Рішення

від 17.01.2023 по справі 903/6/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 січня 2023 року Справа № 903/6/21 (903/610/22)

за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»

до відповідачів: 1) ОСОБА_1

2) ОСОБА_2

про визнання недійсними договорів дарування

в межах справи №903/903/6/21

за заявою фізичної особи ОСОБА_1

про неплатоспроможність

Суддя Шум М.С

Секретар с/з Харкевич О. О.

Представники сторін:

від позивача: Мірчук В. В. - адвокат

від відповідача 1: Андріяш Н. В. адвокат

від відповідача 2: н/з

суть спору: 18.08.2022 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування від 13.08.2010.

При обґрунтуванні позовних вимог банк вказує, що договори дарування укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчені 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А. Д., зареєстровані в реєстрі за № 1730, № 1733, укладалися з метою унеможливлення звернення стягнення на об`єкти нерухомості (земельну ділянку, житловий будинок) у зв`язку з існуванням на момент їх укладення невиконаного грошового зобов`язання.

Ухвалою суду від 12.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 №903/6/21, підготовче засідання призначено на 11.10.2022.

Ухвалою суду від 13.10.2022 підготовче засідання призначено на 08.11.2022.

Пунктами 8,9 резолютивної частини ухвали суду про відкриття провадження у справі про банкрутство від 12.09.2022 витребувано у приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу Четвергової А. Д. (Волинська обл., м. Луцьк, 43017, бул. Дружби Народів, 4) належним чином завірену копію договору дарування житлового будинку, укладеного 13.08.2010 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за №1730 та належним чином завірену копію договору дарування земельних ділянок, укладеного 13.08.2010 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за №1733.

На виконання відповідних вимог ухвали суду приватний нотаріус Четвергова А. Д. супровідним листом від 20.09.2022 №33/-1-16 направила до суду належним чином завірені копії витребуваних документів.

10.10.2022 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву від адвоката відповідача 1 Андріяш Н. В. Одночасно із відзивом представником відповідача 1 подано заяву про застосування строків позовної давності. До відзиву долучено докази його надіслання позивачу та відповідачу 2.

27.10.2022 через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив від АТ «Укрексімбанк». Докази надіслання відповіді на відзив відповідачам у справі надано суду.

Протокольною ухвалою суду від 08.11.2022 відзив та відповідь на відзив прийняті судом та долучені до матеріалів справи.

На підставі ст.ст. 182, 185 195, 234 ГПК України, господарський суд протокольною ухвалою від 08.11.2022 закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив на 29.11.2022, про що сторони повідомлені ухвалою суду від 08.11.2022.

Після дослідження матеріалів справи ухвалою від 29.11.2022 суд відклав розгляд справи по суті на 17.01.2023.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, позов просив задоволити; представник відповідача 1 просила у позові відмовити, а у випадку якщо суд дійде висновку про підставність позовних вимог застосувати строки позовної давності та позовні вимоги банку залишити без задоволення.

Обґрунтування позовних вимог АТ «Укрексімбанк»:

13.08.2010 ОСОБА_4 безоплатно відчужила своєму синові ОСОБА_2 на підставі договорів дарування:

- земельну ділянку загальною площею 0,28 га, яка складається з земельної ділянки загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:3243 та земельної ділянки загальною площею 0,03 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:3244, що знаходяться на території села Липини Луцького району Волинської області.

Договір дарування посвідчено 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1733

- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Договір дарування посвідчено 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1730.

AT «Укрексімбанк» вважає, що зазначені договори дарування укладалися з метою унеможливлення звернення стягнення на дані об`єкти нерухомості у зв`язку з існуванням на момент їх укладання невиконаного грошового зобов`язання.

Між AT «Укрексімбанк» та ОСОБА_3 укладено:

1. Кредитний договір №86707С12 від 14.06.2007 зі змінами та доповненнями згідно якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 548 000,00 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 12 червня 2014 року. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту.

2. Кредитний договір №86707С51 від 27.12.2007 зі змінами та доповненнями згідно якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 330 000,00 Євро з кінцевою датою погашення 26 грудня 2014 року. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту в розмірі річної процентної ставки.

AT «Укрексімбанк» виконав взяті за кредитними договорами зобов`язання та надав позичальнику кредитні кошти.

Починаючи з 2009 року ОСОБА_1 перестала належним чином виконувати свої зобов`язання за кредитними договорами у зв`язку із чим сторонами неодноразово вносилися зміни до кредитних договорів в частині графіку погашення кредиту.

В червні - липні 2010 року ОСОБА_1 знову перестала повертати кредитні кошти та сплачувати проценти у встановлені строки та згідно графіка.

Банк вважає, що оскільки ОСОБА_1 не мала наміру виконувати взяті на себе зобов`язання, то 13.08.2010 подарувала своєму синові вищезазначені земельну ділянку та житловий будинок.

29.12.2010 банк вручив позичальнику вимогу про дострокове повернення кредитних коштів. Однак, дана вимога у встановлений строк виконана не була, а тому банк 02.02.2011 звернувся до суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами.

За позовами банку до відповідача 1 Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалені судові рішення:

1) від 09.12.2011 у справі №2-8170/11 за позовом AT «Укрексімбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитними договорами №8670702 від 14.06.2007, №86707С51 від 27.12.2007 яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT «Укрексімбанк» за Кредитним договором №8670702 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 5 136 963,07 грн. та за Кредитним договором №86707С51 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 4338007,44 грн., а всього 9 477 970,51 грн. та 1700,00 грн. судового збору, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, видано виконавчий лист;

2) від 19.08.2013 у справі №161/9015/13-ц за позовом AT «Укрексімбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитними договорами №86707С12 від 14.06.2007, №86707051 від 27.12.2007 яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT «Укрексімбанк» за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 197259,90 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 1627461,84 грн. та за Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 145218,98 евро, що в гривневому еквіваленті становить 1495955,61 грн, а всього 3123314,45 грн. та 3441 грн. судового збору, видано виконавчий лист;

3) від 07.11.2013 у справі №161/17876/13-ц за позовом AT «Укрексімбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за Кредитними договорами №86707012 від 14.06.2007, №86707051 від 27.12.2007, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT «Укрексімбанк» за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 27 722,95 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 305000,45 грн. таза Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 19992,84 евро, що в гривневому еквіваленті становить 251908,62 грн., видано виконавчий лист.

Зазначені судові рішення виконані не були через відсутність у Відповідача 1 майна.

Ухвалою суду від 21.01.2021 відкрито провадження у справі №903/6/21 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

02.03.2021 судом визнано кредиторські вимоги AT «Укрексімбанк».

19.03.2021 від арбітражного керуючого Самчука А.М. отримано інформацію про те, що 13.08.2010 ОСОБА_1 відчужила земельні ділянки на користь свого сина.

31.03.2021 від арбітражного керуючого Самчука А.М. отримано інформацію про те, що 13.08.2010 ОСОБА_1 відчужила житловий будинок на користь свого сина.

Крім договору дарування земельної ділянки, ОСОБА_1 подаровано 05.08.2010 ОСОБА_6 (дочка Позичальника) частку в статутному капіталі ТзОВ «Старий замок» (код ЄДРПОУ 21737495) в розмірі 50 %, що еквівалентно 181 500,00 грн.

Банк стверджує, що ОСОБА_1 на момент укладення оскаржуваних договорів дарування уже не мала наміру виконувати свої зобов`язання за кредитними договорами та розуміла, що банк звернеться до суду з позовом про стягнення заборгованості і судом буде стягнуто з неї таку заборгованість. Тому з метою ухилення від звернення стягнення на майно таке майно було подаровано ОСОБА_2 . В подальшому такі дії позичальника унеможливили фактичне стягнення заборгованості за кредитними договорами в користь AT «Укрексімбанк» і, як наслідок, 25.05.2021 ОСОБА_1 судом було визнано банкрутом та введено процедуру погашення боргів.

Банк у позовній заяві звертається до приписів статтей 3, 13 ЦК України, зазначає, що з конструкції частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Банк посилається на рішення рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 N2-р (ІІ)/2021 у справі N 3-95/2020 (193/20), яким визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Банк зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17).

Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.

Вказані вище висновки Верховного Суду відображено у постанові Верховного Суду по справі №750/11492/19 від 29.06.2022, постанові Верховного Суду по справі № 916/2762/20 від 02.06.2022, постанові Верховного Суду по справі № 275/194/20 від 24.05.2022, постанові Верховного Суду по справі № 917/962/21 від 30.06.2022 та рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Згідно п. 5.1. кредитних договорів Позичальник несе відповідальність за невиконання вимог цього Договору усім своїм майном.

Позивач стверджує, що дії ОСОБА_3 під час укладання оскаржуваних договорів дарування не були спрямовані на настання реальних наслідків, а мали на меті лише ухилення від виконання своїх зобов`язань перед кредитором.

Негативний вплив наслідків оскаржуваних договорів дарування полягає в тому, що на майно, яке було предметом договору дарування, наразі неможливо звернути стягнення ні в межах виконавчого провадження, ні в межах справи про неплатоспроможність.

Таким чином, позивач переконує суд, що ОСОБА_3 уклала оскаржувані договори дарування з метою завадити банку задовольнити свої вимоги за кредитними договорами за рахунок цього майна. А тому ці договори дарування підлягають визнанню судом недійсними.

У відповіді на відзив банк зазначає, що у постанові ВП ВС від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц зроблено висновок, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.01.2020 у справі № 916/556/19).

Таким чином, навіть у разі не зазначення позивачем норм закону, ця обставина не є підставою для відмови у позові.

При цьому, AT «Укрексімбанк» в позовній заяві зазначено норми, на підставі яких наявні підстави для визнання недійсними договорів дарування, в т.ч., п. 6 ст. З ЦК України, ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Починаючи з 2009 року ОСОБА_1 перестала належним чином виконувати свої зобов`язання за кредитними договорами, у зв`язку із чим сторонами неодноразово вносилися зміни до кредитних договорів в частині графіку погашення кредиту.

В червні - липні 2010 року ОСОБА_1 знову перестала повертати кредитні кошти та сплачувати проценти у встановлені строки та згідно графіка. На підтвердження цього банком долучено до позовної заяви виписки з рахунків обліку заборгованості. Станом на дату укладення договорів дарування ОСОБА_1 мала перед AT «Укрексімбанк» як строкову заборгованість, так і прострочену.

Таким чином, не відповідають дійсності твердження представника ОСОБА_1 про те, що на момент укладення договорів дарування у ОСОБА_1 були відсутні будь-які боргові зобов`язання перед банком. Крім цього, станом на дату укладення договорів дарування ОСОБА_1 порушила строки погашення чергових платежів по тілу кредиту та сплати процентів. В подальшому ці платежі так і не було сплачено.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитними договорами в Іпотеку було передано нерухоме майно, яке належало ТзОВ «НОРТ-ЕКСПОРТ».

При цьому згідно п. 5.1. кредитних договорів позичальник несе відповідальність за невиконання вимог цього Договору усім своїм майном.

Тобто, наявність майнового поручителя не звільняє позичальника від необхідності погашення заборгованості за кредитним договором. Кредитні договори є чинними та обов`язковими до виконання незалежно від наявності майнової поруки третіх осіб. Крім того, наявність майнової поруки жодним чином не виправдовує дій божника, які були вчинені на шкоду кредитору та не звільняє такого боржника від можливої відповідальності за такі дії.

Крім цього, саме наявністю невиконаних зобов`язань перед банком за цими договорами обґрунтовувала ОСОБА_1 заяву про порушення справи про неплатоспроможність у справі №903/6/21. Тому з моменту укладення кредитних договорів у ОСОБА_1 виник та існує обов`язок належним чином виконувати їх умови до повного виконання всіх зобов`язань.

Щодо застосування строків позовної давності банк стверджує, що з урахуванням принципу розумності та справедливості, очевидним є те, що початок строку позовної давності з дня, наступного за днем його укладення має поширюватися тільки на сторін оспорюваного правочину. Оскільки саме сторони (сторона) здійснюють виконання і, зрозуміло, що їм про його укладання має бути відомо.

Натомість заінтересована особа (не сторона правочину), яка пред`являє вимогу про його недійсність, вочевидь може й не знати про існування такого правочину.

Тобто, для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про визнання недійсним оспорюваного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною оспорюваного правочину), належить застосовувати частину першу статті 261 ЦК України.

Початок перебігу за вимогою про визнання недійсним фраудаторного правочину, яка пред`явлена заінтересованою особою (не стороною договору), починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Про наявність оскаржуваних договорів AT «Укрексімбанк» стало відомо 31.03.2021 із листа ОСОБА_1 від 30.03.2021, копія якого долучена до відповіді арбітражного керуючого Самчука А.М. на запит AT «Укрексімбанк». Тому банк вважає, що ним не пропущено строки на звернення до суду із даним позовом, а заява про застосування строків позовної давності є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Позиція відповідача 1 - ОСОБА_1 :

Відповідач 1 зазначає, що позивач мав би зазначити конкретну норму Цивільного кодексу України, яка була порушена при укладенні договорів, що оскаржуються. Банк жодною нормою матеріального права не обґрунтовує свої позовні вимоги, лише цитує певні рішення Верховного суду, хоча прецедентне право не може застосовуватися та рішення судів касаційної інстанції не є релевантними до правовідносин, що склались у даній справі.

Обґрунтовуючи заперечення заявленого позову, відповідач 1 бере за основу позицію банку про те, що було вчинені фраудаторні правочини.

В постановах Верховного суду у справах №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019, №372/3541/16-ц від 13.05.2020, №922/1903/18 від 20.05.2020, №619/82/19 від 11.11.2020 чітко сформульована позиція, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Фізична особа ОСОБА_1 стверджує, що відсутні будь-які правові підстави, для визнання договорів недійсними.

Опосередковано вже поставало питання щодо даних договорів, коли кредитор заявляв клопотання про закриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 по справі №903/6/21. Суди усіх трьох інстанцій, відмовили у задоволенні даного клопотання. Клопотання кредитора позивача у справі було вмотивовано наявністю, передбачених законом підстав для закриття провадження у цій справі, оскільки майно боржника було зареєстровано на іншого члена сім`ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредитором.

Постановою Верховного суду в складі Касаційного господарського суду від 09.11.2021 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишено без задоволення. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 25.05.2021 у справі № 903/6/21 залишено без змін.

Серед іншого, суд касаційної інстанції в постанові від 09.11.2021 року зазначив п.7.7.:

- невстановлення судами на підставі доказів у справі тих обставин відчуження боржницею майна на користь своїх дітей (пункти 3.9, 3.11, 3.12), що вказують на здійснення такого відчуження з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредитором та/або після виникнення заборгованості перед кредитором;

- задоволення кредитором вимог до боржника на частину зобов`язань боржника за рахунок коштів, отриманих від продажу, переданого в забезпечення зобов`язань боржника перед кредитором майна третьої особи (пункт 3.13);

У ОСОБА_1 на момент укладення договорів дарування, були відсутні будь-які боргові зобов`язання перед Акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України».

Так перше рішення по справі про стягнення коштів було прийнято 09.12.2011 у справі № 2-8170/11 та набрало законної сили 19.12.2011.

Отже перше встановлене в судовому порядку грошове зобов`язання слід рахувати від грудня 2011 року, що ще раз підтверджує, що будь-яких боргових зобов`язань перед банком станом на 10 серпня 2010 року у ОСОБА_1 не було.

Відповідач 1 вважає, що судова практика, на яку посилається банк у позові, не є релевантною до правовідносин, що склались у даній справі, оскільки станом на 10.08.2010 до ОСОБА_1 не було пред`явлено позовних вимог, не було відкрито провадження у справі, не було заявлено вимоги про сплати коштів, не прийшов строк виконання зобов`язання за кредитним договорами (строк повернення кредитних коштів у договорі від 14.06.2007 року за № 86707С12 було визначено 12 червня 2014 року; у договорі від 27 грудня 2007 року за №86707С51 було визначено 26 грудня 2014 року (у кожному з договорів п.2.1 Договору), не було звернення до виконавчої служби з метою примусового виконання рішення .

Отже на 10 серпня 2010 року будь-яких передумов вважати, що у ОСОБА_1 були боргові зобов`язання перед банком, немає. Попередній платіж було зроблено 29 липня 2010 року, строк сплати наступного платежу (відповідно до графіку погашення кредиту за договором) до 15 серпня 2010 року.

Відповідач 1 звертає увагу суду, що з метою забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитними договорами №86707С12 та № 86707С51 з кредитором Товариство з обмеженою відповідальністю «НОРТ-ЕКСПОРТ» виступило майновим поручителем, з яким було укладено іпотечний договір № 86707Z60 посвідчений 27.12.2007 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л.О.

Згідно з іпотечним договором іпотекодавець передав нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме:

- цех по виробництву м`якої набивної іграшки ( приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) (літер Л) загальною площею 771,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ,

- адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями 4-2 площею 137,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями 1-1 площею 1326,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- будівлю офісно-складських приміщень У-1 площею 461,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Про вказані обставини зазначено в пунктах 2.8.1 кредитних договорів, а також встановлена Господарським судом Волинської області під час розгляду справи № 903/481/16 про банкрутство ТзОВ «НОРТ-ЕКСПОРТ» (ухвала суду від 12.09.2016).

Майно ТзОВ «НОРТ-ЕКСПОРТ», яким забезпечено виконання зобов`язань боржниці перед кредитором, реалізовано в процедурі банкрутства вказаної юридичної особи у 2017 році, а кошти, отримані від реалізації такого майна, спрямовані ліквідатором в погашення заборгованості перед кредитором, про що зазначено в ухвалі суду у справі № 903/481/16 від 19.07.2017.

Відтак, відповідачка 1 зазначає, що не є фраудаторним правочин, котрим боржниця розпорядилась належним їй на праві власності майном, за умови, забезпечення кредитних зобов`язань іпотекою нерухомого майна, якого станом на 2007 рік було цілком достатньо на думку банку, щоб видати кредитні кошти та не брати при цьому в іпотеку майно, яке належить на праві власності ОСОБА_1 .

Вимоги за борговими зобов`язаннями ОСОБА_1 після набрання рішеннями судів про стягнення заборгованості були частково задоволені Іпотекодавцем, що ще раз вказує, що договори дарування не були вчинені про людське око.

ОСОБА_1 було відомо, що її зобов`язання забезпечені іпотекою, а тому будь-які обмеження щодо розпорядження майном, яке належить їй на праві власності - відсутні. Окрім того, банк видаючи кредит розраховує усі ризики відносно боржника та забезпечення кредитних зобов`язань, таким чином бере на себе відповідальність щодо подальшої втрати чи недоотримання позичених коштів в тому числі через зміну курсу валют.

Відповідачка звертає увагу суду, що кредит брався у валюті 2007 року і справно сплачувався більше як 4 роки. При цьому банк враховував ризики видаючи кредит у сумі, що на 40 відсотків була меншою від ринкової вартості майна, що забезпечувалось іпотекою.

Згідно ч.2 ст.42 КУзПБ: правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна; боржник уклав договір дарування.

За наслідком застосування даної норми слід відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки предметом позову виступають договори 12 річної давності, проте спеціальним законом чітко визначено строк звернення до суду з подібними роду позовами.

Як на правове обґрунтування відзиву ОСОБА_1 посилається на приписи статей 11, 626-629, 202-204, 215 Цивільного Кодексу України.

ОСОБА_1 вважає, що позивачем при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсними договорів дарування від 10 серпня 2010 року не доведено наявності підстав з посиланнями на вірогідні засоби доказування щодо недійсності спірних договорів. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

У відзиві зазначено, що орієнтовний розмір витрат котрий очікується понести відповідачем 1 на правову допомогу адвоката становить 10 000,00 грн.

Відповідачка 1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог АТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в повному обсязі.

В заяві про застосування строків позовної давності (що долучена до відзиву) відповідач 1 просить суд до заявлених позовних вимог Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійсними договорів застосувати строки позовної давності в зв`язку з чим відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Предметом позову є вимоги про визнання недійсними договорів дарування, згідно яких (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 безоплатно відчужила своєму синові ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,28 га, яка складається з земельної ділянки 0,25 га, та 0,03 га, котрі знаходились на території села Липини та житловий будинок у АДРЕСА_1 . Договори дарування були посвідчені нотаріально 13.08.2010 приватним нотаріусом Четверговою А.Д.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У поданому позові зазначається, що 31.03.2021 від арбітражного керуючого Самчука А.М. отримано інформацію про те, що 13.08.2010 ОСОБА_1 відчужила житловий будинок на користь свого сина.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, при отриманні кредитних коштів 06 грудня 2007 року ОСОБА_1 було заповнено анкету індивідуального позичальника, відповідно до якої в розділі 29 Активи позичальника значиться про наявність у приватній власності приватного будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 (копія анкети додається).

Отже, з 06 грудня 2007 року банку було відомо про наявність у власності майна, яке в подальшому було подаровано. Протягом усього періоду часу банк мав можливість переконатись у тому, чи перебуває у власності земельна ділянка та будинок.

Особливо при поданні позовів у 2011-2013 роках банк був вправі скеровувати відповідні запити до БТІ, до боржника, проте, цього не робили.

Державний виконавець у 2016 році накладає арешт в рамках виконавчого провадження на майно боржниці. У матеріалах зведеного виконавчого провадження міститься витяг відповідно до якого державний виконавець зробила витяг про право власності щодо боржника ОСОБА_1 , а також щодо будинку розташованого по АДРЕСА_1 .

З прийняттям постанови КМУ від 25 грудня 2015 року№1127 про затвердження порядку Про надання інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-яка особа має право отримати відомості про речові права на нерухоме майно відносно будь-якої іншої особи чи об`єкту нерухомого майна. Про об`єкти нерухомого майна банку було відомо з 2007 року

Відповідач звертає увагу суду на висновки ВС у складі КГС, що зазначені у постанові від 20.12.2020 № 909/1165/19.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив фактичні обставини справи:

14.06.2007 між AT «Укрексімбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №86707С12 зі змінами та доповненнями згідно якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 548 000,00 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 12 червня 2014 року. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту.

Сторонами неодноразово укладалися договори про внесення змін до основного кредитного договору, яким сторони узгоджували графік погашення кредиту , вартість кредиту та реальну процентну ставку. Зокрема, договором про внесення змін від 13.08.2010 сторони погодили термін погашення основного боргу у липні 2010 року до 16 серпня 2010 року, а також зобов`язання позичальника сплачувати відсотки за договором та тіло кредиту протягом липня-серпня 2010 року у загальній сумі не менше 70,0 тис.грн.екв, а протягом вересня-2010 року січня 2011 року у загальній сумі не менше80,0 тис.грн.екв.

27.12.2007 між AT «Укрексімбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №86707С51 зі змінами та доповненнями згідно якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 330 000,00 Євро з кінцевою датою погашення 26 грудня 2014 року. Позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту в розмірі річної процентної ставки.

Сторонами неодноразово укладалися договори про внесення змін до основного кредитного договору, яким сторони узгоджували графік погашення кредиту , вартість кредиту та реальну процентну ставку. Зокрема, договором про внесення змін від 13.08.2010 сторони погодили термін погашення основного боргу у липні 2010 року до 16 серпня 2010 року, а також зобов`язання позичальника сплачувати відсотки за договором та тіло кредиту протягом липня-серпня 2010 року у загальній сумі не менше 70,0 тис.грн.екв, а протягом вересня-2010 року січня 2011 року у загальній сумі не менше80,0 тис.грн.екв.

Відповідно до пунктів 2.8.1 кредитних договорів забезпеченням зобов`язань позичальника за цими договорами є іпотека нерухомого майна.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитними договорами №86707С12 та №86707С51 майновим поручителем виступило Товариство з обмеженою відповідальністю «НОРТ-ЕКСПОРТ» з яким було укладено іпотечний договір №86707Z60 посвідчений 27.12.2007 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л.О.

Згідно іпотечного договору іпотекодавець передав нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме: цех по виробництву м`якої набивної іграшки ( приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) (літер Л) загальною площею 771,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями Ч-2 площею 137,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями 1-1 площею 1326,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; будівлю офісно-складських приміщень У-1 площею 461,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Вартість предмету іпотеки визначена сторонами у пункті 1.3.6 іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007 7 728 500 грн. 00 коп.

13.08.2010 між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) укладено два договори дарування відповідно до яких дарувальник безоплатно передала у власність своєму синові, обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв як дар:

- земельну ділянку загальною площею 0,28 га, яка складається з земельної ділянки загальною площею 0,25 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:3243 та земельної ділянки загальною площею 0,03 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:3244, що знаходяться на території села Липини Луцького району Волинської області.

- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Два договори дарування посвідчено 13.08.2010 приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. та зареєстровано в реєстрі за №1730 та за №1733

Належним чином завірені копії оскаржуваних договорів дарування надано суду приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Четверговою А.Д. та містяться в матеріалах справи.

В даному випадку суду слід встановити, чи є відповідні договори дарування фраудаторними, тобто таким, що вчинені сторонами з метою уникнення звернення стягнення на подароване майно в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, що укладені між позивачем та відповідачем 1, про що банк посилається та наполягає у позовній заяві.

У постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтримала та конкретизувала висновок, викладений у постанові ВС у складі КЦС від 28.02.2019 у справі №646/3972/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Правовою підставою визнання договорів дарування недійсними АТ «Укрексімбанк» зазначає ст. ст. 3, 13 ЦК України. У відповіді на відзив банк посилається на принцип jura novit curia ("суд знає закони") а тому вважає, що навіть у разі не зазначення позивачем норм закону, ця обставина не є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.2 ст.42 КУзПБ: правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна; боржник уклав договір дарування.

В даному випадку банк оскаржує договори дарування, що вчинені більше як за три роки до звернення боржниці до суду із заявою про свою неплатоспроможність. Відтак, відповідні договори не можуть бути визначені судом як такі, що укладені у «підозрілий» період в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства. Однак така обставина не перешкоджає банку звертатися до суду із позовною заявою про визнання договорів, укладених боржницею, недійсними на підставі загальних приписів Цивільного Кодексу України.

Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками:

- це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;

- це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону;

- спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Відтак, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Аналогічні висновки зазначив ВС у складі КГС в постанові від 06.10.2022 №904/624/19.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (постанови Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

Договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Беручи до уваги приписи статтей 3 та 13 Цивільного Кодексу України, висновки Верховного Суду щодо означення поняття «зловживання правом» та застосування до договорів ознак фраудаторності, суд не вважає, що оспорювані договори дарування слід визнати недійсними як фраудаторні, тобто такі, що вчинені фізичною особою ОСОБА_1 з метою зменшення своєї платоспроможності та уникнення звернення стягнення на подароване майно.

У 2007 році ОСОБА_1 отримала від АТ «Укрексімбанк» кредитні кошти у сумі 548 000 швейцарських франків та 330 000 євро. З 2009 року між банком та позичальницею укладалися додаткові договори про зміну графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Так, боржницею здійснювалося обслуговування кредиту протягом 2007 липня 2010 року, що відображено в наданих банком довідках по рахунку.

Одночасно кредитні зобов`язання ОСОБА_1 були забезпечені іпотекою.

У 2011 році банк звернувся з позовами до Луцького міськрайонного суду Волинської області та Господарського суду Волинської області про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на заставне майно відповідно.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.07.2011 №903/588/13 постановлено: стягнення заборгованості в сумі 582 162, 02 швейцарських франків та 388 322, 20 євро звернути на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «НОРТ-ЕКСПОРТ» (м.Луцьк, вул.Лазо, 5, код ЄДРПОУ 30659300) згідно іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007р., а саме: а) цех по виробництву м`якої набивної іграшки ( приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) /літер Л/ загальною площею 771,4 кв.м.. що знаходиться за адресою: м.Луцьк. вул.Лазо,5; б) адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м.. що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо,5; в) адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями 4-2 площею 137,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Луцьк. вул..Лазо,5; г) будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями Т-1 площею 1326,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо,5; д) будівлю офісно-складських приміщень У-1 площею 461,1 кв.м.. що знаходиться за адресою: м.Луцьк. вул.Лазо.5; є) земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738га. що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо, 5 і належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «НОРТ-ЕКСПОРТ».

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 рішення господарського суду Волинської області від 04.07.2011 у справі № 5004/806/11 змінено, виклавши пункти 2 та 3 його резолютивної частини в наступній редакції:

«У рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Норт-Експорт" ( м. Луцьк, вул. Лазо, 5, код ЄДРПОУ 30659300) перед Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Луцьку (м. Луцьк, вул. Б. Хмельницького, 5, код ЄДРПОУ 26196437) за кредитним договором №86707С12 від 14.06.2007 року в сумі 582162,02 швейцарських франків, що складається з 501711,94 швейцарських франків основного боргу; 48589,56 швейцарських франків відсотків за користування кредитом; 31860,52 швейцарських франків пені та за кредитним договором № 86707С51 від 27.12.2007 року в сумі 388322,20 євро, що складається з 328785,00 євро основного боргу; 3825349 євро відсотків за користування кредитом; 21283,71 євро пені, звернути стягнення на предмети іпотеки згідно іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007 року, що належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Норт-Експорт» та знаходиться в м. Луцьк, вул. Лазо, 5, шляхом продажу на прилюдних торгах наступного майна:

а) цех по виробництву м`якої набивної іграшки (приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) /літер Л/ загальною площею 771,4 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 2394000,00 гривень.

б) адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1876000,00 гривень.

в) адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями Ч-2 площею 137,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1108000,00 гривень.

г) будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями Т-1, площею 1326,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 3914000,00 гривень.

д) будівлю офісно-складських приміщень V-1 площею 461,1 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1471000,00 гривень.

е) земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738 га, з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації - 1570000,00 гривень."

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.08.2013 №903/588/13 постановлено в рахунок погашення заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у місті Луцьку (43025, м.Луцьк, вул.Б.Хмельницького, 5, код ЄДРПОУ 26196437) за кредитним договором №86707С12 від 14.06.2007р. в сумі 211678,07 швейцарських франків (1822548грн. 18коп. згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.08.2013р.), що складається з відсотків за користування кредитом 106507,20 швейцарських франків, пені по простроченому основному боргу 84538,46 швейцарських франків, пені по відсотках 20632,41 швейцарських франків та за кредитним договором №86707С51 від 27.12.2007р. в сумі 155482,76 євро (1649672грн. 08коп. згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.08.2013р.), що складається з відсотків за користування кредитом 83840,25 євро, пені по простроченому основному боргу 55400,27 євро, пені по відсотках 16242,24 євро, звернути стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007р., що належить на праві приватної власності товариству з обмеженою відповідальністю Норт-Експорт (43008, м.Луцьк, вул.Лазо, 5, код ЄДРПОУ 30659300) та знаходиться в м.Луцьк, вул.Лазо, 5, шляхом продажу на прилюдних торгах наступного майна:

- цех по виробництву м`якої набивної іграшки (приміщення № 1-2 та з № 2-1 по 2-21) /літер Л/ загальною площею 771,4 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 2394000 грн.;

- адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1876000 грн.;

- адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями Ч 2 площею 137,6кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1108000 грн.;

- будівля офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями Т-1 площею 1326,6кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 3914000 грн.;

- будівля офісно-складських приміщень V-1 площею 461,1кв.м., з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1471000 грн.;

- земельна ділянка несільськогосподарського призначення площею 1,0738 га, з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 1570000 грн.

Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалені судові рішення:

1) від 09.12.2011 у справі №2-8170/11 та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT «Укрексімбанк» за Кредитним договором №8670702 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 5 136 963,07 грн. та за Кредитним договором №86707С51 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 4338007,44 грн., а всього 9 477 970,51 грн. та 1700,00 грн. судового збору, 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, видано виконавчий лист;

2) від 19.08.2013 у справі №161/9015/13-ц та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT «Укрексімбанк» за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 197259,90 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 1627461,84 грн. та за Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 145218,98 евро, що в гривневому еквіваленті становить 1495955,61 грн, а всього 3123314,45 грн. та 3441 грн. судового збору, видано виконавчий лист;

3) від 07.11.2013 у справі №161/17876/13-ц та стягнуто з ОСОБА_5 на користь AT «Укрексімбанк» за Кредитним договором №86707012 від 14.06.2007 заборгованість в розмірі 27 722,95 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті становить 305000,45 грн. таза Кредитним договором №86707051 від 27.12.2007 заборгованість в розмірі 19992,84 евро, що в гривневому еквіваленті становить 251908,62 грн., видано виконавчий лист.

Відтак з 2011 року судами постановлено рішення про стягнення заборгованості з боржниці чи звернення стягнення на заставне майно.

Однією із ознак фраудаторності договору є встановлення обставини часу (періоду) його укладання.

Оспорювані договори дарування укладені 13.08.2010.

Суд погоджується з твердженням банку, що саме в цей період відповідач 1 почала здійснювати прострочення платежів щодо обслуговування кредитних договорів.

Проте, суд зазначає, що укладання договорів дарування земельної ділянки та житлового будинку за адресою: Волинська обл., Луцький р-н, с.Липини не стали причиною неплатоспроможності ОСОБА_1 .

Більше того, відчуження майна у 2010 році не призвело до відсутності у ОСОБА_1 будь-якої можливості відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Адже як зазначено вище, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_7 за кредитними договорами №86707С12 та №86707С51 майновим поручителем виступило Товариство з обмеженою відповідальністю «НОРТ-ЕКСПОРТ» з яким було укладено іпотечний договір №86707Z60 посвідчений 27.12.2007 приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л.О.

Згідно іпотечного договору іпотекодавець передав нерухоме майно, що належить йому на праві власності, а саме: цех по виробництву м`якої набивної іграшки ( приміщення №1-2 та з №2-1 по 2-21) (літер Л) загальною площею 771,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Лазо, 5; адміністративний будинок Х-2 площею 257,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; адміністративний будинок з допоміжними приміщеннями 4-2 площею 137,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; будівлю офісно-виставкового залу із складськими приміщеннями 1-1 площею 1326,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; будівлю офісно-складських приміщень У-1 площею 461,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 1,0738га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Такі обставини підтверджуються пунктами 2.8.1 кредитних договорів, а також встановлені Господарським судом Волинської області під час розгляду справи №903/481/16 про банкрутство ТзОВ «НОРТ-ЕКСПОРТ» (ухвала суду від 12.09.2016).

Майно ТзОВ «НОРТ-ЕКСПОРТ», яким забезпечено виконання зобов`язань боржниці перед банком, реалізовано в процедурі банкрутства ТзОВ «НОРТ-ЕКСПОРТ» у 2017 році, а кошти, отримані від реалізації такого майна, спрямовані ліквідатором в погашення заборгованості перед кредитором ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», про що зазначено в ухвалі суду у справі №903/481/16 від 19.07.2017.

Судом також досліджено обставину співвідношення вартості заставного майна та розміру кредитної заборгованості в період укладення оспорюваних договорів дарування.

Так, вартість предмету іпотеки визначена сторонами у пункті 1.3.6 іпотечного договору №86707Z60 від 27.12.2007 становила 7 728 500 грн. 00 коп., що суттєво перевищувало суму наданих банком кредитних коштів у 2007 році, а також покривало розмір тіла кредиту за обома кредитним договорами станом на кінець 2010 року (період укладання договорів дарування). При цьому, судо взято до уваги офіційний курс гривні до швейцарського франка та євро у відповідний період.

Відтак, суд не може погодитися з твердженням банку про те, що договори дарування є фраудаторними, вчинені на шкоду кредитору, а ОСОБА_1 зловживала своїм правом на дарування синові земельної ділянки та житлового будинку.

Судом також встановлено, що син боржниці зареєстрований та проживає у подарованому будинку в АДРЕСА_1 (а. с. 104, 115-116, 122, 125). Натомість ОСОБА_1 згідно з поданими суду Деклараціями про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність за останні три роки, що передують зверненню до суду із відповідною заявою, фактично проживає за іншою адресою: АДРЕСА_1 . Такі обставини спростовують твердження банку про те, що укладення оспорюваних договорів дарування не мали на меті настання реальних наслідків.

Банк як спеціальна фінансова установа, яка має ліцензію на здійснення кредитних операцій, надаючи кредитні кошти фізичній особі у відповідному розмірі та валюті у 2007 році, так як і сама фізична особа, беруть на себе ризики щодо економічної ситуації, можливих суттєвих коливань курсу тощо.

Відтак, не кожен договір, що укладений позичальником щодо своїх активів після отримання кредиту є фраудаторним.

В даному випадку, банк в забезпечення повернення наданих кредитних коштів був іпотекодержателем нерухомого майна, вартість якого перевищувала тіло кредитів.

Суд також бере до уваги ту обставину, що на момент укладення з банком кредитних договорів та отримання кредитних коштів, позичальниця вже володіла земельною ділянкою та будинком, що були подаровані на підставі оскаржуваних договорів синові, що вбачається з анкети індивідуального позичальника ОСОБА_3 від 06.12.2007, яка заповнювалася при отриманні кредитних коштів (п. 29 анкети, яка долучена до відзиву на позов).

Відповідні активи позичальниці в забезпечення кредитних зобов`язань перед банком останнім не бралися.

Суд також не може залишити поза увагою як додаткове обґрунтування свого рішення, висновки ВС у складі КГС, зазначені у постанові від 09.11.2021 по справі №903/6/21 про неплатоспроможність Фізичної особи ОСОБА_1 , під час касаційного перегляду клопотання Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про закриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

Суди усіх трьох інстанцій, відмовили у задоволенні даного клопотання. Клопотання кредитора позивача у справі було вмотивовано наявністю, передбачених законом підстав для закриття провадження у цій справі, оскільки майно боржника було зареєстровано на іншого члена сім`ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредитором.

Постановою Верховного суду в складі Касаційного господарського суду від 09.11.2021 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишено без задоволення. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 та ухвалу Господарського суду Волинської області від 25.05.2021 у справі № 903/6/21 залишено без змін.

Серед іншого, суд касаційної інстанції в постанові зазначив п.7.7.:

- невстановлення судами на підставі доказів у справі тих обставин відчуження боржницею майна на користь своїх дітей (пункти 3.9, 3.11, 3.12), що вказують на здійснення такого відчуження з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредитором та/або після виникнення заборгованості перед кредитором;

- задоволення кредитором вимог до боржника на частину зобов`язань боржника за рахунок коштів, отриманих від продажу, переданого в забезпечення зобов`язань боржника перед кредитором майна третьої особи (пункт 3.13);

Договори дарування, що укладені в 2010 році (задовго до судової процедури неплатоспроможності фізичної особи, до звернення банком до суду із позовною заявою про стягнення кредитної заборгованості, до звернення стягнення банком кредитної заборгованості на заставне майно, вартість якого покривала надані кредитні кошти) в результаті яких боржниця подарувала своєму синові земельну ділянку та житловий будинок, який і є місце його проживання, на переконання суду, не є фраудаторним, а тому не підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 3, 13 ЦК України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №904/2357/20 зауважив, що тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а тому в позові слід відмовити.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. ст. 129, 232, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

повний текст рішення

складено 23.01.2023

СуддяМ. С. Шум