Постанова

від 25.01.2023 по справі 903/554/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2023 року Справа №903/554/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Маціщук А.В.

суддя Гудак А.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційні скарги AMVEL s.r.o. на рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2022 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2022 у справі №903/554/22 (суддя Шум М.С., повний текст рішення складено 03.11.2022 року, додаткового рішення 25.11.2022 року)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дари Волині"

до AMVEL s.r.o.

про стягнення 3 168,75 євро

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.10.2022 у справі №903/554/22 позов задоволено. Стягнуто з компанії AMVEL s.r.o. на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дари Волині" 3168,75 євро неустойки та 2481,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції, посилаючись на ст.610, 612, 692 ЦК України, а також на п.9.2 контракту, вказав, що відповідачем було порушено зобов`язання щодо оплати отриманого товару, а саме прострочено оплату на 15 днів. З огляду на що, перевіривши заявлений позивачем розмір неустойки, суд дійшов висновку про його арифметичну вірність та обґрунтованість, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Дари Волині" про стягнення 3168,75 євро неустойки підлягають до задоволення повністю на підставі п.9.4 контракту.

Крім того, враховуючи ст.5 Закону України "Про валюту і валютні цінності", а також п.1.3 контракту, згідно якого валютою розрахунків сторони визначили євро, господарський суд дійшов висновку, що і всі платежі (в т.ч. нарахування та сплата штрафних санкцій) слід здійснювати саме у цій валюті.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах товариства з обмеженою відповідальністю "Дари Волині" відмовити в повному обсязі. Судові витрати стягнути з ТОВ "Дари Волині".

Апелянт, зокрема, вказує, що позивачем було частково поставлено товар неналежної якості, а тому відповідач намагався врегулювати дане питання мирним шляхом переговорами з директором ТОВ "Дари Волині", однак попри затяжний процес переговорів та порушення договірних зобов`язань збоку позивача, AMVEL s.r.o. вирішили все ж таки оплатити поставлений товар у повному обсязі. З огляду на вказане вважає, що має місце правомірне зупинення строків оплати товару.

Також, посилаючись на ст.192, 533 ЦК України, ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", скаржник зазначає, що нарахування пені у валюті суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому суд протиправно та необґрунтовано нарахував пеню в євро у даній справі.

Крім того, апелянт звертає увагу на порушення господарським судом норм процесуального права, зокрема, не надсилання відповідачу, як нерезиденту, який не має офіційних представництв в Україні, жодних документів по справі, перекладених чеською мовою всупереч ст.4, 12 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, що в свою чергу порушує його основоположні права на справедливий і публічний розгляд його справи, а також на доступ до суду.

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує, що відсутні вагомі підстави порушення строків оплати товару, оскільки відповідач не надав жодного належного доказу в підтвердження поставки позивачем товару неналежної якості, а тому позовні вимоги правомірно та обґрунтовано були задоволені судом першої інстанції. З огляду на що, просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.11.2022 у справі №903/554/22 заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з компанії AMVEL s.r.o. на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дари Волині" 13 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, що еквівалентно за курсом НБУ 353,93 євро.

Суд першої інстанції, оцінивши надані позивачем докази в їх сукупності в підтвердження надання позивачу його адвокатом послуг професійної правничої допомоги при розгляді даної справи, та виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку про відповідність вказаних витрат в сумі 13000 грн., критерію реальності та розумності, а тому у зв`язку із задоволенням позову стягнув їх з відповідача.

Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви б/н від 31.10.2022 представника позивача - адвоката Кумановського Луки Миколайовича відмовити в повному обсязі. Судові витрати стягнути з ТОВ "Дари Волині".

Мотивуючи свою апеляційну скаргу, скаржник вказує на значне завищення та неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, зважаючи на характер спору та обсяг опрацьованого матеріалу для підготовки позову, дослідженням правової позиції щодо підстав і обґрунтованості позову тощо. Також звертає увагу, що позивачем не надано доказів фактичного здійснення понесених витрат, адже лише наявність договору та акту приймання-передачі правничих послуг не означають фактичного здійснення позивачем тих категорій витрат та у такому розмірі, що були заявлені представником позивача.

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, а також приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційних скарг AMVEL s.r.o. на рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2022 та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2022 у справі №903/554/22 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційні скарги в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 20.06.2022 між товариством з обмеженою відповідальністю "Дари Волині" (продавець) та Amvel s.r.o. (покупець) було укладено контракт №DV07 (а.с.7-12), згідно з п.1.1 якого продавець зобов`язується поставити заморожену чорну смородину (Ribes nigrum) клас А (далі товар), а покупець оплатити і прийняти поставлений товар по цінам і в кількості згідно з додатками до даного договору.

Відповідно до п.2.1 контракту, умови поставки: DAP Brtnlce, Чеська республіка.

За умовами п. 3.2 контракту, загальна сума контракту складає 42 250,00 євро і може бути змінена за згодою сторін.

Пунктом 5.1 контракту передбачено, що товар запакований у паперові мішки по 25 кг. Мішки запаковані на піддон.

Поставка товару здійснюється партіями. Кожна партія, що поставляється, узгоджується сторонами щодо кількості, якості, номенклатури, часу та умов поставки і оплати у письмовій формі у додатках до цього контракту (п.7.1, 7.2 контракту).

Пунктами 9.1-9.3 контракту, сторони дійшли згоди, що оплата за товар за цим контрактом може здійснюватися третіми особами. Оплата товару - до 5 днів після прийому товару. Комісія банків кореспондентів оплачується продавцем. Всі банківські збори за проведення оплати в країні покупця сплачуються покупцем, всі банківські збори в країні продавця сплачуються продавцем.

У відповідності до п.9.4 контракту, у разі, якщо оплату здійснено пізніше, ніж зазначено в контракті, покупець повинен сплатити штраф у розмірі 0,5% від вартості товару за кожен день такого прострочення.

Згідно з CMR №000095 (а.с.14) товар, а саме заморожена ягода смородини, у кількості 21125 кг (27 палетів/845 мішків) відвантажений 28.06.2022 року, та отриманий відповідачем 30.06.2022.

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Дари Волині", вважаючи, що покупцем було допущено прострочення оплати товару всупереч вимогам п.9.2 контракту, нарахував штраф за кожен день такого прострочення у відповідності до п.9.4 контракту та звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини сторін виникли на підставі контракту №DV07 від 20.06.2022 року, який за своєю правовою природою є договором поставки, та є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань відповідно до положень ст.173, 174 ГК України та ст. 11, 202, 509 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ст.525, 526, 629 ЦК України та ст.193 ГК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту розділу 9 контракту вбачається, що порядком оплати товару визначено банківські перекази на рахунок зазначений продавцем (п.9.5).

При цьому, пунктом 9.2 контракту сторони погодили строк оплати за товар до 5 днів після прийомки товару.

Аналізуючи вказаний пункт контракту, колегія суддів зауважує, що сторони погодили виконання грошового зобов`язання до настання певного терміну, а саме до 5 днів, тому останнім днем виконання такого зобов`язання вважається день, що передує цьому терміну. З огляду на вказане, строк на оплату товару згідно умов контракту становить 4 дні після приймання товару.

Крім того, враховуючи п.9.5 контракту, який передбачає порядок оплати банківський переказ на рахунок продавця, виконання зобов`язання щодо оплати отриманого товару, визначеного п.9.2 контракту, можливе лише впродовж банківських днів.

Апеляційний суд звертає увагу, що банківський день позначений календарною датою проміжок часу, протягом якого виконуються технологічні операції, пов`язані з проведенням міжбанківських електронних розрахункових документів через систему електронних платежів Національного банку, за умови, що підсумки розрахунків за цими документами відображаються на кореспондентських рахунках банків у Національному банку на ту саму дату (п.1 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затв. постановою Правління Національного банку України №320 від 16.08.2006).

Враховуючи, що датою поставки товару є 30.06.2022 року, яке припадає на четвер, тому із врахуванням погодженого сторонами строку оплати, передбаченого п.9.2 контракту, а саме до 5 днів (фактично 4 дні), а також приймаючи до уваги можливість оплати товару лише протягом банківських днів (01.07.2022 - п`ятниця, 04.07.2022 - понеділок, 05.07.2022 - вівторок, 06.07.2022 - середа), першим днем прострочення зобов`язання є 07.07.2022, а не 06.07.2022, як визначено позивачем у позовній заяві.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за ч. 1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України).

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у п. 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 9.4 контракту сторони погодили, що у разі, якщо оплату здійснено пізніше, ніж зазначено в контракті, покупець повинен сплатити штраф у розмірі 0,5% від вартості товару за кожен день такого прострочення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач здійснив оплату товару двома платежами, зокрема, на суму 10970 євро 19.07.2022 року (а.с.18) та на суму 31250 євро 20.07.2022 (а.с.17), що в загальному становить 42220 євро.

При цьому, згідно п. 3.2 контракту загальна сума контракту складає 42250 євро. Отже, приймаючи до уваги межі позовних вимог та погоджену сторонами загальну суму контракту, а також п.9.4, згідно якого штраф нараховується від вартості товару за кожен день такого прострочення, нарахування штрафу потрібно здійснювати саме з суми 42250 євро.

З огляду на викладене, за порушення покупцем строків оплати товару на підставі п.9.4 контракту та ст.549, 611 ЦК України до стягнення підлягає сума штрафу 2902,65 євро, яка складається з 2746,25 євро за період з 07.07.2022 по 19.07.2022 (13 днів прострочення оплати на суму 42250 євро) та 156,4 євро за період з 19.07.2022 по 20.07.2022 (1 день прострочення оплати на суму 31280 євро (42250 євро - 10970 євро)).

Враховуючи той факт, що суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов обґрунтованого висновку про порушення покупцем строків оплати товару та відповідно необхідність застосування штрафних санкцій у порядку п.9.4 контракту, однак не врахував, що оплата товару була здійснена двома платежами, а також не надав належної оцінки погодженому сторонами порядку оплати, передбаченого п.9.2, 9.5 контракту, та як наслідок необґрунтовано задоволив позов у повному обсязі, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині стягнення суми штрафу.

Щодо доводів апелянта про неможливість нарахування та стягнення штрафних санкцій в іноземній валюті, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 Конституції України).

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні (частина перша статті 524 ЦК України).

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Оскільки у спірних правовідносинах, відповідачем і боржником одночасно є нерезидент - іноземна компанія, на ці правовідносини, окрім загального, поширюється і спеціальне законодавство України - Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", який регулює порядок розрахунків в іноземній валюті та не поширює свою дію на правовідносини щодо нарахування штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили належать до видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб`єкти цієї діяльності.

Згідно ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", усі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та дії щодо її провадження, у тому числі будь-які валютні операції та розрахунки в іноземній валюті з іноземними суб`єктами господарської діяльності, що прямо не заборонені або не обмежені законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими Національним банком України відповідно до Закону України "Про валюту і валютні операції".

Статтею 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", що гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та або нормативно-правовими актами Національного банку України. Розрахунки за операціями, визначеними цією частиною, можуть проводитися в іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.

Отже, правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (п.47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц).

У відповідності до п.9.7 контракту, валютою розрахунків за товар сторони визначили - євро.

Відтак, як за умовами укладеного між сторонами контракту, так і згідно Закону України "Про валюту і валютні операції", враховуючи, що валютою розрахунків виступає євро, то і усі платежі (в т.ч. нарахування та сплата штрафних санкцій) слід здійснювати саме у цій валюті.

Даний висновок відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду України, викладеної у постанові від 04.07.2018 (справа №761/12665/14-ц), що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.

З огляду на викладене, враховуючи, що виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству України, приймаючи до уваги, що умовами контракту сторонами визначено валюту зобов`язання євро, сплату штрафних санкцій передбачено у розмірі 0,5% від вартості товару і сторони ці умови не оспорювали, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про нарахування і стягнення штрафних санкцій саме у іноземній валюті (євро), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.

Крім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги зауваження відповідача до якості товару, викладені в протоколі скарги (а.с.45-46), а також згідно фотокопій переписки через месенджер "WhatsApp" (а.с.48-50), оскільки ці обставини передували здійсненню відповідачем повної оплати товару та відповідно прийняття такого товару. Відтак, покупець, оплативши у повному обсязі прийнятий товар, фактично погодився з його якістю.

Оцінюючи посилання апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо недотримання процесуальних гарантій та порушення основоположних прав на справедливий і публічний розгляд справи відповідача як нерезидента, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст.1 Закону "Про міжнародне приватне право" якщо у приватноправових відносинах беруть участь іноземні юридичні особи, то такі відносини є відносинами з іноземним елементом.

Згідно з ст.80 цього ж Закону у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Зі змісту ст.25 Закону "Про міжнародне приватне право" випливає, що іноземною юридичною особою є особа, яка має місцезнаходження в іншій державі.

У справі, що переглядається, відповідач компанія AMVEL s.r.o. є юридичною особою, створеною за законодавством Чеською Республіки, має місцезнаходження у цій державі, відтак у значенні Закону "Про міжнародне приватне право" та ГПК є іноземною юридичною особою.

Відповідно до ч.2 ст.367 ГПК у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Питання вручення документів за кордоном між Україною та Чеською Республікою регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, а також Договором між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах.

Для застосування Конвенції до процедури вручення судових документів необхідно також дотримання чотирьох умов, які випливають зі змісту норм Конвенції (п.3 Практичного керівництва): документ передається з однієї держави до іншої для вручення (вимога щодо вручення має міститися у праві держави, де знаходиться суд, який передає документ); документ належить до категорії судових або позасудових; адреса отримувача є відомою; документ має відношення до цивільної або комерційної (господарської) справи.

При цьому, у Практичному керівництві зазначається, що суд кожної країни відповідно до національного законодавства визначає, чи підлягає документ відправленню за кордон. Звертається увага на те, що національна належність, місцезнаходження юридичної особи - нерезидента не є вирішальним для застосування Конвенції.

Тобто національне законодавство та судова практика можуть передбачати випадки, коли суд не направляє відповідачам-нерезидентам судові документи за кордон.

В Україні існує усталена судова практика що судові документи можуть не відправлятися за кордон для вручення у разі, якщо іноземна юридична особа:

- має представника на території України, призначеного відповідно до вимог ГПК;

- має офіційне представництво на території України.

Правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/5257/21 та в постанові Верховного Суду від 29.04.2022 у справі №905/830/21.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач-нерезидент має представника на території України у відповідності до п.4 ст.60 ГПК України, а саме Давиденко Ю.В., що підтверджується ордером (а.с.44).

Враховуючи правову позицію Верховного Суду, а також той факт, що вказаним представником було подано вчасно відзив на позовну заяву (а.с.41-54), неодноразово подавались клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції (а.с.55, 95), а також приймаючи до уваги безпосередню участь представника відповідача у судових засіданнях 13.09.2022 та 25.10.2022, колегія суддів дійшла висновку про обізнаність відповідача в особі адвоката Давиденко Ю.В. про розгляд даної справи в суді першої інстанції та як наслідок дотримання процесуальних гарантій, основоположних прав на справедливий і публічний розгляд справи, та доступ до суду відповідача-нерезидента. Крім того, апеляційний суд зауважує, що апеляційну скаргу на рішення господарського суду було подано також цим же представником відповідача.

Щодо доводів та вимог апеляційної скарги на додаткове рішення у даній справі, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Колегією суддів встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем було подано до суду першої інстанції копії наступних документів, зокрема: 1) договір про надання правової допомоги від 29.07.2022 року з додатком (а.с.108-109); 2) акт приймання-передачі правничої допомоги від 28.10.2022 року (а.с.111); 3) рахунок-фактура №28 від 28.10.2022 року (а.с.110).

Згідно зі ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Аналогічна правова позиція викладена в поставі Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, договір про надання правової допомоги адвокатом від 29.07.2022 укладено між Адвокатським об`єднанням "АФК" в особі адвоката Кумановського Луки Миколайовича, як виконавцем та ТОВ "Дари Волині", як замовником.

Відповідно до акту приймання-передачі правової допомоги (з детальним описом виконаних робіт) від 28.10.2022 сторони засвідчують, що послуги (робота) надані (виконана) виконавцем замовнику належним чином, відповідно до умов договору від 29.07.2022 року, на суму 13 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищевикладене, приписи ст. ст. 126, 129 ГПК України, співрозмірність заявлених судових витрат зі складністю справи, реальність надання адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також те, що договором про надання правової допомоги було визначено фіксований розмір суми оплати послуг адвоката, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доцільності відшкодування відповідачем на користь позивача понесених ним витрат на професійну правову допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції.

Однак, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, враховуючи зміну рішення в частині розміру штрафу, який підлягає до стягнення, з мотивів, викладених у даній постанові, зміні відповідно також підлягає і розмір витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, з компанії AMVEL s.r.o. необхідно стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дари Волині" 11908,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Доводи апелянта щодо ненадання позивачем належних та допустимих доказів у підтвердження фактичної оплати рахунку-фактури від 28.10.2022 не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п.1 ч.2 ст.126 ГПК України, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постановах від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 04.06.2020 у справі №906/598/19.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на дублювання наданих послуг адвокатом (оплата участі в судовому засіданні), оскільки як вбачається зі змісту рахунку-фактури №28 від 28.10.2022 (т.1, а.с.110) та акта приймання-передачі правничої допомоги від 28.10.2022 (т.1, а.с.111) будь-яке повторення в переліку наданих послуг відсутнє.

При цьому, враховуючи встановлення факту відсутності дублювання наданих послуг, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем в обґрунтуванні заяви про винесення додаткового рішення (т.1, а.с.106 - п.2 абз.2) було здійснено описку, яка не має суттєвого правового значення для правильного розподілу витрат на правову допомогу у межах даного спору.

Доводи апелянта щодо підписання позовної заяви директором ТОВ "Дари Волині", а не адвокатом, не спростовують наданих позивачем доказів на підтвердження надання адвокатським об`єднанням правничої допомоги, що включає підготовку позовної заяви. За таких обставин, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що розмір цих витрат є недоведеним.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Пунктом 2 ч.1 ст.275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За змістом п.1 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

У зв`язку із цим, колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивні частини рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2022 та додаткового рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2022 у справі №903/554/22 та викласти їх в редакції даної постанови.

Крім того, приймаючи до уваги приписи ст.129 ГПК України, апеляційним судом також здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу AMVEL s.r.o. на рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2022 у справі №903/554/22 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2022 у справі №903/554/22 змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з компанії AMVEL s.r.o. (Zizkova 1872/89, 586 01 Jіhlava, Сzech Republic ІC: 04603184, 58832, Brtnice, Horni Mesto, 6, Сzech Republic) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дари Волині" (45252, Волинська область, Ківерцівський район,. с.Пальче, вул. Перемоги, будинок 2-Б, код ЄДРПОУ 37580227) 2902,65 євро неустойки та 2 272,60 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. У решті позову відмовити."

3. Апеляційну скаргу AMVEL s.r.o. на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2022 у справі №903/554/22 задоволити частково.

4. Додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 15.11.2022 у справі №903/554/22 змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:

"1. Заяву б/н від 31.10.2022 представника позивача - адвоката Кумановського Луки Миколайовича про ухвалення додаткового рішення задоволити частково.

2. Стягнути з компанії AMVEL s.r.o. (Zizkova 1872/89, 586 01 Jіhlava, Сzech Republic ІC: 04603184, 58832, Brtnice, Horni Mesto, 6, Сzech Republic) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дари Волині" (45252, Волинська область, Ківерцівський район, с. Пальче, вул. Перемоги, будинок 2-Б, код ЄДРПОУ 37580227) 11908,00 грн. витрат на правничу допомогу."

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Дари Волині" (45252, Волинська область, Ківерцівський район, с. Пальче, вул. Перемоги, будинок 2-Б, код ЄДРПОУ 37580227) на користь компанії AMVEL s.r.o. (Zizkova 1872/89, 586 01 Jіhlava, Сzech Republic ІC: 04603184, 58832, Brtnice, Horni Mesto, 6, Сzech Republic) 312,61 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Господарському суду Волинської області видати судові накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Гудак А.В.