Окрема думка

від 14.12.2022 по справі 22-23/321-05-10190

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна, збіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Гриціва М. І., Прокопенка О. Б. на ухвалу Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 14 грудня 2022 року в адміністративній справі № 22-23/321-05-10190 (провадження № 12-37звг22) за заявою Приватного підприємства «Генеральний будівельний менеджмент» (далі - ПП «Генеральний будівельний менеджмент») про перегляд за виключними обставинами ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2007 року, постанови Вищого господарського суду України від 31 січня 2008 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 червня 2008 року, постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2008 року, ухвали Верховного Суду України від 15 січня 2009 року, рішення Господарського суду Одеської області від 15 червня 2009 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2009 року, постанови Вищого господарського суду України від 17 грудня 2009 року та ухвали Верховного Суду України від 11 березня 2010 року у справі № 22-23/321-05-10190за позовом ПП «Генеральний будівельний менеджмент» (далі - заявник) до Одеської обласної спілки споживчих товариств «Облспоживспілка» (далі - Одеська облспоживспілка) про визнання укладеним договору купівлі-продажу Дочірнього підприємства «Будсервіс» (далі - ДП «Будсервіс»).

1. У грудні 2022 року до Великої Палатинадійшла заява ПП «Генеральний будівельний менеджмент» про перегляд ухвали Одеського апеляційного господарського суду від

22 жовтня 2007 року, постанови Вищого господарського суду України від 31 січня 2008 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 червня 2008 року, постанови Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2008 року, ухвали Верховного Суду України від 15 січня 2009 року, рішення Господарського суду Одеської області від 15 червня 2009 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2009 року, постанови Вищого господарського суду України від 17 грудня 2009 року та ухвали Верховного Суду України від 11 березня 2010 року у справі № 22-23/321-05-10190 за виключними обставинами з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Підставами для такого перегляду заявник називав установлені рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) (у справі Generalnyy Budivelnyy Menedzhment v. Ukraine, заява № 11925/09) порушення національними судами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 31 мотивувальної частини та пункт 2 резолютивної частини рішення).

Автор заяви, зокрема, просив у разі пропущення строку для подання заяви визнати причини пропуску строку поважними та поновити цей строк, зважаючи на запровадження воєнного стану в Україні, а також на той факт, що Міністерство юстиції України повідомило заявника про ухвалення рішення ЄСПЛ лише 03 листопада

2022 року, що унеможливило своєчасне виконання відповідних процесуальних дій.

2. Фактичні обставини справи коротко можна викласти так.

У листопаді 2005 року ПП «Генеральний будівельний менеджмент» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської облспоживспілки про визнання укладеним договору купівлі-продажу ДП «Будсервіс» від 02 грудня 2004 року.

Господарський суд Одеської області рішенням від 20 грудня 2005 року позов задовольнив повністю.

Цей же суд ухвалою від 25 червня 2007 року задовольнив заяву Одеської облспоживспілки про роз`яснення рішення від 20 грудня 2005 року та роз`яснив, що підприємство-заявник набуло право власності на десять житлових будинків.

13 серпня 2007 року Одеський апеляційний господарський суд відмовив ОСББ «Високий» у прийнятті до розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Одеської області від 25 червня 2007 року, оскільки ухвала про роз`яснення рішення суду оскарженню не підлягала.

17 жовтня 2007 року Одеська облспоживспілка звернулася з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 20 грудня 2005 року в редакції ухвали про роз`яснення рішення суду від 25 червня 2007 року та заявила клопотання про поновлення строку для подання апеляційної скарги.

Ухвалою від 22 жовтня 2007 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 31 січня 2008 року, Одеський апеляційний господарський суд визнав причини пропуску строку поважними, відновив строк подання зазначеної апеляційної скарги, призначив її до розгляду.

Одеський апеляційний господарський суд постановою від 23 червня 2008 року скасував рішення Господарського суду Одеської області від 20 грудня 2005 року і припинив провадження у справі у зв`язку з непідвідомчістю справи господарському суду.

Вищий господарський суд України постановою від 23 жовтня 2008 року рішення Господарського суду Одеської області від 20 грудня 2005 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23 червня 2008 року у справі № 22-23/321-05-10190 скасував, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

15 січня 2009 року Верховний Суд України відмовив ПП «Генеральний будівельний менеджмент» у порушенні провадження щодо перегляду ухвали Вищого господарського суду України від 23 жовтня 2008 року.

У лютому 2009 року ПП «Генеральний будівельний менеджмент» звернулося до ЄСПЛ із заявою про порушення державою Україною пункту 1 статті 6 Конвенції.

Водночас за результатами нового розгляду справи № 22-23/321-05-10190 Господарський суд Одеської області рішенням від 15 червня 2009 року, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2009 року та Вищого господарського суду України від 17 грудня 2009 року, відмовив у задоволенні позову.

11 березня 2010 року Верховний Суд України відмовив ПП «Генеральний будівельний менеджмент» у порушенні провадження з перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 15 червня 2009 року, постанов Одеського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2009 року та Вищого господарського суду України (далі - ВГСУ) від 17 грудня 2009 року.

3. 22 вересня 2022 року ЄСПЛ ухвалив остаточне рішення у справі «Генеральний будівельний менеджмент проти України» за заявою № 11925/09, в якому постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку зі скасуванням остаточного рішення від 20 грудня 2005 року.

ЄСПЛ дійшов висновку, що ВГСУ, провівши додатковий незалежний розгляд рішення суду першої інстанції від 20 грудня 2005 року після скасування постанови апеляційного суду від 23 червня 2008 року, яка прийнята внаслідок незаконного поновлення апеляційним судом строку для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 20 грудня 2005 року, не посилався на положення законодавства, яке б дозволяло ухвалення такого рішення за цих обставин. Касаційне провадження було розпочато за скаргою підприємства-заявника, в якій воно не оскаржувало рішення від 20 грудня 2005 року, а лише постанову апеляційного суду від 23 червня 2008 року. Ні ВГСУ в його постанові, ні Уряд у своїх доводах не надали пояснень і підтверджуючих документів, що ВГСУ мав повноваження розглядати це рішення за власною ініціативою. З огляду на зазначене ЄСПЛ виснував, що ВГСУ знехтував точними та чіткими процесуальними нормами, які регулюють відправлення правосуддя, нівелювавши весь судовий розгляд, який завершився ухваленням остаточного рішення суду, яке підлягало виконанню. За таких обставин, коли розгляд не був проведений згідно з вимогами національного процесуального законодавства, ЄСПЛ не повинен встановлювати, чи було оскаржуване скасування виправданим з підстав, наведених Урядом (пункти 29-30 зазначеного рішення ЄСПЛ).

ЄСПЛ також виснував про відмову заявнику у задоволенні його другої скарги щодо скасування ВГСУ остаточного рішення від 10 березня 2006 року за явною необґрунтованістю, оскільки заявник не надав копії своєї касаційної скарги до ВГСУ на постанову апеляційного суду, внаслідок чого ЄСПЛ не мав можливості оцінити, чи порушувало підприємство-заявник питання res judicata під час розгляду справи ВГСУ.

4. У грудні 2022 року позивач звернувся до Великої Палати зі заявою про перегляд судових рішень у справі № 22-23/321-05-10190 за виключними обставинами з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 320 ГПК України.

За результатами розгляду цієї заяви Велика Палата 14 грудня 2022 року відмовила у відкритті провадження за заявою ПП «Генеральний будівельний менеджмент» про перегляд за виключними обставинами ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2007 року, постанови ВГСУ від 31 січня 2008 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 червня 2008 року, постанови ВГСУ від 23 жовтня 2008 року, ухвали Верховного Суду України від 15 січня 2009 року, рішення Господарського суду Одеської області від 15 червня 2009 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2009 року, постанови ВГСУ від 17 грудня 2009 року та ухвали Верховного Суду України від 11 березня 2010 року у справі № 22-23/321-05-10190.

Ухвала постановлена на підставі статей 320, 321, 323 ГПК України та обгрунтована тим, що заявник звернувся після спливу десятирічного строку, встановленого пунктом 2 частини другої статті 321 цього Кодексу, який є преклюзивним, а отже, не може бути поновлений. Також Велика Палата взяла до уваги те, що після прийняття ВГСУ постанови від 23 жовтня 2008 року про скасування рішення Господарського суду Одеської області від 20 лютого 2005 року та направлення справи на новий розгляд, справа № 22-23/321-05-10190 була повторно розглянута Господарським судом Одеської області, який рішенням від 15 червня 2009 року відмовив заявнику в позові. Це рішення залишено без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2009 року та ВГСУ від 17 грудня 2009 року. Зазначені судові рішення набрали законної сили, обставин порушення Україною міжнародних зобов`язань при прийнятті цих рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, не встановлено. Після прийняття зазначених судових рішень пройшло майже 13 років.

5. Судді Великої Палати Катеринчук Л. Й, Пільков К. М., Ткач І. В. не погодились із висновками, викладеними в ухвалі, та на підставі частини третьої статті 34 ГПК України виклали окрему думку. Ми так само не погодилися з висновками ухвали Великої Палати від 14 грудня 2022 року й висловили окрему спільну думку, яка суголосна з мотивами окремої думки, яку висловила згадана вище меншість суддів Великої Палати.

Позаяк мотиви нашої незгоди з позицією більшості суддів Великої Палати, які висловилися за відмову у відкритті провадження за виключними обставинами, не відрізняються від міркувань та аргументації окремої думки суддів Великої Палати Катеринчук Л. Й, Пількова К. М. і Ткача І. В., в переліку якої мали бути й ми, не маючи інших вагомих (відмінних) мотивів несхвалення висновків ухвали Великої Палати від 14 грудня 2022 року про відмову у відкритті провадження за виключними обставинами, ми приєднуємося до доводів цієї окремої думки і вкотре наводимо зміст доводів, до яких приєднуємося й вважаємо необхідними для вираження своєї позиції стосовно ухваленого у цій справі судового рішення.

Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює зобов`язання кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов`язання.

У статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплено принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов`язань. Відповідно до цієї норми держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею міжнародного договору.

Ратифікувавши у 1997 році Конвенцію 1950 року, Україна визнала обов`язковою юрисдикцію ЄСПЛ. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ у національному праві.

Відповідно до статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язалася виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною. Конвенція ратифікована Україною без будь-яких застережень.

Таке ж положення закріплене і в частині першій статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), до предмета регулювання якого віднесені, зокрема, питання, що виникають у зв`язку з обов`язком України виконати рішення ЄСПЛ у справі проти України та з необхідністю усунення причин порушення державою Конвенції і Протоколів до неї.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, § 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення.

6. Положеннями глави 3 Закону № 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру. За змістом статті 10 Закону № 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

При цьому Закон № 3477-IV не містить положень щодо «строків давності» за зобов`язаннями України виконати рішення ЄСПЛ, ухвалене у спорі, стороною якого є Україна, не містить таких строків і сама Конвенція. Отже, положення частин другої і третьої статті 321 ГПК України щодо можливості перегляду судових рішень за виключними обставинами з підстави встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи національним судом мають застосовуватися з урахуванням винятку про те, що спеціальним процесуальним законом (Закон № 3477-ІV) не передбачено обмеження будь-якими строками зобов`язань України щодо виконання рішень ЄСПЛ.

Таке обмеження не буде обґрунтованим, якщо особа впродовж більше 10 років чекала розгляду її справи ЄСПЛ і порушення десятирічного строку мало місце внаслідок того, що ЄСПЛ розглянув заяву особи про порушення її конвенційних прав із перевищенням цього строку. Вважаємо, що у такому випадку заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами мала бути прийнята до розгляду Великою Палатою і за наслідком її розгляду по суті Верховний Суд мав дійти висновків про можливість відновлення конвенційних прав заявника з урахуванням тих висновків ЄСПЛ, яких він дійшов щодо недоведення заявником порушення його прав при новому розгляді справи № 22-23/321-05-10190 (пункти 32-35 рішення ЄСПЛ від 22 вересня 2022 року у справі «Генеральний будівельний менеджмент» проти України»).

Зазначені приписи Закону № 3477-IV узгоджуються з Рекомендацією № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», у яких Комітет міністрів закликав Договірні Сторони забезпечити адекватні можливості повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо: (i) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні; (ii) коли рішення Суду спонукає до висновку, що (a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або (b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

7. Велика Палата жодним чином не спростувала обґрунтовані доводи заявника, викладені у клопотанні про поновлення строку на подання заяви, щодо відсутності у позивача об`єктивної можливості подати заяву про перегляд зазначених рішень за виключними обставинами раніше встановленого строку, адже остаточне рішення ЄСПЛ було ухвалено лише 22 вересня 2022 року (у текст рішення 14 жовтня 2022 року були внесені зміни відповідно до Правила 81 Регламенту Суду), а про ухвалення рішення повідомлено представника заявника лише 03 листопада 2022 року. Тобто розгляд справи ЄСПЛ за заявою позивача тривав більше 13 років.

ГПК України доповнено положенням щодо десятирічного строку для подання заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року. Однак на момент розгляду справи № 22-23/321-05-10190 національними судами внутрішнє законодавство не обмежувало «граничними строками» право заявника на перегляд судових рішень у зв`язку з прийняттям ЄСПЛ рішення на його користь. Відповідно, заявник мав правомірне очікування на застосування процедури перегляду ухвалених у цій справі рішень у випадку задоволення його заяви ЄСПЛ без обмеження такими строками. Натомість з незалежних від позивача причин право на такий перегляд пізніше було обмежено законодавцем строком у десять років (пункт 2 частини другої статті 321 ГПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

На думку авторів окремої думки, обставини розгляду ЄСПЛ заяви позивача впродовж більш як десяти років мають застосовуватися з урахуванням Закону № 3477-IV як своєрідний виняток із загального правила щодо перегляду за виключними обставинами судового рішення з підстави встановлення міжнародною судовою установою, а зокрема ЄСПЛ, порушення Україною своїх міжнародних зобов`язань. Також обмеження національним законодавством можливості виконання судового рішення не можна вважати обмеженням способів виконання рішення ЄСПЛ, визначення яких є прерогативою національного законодавця.

8. Велика Палата вже розглядала питання щодо застосування строків звернення із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань.

У постанові від 07 липня 2021 року в адміністративній справі № 2-а-256/08 (провадження № 11-41зва21) Велика Палата виклала правову позицію щодо застосування десятирічного строку подання заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У зазначеній постанові Велика Палата дійшла висновку, що сплив установленого КАС України строку на звернення із заявою про перегляд не був пов`язаний із несвоєчасним вчиненням заявницею дій щодо звернення до національного суду з відповідною заявою, а був обумовлений тривалим розглядом справи ЄСПЛ.

Водночас Велика Палата послалася на те, що у справі «Горяйнова проти України» ЄСПЛ установив суттєві порушення національними судами процесуального права, які ставлять під серйозні сумніви результати оскаржуваного провадження на національному рівні, однак відшкодував заявниці лише моральну шкоду та компенсацію судових витрат, установивши при цьому, що звільнення заявниці було необґрунтованим, а національні суди не розглянули більшість ключових питань, якщо взагалі якесь із них, у зв`язку із чим дійшла висновку про необхідність перегляду справи за виключними обставинами по суті та відсутність підстав для закриття провадження про перегляд за виключними обставинами постановлених у зазначеній справі судових рішень за заявою Горяйнової А. О.

Також Велика Палата врахувала досвід держав - членів Ради Європи щодо застосування присічних строків звернення до національних судів після встановлення ЄСПЛ порушень договірними сторонами Конвенції. Так, у правових системах Фінляндії і Литви гнучко застосовується процесуальне законодавство та у виключних випадках допускається відновлення національного судового провадження, незважаючи на встановлений національним законодавством присічний строк, - якщо це необхідно для належного виконання рішення ЄСПЛ і забезпечення ефективного відновлення прав заявника (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-а-256/08, провадження № 11-41зва21).

9. З огляду на викладене ми, як і первинні автори окремої думки, вважаємо, що Велика Палата сформувала неоднакові підходи до вирішення питання про можливість перегляду судових рішень за виключними обставинами, якщо внаслідок тривалого розгляду ЄСПЛ відповідна заява була подана після закінчення встановленого пунктом 2 частини другої статті 321 ГПК України строку з огляду на набрання рішенням ЄСПЛ статусу остаточного після спливу десяти років з дня набрання законної сили рішеннями національних судів.

З урахуванням зазначених вище норм розмежування має відбуватися за критеріями, що враховують можливість усунення порушення конвенційних прав особи, на користь якої ЄСПЛ прийняв рішення, відновлення її попереднього юридичного стану, а також з необхідністю зважати на те, чи матиме місце втручання у права третіх осіб у зв`язку зі здійсненням перегляду.

Так само вважаємо, що Велика Палата мала відкрити провадження за заявою ПП «Генеральний будівельний менеджмент» про перегляд судових рішень у справі № 22-23/321-05-10190 за виключними обставинами та розглянути її відповідно до статті 325 ГПК України із прийняттям відповідного рішення, дослідженням можливості надання заявнику відновлення його прав (restitutio in integrum) внаслідок порушення права на справедливий суд (статті 6 Конвенції), допущеного Україною у цій справі

Судді: М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко