Окрема думка

від 11.06.2024 по справі 22-23/321-05-10190

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Миколи Мазура до ухвали Великої Палати від 11 червня 2024 року

(щодо мотивів ухваленого рішення)

Справа № 22-23/321-05-10190

Провадження № 12-12звг24

Вступ

1. У цій справі у 2005 році на користь Приватного підприємства «Генеральний будівельний менеджмент» (далі - Приватне підприємство) було ухвалено судове рішення, яке не було оскаржено у передбачені законом строки і набуло статусу остаточного. Але пізніше воно було скасовано у 2008 році. 22 вересня 2022 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) встановив порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. 14 грудня 2022 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) прийняла рішення (далі - ухвала ВП ВС від 14 грудня 2022 року) про відмову у відкритті провадження за виключними обставинами за заявою Приватного підприємства про перегляд за виключними обставинами судових рішень (у зв`язку з встановленням ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань при розгляді цієї справи), посилаючись на те, що минув встановлений п. 2 ч. 2 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) 10-річний (з дня набрання оскарженим судовим рішенням законної сили) строк, який за змістом ч. 3 цієї статті не може бути поновленим.

3. Рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 14 лютого 2024 року № 1-р(ІІ)/2024 за конституційною скаргою Приватного підприємства ці положення ГПК були визнані неконституційними.

4. Отже тепер Велика Палата розглядала заяву Приватного підприємства про перегляд за виключними обставинами ухвали ВП ВС від 14 грудня 2022 року (у зв`язку з встановленням КСУ неконституційності положення закону, застосованого судом).

5. За результатами розгляду Велика Палата цю заяву задовольнила, скасувала ухвалу ВП ВС від 14 грудня 2022 року та відкрила провадження за заявою Приватного підприємства про перегляд судових рішень за виключними обставинами (у зв`язку з встановленням ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань при цієї розгляді справи).

6. Погоджуючись із резолютивною частиною цього рішення Великої Палати (про необхідність скасування ухвали ВП ВС від 14 грудня 2022 року), вважаю, що викладені в ухвалі мотиви такого рішення не дають відповіді на питання про те, чому Велика Палата ухвалила рішення, яке не узгоджується із широко поширеною практикою, сформованою у різних касаційних судах у складі Верховного Суду, на яку, до речі, посилалися представники відповідача та третіх осіб.

7. Вважаю, що відсутність цієї відповіді є суттєвим недоліком ухвали. По-перше, тому що це створює невизначеність у загальному розумінні позиції Верховного Суду в питанні про можливість перегляду судових рішень у зв`язку із визнанням застосованих судом норм неконституційними. По-друге, тому що Велика Палата мала шанс (але не скористалась ним) сформулювати та вирішити виключну правову проблему, пов`язану з можливою неконституційністю положень п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК в частині, що перешкоджає особі, чию конституційну скаргу задовольнив КСУ, домогтися перегляду судових рішень, ухвалених у її справі на підставі норм закону, визнаних неконституційними.

8. Тож у цій окремій думці я пояснюю, чому я підтримав резолютивну частину ухвали, але вважав, що мотиви цього рішення мали бути викладені зовсім по іншому.

Тихий відхід від попередньої практики

9. Пункт 1 частини 3 статті 320 ГПК визначає одну з підстав перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами:

«встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане».

10. Ідентична за змістом норма міститься в п. 1 ч. 5 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та п. 1 ч. 3 ст. 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК). У п. 1 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) це положення так само повторюється крім слів «якщо рішення суду ще не виконане».

11. На додаток до цього процесуальні кодекси також встановили часові фільтри щодо подачі заяви про перегляд судових рішень з цієї підстави:

- протягом тридцяти днів з дня офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України (п. 4 ч. 1 ст. 321 ГПК; п. 4 ч. 1 ст. 363 КАС; п. 4 ч. 1 ст. 424 ЦПК; п. 1 ч. 5 с. 461 КПК),

- але не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили (п. 2 ч. 2 ст. 321 ГПК; п. 2 ч. 2 ст. 363 КАС; п. 2 ч. 2 ст. 424 ЦПК).

12. Таким чином, зазначена підстава перегляду судових рішень у ГПК, ЦПК і КАС передбачає, з одного боку, можливість переглянути судові рішення за останні десять років, з однією умовою - «якщо рішення суду ще не виконане». Як показує практика, саме ця умова часто є підставою для відмови заявникам у перегляді їх судових рішень.

13. Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у справі № 818/1793/18 (постанова від 07 липня 2023 року) розглядала питання про можливість перегляду на підставі п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС судового рішення у справі заявника у зв?язку з тим, що застосовані в ньому норми закону були визнані неконституційними КСУ за конституційною скаргою цього ж заявника. Однак зазначена об?єднана палата вважала, що такий перегляд за виключними обставинами неможливий. Для кращого розуміння мотивів такого рішення вважаю за необхідне навести досить довгу цитату з названої постанови, де також аналізується відповідна практика Касаційного господарського суду та Касаційного цивільного суду:

«Підстави передання справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

5. 24 квітня 2023 року Верховний Суд (у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду; далі - Колегія суддів) постановив ухвалу, якою передав справу № 818/1793/18 на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У цій ухвалі Колегія суддів порушила питання про відступ від правового висновку об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для забезпечення можливості перегляду судового рішення за виключними обставинами для особи, за конституційною скаргою якої закон був визнаний неконституційним.

Обґрунтовуючи свою позицію Колегія суддів нагадала, що об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 висловила позицію, за якою положення пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України містять імперативний припис, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки за умови, якщо таке рішення суду ще не виконане. Словосполучення «ще не виконане», яке вживається у пункті 1 частини п`ятої статті 361 КАС України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також «розширеного тлумачення», про яке зазначено в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2020 року, якою справу № 808/1628/18 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Вказана процесуальна норма, за текстом постанови від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18, має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше, ніж це передбачено процесуальним законодавством. Відтак в тій постанові зазначено, що не може вважатись невиконаним, в розумінні положень пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, рішення суду, що набрало законної сили та яким у задоволенні позову відмовлено, оскільки таке рішення не передбачає примусового його виконання.

За текстом ухвали від 24 квітня 2023 року, описаний підхід об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України був застосований також під час розгляду інших справ у Верховному Суді (приміром, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 808/578/17, від 2 березня 2021 року у справах № 803/376/17 та № 806/897/17).

Колегія суддів нагадала також, що були спроби відступити від цього правового висновку, однак вони не досягли очікуваного - для ініціаторів цього процесу - результату. У цьому контексті згадалася справа № 805/1312/16-а. Її особливістю, за текстом ухвали від 24 квітня 2023 року, було те, що заявником у тій справі була особа (Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Торговий дім «Еко-вугілля України»), за конституційною скаргою якої закон був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)2020). Але за наслідками перегляду судового рішення в тій справі об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу від 22 грудня 2022 року, у якій зазначила про те, що не має підстав для відступу від правової позиції, викладеній у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

Тож дотримуючись існуючої позиції щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 805/1312/16-а виходила з того, що постанова Верховного Суду від 20 листопада 2018 року, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернулося ТОВ «Торговий дім «Еко-вугілля України», є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно воно не підлягає примусовому виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.

Колегія суддів в ухвалі від 24 квітня 2023 року підкреслила, що підхід, який сформувала об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, не визнає права на перегляд за виключними обставинами судових рішень з наведеної нормативної підстави у зв`язку із тим, що рішення не підлягали виконанню. І ці висновки однаково стосуються усіх заявників, зокрема авторів конституційної скарги.

За текстом ухвали від 24 квітня 2023 року, якщо дотримуватися такого самого підходу під час розгляду й цієї справи [№818/1793/18], то ОСОБА_1 слід було б відмовити у перегляді постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2018 року на підставі до пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України (зважаючи на Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019), тому що зазначеним судовим рішенням йому теж відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Однак Колегія суддів не поділяє означеного підходу, надто коли це стосується особи, за конституційною скаргою якої Конституційний Суд України ухвалив рішення, яким встановив неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, судове рішення у якій ця особа відтак просить переглянути за виключними обставинами.

З цих мотивів, як можна зрозуміти, й була постановлена ухвала від 24 квітня 2023 року, якою пропонується відступити від висновку об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18, та підтриманого, зокрема, у постанові від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а в частині застосування цього правового висновку до особи, за конституційною скаргою якої Конституційний Суд України ухвалив рішення і визнав застосований у судовому рішенні закон неконституційним.

Для цього Колегія суддів вважала за необхідне навести додаткові аргументи, окрім тих, які вже були предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 805/1312/16-а (щодо заяви ТОВ «Торговий дім «Еко-вугілля України» про перегляд судового рішення за виключними обставинами). З цією метою в ухвалі від 24 квітня 2023 року висвітлені доктринальні підходи до розуміння механізму перегляду судового рішення за виключними обставинами на підставі заяви особи, за конституційною скаргою якої закон визнаний неконституційним, а також описаний досвід інших країн Європи, у яких перегляд остаточних судових рішень на підставі рішення Конституційного Суду, яким констатується неконституційність застосованого судом закону, передбачає диференційований підхід у контексті виду судочинства, де такий перегляд є допустимий, а також кола осіб, які можуть мати право на цей перегляд.

У такий спосіб Колегія суддів переконує, що перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, є способом забезпечення ефективності інституту конституційної скарги, який не є життєздатним, якщо не матиме продовження в механізмі перегляду судових рішень за виключними обставинами. За текстом ухвали від 24 квітня 2023 року, особа, яка виграла процес за конституційною скаргою, не отримає від самого лише визнання оскаржуваного положення закону неконституційним відновлення своїх прав, якщо не буде переглянуте в порядку загальної юрисдикції судове рішення, яке стало підставою звернення до Конституційного Суду України.

У цьому зв`язку Колегія суддів проводить також паралелі зі зверненням до Європейського суду з прав людини, рішення якого теж є підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами (пункт 3 частини п`ятої статті 361 КАС України). Та попри єдиний механізм перегляду остаточних судових рішень, закріплений національним законодавством, як наголошується в ухвалі від 24 квітня 2023 року, рішення Конституційного Суду України, на противагу рішенню Європейського суду з прав людини, не спричиняють перегляду судових рішень й причиною цьому, з погляду Колегії суддів, є існуюче обмежувальне тлумачення об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, суть якого написана вище.

Позиція об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо порушеного питання про відступ від її правового висновку

6. Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зважила на доводи, наведені в ухвалі від 24 квітня 2023 року, та дійшла висновку, що вони ніяким чином не впливають на інтерпретацію пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, яка висловлена у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18, та яка потім була підтримана і застосована у справі № 805/1312/16-а (ухвала від 22 грудня 2022 року), у якій, як уже згадувалося, ініціатором перегляду судового рішення за виключним обставинами зі згаданої нормативної підстави - так само як і в цій справі (№818/1793/18 (В/851/5/19) - була особа, за конституційною скаргою якої Конституційний Суд України ухвалив рішення, яким встановив неконституційність закону, застосованого судом при вирішенні справи, судове рішення у якій ця особа просила переглянути (мовиться про ТОВ Торговий дім «Еко-вугілля України»).

Додаткові доводи, якими Колегія суддів мотивувала необхідність відступити від існуючої позиції об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду щодо окресленого вище питання, були достеменно відомі під час постановлення ухвали від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а, але не вплинули на результат розгляду, який, утім, не поділяє Колегія суддів.

Варто нагадати також, що перед тим об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду постановила також ухвалу від 21 грудня 2022 року у справі № 140/2217/19, якою теж підтримала позицію, висловлену в постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18, хоч і перегляд судового рішення в тій справі ініціювала не та особа, яка зверталася з конституційною скаргою. А втім наведене загалом має засвідчити, що об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дотримується своєї позиції щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, висловленої у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18, принаймні допоки не буде змінений закон, застосування якого вона стосується. У цьому зв`язку звертаємо увагу й на те, що від дати постановлення ухвали об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а й до дати постановлення ухвали від 24 квітня 2023 року у цій справі минуло менше, ніж пів року й та правова позиція, яка була висловлена в зазначеній справі, не втратила актуальності у вимірі суспільних відносин, які існують на час розгляду цієї справи.

Приписи пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України відтоді теж не змінилися і застосовуються в тій самій редакції, яку роз`яснювала об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 808/1628/18 та яку підтримала (повторно) у справі № 805/1312/16-а.

Хоча ініціатива про відступ від цієї правової позиції виникає уже вкотре, а її мотиви змістовно подібні до попередніх, та на прикладі цієї справи об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не має вагомих підстав змінювати практику вирішення подібних правових питань, яка на сьогодні уже є сталою, шляхом відступлення від своєї раніше висловленої правової позиції щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

7. Тут доречно буде зазначити, що аналогічний підхід до перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами на підставі встановленої Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане, можна простежити також у практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

7.1. Приміром, у постанові від 27 серпня 2021 року у справі № 910/15151/17 колегія суддів Верховного Суду у Касаційному господарському суді, аналізуючи приписи пункту 1 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з- поміж іншого, зазначила, що наведеним положенням процесуального закону запроваджено правовий механізм перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, у зв`язку з виключними обставинами, якими є, зокрема, визнання Конституційним Судом України неконституційним закону або його окремих положень, застосованих судом під час розгляду справи, при умові якщо рішення суду ще не виконане.

Разом з тим, мовиться далі в цій постанові, принцип правової визначеності, який невід`ємно притаманний принципу верховенства права, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і на чому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема у § 58 рішення у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, заява №6833/74), дозволяє не вдаватися до перегляду судових рішень, які мали місце до прийняття рішення ЄСПЛ [Європейського суду з прав людини] як рішення прецедентного або загального характеру, яке формує певну правову позицію. До таких рішень загального характеру належать і рішення конституційних судів. При цьому, як визнає ЄСПЛ, публічне право окремих країн обмежує можливість прийняття конституційними судами рішень, які мають зворотну дію у часі (див. § 58 рішення у справі «Маркс проти Бельгії»).

За текстом згаданої постанови, пунктом 1 частини третьої статті 320 ГПК України, як виняток з цього загального підходу, визначено, що встановлена Конституційним Судом України, зокрема, неконституційність закону чи його окремих положень є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у тому разі, якщо це судове рішення набрало законної сили, однак ще не виконане.

Застереження щодо можливості перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.

За судовим рішенням, яке не потребує виконання, такий стан і наслідки, передбачені судовим рішенням, встановлюються одразу з набранням рішенням сили. Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусового виконання, зокрема, судових рішень. Наслідки, передбачені судовим рішенням, яке потребує виконання, остаточно настають після виконання цього судового рішення. Саме з виконанням судового рішення реально поновлюються права особи, яка зверталась з відповідним позовом до суду, і яка за наслідками виконання цього судового рішення отримує визначеність у правовому статусі, на який може покладатись, реалізуючи свої права та обов`язки.

Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Виняток нормою пункту 1 частини 3 статті 320 ГПК України встановлено для випадків, коли рішення суду ще не виконане, тобто коли наслідки, передбачені ним, остаточно не настали.

Наприкінці Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 27 серпня 2021 року у справі № 910/15151/17 зазначив, що виконання судового рішення про визнання недійсними правочинів (договорів, угод) не вимагає від учасників справи та/або уповноважених органів вчинення певних заходів щодо їх фактичного виконання, а визначені цим рішенням наслідки настають для сторін з моменту набрання законної сили таким судовим рішенням, тобто фактично виконання рішення суду вичерпується фактом набранням ним законної сили, тому перегляд такого рішення на підставі пункту 1 частини 3 статті 320 ГПК України суперечитиме принципу res judicata.

За схожої ситуації аналогічний підхід до трактування пункту 1 частини 3 статті 320 ГПК України Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив у постанові від 5 жовтня 2021 року № 910/6790/18.

7.2. У контексті мотивів Колегії суддів, викладених в ухвалі від 24 квітня 2023 року, звертаємо увагу також на ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2023 року у справі № 591/4399/19, яка стосується перегляду за виключними обставинами [пункт 1 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК України] судового рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, за заявою особи, за конституційною скаргою якої Конституційний Суд України визнав неконституційною норму закону (у тій справі йдеться про пункт 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України і Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 5-р(ІІ)/2022), яку застосував суд при ухваленні рішення, переглянути яке - на підставі пункт 1 частини третьої статті 423 ЦПК України - ця особа і просить.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в ухвалі 21 лютого 2023 року у справі № 591/4399/19, серед іншого, зазначив, що «застереження щодо можливості перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.

Дія принципу res judicata передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.

Таким чином судовим рішенням, за яким вирішено спір та яке не потребує виконання, встановлено стан правової визначеності у відносинах між сторонами, і такий стан та наслідки, передбачені таким судовим рішенням, встановлюються одразу з набранням рішенням сили.

За вказаних обставин, враховуючи те, що рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог не вимагає від учасників справи та/або уповноважених органів вчинення певних заходів щодо його фактичного виконання, а визначені цим рішенням наслідки настають для сторін з моменту набрання законної сили таким судовим рішенням, тобто фактично виконання рішення суду вичерпується фактом набранням ним законної сили, тому перегляд такого рішення на підставі пункту 1 частини третьої статті 293 ЦПК України суперечитиме принципу res judicata».

8. За частиною другою статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Відповідно до частини четвертої статті 347 КАС України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 346 цього Кодексу.

Зважаючи на наведене, мотиви, які навела Колегія суддів в ухвалі від 24 квітня 2023 року, не переконують об`єднану палату Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у необхідності відступити від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України у подібних правовідносинах».

14. Кілька разів це питання також було ініційовано перед Великою Палатою Верховного Суду.

15. Зокрема, у справі № 808/1628/18 розглядалася заява про перегляд рішення суду апеляційної інстанції, яким цій особі було відмовлено в задоволенні позову на підставі норми, яку в подальшому було визнано неконституційною за конституційною скаргою іншої особи. Заявнику відмовили в перегляді з двох причин: по-перше, рішення про відмову в задоволенні позову не підлягало виконанню, а по-друге, відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України та ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення. Отже, помітивши певну неузгодженість положень ч. 2 ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» та п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС, колегія суддів Касаційного адміністративного суду передала справу на розгляд Великої Палати ухвалою від 20 лютого 2020 року, однак остання не побачила ознак виключної правової проблеми і повернула справу до Касаційного адміністративного суду (ухвала від 25 березня 2020 року).

16. Повторно подібне питання Касаційний адміністративний суд ставив у справі № 140/2217/19 (ухвала від 22 червня 2022 року), однак Велика Палата знову не знайшла ознак виключної правової проблеми (ухвала від 21 липня 2022 року).

17. Крім того, у справі № 4819/49/19 ухвалою слідчого судді місцевого суду від 25 червня 2019 року заявнику відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених службових осіб місцевої прокуратури, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Далі ухвалою суду апеляційної інстанції від 18 липня 2019 року йому було відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою заявника на цю ухвалу слідчого судді, оскільки відповідно до ст. 309 КПК вона не підлягала апеляційному оскарженню. Касаційний кримінальний суд ухвалою від 25 жовтня 2019 року відмовив заявнику у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на названу ухвалу апеляційного суду, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 307 КПК ця ухвала слідчого судді не може бути оскаржена. Зрештою заявник звернувся до Великої Палати із заявою про перегляд вказаної ухвали Касаційного кримінального суду у зв?язку з визнанням названих норм неконституційними Рішенням Другого сенату КСУ № 4-р (ІІ)/2020 від 17 червня 2020 року, яке було ухвалене за конституційною скаргою іншої особи ( ОСОБА_2 ) Велика Палата відмовила у задоволенні заяви про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду за виключними обставинами, посилаючись на те, що це рішення КСУ має пряму дію, а отже суд касаційної інстанції застосував норму, яка була чинною на той час.

18. Наведена практика демонструє, що раніше Велика Палата та різні касаційні суди у складі Верховного Суду в подібних ситуаціях відмовляли в задоволенні заяв про перегляд судових рішень за виключними обставинами, але в цій справі Велика Палата таку заяву задовольнила, не пояснивши чому вона відійшла від попередньої практики. Можливо обставини цієї справи відрізняються від інших? Або ж це цілковита зміна судової практики?

Одна підстава перегляду - кілька правових проблем

19. Як показує наведена вище практика Верховного Суду, раніше він вважав неможливим перегляд за виключними підставами з посиланням або на те, що згідно з п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК (п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС, п. 1 ч. 3 ст. 423 ЦПК) судове рішення може бути переглянуте з цієї підстави «лише якщо це рішення не виконане», або на положення ч. 2 ст. 152 Конституції України та ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України», згідно з якими правова норма, визнана неконституційною, за загальним правилом втрачає чинність з дня ухвалення рішення КСУ, якщо інше не встановлено самим рішенням.

20. Порівняння цих норм само по собі вже вказує на їх неузгодженість.

21. Правило, передбачене в ч. 2 ст. 152 Конституції України та в ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» має, по суті, ту ж логіку, що і положення ч. 1 ст. 58 Конституції України, яка передбачає, що «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи». Мета цього правила полягає в забезпеченні правової визначеності і стабільності правових відносин, тобто загального інтересу, який, як правило, має перевагу над інтересом окремої особи на захист.

22. Однак визначена у п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК, п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС, п. 1 ч. 3 ст. 423 ЦПК підстава перегляду судових рішень за виключними обставинами жодним чином не пов?язує таку можливість моментом втрати чинності неконституційної норми, визначеним у Конституції України та Законі України «Про Конституційний Суд України», натомість ці кодекси передбачають можливість перегляду рішень, ухвалених за останні 10 років, але «лише якщо це рішення не виконане» (тут слід окремо зазначити, що процитовані слова залишають також значний простір для дискусій про те, чи можна вважати «виконаними» (у розумінні зазначених положень процесуальних кодексів) судові рішення, які не потребують вчинення якихось дій для їх виконання, як наприклад, рішення про відмову в задоволенні позову, ухвала про відмову у відкритті апеляційного чи касаційного провадження або провадження за нововиявленими чи виключними обставинами тощо).

23. Однак наразі я не вдаватимуся в роздуми навколо цього питання, оскільки особливість цієї справи (яка має вирішальне значення для її вирішення) полягає в тому, що із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами звернулася особа, чию конституційну скаргу було задоволено КСУ. Це питання становить окрему правову проблему, яка безпосередньо пов?язана із запровадженням в Україні (в результаті ухвалення змін до Конституції України у 2016 році) конституційної скарги як нового індивідуального засобу юридичного захисту.

24. Як показує досвід інших країн світу, де існують конституційні суди, у багатьох юрисдикціях існує правило, яке визначає пряму дію рішень таких судів у часі (тобто визнана неконституційною норма втрачає чинність з дня ухвалення конституційним судом рішення або з дня його оприлюднення чи навіть пізніше), що унеможливлює перегляд вже ухвалених судових рішень відповідно до принципу resjudicata. Однак з цього правила існує виключення для осіб, котрі були авторами конституційних скарг, за результатами розгляду яких відповідні норми були визнані неконституційними.

25. Таким чином, необхідно відрізняти випадки, коли із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку з визнанням застосованої судом норми неконституційною звертається безпосередньо особа, чию конституційну скаргу було задоволено КСУ, від інших випадків, коли з такою заявою звертаються інші особи.

26. Саме тому в аспекті обставин цієї справи, не вирішуючи інших можливих правових проблем, пов`язаних із підставами перегляду судових рішень за виключними обставинами за заявами широкого кола осіб, Великій Палаті необхідно було чітко сформулювати свою позицію щодо можливості такого перегляду за заявою особи-автора відповідної конституційної скарги.

«Премія для ловця» або чому особі, чию конституційну скаргу було задоволено, має бути гарантовано право на перегляд судових рішень у її справі

27. Проблема, яка постала в цій справі, не є унікальною для України.

28. Так, на 115-ому пленарному засіданні Венеціанською комісією затверджено «Експертний висновок для Конституційного Суду Грузії щодо впливу постанов конституційного суду на остаточні рішення у цивільних та адміністративних справах», в якому вона дійшла висновку про те, що насправді є велика різноманітність систем, які регулюють вплив постанов конституційного суду на остаточні рішення звичайних судів, в яких були застосовані норми закону, визнані в подальшому неконституційними, однак випадки, коли остаточні судові рішення переглядаються після рішення конституційного суду радше є винятковими. Сама Венеціанська комісія послідовно надає «незначну перевагу» підходу, за якого рішення конституційного суду мають, як правило, перспективну дію з двома виключеннями: по-перше, конституційний суд повинен мати право за певних умов надати своєму рішенню зворотну дію; по-друге, (що безпосередньо стосується цієї справи) у разі перспективної дії рішення конституційного суду повинен існувати спеціальний виняток для особи, чию конституційну скаргу було задоволено. При цьому необхідність існування такого «спеціального винятку» Венеціанська комісія пояснює наступним:

«54. …особа, яка подає справу до конституційного суду, що призводить до визнання неконституційного положення недійсним, надає важливу допомогу державі та всьому населенню. Ця особа діє не тільки у власних інтересах, а й в інтересах усіх громадян. Тому ця особа «заслуговує» на краще ставлення, ніж інші громадяни, які не скаржилися до конституційного суду. Інакше приватна особа не має стимулу подавати таку справу до конституційного суду.

55. Такий преференційний режим іноді називають «премією для ловця», і його ідея полягає в тому, що громадяни повинні «полювати» на неконституційні положення, а заявник, який «упіймає» неконституційне положення, отримує пільгове ставлення.

56. Це означає, що рішення [конституційного суду] має зворотну дію лише в справі заявника».

29. У цьому контексті повторюсь, що інститут конституційної скарги є відносно новим для правової системи України і був запроваджений змінами до Конституції України у 2016 році. Очевидно мета його запровадження полягала в створенні додаткового ефективного індивідуального засобу юридичного захисту, який міг би стати національною альтернативою зверненню до ЄСПЛ.

30. Це безпосередньо слідує з того факту, що статтю 55 Конституції України, яка гарантувала низку засобів захисту (звернення до суду, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, тощо), було доповнено новою частиною, яка розширила цей перелік:

«Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом».

31. Крім того, положення нової статті 151-1 Конституції України про те, що «конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано», явно указує, що конституційна скарга стає в такому разі наступним екстраординарним засобом юридичного захисту.

32. Звідси прямо слідує висновок, що інститут конституційної скарги як індивідуальний засіб юридичного захисту має практичний сенс лише тоді, коли особа, конституційну скаргу якої було задоволено, матиме можливість переглянути судові рішення, постановлені у її справі (коли вона виконувала вимогу щодо «вичерпання» інших національних засобів захисту). У такій ситуації відмова у перегляді судового рішення нівелюватиме ефективність інституту конституційної скарги і зробить її безглуздою.

33. Попри те, що і звернення із конституційною скаргою до КСУ, і звернення до міжнародної судової установи (ЄСПЛ) однаково гарантовані статтею 55 Конституції України як індивідуальні засоби юридичного захисту, формулювання чинної редакції п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК (як і ідентичних положень ЦПК і КАС), що визначає підставу для перегляду судових рішень за виключними обставинами в разі постановлення рішення КСУ, значною мірою відрізняється від п. 2 цієї частини, що визначає підставу для перегляду в разі ухвалення рішення ЄСПЛ.

34. Зокрема, у п. 2 зазначається, що підставою для такого перегляду є «встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом». Слова «цієї справи» тут прямо вказують, що названою підставою для перегляду може скористатися лише особа, за скаргою якої ЄСПЛ установив порушення конвенційних прав і свобод. Будь-яка інша особа, посилаючись на рішення ЄСПЛ, яке її не стосується, не може порушувати питання про перегляд судових рішень у своїй справі, навіть якщо вона є аналогічною.

35. На відміну від цього, п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК не містить обмежень щодо кола осіб, які можуть подати заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами, незалежно від того, чи звертались вони з конституційною скаргою або ні (іншими словами, суб`єкт звернення із заявою про перегляд судових рішень на цій підставі є «загальним»).

36. По суті формулювання цього положення в чинній редакції ГПК з незначним коригуванням відтворює зміст норми, яка існувала ще в редакції ГПК, яка була чинною до запровадження інституту конституційної скарги (на той час це було підставою для перегляду не за виключними, а за нововиявленими обставинами).

37. Цікаво, що приймаючи у липні 2017 року новий Закон України «Про Конституційний Суд України», який набрав чинність 03.03.2017 року, законодавець дещо змінив названу підставу перегляду за нововиявленими обставинами. Хоча насправді ці зміни не вирішували означену проблему, тим не менше, навіть вони не були враховані при ухваленні через кілька місяців Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який виклав ці кодекси в новій редакції. У результаті цю підставу перегляду було віднесено до "виключних", але її зміст із незначними уточненнями відтворив попередню редакцію норми (яка існувала ще до ухвалення Закону України "Про Конституційний Суд України").

38. Отже, попри запровадження на конституційному рівні інституту конституційної скарги як ще одного національного засобу юридичного захисту, станом на сьогоднішній день п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК (як і ідентичні положення ЦПК і КАС) не визначає особливостей перегляду за виключними обставинами в ситуації, коли з заявою про такий перегляд звертається безпосередньо автор конституційної скарги, за результатами розгляду якої КСУ визнав певний закон чи його положення неконституційним (а так само в разі, якщо відповідно до ч. 3 ст. 89 Закону України «Про Конституційний Суд України» цей Суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідає Конституції України, але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, і вказав на це в резолютивній частині рішення).

39. Такий зміст п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК суперечить положенням статей 55 і 151-1 Конституції України, які визначають конституційну скаргу як засіб юридичного захисту, адже неможливість для особи, яка, виконавши вимогу щодо вичерпання інших національних засобів юридичного захисту, домоглася позитивного для неї рішення КСУ за її конституційною скаргою, переглянути судові рішення у її справі, позбавляє інститут конституційної скарги практичного сенсу та нівелює його значення як індивідуального засобу юридичного захисту.

40. Цей висновок mutatismutandisпідтверджується мотивами, на підставі яких КСУ визнав неконституційними положення п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 321 ГПК у Рішенні КСУ від 14 лютого 2024 року (ухвалення якого є підставою для перегляду в цій справі). Зокрема, КСУ виходив із того, що неконституційність встановленого цією нормою строку (навіть з урахуванням того, що він є доволі великим - 10 років) на перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку з ухваленням рішення ЄСПЛ обумовлена тим, що ст. 55 Конституції України гарантує право на звернення до міжнародних судових установ як засіб юридичного захисту, що зобов`язує державу передбачити дієвий механізм перегляду рішень національних судів після встановлення порушення прав людини відповідною міжнародною судовою установою:

«4.5. За частиною першою статті 92 Конституції України виключно в законах України визначено гарантії прав і свобод (пункт 1); судочинство та порядок виконання судових рішень (пункт 14).

Конституційний Суд України виходить із того, що внормування у Кодексі відносин щодо перегляду судових рішень у зв`язку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення, у якому встановлено порушення Конвенції, є одним із законодавчих механізмів забезпечення дієвості принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, а право особи на такий перегляд є невід`ємним складником права на звернення після використання всіх національних засобів юридичного захисту за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, гарантованого частиною п`ятою статті 55 Конституції України.

Подаючи заяву про перегляд судового рішення у зв`язку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення, у якому встановлено порушення Конвенції, особа, на користь якої ухвалено таке рішення, домагається насамперед усунення наслідків порушення її прав, гарантованих Конвенцією.

4.6. Конституційний Суд України вважає, що конституційні приписи зобов`язують Україну запровадити ефективне та дієве внормування у Кодексі відносин щодо перегляду судових рішень у зв`язку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення, у якому встановлено порушення Конвенції.

Кодекс має містити приписи, що забезпечуватимуть можливість реального та практичного захисту прав і свобод у спосіб перегляду судових рішень, ухвалених національними судами, у зв`язку з ухваленням Європейським судом із прав людини рішення, у якому встановлено порушення Конвенції.

Ці приписи Кодексу не мають позбавляти особу права на реалізацію протягом розумного строку права на виконання рішення Європейського суду з прав людини, у якому встановлено порушення конвенційних прав цієї особи, у спосіб перегляду судових рішень, ухвалених національними судами».

41. Якщо КСУ на підставі ст. 55 Конституції України сформулював юридичну позицію, «право особи на такий перегляд [у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, у якому встановлено порушення Конвенції] є невід`ємним складником права на звернення після використання всіх національних засобів юридичного захисту за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ», а тому законодавство «має містити приписи, що забезпечуватимуть можливість реального та практичного захисту прав і свобод у спосіб перегляду судових рішень, ухвалених національними судами», то чи не маємо ми зробити аналогічний висновок щодо іншого індивідуального засобу юридичного захисту, передбаченого цією ж статтею Конституції України, а саме щодо права на звернення до КСУ з конституційною скаргою, яке так само можливе лише після вичерпання всіх інших національних засобів юридичного захисту…

42. Частина 1 статті 3 ГПК визначає, що "судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу...". Частина 2 статті 11 ГПК так само передбачає, що "суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України...", при цьому за змістом ч. 6 цієї статті, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; у такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до КСУ подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції КСУ.

43. Таким чином, Велика Палата мала чітко зазначити в мотивувальній частині своєї ухвали, що положення п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК в частині, яка обмежує право особи, чию конституційну скаргу розглянув КСУ, на перегляд судових рішень за виключними обставинами, є такими, що суперечать статтям 55, 151-1 Конституції України, а за результатами розгляду цієї справи вона також повинна була ініціювати перед Пленумом Верховного Суду питання про звернення до КСУ з поданням щодо неконституційності п. 1 ч. 3 ст. 320 ГПК в указаній частині.

Суддя Микола МАЗУР