Рішення

від 20.01.2023 по справі 573/1470/22

БІЛОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 573/1470/22

Номер провадження 2/573/21/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2023 року Білопільський районний суд Сумської області у складі:

головуючої судді Терещенко О.І.,

з участю секретаря судового засідання Кислої Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білопіллі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Білопільського міського голови Зарка Юрія Васильовича, Білопільської міської ради, Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство» про визнання незаконним та скасування розпорядження Білопільського міського голови про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

07 листопада 2022 року поштою до суду надійшов вказаний позов ОСОБА_1 , мотивований тим, що 06 жовтня 2022 року розпорядженням Білопільського міського голови Зарка Ю.В. його звільнено з посади директора КП БМР «Куянівське ТКП» на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України. Позивач вважає, що у відповідача не було законних підстав звільняти його на підставі вказаного пункту, оскільки посада директора комунального підприємства не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватися така додаткова підстава для звільнення, як припинення повноважень посадових осіб. Тому він просить визнати незаконним і скасувати розпорядження Білопільського міського голови Зарка Ю.В. від 06 жовтня 2022 року, поновити його на посаді директора, стягнути з КП БМР «Куянівське ТКП» середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 жовтня 2022 року, стягнути 50000 грн моральної шкоди із ОСОБА_2 та стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.

Ухвалою суду від 08 листопада 2022 року позовна заява залишена без руху (а. с. 43).

Ухвалою від 16 листопада 2022 року відкрито спрощене позовне провадження і справа призначена до розгляду на 13 грудня 2022 року (а. с. 48).

28 листопада 2022 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 електронною поштоюнаправив відзивна позовнузаяву,у якому проти позову заперечує, вважає, що цей спір підлягає розгляду в порядку КАС України (а. с. 53-57).

30 грудня 2022 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Даценко А.М. подав заяву про зміну позовних вимог, у якій просить стягнути 50000 грн моральної шкоди не із ОСОБА_2 , а з Білопільської міської ради (а. с. 66).

05 січня 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Даценко А.М. подав клопотання про долучення постанови Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року у справі №573/1020/22, якою залишено без змін рішення Білопільського районного суду від 05 жовтня 2022 року (а. с. 78-79).

06 січня 2023 року Білопільська міська рада подала відзив на заяву позивача про зміну позовних вимог, проти яких заперечує, вважає уточнені вимоги позивача безпідставними, надуманими та такими, що не підлягають задоволенню (а. с. 81-85).

09 січня 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 направив відзив на уточнену позовну заяву, у якій зазначив, що позов ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди не обґрунтований і задоволенню не підлягає (а. с. 87-89).

У судовому засіданні представник позивача адвокат Даценко А.М. позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити у повнову обсязі.

Представник відповідача Білопільської міської ради Яценко І.М. у судове засідання не прибув. 17 січня 2023 року він подав заяву, у якій інформував суд про перебування у відрядженні за межами України міського голови ОСОБА_2 . Але при цьому він не зазначив причин свого неприбуття, також він не просив відкласти розгляд справи (а. с 105).

Представник відповідача КП БМР «Куянівське ТКП» жодного разу у судове засідання не прибув, причин свого неприбуття не повідомив, будучи належним чином сповіщеним про день, час і місце розгляду справи (а. с. 58, 75, 101, 107). Відзив на позов та заява про відкладення судового засідання від нього не надходили.

Що стосується неявки в судове засідання відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , то суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У судове засідання 13 грудня 2022 року ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 не прибули. ОСОБА_2 , будучи належним чином сповіщений про дату, час і місце розгляду справи, взагалі не повідомив причин свого неприбуття, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило. Його представник ОСОБА_3 12 грудня 2022 року подав клопотання про відкладення судового засідання до розгляду Сумським апеляційним судом іншої цивільної справи за позовом ОСОБА_1 (а. с. 50, 59). Розгляд справи був відкладений на 30 грудня 2022 року.

30 грудня 2022 року відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судове засідання повторно не прибули. При цьому ОСОБА_2 , будучи належним чином сповіщений про розгляд справи, не повідомив причин свого неприбуття, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило. Його представник ОСОБА_3 30 грудня 2022 року подав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з погіршенням погодних умов та стану його здоров`я (а. с. 64, 68). Розгляд справи був відкладений на 10 січня 2023 року.

10 січня 2023 року відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судове засідання не прибули втретє. Відповідач ОСОБА_2 09 січня 2023 року подав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з хворобою його представника. При цьому він не вказав причин особистого неприбуття у судове засідання (а. с. 86). 10 січня 2023 року від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з його хворобою (а. с. 76, 97).

20 січня 2023 року відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судове засідання не прибули вчетверте. ОСОБА_2 , будучи належним чином сповіщений про день, час і місце розгляду справи, не повідомив причин свого неприбуття, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило. Його представник ОСОБА_3 17 січня 2023 року подав клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з перебуванням у відрядженні відповідача ОСОБА_2 (а. с. 102, 103).

Суд зазначає, що відповідач ОСОБА_2 клопотань про бажання прийняти безпосередню участь у розгляді справи не подавав. Обов`язковість його участі у судовому засіданні судом не була визнана.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 у судове засідання не прибули вчетверте, доказів того, що 20 січня 2023 року представник відповідача ОСОБА_3 з поважних причин не може з`явитися у судове засідання або взяти участь у ньому в режимі відеоконференції не надано, суд вважає за можлитве розглянути справу без участі відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 .

Заслухавши представника позивача адвоката Даценка А.М., дослідивши матеріали цивільної справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов таких висновків.

Щодо позовних вимог про поновлення на роботі суд зазначає таке.

Встановлено, що 31 грудня 2020 року між Куянівською сільською радою в особі Голови комісії з реорганізації Білопільського міського голови Зарка Ю.В. (роботодавець) та ОСОБА_1 (керівник) укладено контракт, згідно з яким останнього призначено на посаду директора комунального підприємтва «Куянівське торгово-комунальне підприємство» строком до 31 грудня 2023 року (а. с. 14-15).

Відповідно до п. п. 1.1 1.4 Статуту «Куянівське торгово-комунальне підприємство» (далі-Підприємство), затвердженого рішенням міської ради VІІІ скликання від 25 березня 2021 року №265, Підприємство є комунальним унітарним підприємством, створеним відповідно до законодавства.

Засновником Підприємства є Білопільська міська рада, воно створене на базі комунального майна, що є спільною власністю Білопільської міської ради.

Власником (кінцевим беніфіціаром) та органом управління майном Підприємтсва є Білопільська міська рада. Підприємство підпорядковане, підзвітне та підконтрольне Засновнику, міському голові, виконавчому комітету та профільному заступнику міського голови.

Підприємство здійснює господарську діяльність, зокрема, але не виключно, у галузі комунальних послуг, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів з метою одержання прибутку (а. с. 16-22).

Розпорядженням Білопільського міського голови Зарка Ю.В. від 09 серпня 2022 року №39-К ОСОБА_1 звільнено з 09 серпня 2022 року з посади директора КП БМР «Куянівське ТКП» на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України та з ним розірвано контракт, укладений 31 грудня 2020 року (а. с. 26).

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року, яке набрало законної сили 29 грудня 2022 року, вказане розпорядження визнано незаконним і скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КП БМР «Куянівське ТКП» з 10 серпня 2022 року (а. с. 23-25, 78-79).

На виконання вказаного рішення суду розпорядженням Білопільського міського голови Зарка Ю.В. від 05 жовтня 2022 року №47-К ОСОБА_1 поновлено на посаді директора КП БМР «Куянівське ТКП» з 06 жовтня 2022 року (а. с. 27).

Розпорядженням Білопільського міського голови Зарка Ю.В. від 06 жовтня 2022 року №49-К ОСОБА_1 звільнено з посади директора КП БМР «Куянівське ТКП» з 07 жовтня 2022 року на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Розірвано контракт, укладений з позивачем 31 грудня 2020 року (а. с. 28).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України визначено, що, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Частину 1 статті 41 КЗпП України було доповнено пунктом 5 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року №1255-VІІ, який набрав чинності 01 червня 2014 року.

Метою прийняття вказаного Закону було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства. Як гарантію в таких випадках передбачено виплату працівникам вихідної допомоги в розмірі не менше, як шестимісячний середній заробіток (ст. 44 КЗпП України).

Відповідно до ч. 3 ст. 99 ЦК України повноваження члена виконавчого органу можуть бути у будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 зазначено, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Системний аналіз положень п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та ч. 3 ст. 99 ЦК України дає підстави дійти висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.

Розірвання трудового договору за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Тому для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

Викладена норма характеризується юридичною невизначеністю, внаслідок чого неможливо встановити коло таких посадових осіб, а також випадки та підстави (причини) припинення їх повноважень. Формулювання цього положення є загальним та не містить посилань як щодо змісту та обсягу поняття «посадових осіб», так і типу та організаційно-правових форм юридичних осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ГК України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Поняття «посадові особи господарського товариства» встановлено в частині 2 статті 89 ГК України. Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради.

У статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» міститься уточнене поняття «посадових осіб органів акціонерного товариства». Це фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Оскільки Законом №1255-VІІ від 13 травня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» були внесені зміни у тому числі до ГК України і Закону України «Про акціонерні товариства», розглядаючи всі внесені зміни в їх системному зв`язку, можна дійти висновку, що термін «посадові особи» був використаний законодавцем саме у визначенні цих двох законодавчих актів.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року в справі №753/1604/17

Отже, КП БМР «Куянівське ТКП» не є господарським товариством та в своїй діяльності не керується законодавством про господарські товариства, з огляду на що трудовий договір з ОСОБА_1 не міг бути припинений з підстави, визначеної п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Розірвання трудового договору за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників.

Окрім того, відповідно до п. 7.1 Статуту органом управління КП БМР "Куянівське ТКП" є Білопільська міська рада, а не одноособово міський голова. А тому прийняттю міським головою Зарком Ю.В. 06 жовтня 2022 року розпорядження про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України повинно було передувати ухвалення Білопільською міською радою, як органу управління, рішення про припинення повноважень директора комунального підприємства.

Отже, оскаржуване розпорядження міського голови про звільнення позивача видано з порушенням норм чинного законодавства, що також вказує на його незаконність.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження Білопільського міського голови Зарка Ю.В. від 06 жовтня 2022 року, поновлення на посаді директора підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає таке.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13, якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець з власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

З огляду на положення пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Як вбачається з п. 2 вказаного Порядку у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

З довідки КП БМР «Куянівське ТКП» від 01 липня 2022 року вбачається, що розмір середньої заробітної плати позивача за 1 місяць становить 15231,89 грн, а за 1 день 708,46 грн (а. с. 29). Суд зазначає, що розмір середньої заробітної плати, відображений у вказаній довідці, відповідає вимогам п. 2 вказаного вище Порядку, оскільки з 04 травня по 07 серпня 2022 року включно та з 10 серпня по 05 жовтня 2022 року включно позивач не працював, бо також був звільнений на підставі розпоряджень Білопільського міського голови Зарка Ю.В. від 03 травня 2022 року, 09 серпня 2022 року та 06 жовтня 2022 року (23-28, 33-34).

Отже, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 08 жовтня 2022 року по день постановлення рішення суду складає 53134,50 грн, з яких:

- за жовтень 2022 року (з 08.10.2022 по 31.10.2022) - 16 робочих днів х 708,46 грн = 11335,36 грн;

- за листопад 2022 року - 22 робочих днів х 708,46 грн = 15586,12 грн;

- за грудень 2022 року 22 робочих днів х 708,46 грн = 15586,12 грн;

- за січень 2023 року (з 01.01.2023 по 20.01.2023) 15 робочих днів х 708,46 грн = 10626,90 грн.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25 березня 2019 року в справі №191/81/17, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає вказану суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

З огляду на викладене, з КП БМР «Куянівське ТКП» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 53134,50 грн (сума, обрахована без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення присудженої працівникові заробітної плати за один місяць необхідно допустити до негайного виконання.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням міського голови Зарка Ю.В. №4-К від 26 січня 2022 року ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани за неналежне виконання обов`язків, передбачених п. 2.6.4 контракту (а. с. 92).

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 26 квітня 2022 року, яке набрало законної сили 27 травня 2022 року, вказане розпорядження визнано незаконним та скасовано (а. с. 30-32).

Розпорядженням міського голови Зарка Ю.В. №21-К від 27 квітня 2022 року, тобто на наступний день після скасування судом попередньої незаконної догани, ОСОБА_1 , притягнуто до дисциплінарної відповідальності з оголошенням догани за ненадання міській раді річної фінансової, бухгалтерської та статистичної звітності підприємства, інформації про рух основних засобів, плану розвитку підприємства (зворотній бік а. с. 92).

Розпорядженням міського голови Зарка Ю.В. №23-К від 03 травня 2022 року, тобто на 8 день після скасування догани за 26 січня 2022 року, ОСОБА_1 звільнено з роботи за збитковість підприємства в 2021 році, незабезпечення збереження документації підприємства, несвоєчасне виявлення та повідомлення про відсутність документа на підприємстві, неодноразове ненадання інформації на вимогу міського голови (а. с. 91).

31 травня 2022 року ОСОБА_1 оскаржив до суду зазначені вище розпорядження. Після звернення з позовом до суду 05 серпня 2022 року міський голова ОСОБА_2 добровільно скасувавав свої розпорядження №21-К від 27 квітня 2022 року та №23-К від 03 травня 2022 року, поновив на роботі ОСОБА_1 та виплатив заробіток за час вимушеного прогулу. Ухвалою Білопільського районного суду від 05 серпня 2022 року провадження у цій справі закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору, стягнуто з Білопільської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 10000 грн (а. с. 33-34).

Через чотири дні після закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі розпорядженням міського голови Зарка Ю.В. №39-К від 09 серпня 2022 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з відсутністю довіри та взаємного порозуміння в умовах воєнного стану.

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року, яке постановою Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року залишено без змін і з цієї дати набрало законної сили, вказане розпорядження визнано незаконним і скасовано. ОСОБА_1 поновлено на посаді директора КП БМР «Куянівське ТКП» з 10 серпня 2022 року (а. с. 23-25, 78-79).

Окрім того, розпорядженням Білопільського міського голови Зарка Ю.В. №49-К від 06 жовтня 2022 року, тобто на наступний день після скасування судом незаконного розпорядження про звільнення з роботи та поновлення на роботі, ОСОБА_1 повторно звільнено з посади директора КП БМР «Куянівське ТКП» з 07 жовтня 2022 року саме на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та з ним розірвано контракт, укладений 31 грудня 2020 року (а. с. 28).

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, про що зазначено вище, що розпорядження міського голови Зарка Ю.В. від 06 жовтня 2022 року також є незаконним і підлягає скасуванню.

Отже, протягом часу з 26 січня по 06 жовтня 2022 року ОСОБА_1 незаконно був притягнутий до дисциплінарної відповідальності шляхом накладення доган 26 січня та 27 квітня 2022 року, також він незаконно був звільнений з роботи 03 травня, 09 серпня та 06 жовтня 2022 року.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.15ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною 2 ст.16ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Частиною 1 ст. 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1КЗпП України (п. 2.3 Рішення КСУ №4-рп/2012), яка передбачає, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з абз. 2 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У п. 9 вказаної постанови Пленум Верховного Суду України також рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Пунктом 13 зазначеної постанови Верховним Судом України роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2018 №212/3631/15-ц, від 13 травня 2019 року №212/6985/16-ц, від 20 березня 2019 року №320/7547/17.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У справі «Недайборщ проти РФ» від 01 липня 2010 року (Скарга № 42255/04) Європейський суд з прав людини у п. 37 зазначив, що заявник не зобов`язаний надавати будь-які докази наявності понесеної ним моральної шкоди (див., серед численних інших джерел, Рішення Європейського суду від 15 жовтня 2009 року у справі «Антипенков проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia) п. 82, скарга № 33470/03; Рішення Європейського суду від 14 лютого 2008 року у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), п. 35, скарга № 30422/03; Рішення Європейського Суду у справі «Гарабаєв проти Російської Федерації» (Garabayev v. Russia), п. 113, скарга № 38411/02, ЕСПЧ 2007-VII (витяг); а також Рішення Європейського Суду від 01 червня 2006 року у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), п. 20, скарга № 4171/04).

У п. 78 Рішення ЄСПЛ «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року зазначено, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. В свою чергу у п. 50 рішення ЄСПЛ справа «Полтораченко проти України» (заява № 77317/01) від 18 січня 2005 року вказано, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у цій справі порушення.

Водночас, у п. 52 рішення ЄСПЛ від 27 липня 2004 року у справі «Ромашов проти України» (заява № 67534/01) зазначено, що Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення.

Як встановлено судом, незаконними звільненнями з роботи порушено право позивача на працю та можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обрав, що свідчить про порушення вимог ст. 43 Конституції України, яка передбачає, що кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Також незаконними неодноразовими звільненнями з роботи порушені права ОСОБА_1 , що гарантовані ст. 5-1 КЗпП України, яка передбачає, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Отже, суд зазначає, що розпорядження про накладення на позивача безпідставних та необґрунтовних доган та незаконні систематичні звільнення з роботи грубо порушили його трудові права, що бузумовно призвело до душевних страждань позивача і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки протягом року він був позбавлений можливості реалізувати своє конституційне право на працю і був змушений у судовому порядку чотири рази захищати порушення своїх законних прав та інтересів.

Тому заперечення відповідачів - міського голови Зарка Ю.В. та Білопільської міської ради щодо ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди є безпідставними.

Разом із тим, суд зазначає, що розмір спричиненої моральної шкоди, яку просить стягнути позивач, є завищеним.

Враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, положення постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", об`єктивно оцінюючи ситуацію, виходячи із принципів справедливості та справедливої сатисфакції, суд дійшов переконання, що з відповідача Білопільської міської ради слід стягнути на користь позивача 10000 грн моральної шкоди.

Також позивач просить відшкодувати понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн та на правничу допомогу у цій справі в розмірі 25000 грн.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно доч.ч.1-6ст.137ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст.141ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Даценком А.М. на підставі договору про надання правової допомоги від 31 жовтня 2022 року. Відповідно до п. 4.1 вказаного договору клієнт сплачує адвокату за надані послуги 25000 грн (а. с. 35-36).

Позивач надав суду розписку від 31 жовтня 2022 року про сплату адвокату Даценку А.М. 25000 грн відповідно до договору про надання правової допомоги від 31 серпня 2022 року (а. с. 37).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36),від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України»,від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно із сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах №910/4881/18 від 18 грудня 2018 року, №143/173/19 від 22 грудня 2020 року, №127/15014/20 від 09 листопала 2022 року суд вправі зменшити витрати на правничу допомогу лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Протягом усього розгляду справи ніхто з відповідачів не заявив суду, що витрати позивача на правничу допомогу є неспівмірними. Також вони не просили їх зменшити.

Враховуючи обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також відсутність клопотання відповідачів про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 з підстав їх неспівмірності (обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат, частина дев`ята статті 139 ЦПК України), суд вбачає наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 25000 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді.

Оскільки права позивача були порушені діями одного відповідача - Білопільської міської ради, тому суд вважає за необхідне стягнути саме з останньої на користь позивача 25000 грн понесених і документально підтверджених витрат на професійну правничу допомогу адвокату Даценку А.М. при розгляді справи та 198,20 грн судового збору.

Крім того, з Білопільської міськоїради на користь держави необхідно стягнути судовий збір у сумі 1984,80 грн, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у справах про поновлення на роботі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 )до Білопільськогоміського головиЗарка ЮріяВасильовича (Сумськаобласть,Сумський район,м.Білопілля,вул.Старопутивльська,35),Білопільської міськоїради (Сумськаобласть,Сумський район,м.Білопілля,вул.Старопутивльська,35,код ЄДРПОУ04058019),Комунального підприємстваБілопільської міськоїради «Куянівськеторгово-комунальнепідприємство» (Сумськаобласть,Сумський район,с.Куянівка,вул.Кайдаша,буд.2,код ЄДРПОУ32444140)про визнаннянезаконним таскасування розпорядженняБілопільського міськогоголови прозвільнення зпосади,поновлення нароботі,стягнення моральноїшкоди ісереднього заробіткуза часвимушеного прогулузадовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження міського голови Білопільської міської ради від 06 жовтня 2022 року №49-К "Про відсторонення від виконання посадових обов`язків, розірвання контракту та звільнення директора Комунального підприємстваБілопільської міськоїради «Куянівськеторгово-комунальнепідприємство» ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Комунального підприємства «Куянівське торгово-комунальне підприємство» з 08 жовтня 2022 року.

Стягнути з Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 08 жовтня 2022 року по 20 січня 2023 року включно в сумі 53134 (п`ятдесят три тисячі сто тридцять чотири) гривні 50 копійок без утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Білопільської міської ради на користь ОСОБА_1 10000(десятьтисяч)гривень моральноїшкоди,25000 (двадцятьп`ятьтисяч)гривень витрат на правничу допомогу та 198 (сто дев`яносто вісім) гривень 20 копійок судового збору.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Стягнути з Білопільської міської ради на користь держави 1984,80 грн судового збору.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 15231,89 грн допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складений 25 січня 2023 року.

Суддя