Ухвала

від 19.01.2023 по справі 758/12198/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження 11-кп/824/1358/2023 Категорія: ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України

ЄУН № 758/12198/21 Головуючий у суді І інстанції - ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2023 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3

ОСОБА_4

за участю секретаря ОСОБА_5

ОСОБА_6

прокурора ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8

в режимі відеоконференцзв`язку

з використанням комунікаційної платформи «EasyCon»

з захисником ОСОБА_9

з Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області з законним представником особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, ОСОБА_10 ,

з Київською міською психоневрологічною лікарнею № 3 з особою, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, ОСОБА_11

матеріали кримінального провадження № 12021100070001253, внесеного до ЄРДР 8 липня 2021 року щодо ОСОБА_11 , дії якої підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах особи, щодо якої застосовані примусові заходи медичного характеру, ОСОБА_11 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_11 примусових заходів медичного характеру - задоволено.

Застосовано до ОСОБА_11 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.

Цією ж ухвалою запобіжний захід, застосований до ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, а саме: до Київської міської психоневрологічної лікарні № 3, за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, смт Глеваха, вул. Павлова, 7, - до набрання ухвалою суду законної сили, залишено без змін.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 13 липня 2021 року, на: 1) грошові кошти: 5 купюр номіналом 500 грн.; 15 купюр номіналом 200 грн.; 3 купюри номіналом 100 грн.; 4 купюри номіналом 50 грн.; 1 купюру номіналом 20 грн.; 3 купюри номіналом 10 грн.; 19 купюр номіналом 5 грн.; 10 купюр номіналом 2 грн.; 18 купюр номіналом 1 грн. в загальній сумі 6183 грн., які поміщено до спецпакету № КІV2135716; 2) грошові кошти, а саме монети номіналом 10 грн., 5 грн., 2 грн., 1 грн. на загальну суму 131 грн., які поміщено до спецпакету № КІV2135717, - скасовано.

Речові докази, а саме: грошові кошти: 5 купюр номіналом 500 грн.; 15 купюр номіналом 200 грн.; 3 купюри номіналом 100 грн.; 4 купюри номіналом 50 грн.; 1 купюру номіналом 20 грн.; 3 купюри номіналом 10 грн.; 19 купюр номіналом 5 грн.; 10 купюр номіналом 2 грн.; 18 купюр номіналом 1 грн. в загальній сумі 6183 грн., які поміщено до спецпакету № КІV2135716; 2) грошові кошти, а саме монети номіналом 10 грн., 5 грн., 2 грн., 1 грн. на загальну суму 131 грн., які поміщено до спецпакету № КІV2135717, - після набрання ухвалою законної сили повернуто належному володільцю - ТОВ «Вайн Поінт».

DVD-R диск із відеозаписом з камери відеоспостереження у магазині «Вайн Поінт» від 8 липня 2021, - залишено при матеріалах кримінального провадження № 12021100070001253 від 8 липня 2021 року, протягом усього часу їх зберігання.

Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_11 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду від 11 лютого 2022 року скасувати, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_11 ознак злочину, відсутністю самої події злочину.

Посилаючись на вимоги ст. ст. 17, 370, 503, 513 КПК України, практику Європейського суду з прав людини, пояснення ОСОБА_11 , ст. 1 Закон України «Про психіатричну допомогу», ст. 95 КК України, захисник ОСОБА_8 зазначає про те, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що у ОСОБА_11 встановлено наявність як медичного критерію (хронічне психічне захворювання у виді шизофренії, параноїдної), так і інтелектуальної і й вольової ознак юридичного критерію (нездатність розуміти свої дії та керувати ними), а томусуд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про вчинення ОСОБА_11 суспільно небезпечного діяння.

Наголошується захисником на тому, що за умови перебування особи у стані неосудності юридична оцінка вчиненого суспільно небезпечного діяння за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, є неправильною.

Як вказує захисник, враховуючи, що стан неосудності пов`язаний з відсутністю в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву, як ознак суб`єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) в діях неосудної особи об`єктивно є неможливим, а юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватися з огляду на фактичні обставини скоєного та наслідки, що настали, а у даному випадку жодних негативних наслідків не настало.

Звертається увага в апеляційній скарзі й на те, що ОСОБА_11 відповідно до висновку експерта є неосудною, а в період інкримінованих їй дій перебувала і перебуває на даний час у стані, при якому не здатна усвідомлювати свої дії та керуватись ними. У теперішній час підекспертна соціальної небезпеки не виявляє, її психічний стан стабільний, тому примусового лікування не погребує. За своїм пригніченим станом застосування примусових заходів медичного характеру не потребує, однак потребує постійної опіки та нагляду.

Звертається увага апелянтом і на те, що, виходячи з пояснень ОСОБА_11 , які остання надавала працівникам охоронної служби, а також працівникам поліції, вона працює в магазині та є його власницею, сигналізацію не намагалась вимкнути, оскільки не знала, як це зробити, умислу на крадіжку у неї не було, а тому після того, як взяла гроші, навіть не намагалась покинути приміщення магазину.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, ОСОБА_11 за її законного представника, які підтримали апеляційну скаргу захисника, прокурора, яка, посилаючись на висновок експерта, першопочатково заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, проте, у подальшому просив задовольнити апеляційну скаргу частково, дослідивши наявні у справі докази, за клопотанням захисника призначивши у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 95 КК України, ст. 242 КПК України судово-психіатричну експертизу, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Так, за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження судом першої інстанції встановлено, що 8 липня 2021 приблизно о 08.37 год. ОСОБА_11 перебувала за адресою: м. Київ, вул. С. Данченка, 1, корп.. 1 , де побачила приміщення магазину ТОВ «Вайн Поінт» (код ЄДРПОУ 41773015) та в цей час у неї виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням до іншого приміщення.

Реалізуючи свій злочинний умисел, 8 липня 2021 року приблизно о 08.40 год. 40 за адресою: м. Київ, вул. С. Данченка, 1, корп. 1 , діючи з корисливих мотивів, переконавшись, що за її діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_11 підійшла до дверей магазину ТОВ «Вайн Поінт» (код ЄДРПОУ 41773015), після чого шляхом віджиму дверей зайшла до середини магазину, звідки із касового ящику таємно викрала грошові кошти в розмірі 6314 грн.

Проте, з причин, що не залежали від волі ОСОБА_11 , остання не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки була затримана працівниками служби охорони ТОВ «Охорона і безпека Київ».

Допитавши ОСОБА_11 , представника потерпілого ОСОБА_12 , свідків, ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , дослідивши надані сторонами письмові докази, у тому числі висновок судово-психіатричної експертизи № 437 від 26 серпня 2021 року, згідно з яким ОСОБА_11 на період часу, до якого відноситься правопорушення, будь-якого тимчасового розладу психічної діяльності чи іншого хворобливого стану психіки не виявляла, а страждала хронічним психічним розладом у вигляді Параноїдної шизофренії, безперервний тип перебігу, виражений апато-дисоціативний тип дефекту, маніоформно-параноїдний синдром (F20.00), у зв`язку з чим вона тоді за своїм психічним станом не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними; ОСОБА_11 в даний час будь-якого тимчасового розладу психічної діяльності чи іншого хворобливого стану психіки не виявляє, а страждає хронічним психічним розладом у вигляді Параноїдної шизофренії, безперервний тип перебігу, виражений апато-дисоціативний тип дефекту, маніоформно-параноїдний синдром (F20.00), і за своїм психічним станом не може усвідомлювати свої дії та керувати ними; ОСОБА_11 за своїм психічним станом потребує застосування до неї примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом,

суд першої інстанції дійшов висновку, що є доведеним вчинення ОСОБА_11 незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднаному із проникненням до іншого приміщення, коли особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України.

За встановлених обставин висновки суду першої інстанції, що ОСОБА_11 скоїла суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, є правильними з огляду на наявність психічного захворювання, яким вона страждала у період інкримінованого йому діяння та страждає в даний час, що позбавляло її можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними в період інкримінованих діянь, а також остання не може усвідомлювати свої дії та керувати ними і на сьогоднішній день, тому суд обґрунтовано, відповідно до вимог ч. 2 ст. 513 КПК України, застосував до ОСОБА_11 примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.

Судом першої інстанції визнані неспроможними доводи захисника про неможливість встановлення судом події кримінального правопорушення та про відсутність складу кримінального правопорушення у зв`язку із відсутністю в діях особи умислу на вчинення крадіжки з проникненням, оскільки предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки осудність є однією з загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з передбачених ст. 19 КК України критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.

Враховуючи положення статей 23, 24 КК України, умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.

Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Таким чином, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.

Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.

З огляду на те, що у кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_11 під час скоєння інкримінованого їй діяння не могла та не може в даний час усвідомлювати свої дії та керувати ними, суд першої інстанції помилково зазначив у своїй ухвалі про спрямованість умислу, мету і мотив дій ОСОБА_11 при вчиненні суспільно небезпечних діянь, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, (направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням до іншого приміщення, діючи з корисливих мотивів тощо), оскільки мотив злочину, вмотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини, і прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що предмет доказування у кримінальному проваджені про застосування відносно особи, яка визнана неосудною, примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість такої особи у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення такою особою суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України.

Що ж стосується інших доводів апеляційної скарги захисника, то колегія суддів доходить такого висновку.

Питання порядку застосування примусових заходів медичного характеру врегульоване главою 39 КПК України.

Однією з особливостей застосування примусових заходів медичного характеру, відповідно до положень ст. 509 КПК України, є обов`язкове проведення згідно з «Порядком проведення судово-психіатричної експертизи», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 8 травня 2018 року № 865, психіатричної експертизи.

Водночас колегія суддів враховує, що висновок експерта не має наперед встановленої сили для суду та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. «Згідно з ч. 1 ст. 94 КК України обрання судом певного виду примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб»(Постанова Верховного Суду від 4 грудня 2019 року справа № 158/3106/18).

Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 513 КПК України саме суд під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру, у разі застосування таких заходів, визначає їх вид.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, врахувавши обставини вчинення ОСОБА_11 суспільно небезпечного діяння, яке підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, те, що на момент вчинення суспільно небезпечного діяння ОСОБА_11 перебувала у стані неосудності у зв`язку із хронічним психічним розладом, внаслідок якого не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними під час скоєння кримінального правопорушення; те, що станом на момент судового розгляду не були встановлені підстави для визнання ОСОБА_11 такою, що одужала, або про те, що внаслідок змін у стані її здоров`я відпала потреба у застосуванні примусових заходів медичного характеру, дійшов правильного висновку про достатність підстав для застосування щодо неї примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, оскільки застосування щодо неї саме такого виду примусових заходів медичного характеру визначено висновком судово-психіатричної експертизи № 437 від 26 серпня 2021 року, та постановив законне та обґрунтоване рішення в цій частині.

Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження встановлено, що 9 липня 2021 року ОСОБА_11 була поміщена до Київської міської психоневрологічної лікарні № 3, за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, смт. Глеваха, вул. Павлова, 7, де перебуває по теперішній час.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 95 КК України особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу.

З огляду на те, що з часу проведення судово-психіатричної експертизи пройшов тривалий час (більше року), враховуючи викладені вище обставини, за клопотанням сторони захисту ухвалою Київського апеляційного суду від 14 липня 2022 року призначена судово-психіатрична експертиза, згідно з даними якої з 9 липня 20221 року і по теперішній час ОСОБА_11 перебуває в КМПНЛ № 3, згідно записів в медичній карті стаціонарного хворого (№ 293) на фоні лікування стан підекспертної значно покращився, поводить себе впорядковано, продуктивної симптоматики (маячіння, галюцинації) не виявляє, за висновком експертів № 227 від 7 вересня 2022 року ОСОБА_11 страждає на хронічне психічне захворювання - шизофренію за МКХ 10-F 20; в даний час не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними; за своїм психічним станом потребує примусових заходів медичного характеру - надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (ас. 179-180 т.2).

Колегія суддів враховує, що внаслідок проходження лікування, змін у стані здоров`я ОСОБА_11 , на даний час відпала потреба у раніше застосовуваних заходах медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом, і ОСОБА_11 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, а, відтак, апеляційна скарга захисника, з урахуванням встановлених під час апеляційного розгляду обставин, підлягає до задоволення частково, а ухвала суду першої інстанції відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 408 КПК України - зміні у зв`язку з пом`якшення виду примусових заходів медичного характеру.

Керуючись ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_11 - задовольнити частково.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року щодо ОСОБА_11 в частині застосування виду примусового заходу медичного характеру змінити: застосувати до ОСОБА_11 примусовий захід медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, а саме: до Київської міської психоневрологічної лікарні № 3, за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, смт. Глеваха, вул. Павлова, 7, - скасувати.

Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її оголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4