Постанова

від 17.01.2023 по справі 926/672/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2023 р. Справа №926/672/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

розглянувшиапеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Юрія Дмитра Володимировича б/н (вх. № ЗАГС 01-05/2351/22 від 23.09.2022)

на рішенняГосподарського суду Чернівецької області від 17.08.2022 (суддя Гончарук О.В., повний текст складено 29.08.2022)

у справі № 926/672/20

за позовом:Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Тарасівці (надалі СТОВ Тарасівці), с. Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області

до відповідача-1:Ванчиковецької сільської ради, с. Ванчиківці Чернівецького району Чернівецької області

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Юрія Дмитра Володимировича (надалі ФОП Юрій Д.В.), с. Тарасівці Новоселицького району Чернівецької області

до відповідача-3: Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області

провизнання недійсним договору оренди

за участю учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідачів: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

СТОВ Тарасівці звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Ванчиковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області, ФОП Юрія Д.В. та Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання недійсним договору оренди землі від 03.07.2012, укладеного між Тарасовецькою сільською радою та ФОП Юрій Д.В.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 17.08.2022 у справі № 926/672/20 позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди землі від 03.07.2012, укладений між Тарасовецькою сільською радою та ФОП Юрієм Д.В. У задоволенні позову СТОВ Тарасівці до Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області відмовлено. Стягнуто з Ванчиковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області на користь СТОВ Тарасівці 1 051 грн судового збору. Стягнуто з ФОП Юрія Д.В. на користь СТОВ Тарасівці 1 051 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд встановив, що спірна земельна ділянка, якою розпорядилася Тарасовецька сільська рада, належить позивачу на праві колективної власності. Водночас доказів припинення права колективної власності СТОВ Тарасівці на земельну ділянку загальною площею 0,1469 га, у тому числі, наданої Тарасовецькою сільською радою Юрію Д.В. для обслуговування його нерухомого майна, яка є об`єктом оренди за договором від 03.07.2012 з присвоєним їй кадастрового номеру 7323088300:02:011:0074, матеріали справи не містять. Тобто, Тарасовецька сільська рада розпорядилася земельною ділянкою всупереч вимогам статей ч.5 ст. 116, ст. 140, ст.141 Земельного кодексу України, чим порушила право позивача на користування земельною ділянкою, передбачене ст. 92 Земельного кодексу України. Щодо Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, яке не є стороною договору оренди від 03.07.2012, суд дійшов висновку, що в цій частині позов до відповідача-3 про визнання спірного договору недійсним заявлено безпідставно.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ФОП Юрій Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, судове рішення винесено з неповним з`ясуванням усіх обставин справи. Зокрема, на думку апелянта, судом не взято до уваги, що ФОП Юрію Д.В. належить на праві власності нерухоме майно і саме для обслуговування вказаного майна останній звернувся на підставі ст.120 ЗК України та 377 ЦК України до Тарасовецької сільської ради із заявою про надання йому в користування земельної ділянки. Спірний договір був укладений на підставі рішення органу місцевого самоврядування, що відповідає вимогам земельного законодавства. Відтак, апелянт вважає, що задоволення даного позову призводить до втручання у майнові права відповідача-2 та порушує принцип належного урядування.

Скаржник явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив. Представник скаржника Є. Сімків на адресу суду надіслав заяву про розгляд даної справи без його участі (зареєстрована в канцелярії суду за вх№ 01-04/294/23 від 17.01.2023).

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, представник позивача в попередньому судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив в усному порядку, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а відтак просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідачі 2,3 відзивів на апеляційну скаргу не подали, явку уповноважених представників в судові засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

За змістом ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Слід зазначити, що Західний апеляційний господарський суд неодноразово відкладав розгляд апеляційної скарги з метою забезпечення принципу змагальності судового процесу та рівності його учасників перед законом і судом, враховуючу незабезпечення учасниками справи явки уповноважених представників у судові засідання. Вказуючи при цьому, що участь представників сторін в судовому засіданні визначається на їх власний розсуд; неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Також у відповідності до ст. 197 ГПК України, учасники справи не були позбавлені права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Однак, учасники справи правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів не скористалися.

Виходячи зі ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу № 926/672/20 за їх відсутності, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Встановивши обставини справи, вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач СТОВ Тарасівці зареєстроване як юридична особа 16.03.2000 (а.с. 61-67 том І).

03.07.2000 внесені зміни до Статуту СТОВ Тарасівці (затверджені протоколом №2 зборів засновників 04.04.200), шляхом викладення п.3.1. Статуту в наступній редакції: товариство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації та являється юридичним правонаступником колгоспу Тарасовецький (а.с. 64 том І).

Також, згідно з листом Державного реєстратора Реєстраційної служби Новоселицького районного управління юстиції від 05.08.2013, позивач є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства колгосп Тарасівці.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України №666/94 від 10.11.1994 Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва, чинного на момент виникнення правовідносин, місцевим Радам народних депутатів за участю Державного комітету України по земельних ресурсах рекомендовано ужити заходів щодо прискорення передачі відповідно до земельного законодавства безплатно у колективну власність земель колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність.

На підставі рішення 9 сесії XXII скликання Тарасовецької сільської ради від 03.07.1995, колективному сільськогосподарському підприємству колгоспу Тарасівці передано у колективну власність земельну ділянку площею 2785 га, в постійне користування земельну ділянку площею 314, га та дозволено виготовити державний акт на право колективної власності (а.с. 61 том І).

На підставі вищевказаного рішення Тарасовецької сільської ради від 03.07.1995, колгоспу Тарасівці 18.12.1995 видано Державний акт на право колективної власності на землю серія ЧВ № 000087 від 18.12.1995 (а.с. 12 том І).

Судом встановлено, що на даному акті наявні всі встановлені чинним законодавством на час видачі державного акту на право колективної власності реквізити, дані щодо місця знаходження та кадастрового номеру відсутні (не вимагалися законом).

Відповідно до пп. а п. 1 Указу Президента України №1529/99 від 03.12.1999 Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування). Це право, гарантоване ч.2 ст. 14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями.

Постановою Новоселицького районного суду у справі №2-А-28/2013 від 27.09.2013, що залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13.11.2013, визнано незаконним та скасовано рішення Тарасовецької сільської ради XXVII сесії V скликання від 21.05.2010 №12, яким скасовано рішення 9 сесії 12 скликання Тарасовецької сільської ради від 03.07.1995 року про передачу колективному сільськогосподарському колгоспу Тарасівці в колективну власність земельну ділянку площею 2785 га в постійне користування земельну ділянку площею 314, га (а.с. 68-71 том І).

Відтак, станом на момент вирішення спору рішення 9 сесії XXII скликання Тарасовецької сільської ради від 03.07.1995 та Державний акт на право колективної власності на землю серія ЧВ № 000087 від 18.12.1995 є чинними, в судовому порядку не скасовані.

Водночас, 03.07.2012 між Тарасовецькою сільською радою, як орендодавцем, та ПП Юрієм Д.В., як орендарем, укладено договір оренди землі, згідно з умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та обслуговування майстерні з ремонту меблів, столярного цеху та цеху по виробництву залізобетонних виробів, пункту технічного обслуговування автомобілів та кафе-баром в с. Тарасівці на вул. Леніна 2-Б/8-А, Леніна 2-Б/8-3 (а.с. 144-147 том І).

В оренду за цим договором передається земельна ділянка площею 0,1469 га за кадастровим номером: 7323088300:02:011:0074 строком на 49 років (п.2, п.8 договору).

В матеріалах справи наявна Викопіровка з карти-схеми с. Тарасівці, з якої вбачається, що вищезазначена земельна ділянка площею 0,14690 га відноситься до земель, зазначених у Державному акті на право колективної власності на землю серія ЧВ № 000087 від 18.12.1995, виданому СТОВ Тарасівці.

Укладенню договору оренди землі від 03.07.2012 передували правовідносини, пов`язані з оформленням Юрієм Д.В. права власності на приміщення навісу зерноскладу літ. А, нежитлове приміщення 2-1 пл. 113,70 кв.м. та нежитлову будівлю навісу зерноскладу літ. А, нежитлове приміщення 3-1 пл. 139,60 кв.м. за адресою: Чернівецька область, Новоселицький р-н, с. Тарасівці, вул. Леніна, 2-Б/8-3 (а.с. 113-117 том І).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7305314862020 від 31.01.2020, земельна ділянка кадастровий номер: 7323088300:02:011:0074, загальною площею 0,1469 га, яка розташована за адресою: Чернівецька область, Новоселицький район, с. Тарасівці, вул. Леніна 2-Б/8-а, 2-Б/8-3 перебуває у державній власності (а.с. 124 том І).

Вищевказані обставини стали підставою для звернення СТОВ Тарасівці з позовними вимогами до відповідача про визнання недійсним договору оренди землі від 03.07.2012, укладеного між Тарасовецькою сільською радою та ФОП Юрій Д.В.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Оскільки відповідно до статті 16 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст.20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У ст. 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, у постанові Верховного Суду від 22.11.2022 у справі № 910/20769/20.

В даному випадку предметом спору є визнання недійсним договору оренди землі від 03.07.2012, а отже і предметом доказування в силу норм ГПК України, є питання правомірності Тарасовецькою сільською радою розпоряджатися спірною земельною ділянкою та надання її в оренду ФОП Юрій Д.В.

Подаючи позовну заяву у даній справі, СТОВ Тарасівці вказує на порушення своїх прав, як постійного землекористувача, а тому позовні вимоги спрямовані саме на захист права постійного користування земельної ділянки.

Як зазначалося вище, рішенням Тарасовецької сільської ради від 03.07.1995, колгоспу Тарасівці, 18.12.1995 видано Державний акт на право колективної власності на землю серія ЧВ № 000087 від 18.12.1995.

Судом встановлено, що СТОВ Тарасівці є правонаступником колективного сільськогосподарського підприємства колгосп Тарасівці.

Аналіз законодавства чинного на час видачі державного акта на право колективної власності на землю ЧВ № 000087 від 18.12.1995 свідчить про таке.

Статтею 20 Закону України "Про власність" визначено, що суб`єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об`єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об`єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства.

Статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" визначено, що підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

В силу положень статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених ЗК України.

При цьому, статтею 28 Закону України Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" передбачено, що право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6- 8 статті 27 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 23 Земельного кодексу України (в редакції 1992 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Зміст п. 7 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України (у редакції 2001 року) гарантує чинність прав, які виникли на підставі Закону, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Отже, право користування на землю, яке виникло у позивача до набрання чинності ЗК України - 01.01.2002, збереглося у нього після цієї дати. (Аналогічний висновок викладений у постанові Верховний Суд від 27.04.2021 у справі № 916/608/19).

Редакція ЗК України, яка набула чинності 01.01.2002, передбачила, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Із набранням чинності статтею 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду; невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач добровільно від прав на земельну ділянку не відмовився, в примусовому порядку вона не відчужувалась, інших підстав для припинення права колективної власності позивача на спірну земельну ділянку теж не встановлено.

Згідно висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (ч.5 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України в редакції чинної станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення ФОП Юрієм Д.В. із заявою Тарасовецької сільської ради про надання земельної ділянки в оренду, слугувало оформлення за підприємцем права власності на приміщення навісу зерноскладу літ. А, нежитлове приміщення 2-1 пл. 113,70 кв.м. та нежитлову будівлю навісу зерноскладу літ. А, нежитлове приміщення 3-1 пл. 139,60 кв.м. за адресою: Чернівецька область, Новоселицький р-н, с. Тарасівці, вул. Леніна, 2-Б/8-3 (а.с. 111-116 том І).

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинної станом на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Однак, слід зазначити, що ст.12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить зокрема розпорядження землями комунальної власності територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Проте, з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7305314862020 від 31.01.2020, вбачається, що земельна ділянка кадастровий номер: 7323088300:02:011:0074, загальною площею 0,1469 га, яка розташована за адресою: Чернівецька область, Новоселицький район, с. Тарасівці, вул. Леніна 2-Б/8-а, 2-Б/8-3 перебуває у державній власності (а.с. 151 том І).

Доказів, що зазначена земельна ділянка перебуває у комунальній власності матеріали справи не містять.

Тобто, Тарасовецька сільська рада не мала повноважень на укладення спірного договору, оскільки передана відповідачу-2 в орендне користування земельна ділянка не належить до земель комунальної форми власності, а входить до земель державної власності, а тому Тарасовецька сільська рада при укладенні 03.07.2012 з відповідачем-2 договору перевищила свої повноваження відповідно до п. "в" ст. 12, ч.2 ст.83, ч.7 ст. 93, ч.1 ст.116, ч.1 ст. 123, ч.1 ст. 124 ЗК України (в редакції чинної на час укладення оспорюваного договору).

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч.5 ст. 158 Земельного кодексу України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.

Судом встановлено, що позивач звертався до господарського суду з позовом про визнання недійсними рішень Тарасовецької сільської ради від 19.08.2011 та від 07.06.2012, які стосувалися надання дозволу на обстеження земельної ділянки щодо відведення в оренду під розміщення нежитлових будівель ФОП Юрію Д.В. та затвердження проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлових будівель ФОП Юрієм Д.В.

Саме на виконання вказаних рішень органу місцевого самоврядування, 03.07.2012 між Тарасовецькою сільською радою та ФОП Юрієм Д.М. укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,1469 га за кадастровим номером 7323088300:02:011:0074.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі №926/2403/20 від 11.02.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021, відмовлено у задоволенні позову СТОВ Тарасівці про визнання недійсними рішень Тарасовецької сільської ради від 19.08.2011 про надання дозволу на обстеження земельної ділянки щодо відведення в оренду під розміщення нежитлових будівель Юрію Д.В. в АДРЕСА_1 та 2-Б/83 та від 07.06.2012 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлових будівель Юрію Д.В. (а.с. 14-21 том ІІ).

У постанові Західного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 у цій справі констатовано, що, оскільки позовна вимога про визнання недійним вказаного договору оренди земельної ділянки не заявлялась ні у межах даної судової справи, ні у межах іншої судової справи, скасування спірних рішень Тарасовецької сільської ради не породить правових наслідків для орендаря земельної ділянки ФОП Юрія Д.В.

На думку суду апеляційної інстанції, вказане свідчить про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання недійсним та скасування відповідних рішень Тарасовецької сільської ради не забезпечує реального захисту порушеного права власника майна та не призведе до поновлення прав позивача, які він вважає порушеними внаслідок прийняття спірних рішень.

Таким чином, предметом спору у справі, що розглядається, є чинність договору оренди землі від 03.07.2012 без визнання недійсним рішень органу місцевого самоврядування на підставі яких укладався цей договір.

Як встановлено судом в процесі розгляду справи, позивач добровільно від прав на частину земельної ділянки (земельну ділянку передану відповідачу 2) не відмовився, в примусовому порядку вона не відчужувалась, інших підстав для припинення права колективної власності позивача на спірну земельну ділянку теж не встановлено.

Рішення Тарасовецької сільської ради від 19.08.2011 та від 07.06.2012, не можуть вважатися таким, що припинили право власності позивача на 0,1469 га земель, оскільки у зазначених рішеннях не йшлося про припинення права власності на спірну земельну ділянку, а мова йшла про надання дозволу на обстеження земельної ділянки щодо відведення в оренду під розміщення нежитлових будівель та про затвердження проекту землеустрою (а.с. 62, 117 том І).

В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт припинення права колективної власності СТОВ Тарасівці на земельну ділянку згідно з Державним актом серії ЧВ №000087 від 18.12.1995, у тому числі на частину цієї земельної ділянки земельну ділянку площею 0,1469 га, надану Тарасовецькою сільською радою Юрію Д.В. для обслуговування його нерухомого майна, яка є об`єктом оренди за договором від 03.07.2012 з присвоєним їй кадастрового номеру 7323088300:02:011:0074. Також не було законних підстав для формування та державної реєстрації земельної ділянки 0,1469 га з кадастровим номером: 7323088300:02:011:0074, розташованої на території Тарасовецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, яка входить до земель, які належать СТОВ Тарасівці на праві колективної власності.

Таким чином, сторонами договору оренди від 03.07.2012, на момент вчинення цього правочину, не дотримано вимог Закону щодо обумовлення між собою такої істотної умови договору як об`єкт оренди, оскільки, як встановлено судом, законних підстав для формування та державної реєстрації земельної ділянки 0,1469 га з кадастровим номером: 7323088300:02:011:0074 у Тарасовецької сільської ради не було.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку, що також відповідає загальним вимогам вчинення правочину, визначеним цивільним законодавством України. При цьому орендодавцями земельних ділянок є, зокрема, громадяни, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (ч.1 ст. 4 названого Закону).

Відповідно до вимог ст.319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ст.152 Земельного кодексу України одним із способів захисту прав на земельні ділянки є визнання угоди недійсною.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Чинним законодавством України, у тому числі Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" не передбачена передача в користування (оренду) земельної ділянки, яка на правовій підставі знаходиться у користуванні іншої особи.

Судом в процесі розгляду справи встановлено, що договір оренди від 03.07.2012 як такий, що не містить усіх встановлених земельним законодавством істотних умов (абз. 1 ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі), суперечить вимогам п. 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, ч. 5 ст. 116, ст. 140 Земельного кодексу України та порушує наявне у позивача право власності на земельну ділянку згідно з Державним актом серії ЧВ №000087 від 18.12.1995.

Встановивши порушення вимог земельного законодавства при передачі спірної земельної ділянки відповідачу-2, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 03.07.2012, укладений між Тарасовецькою сільською радою та ФОП Юрій Д.В., відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України.

Надаючи оцінку оспорюваному договору, судом встановлено порушення права позивача, оскільки земельна ділянка, яка є предметом договору, належить позивачу. При цьому, власник розраховував на те, що вона перебуває у нього у законному володінні, на обумовленому законом майновому праві, а також мав законні очікування стосовно реалізації належного йому майнового права у встановлений спосіб.

Визнання недійсними оспорюваного правочину у даній справі - є наслідком порушення законодавства під час здійснення оформлення передачі спірної земельної ділянки в оренду, а визнання його недійсним відновить попередній стан сторін та відновить права позивача на розпорядження спірною земельною ділянкою.

За таких обставин, позов СТОВ Тарасівці до Ванчиковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області (правонаступник Тарасовецької сільської ради) та ФОП Юрія Д.В. про визнання недійсним договору оренди підлягає задоволенню.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає, що повернення власникові спірної земельної ділянки не є втручанням чи обмеженням прав на мирне володіння майном ФОП Юрія Д.В., оскільки у справі № 926/672/20 не є вирішенням питання про право власності на нежитлові приміщення, споруджені на частині цієї ділянки. А тому немає підстав вважати, що повернення власникові спірної земельної ділянки унеможливить реалізацію ФОП Юрієм Д.В. його прав на об`єкти нерухомого майна, які належать останньому на праві приватної власності.

Подібні правові висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19.

Відтак, твердження відповідача-2 про те, що внаслідок задоволення позову він буде позбавлений можливості реалізувати права власника щодо його нерухомого майна, є безпідставним.

У постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/13/21 зазначено, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у господарському (судовому) процесі»: сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 ГПК України (ч.1 ст. 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте, саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм, сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Отже, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Оскільки, Головне Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області станом на момент укладення договору оренди землі не було стороною договору, а також станом на момент прийняття судового рішення не є розпорядником спірної земельної ділянки, то відповідно позов про визнання спірного договору недійсним заявлено до відповідача 3 безпідставно. А відтак, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову в частині вимог до Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).

Таким чином, суд зобов`язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Водночас, частини 1,3,4 ст. 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, з урахуванням ст.ст. 2, 13, 14 ГПК України, судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, в свою чергу відповідачем не спростовані, а відтак правомірно задоволені судом першої інстанції.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Юрія Дмитра Володимировича залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Чернівецької області від 17.08.2022 у справі № 926/672/20 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.

5.Справу повернути до Господарського суду Чернівецької області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст складено 25.01.2023.

Головуючий суддяКравчук Н.М.

судді Матущак О.І.

Плотніцький Б.Д.