими обставинами справи спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у даному випадку не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Таким чином, Держгеокадастр, здійснюючи функції щодо нагляду за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, не наділений правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органу місцевого самоврядування.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прокурор має право на звернення до господарського суду із даним позовом, оскільки в даному випадку прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництва інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

Заперечення Київської міської ради, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують зазначених висновків суду першої інстанції.

Як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської міської ради в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок у користування.

Згідно з положеннями статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із зазначеною нормою Конституції кореспондуються положення частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якими встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Порядок надання земельних ділянок у власність чи користування, наведений у статті 123 Земельного кодексу України (тут і далі -у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що рішення органів про надання земельних ділянок приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання в користування земельної ділянки, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та право власності на яку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання в користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною 2 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина 3 статті 124 Земельного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (абзац 2), для будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу) (абзац 13).

Частинами 1, 2 статті 135 Земельного кодексу України визначено, що земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

З наведеного убачається, що за загальним правилом земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них підлягають продажу на конкурентних засадах (частина 2 статті 124, частина 1 статті 134, частина 1 статті 135 Земельного кодексу України).

Виключення з цього правила чітко визначені у вичерпному переліку, який закріплено законодавцем у частині 2 статті 134 Земельного кодексу України.

Водночас, враховуючи норму абзацу 13 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України в кореспонденції з положеннями частини 2 статті 124, частин 1, 2 статті 135 Земельного кодексу України (у редакції чинній, на момент виникнення спірних правоввідносин), земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для експлуатації та обслуговування саме об`єктів дорожнього сервісу підлягали виключно продажу на земельних торгах.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 у справі №910/9028/19.

Так, Київською міською радою прийнято Рішення № 386/7959 від 12.12.2019 про передачу ТОВ "Оска 1" в оренду на 15 років земельної ділянки площею 1,5012 га по вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва для експлуатації та обслуговування автостоянки, у зв`язку з переходом до ТОВ "Оска 1" права власності на нерухоме майно.

На час прийняття Київською міською радою вказаного Рішення на спірній земельній ділянці по вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва був розташований об`єкт нерухомості, який належав ТОВ "Оска 1" на підставі Свідоцтва про право власності від 07.04.2014, індексний номер 20089996.

Згідно з відомостями, що містяться у зазначеному Свідоцтві, об`єкт нерухомого майна має назву автостоянка №17, загальна площа якого складає 250,5 кв. м, а складовими частинами цього нерухомого майна виключно є: будинок охорони (літ. "А") площею 150,6 кв.м, підсобне приміщення (літ. "Б") площею 74,4 кв.м та будинок охорони (літ. "В") площею 25,5 кв.м.

Тобто, враховуючи загальну площу об`єкта нерухомого майна (250,5 кв.м) та його складові частини (будинки охорони 150,6 кв.м +25.5кв.м та підсобне приміщення 74,4 кв.м), колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що ТОВ "Оска 1" за вказаним Свідоцтвом на праві власності належить нерухоме майно - три споруди загальною площею 250,5 кв. м, а не автостоянка - відкритий майданчик, призначений для тимчасового чи постійного зберігання транспортних засобів.

Проте зі змісту спірного Рішення убачається, що Київською міською радою без проведення конкурсу передано ТОВ "Оска 1" в оренду земельну ділянку не лише для експлуатації та обслуговування вищевказаних об`єктів нерухомого майна, а і для експлуатації та обслуговування автостоянки.

Виконуючи вказівки Верховного Суду, зазначені в постанові від 09.09.2021 у даній справі, суд першої інстанції дослідив наявні в матеріалах справи докази та дійшов висновку, що об`єкти, які розташовані на спірній земельній ділянці, належать до об`єктів дорожнього сервісу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком, зважаючи на таке.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги" (у редакції, чинній на момент прийняття відповідачем 1 спірного Рішення), під об`єктами дорожнього сервісу розуміються спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Як убачається з наявного в матеріалах справи Акта обстеження земельної ділянки № 20-0374-03 від 18.06.2020 земельна ділянка по вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва, площею 1,5012 га, кадастровий номер 8000000000:62:701:0028, огороджена парканом, на земельній ділянці розміщена відкрита автостоянка, 3 будівлі власником яких є ТОВ "Оска 1" (свідоцтво про право власності на нерухоме майно 07.04.2014, індексний номер 20089996) та тимчасові споруди автомийки та вбиральні.

Таким чином, об`єкти, розміщені на спірній земельній ділянці, належать до об`єктів дорожнього сервісу, оскільки вони прямо зазначені у переліку таких об`єктів, наведених у статті 1 Закону України "Про автомобільні дороги", зокрема: майданчики для стоянки транспортних засобів, пункти миття транспортних засобів, інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху.

Крім того, рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" земельна ділянка на вул. Оноре де Бальзака, 16-24, до надання її в оренду ТОВ "Оска 1", була включена до переліку паркувальних майданчиків та закріплена за Комунальним підприємством "Київтраспарксервіс".

Саме на підставі укладеного між ТОВ "Оска 1" та КП "Київтраспарксервіс" договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.12.2011 відповідач 2 використовував спірну земельну ділянку під розміщення паркувального майданчика.

Вказані обставини встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі №910/18629/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015, за позовом прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "Оска 1" про звільнення та повернення земельної ділянки, яким ТОВ "Оска 1" зобов`язано звільнити земельну ділянку площею 0,63 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-18 у Деснянському районі міста Києва (яка є складовою частиною спірної земельної ділянки), що використовувалась під розміщення автостоянки, повернути її Київській міській раді та привести у придатний для використання стан.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2015 у справі №910/18629/13 постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 залишена без змін. Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі №910/18629/13 є таким, що набрало законної сили 10.06.2015.

З огляду на положення частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції правомірно враховано обставини, встановлені у судовому рішенні у справі №910/18629/13, яке набрало законної сили, як преюдиційні для даної справи, в якій беруть участь ті самі особи, незалежно від процесуального статусу, в якому вони виступали в тій іншій справі.

Крім того, згідно з наявною в матеріалах справи пояснювальною запискою №ПЗ-30641 від 20.04.2018 до проекту рішення Київської міської ради у відомостях про земельну ділянку (кадастровий 8000000000:62:701:0028) зазначено, що вид використання даної земельної - ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки.

Натомість, зазначені обставини у сукупності підтверджують, що спірна земельна ділянка, яка передана в оренду ТОВ "Оска 1" за Рішенням № 386/7959 від 12.12.2019 є об`єктом дорожнього сервісу, про особливості продажу якого або права на нього і зауважено в абзаці 13 частині 2 статті 134 Земельного кодексу України.

Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає, що суд першої інстанції правильно встановив, що площа спірної земельної ділянки (1,5012 га), яка надана ТОВ "Оска 1" в оренду у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно загальною площею 250,5 кв.м, більш ніж у 60 разів перевищує площу вказаного нерухомого майна, яке складає лише 1,7 % від площі спірної земельної ділянки.

Сукупний аналіз приписів статей 116, 120, 124, 134, 135 Земельного кодексу України свідчить про те, що у разі набуття права власності на нерухоме майно, особа набуває право на земельну ділянку, на якій розташоване вказане майно, і саме така земельна ділянка може бути надана їй у власність чи передана у користування без проведення земельних торгів. Водночас, право на вільну від забудови земельну ділянку може набуватися лише за результатами проведення земельних торгів.

Тим самим законодавством встановлено баланс між приватними інтересами особи, у власності якої перебуває нерухоме майно, на отримання земельної ділянки, на якій це майно розташоване, та суспільним інтересом, який полягає у відчуженні за конкурсною процедурою права на земельну ділянку, на якій відсутнє майно, що належало б громадянину чи юридичній особі.

За таких обставин, з метою раціонального використання землі комунальної власності та для надання її власнику нерухомого майна поза конкурсною процедурою, необхідно встановити наявність нерухомості на земельній ділянці, її площу та площу, яка дійсно необхідна для її експлуатації.

Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з врахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил, зокрема, Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за №44, Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 №173, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.07.1996 за №379/1404; Державних будівельних норм "Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", затверджених наказом Держбуду України від 18.05.2005 №80, (надано чинності наказом Держбуду України від 28.09.2005 №175).

Водночас, сторонами не надано доказів в обґрунтування (з урахуванням будівельних та санітарних норм) необхідності виділення відповідачу 2 земельної ділянки саме такої площі (1,5012 га).

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірі, що значно перевищує площу належного ТОВ "Оска1" нерухомого майна передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у визначеному положеннями статей134, 135 Земельного кодексу України порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.

Зазначене повністю спростовує твердження відповідачів щодо відсутності нормативних актів, які б встановлювали порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд.

Поряд з цим, колегія суддів наголошує, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. З`ясування в такому випадку дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами, що зумовлює пропорційність втручання у право мирного володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/5201/19.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне Рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ "Оска 1" було прийнято, зокрема. і на підставі статті 120 Земельного кодексу України(у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно).

Статтею 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень" і статті 125 Земельного кодексу України, яка пов`язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

Відповідно до матеріалів документації із землеустрою та Рішення від 12.12.2019 № 386/7959 спірна земельна ділянка відведена ТОВ "Оска 1" за рахунок земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Судом першої інстанції встановлено, що на час прийняття Київською міською радою Рішення від 12.12.2019 № 386/7959 право користування земельною ділянкою площею 1,5012 га за будь-якими фізичними чи юридичними особами (попередніми власниками нерухомого майна) в установленому законом порядку зареєстровано не було.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:701:0028 по вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва, як об`єкт цивільних прав, зареєстрована 20.02.2018, тобто вже після набуття відповідачем 2 права власності на нерухоме майно (07.04.2014).

З огляду на викладене, оскільки земельна ділянка площею 1,5012 га була сформована лише у 2018 році та право користування нею раніше не було оформлено, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права (визначеного приписами статті 120 Земельного кодексу України і статті 377 Цивільного кодексу України) до ТОВ "Оска 1".

Доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачами до матеріалів справи не надано.

З наведеного убачається, що суд першої інстанції досліджував застосування статті 120 Земельного кодексу України до спірних правовідносин виключно тому, що в самому спірному Рішенні Київською міською радою було вказано, що його прийнято на підставі статті 120 Земельного кодексу України і дійшов правильного висновку про неможливість виникнення у ТОВ "Оска 1" переходу права користування земельною ділянкою у відповідності до вимог вказаної норми Земельного кодексу.

Таким чином, посилання відповідача 1 на неврахування судом першої інстанції тієї обставини, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню норма статті 120 Земельного кодексу України, є безпідставними.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування Рішення Київської міської ради №386/7959 від 12.12.2019 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оска 1" земельної ділянки площею 1,5012 га для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва".

Разом з тим, оскільки вимога про визнання недійсним спірного Договору є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування Рішення №386/7959 від 12.12.2019, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку і про задоволення позовної вимоги щодо визнання у відповідності до приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України недійсним Договору оренди земельної ділянки площею 1,5012 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028), укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Оска 1", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 27.02.2020 за №229.

Посилання відповідача 2 в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції його процесуальних прав шляхом позбавлення можливості подати до суду висновок будівельно технічної судової експертизи колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє з огляду на їх необґрунтованість.

Як убачається з матеріалів справи 01.02.2022 через відділ діловодства суду першої інстанції представником ТОВ "Оска 1" подано клопотання про долучення до матеріалів справи висновку будівельно-технічної судової експертизи №10-12/21, складеного судовим експертом Комашко Р.В. 24.12.2021. Зазначене клопотання розглянуто судом у судовому засіданні 09.02.2022 та у його задоволенні протокольною ухвалою відмовлено у зв`язку з пропуском строку та ненадання обґрунтування причин такого пропуску.

Відповідно до частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Оцінивши зміст поданого відповідачем 2 клопотання, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у його задоволенні, оскільки воно подане поза межами строку, встановленого судом першої інстанції для подання відзиву на позовну заяву; в ньому не порушено перед судом першої інстанції питання щодо визнання поважними причини пропуску процесуального строку на подання додаткового доказу у вигляді висновку експерта та не зазначено причин про неможливість подання цього висновку у строк, встановлений судом. Крім того, у клопотанні відповідача 2 не зазначено доказів, які б підтверджували, що відповідач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (висновку експерта) та свідчити про неможливість своєчасного подання вказаного висновку експерта з об`єктивних та незалежних від самого відповідача 2 причин.

Подані представником відповідача 2 пояснення від 09.02.2022 також не містять належних обґрунтувань та посилань на докази, які б підтвердили неможливість своєчасного подання цього висновку з незалежних від самого відповідача причин.

За таких обставин, висновок експерта №10-12/21 за результатами проведення будівельно-технічної судової експертизи від 24.12.2021 до розгляду судом першої інстанції не прийнятий обґрунтовано.

До того ж, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відмова у задоволенні вказаного клопотання відповідача 2 не пов`язана зі здійсненою судом першої інстанції процесуальною дією щодо закриття підготовчого провадження.

Твердження відповідача 2 про проведення судового розгляду даної справи та ухвалення у ній рішення без належного повідомлення відповідача 2 про дату та час судового засідання судом апеляційної інстанції відхиляється з огляду на таке.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 Господарського процесуального кодексу України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У Перехідних положеннях Господарського процесуального кодексу України, а саме у пункті 17 та підпункті 17.1 передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є:

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (пункт 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, здійснивши аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшла висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена, зокрема, статями 162, 165 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд апеляційної інстанції вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про призначення судового засідання за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 у справі №910/9049/20 була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень 13.06.2022.

Також, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, зокрема, мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Відповідно, ТОВ "Оска 1" не було позбавлене об`єктивної можливості дізнатися про рух відомого йому провадження у даній справі відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими їй процесуальними правами, проте такими можливостями не скористалось.

Таким чином, твердження відповідача 2 про необізнаність про дату та час проведення 04.07.202 судового засідання у даній справі є безпідставними.

У зв`язку з наведеним, доводи Київської міської рали та ТОВ "Оска 1", викладені в апеляційних скаргах, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи відповідачів, викладені в їх апеляційних скаргах, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржниками не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оска 1" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/9049/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/9049/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/9049/20 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

У зв`язку з відпусткою судді Коробенка Г.П. з 23.12.2022 по 26.12.2022 та з 29.12.2022 по 06.01.2023 та у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кравчука Г.А. з 09.01.2023 по 20.01.2023 повний текст постанови складено 23.01.2023.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

М.Г. Чорногуз