Постанова

від 24.01.2023 по справі 755/18617/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 755/18617/21 головуючий у суді І інстанції Гаврилова О.В.

провадження № 22-ц/824/390/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-16» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2021 року до Дніпровського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-16» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно заявлених вимог позивач просить суд стягнути з ЖБК «Арсеналець-16» на свою користь заробітну плату в розмірі 7 666,56 грн та середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні за період з 22 лютого 2021 року по 02 листопада 2021 року в сумі 41 600,00 грн.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що позивач працювала в ЖБК «Арсеналець - 16» на посаді прибиральника по комплексному прибиранню прибудинкової території та житлових приміщень з 04 січня 2018 року, згідно наказу №02 від 04 січня 2018 року. Посадовий оклад було визначено на рівні мінімальної заробітної плати за місяць у розмірі 5 200,00 грн. Позивач зазначає, що після звільнення їй не було виплачено заробітну плату та, з урахуванням всіх нарахувань, станом на 01 березня 2021 року заборгованість із заробітної плати становить 7 666,56 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Арсеналець-16» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що суд першої інстанції не вважав за необхідне встановити, що являють собою інші нарахування та безпідставно трактував їх як незаконні. Вважає, що законність чи незаконність перерахування коштів посадовою особою юридичної особи працівникам або третім особам не встановлюється судом в цивільно-процесуальному порядку. Окрім того апелянт вважає неправдивою інформацію, викладену в актах про відсутність позивача на роботі. При цьому зазначає, що в будь-якому разі 22 лютого 2021 року роботодавець на власний розсуд прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 в порядку статті 38 КЗпП України. За таких обставин апелянт вважає, що підстав для самостійного перерахування суми «до виплат» на підставі іншого наказу, виданого 23 лютого 2021 року ні в суду, ні у відповідача немає.

Також апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що відкриття кримінальних справ, вчинення певних дій нового керівника відносно ОСОБА_2 не має відношення до її звільнення та не є доказом щодо обґрунтування позиції відповідача.

Апелянт вказує, що відповідач не повідомляв їй, що сталося з наказом № 02 від 22 лютого 2021 року, в матеріалах справи такі відомості відсутні. Зазначає, що також в матеріалах справи відсутні відомості і щодо повідомлення позивача про нові обставини її звільнення.

Окрім того, апелянтом наголошувалося, що з метою захисту своїх інтересів та прав, передбачених Конституцією України на оплату праці, позивачем було надано до суду першої інстанції відомості щодо дати змін в установчих документах відповідача, які отримано з загальнодоступного реєстру Опендатабот, але судом першої інстанції помилково не було прийнято до уваги такий доказ. Також звертає увагу колегії суддів на те, що подана відповідачем виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не доводить, що станом на 22 лютого 2021 року ОСОБА_2 не уповноважена була на підписання наказів про звільнення, а також не містить відомостей про дату внесення змін щодо підписанта юридичної особи. Вважає, що відповідачем жодним належним доказом не спростовано факт відсутності правомочності у ОСОБА_2 на звільнення позивача 22 лютого 2021 року (включно).

Наголошує, що наказ про скасування наказу № 02 від 22 лютого 2021 року із підстав його скасування в матеріалах справи відсутній. Також в матеріалах справи відсутній документ, який би підтверджував, що позивач ознайомлена з таким наказом. Вказує, що сам наказ № 02 про звільнення позивача в судовому порядку не оскаржувався, а станом на дату подання апеляційної скарги строк на його оскарження сплинув.

Щодо твердження суду першої інстанції про ненадання позивачем як доказу заяви на її звільнення та відсутності посилань на положення трудового законодавства підстав звільнення апелянт зазначає, що обов`язок щодо зберігання кадрових документів законодавством покладено на роботодавців. При цьому законодавством передбачено випадки, за яких власник або уповноважений ним орган зобов`язаний звільнити працівника в строк, про який той просить. Вважає, що роботодавець мав законні підстави розірвати трудові відносини з позивачем. Також апелянт, посилаючись на висновки Верховного суду України, викладені в постанові від 31 жовтня 2012 року в справі № 6-120цс12, наголошувала, що відсутність заяви від позивача на ім`я роботодавця (відповідача) в матеріалах справи та неповне формулювання підстав звільнення у наказі про звільнення не спростовує домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про розірвання трудового договору за ст. 38 КЗпП України.

Апелянт вказує, що відповідний запис про припинення трудового договору сторонами в строк, визначений в Наказі № 2 від 22 лютого 2021 року було зроблено в трудовій книжці позивача.

Окрім того, позивачем було подано заяву (клопотання) про зміну позовних вимог до апеляційної скарги. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року вказана заява була залишена без розгляду.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

12 грудня 2022 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, направлений засобами поштового зв`язку 08 грудня 2022 року. У вказаному відзиві Житлово-будівельний кооператив «Арсеналець-16» просив відмовити в повному обсязі в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

При цьому відповідач зазначав про те, що 08 лютого 2021 року було проведено засідання нового складу Правління ЖБК «Арсеналець-16» , протягом якого було обрано нового Голову Правління, а також визначено строк для передачі документів та майна кооперативу для попередньої Голови Правління відповідача - ОСОБА_2. новому Голові Правління. Наголошує, що у відповідності до вимог пункту 9.13.2. Статуту ЖБК «Арсеналець-16» встановлено, що Головою Правління ЖБК «Арсеналець-16» може бути лише член Правління. У свою чергу, пані ОСОБА_2 за результатами зазначеного засідання Зборів та письмового опитування членів ЖБК «Арсеналець-16» не було обрано до складу Правління, з урахуванням чого, на виконання вимог Статуту було достроково припинено повноваження ОСОБА_2 як Голови Правління ЖБК «Арсеналець-16», звільнено її з займаної посади. Вказує, що за результатами зазначеного засідання Загальних зборів та письмового опитування членів ЖБК «Арсеналець-16 було обрано нового Голову Правління - ОСОБА_3 . Наголошує, що окрім того, було також прийнято рішення про те, що ОСОБА_2 необхідно до дати звільнення (до 10 лютого 2021 року) передати новому складу Правління печатку, штамп, документи та майно ЖБК «Арсеналець-16», які знаходилися на її відповідальному зберіганні. Однак, вказаних дій ОСОБА_2 станом на дату подання даного відзиву не виконала. Також відповідач пояснює, що члени Правління ЖБК «Арсеналець-16», з метою захисту своїх прав та законних інтересів, змушені були вернутися до Дніпровського управління поліції ГУНПУ у м. Києві. За фактом вищевказаних подій наразі здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні.

Також відповідач вважає, що додаткової уваги заслуговує та обставина, що наказ про звільнення позивача за підписом ОСОБА_2 насправді неможливо вважати повноцінним, з огляду на факт відсутності в ньому обов`язкових реквізитів такого документа. Зокрема, правової підстави для звільнення, як цього вимагають положення Наказу Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці».

Щодо доводів апелянта про складення актів про відсутність на роботі не уповноваженими на те особами відповідач зазначає, що такі акти були складені членами ЖБК «Арсеналець-16», оскільки ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності про діяльність кооперативу покладено на Правління ЖБК «Арсеналець-16». Окрім того, відповідач вказує, що можливо стверджувати, про фактичне вчинення всіх необхідних дій для отримання позивачем заробітної плати.

26 грудня 2022 року на адресу суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив ЖБК «Арсеналець-16» на апеляційну скаргу, надіслана засобами поштового зв`язку 19 грудня 2022 року.

У вказаній відповіді на відзив на апеляційну скаргу апелянт, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі, зазначала, що сама сума компенсації відповідачем не оскаржувалася в порядку, встановленому законом. Окрім того, відсутнє рішення про визнання Наказу № 02 від 22 лютого 2021 року недійсним або незаконним. Таким чином, вважає, що відповідач зобов`язаний перерахувати позивачеві заробітну плату за фактично відпрацьований час. Вказує, що із багатьох письмових пояснень відповідача, які містяться в матеріалах справи, чітко вбачається його умисел та вина щодо несвоєчасного перерахування відповідачем заробітної плати апелянту.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки в даній справі ціна позову становить 49 266 грн. 56 коп. і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 січня 2018 року позивача ОСОБА_1 прийнято на роботу до ЖБК «Арсеналець - 16» на посаду прибиральника по комплексному прибиранню прибудинкової території та нежитлових приміщень, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.26).

На підтвердження припинення між сторонами трудових відносин, ОСОБА_1 подано до суду наказ №2 голови правління ЖБК «Арсеналець - 16» ОСОБА_2. від 22 лютого 2021 року, яким звільнено ОСОБА_1 прибиральника по комплексному прибиранню прибудинкової території та нежитлових приміщень з займаної посади 22 лютого 2021 року. Підстава звільнення в наказі вказана заява ОСОБА_1 (а.с.24).

Отже, у вищевказаному наказі не зазначена правова підстава звільнення позивача, як то за угодою сторін або розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ч.1, 3 ст. 38, ч.2 ст. 39 КЗпП України).

Заява ОСОБА_1 , що була підставою для розірвання трудового, позивачем долучена не була.

Також судом першої інстанції було встановлено, що рішенням засідання членів Правління ЖБК «Арсеналець - 16», оформленим протоколом від 08 лютого 2021 року, достроково відкликано ОСОБА_2 від виконання нею своїх повноважень та звільнено з 10 лютого 2021 року з посади голови правління ЖБК «Арсеналець - 16». Вирішено надати ОСОБА_2 строк у 2 робочі дні, починаючи з наступної дати підписання даного протоколу для передачі новому голові правління ЖБК «Арсеналець - 16» печатки, штампу, статутних, реєстраційних, правовстановлюючих, дозвільних та установчих документів кооперативу тощо. Головою правління ЖБК «Арсеналець - 16» обрано ОСОБА_3 (а.с.51-53).

Протоколом №01/02.2016 загальних зборів членів ЖБК «Арсеналець - 16» від 22 лютого 2016 року затверджено нову редакцію Статуту ЖБК «Арсеналець - 16» (далі - Статут) (а.с.128-146).

Згідно положень п.9.13.2. Статуту голова правління обирається зі складу членів правління на засіданні правління кооперативу.

Голова правління кооперативу може бути достроково відкликаний від виконання ним своїх повноважень та звільнений із займаної ним посади у випадках, передбачених цим статутом. (п.9.13.5 Статуту)

До повноважень голови правління кооперативу, серед іншого, входить укладення трудових договорів (контрактів), прийняття на роботу та звільнення з роботи працівників кооперативу. (п.9.13.3 Статуту)

При цьому судом першої інстанції установлено, що 23 лютого 2021 року головою правління ЖБК «Арсеналець - 16» ОСОБА_3. виданий наказ, яким ОСОБА_1 , прибиральницю ЖБК «Арсеналець - 16», звільнено з 23 лютого 2021 року за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставами зазначені: Акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 від 11 лютого 2021 року, від 12 лютого 2021 року, від 15 лютого 2021 року, від 16 лютого 2021 року, від 17 лютого 2021 року, від 18 лютого 2021 року, від 19 лютого 2021 року, від 22 лютого 2021 року (а.с.70).

До відзиву стороною відповідача також долучені вищевказані Акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 , підписані головою правління та членами правління ЖБК «Арсеналець - 16» (а.с.62-69).

На підтвердження наявності та розміру заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 , позивачем подано до суду розрахунково-платіжну відомість №2 за лютий 2021 року, підписану головою правління ОСОБА_2. та головним бухгалтером Шаповаловою В.І. (а.с.23).

Вказана відомість, складена 22 лютого 2021 року, отже містить підпис неуповноваженої особи - ОСОБА_2 та не містить печатки кооперативу.

При цьому суд першої інстанції звернув увагу, що розрахунково-платіжна відомість №2 за лютий 2021 року містить відмітку про перерахування на карткові рахунки в банку співробітникам 22 лютого 2021 року 14 850,00 грн., тоді як загальна сума до видачі всім вказаним у відомості особам становить меншу суму - 13 497,13 грн. При цьому на рахунку відповідача в банку відображено зарахування 22 лютого 2021 року заробітної плати та авансу за лютий 2021 року, згідно відомості №5 від 22 лютого 2021 року (а.с.71-72).

Разом з тим, з історії по картковому рахунку позивача ОСОБА_1 , убачається надходження на її рахунок 22 лютого 2021 року заробітної плати в розмірі 3 100,00 грн. (а.с.112), що відповідає розміру авансу, відображеному у розрахунково-платіжній відомості №2 за лютий 2021 року (а.с.23).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у суду відсутні підстави вважати, що за лютий 2021 року мала місце недовиплата позивачеві заробітної плати, виходячи з посадового окладу 5 200,00 грн. (розмір якого не заперечується сторонами), з урахуванням фактичного отримання позивачем авансу в розмірі 3 100,00 грн., кількості робочих днів у місяці та кількості фактично відпрацьованих позивачем днів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Звертаючись до суду з даним позовом, в обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 було надано копію наказу №2 голови правління ЖБК «Арсеналець - 16» ОСОБА_2. від 22 лютого 2021 року, яким звільнено ОСОБА_1 прибиральника по комплексному прибиранню прибудинкової території та нежитлових приміщень з займаної посади 22 лютого 2021 року. Підставою звільнення в наказі вказана заява ОСОБА_1 (а.с.24).

Однак, як вірно було встановлено судом першої інстанції, на час видання наказу №2 від 22 лютого 2021 року про звільнення позивача ОСОБА_1 , особа яка його підписала - ОСОБА_2 вже не була наділена повноваженнями розірвання трудових договорів з працівниками, адже її було достроково відкликано від виконання нею своїх повноважень та звільнено з 10 лютого 2021 року з посади голови правління ЖБК «Арсеналець - 16».

Вказаний висновок суду першої інстанції підтверджується в сукупності такими доказами: рішенням засідання членів Правління ЖБК «Арсеналець - 16», оформленим протоколом від 08 лютого 2021 року, (а.с.51-53), новою редакцією Статуту ЖБК «Арсеналець - 16», затвердженою протоколом №01/02.2016 загальних зборів членів ЖБК «Арсеналець - 16» від 22 лютого 2016 року (далі - Статут) (а.с.128-146).

Водночас позивачем такі докази не спростовано та не доведено наявність повноважень в ОСОБА_2 на розірвання трудових договорів з працівниками ЖБК «Арсеналець - 16» станом на 22 лютого 2021 року.

Таким чином, звільнення ОСОБА_1 22 лютого 2021 року, як підстава для виплати їй всіх сум, що належать їй від підприємства, установи, організації в день звільнення, не підтверджене жодними належними та допустимими доказами.

При цьому посилання апелянта на відомості щодо дати змін в установчих документах відповідача, які отримано з загальнодоступного реєстру Опендатабот колегія суддів оцінює критично, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи;

У ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань» встановлено, що якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. З цього випливає, що в разі зміни керівника юридичної особи до ЄДР мають бути внесені відповідні зміни, але строків їх внесення не визначено. Встановлено лише строк розгляду документів, що надійшли до державного реєстратора: згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб ? підприємців та громадських формувань» документи, подані для державної реєстрації та проведення інших реєстраційних дій щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців розглядаються протягом 24 годин після надходження документів, поданих для державної реєстрації та проведення інших реєстраційних дій, крім вихідних та святкових днів.

Отже, внесення змін щодо суб`єктів в ЄДРПОУ та вилучення даних з ЄДРПОУ є виключно похідними та не є датою дострокового відкликання від виконання голови правління своїх повноважень та звільнення із займаної ним посади.

Щодо доводів апелянта про не оскарження відповідачем наказу №02 голови правління ЖБК «Арсеналець - 16» ОСОБА_2. від 22 лютого 2021 року, та у зв`язку з цим його чинності, то вони колегією суддів розцінюються критично. У даній справі чинність цього наказу не є предметом розгляду. Даний наказ у цій справі судом першої інстанції оцінювався виключно щодо його належності, допустимості та достовірності, як доказу у сукупності з іншими поданими сторонами доказами і вірно не був прийнятий судом першої інстанції, як такий, оскільки з урахуванням встановлених судом обставин справи, жодного доказу, який би відповідав вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України, на підтвердження наявності у ОСОБА_4 повноважень на видання 22 лютого 2021 року наказу №2 стороною позивача надано не було.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, 23 лютого 2021 року головою правління ЖБК «Арсеналець - 16» ОСОБА_3. виданий наказ, яким ОСОБА_1 , прибиральницю ЖБК «Арсеналець - 16», звільнено з 23 лютого 2021 року за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставами зазначені: Акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 від 11 лютого 2021 року, від 12 лютого 2021 року, від 15 лютого 2021 року, від 16 лютого 2021 року, від 17 лютого 2021 року, від 18 лютого 2021 року, від 19 лютого 2021 року, від 22 лютого 2021 року (а.с.70).

При цьому посилання апелянта щодо неправдивості інформації, викладеної в указаних актах, зводяться до незгоди її з вказаним наказом та належать до предмету доказування незаконності такого звільнення. Однак, звільнення за п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України в установленому законом порядку позивачем не оскаржувалося.

А відтак, вказаний наказ є належним, допустимим та достатнім доказом, що підтверджує звільнення позивачки 23 лютого 2021 року.

Окрім того, суд першої інстанції, надаючи оцінку долученій до позову розрахунково-платіжній відомості №2 за лютий 2021 року, вірно встановив, що в ній вказано про 16 відпрацьованих позивачем днів та відомість містить нарахування ОСОБА_1 «інших нарахувань» в розмірі 7 600,00 грн. без будь-якого визначення цільового призначення таких нарахувань, що в свою чергу позбавляє суд можливості перевірити правильність таких нарахувань та підстави.

Поряд з цим, враховуючи встановлену кількості робочих днів у лютому 2021 року та відсутність позивача на роботі 11 лютого 2021 року, 12 лютого 2021 року, 15 лютого 2021 року, 16 лютого 2021 року, 17 лютого 2021 року, 18 лютого 2021 року, 19 лютого 2021 року та 22 лютого 2021 року (що підтверджується актами про відсутність на роботі ОСОБА_1 а.с.62-69), кількість відпрацьованих ОСОБА_1 в лютому 2021 року днів становить 8 днів.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, враховуючи вищевикладене, апелянтом не надано жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування вимог позовної заяви та на спростування висновків суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи.

Таким чином, зважаючи на дату звільнення позивача та підстави такого звільнення, відсутність її на робочому місці у вищевказані дати, одержання позивачем авансу в сумі 3100,00 грн., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, через недоведеність вимог щодо наявності такої заборгованості на день звільнення.

Окрім того, враховуючи, що позовна вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною від позовної вимоги про стягнення заробітної плати, висновки суду першої інстанції щодо відмови в цій частині позову також є цілком обґрунтованими.

При цьому апеляційний суд не надає оцінку доводам апелянта про те, що відкриття кримінальних справ, вчинення певних дій нового керівника відносно ОСОБА_2 не має відношення до її звільнення та не є доказом щодо обґрунтування позиції відповідача, оскільки, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, вказані обставини не були враховані судом першої інстанції в мотивуванні як підстава для відмови в задоволенні позову.

Посилання апелянта на правовий висновок Верховного суду України, викладений в постанові від 31 жовтня 2012 року в справі № 6-120цс12, апеляційний суд не вважає за доцільне використовувати в даній справі, оскільки за змістом вказаної постанови, предметом розгляду касаційного суду було звільнення особи на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Натомість в справі, що наразі переглядається апеляційним судом, було встановлено факт звільнення позивача на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 та від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, міститься підхід, згідно з яким подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

А відтак, враховуючи викладене, правовідносини, що були предметом розгляду в справі № 6-120цс12 не є подібними до правовідносин в даній справі 755/18617/21 та не можуть бути застосовані апеляційним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та законними.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова