Ухвала

від 26.01.2023 по справі 357/7691/22

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/7691/22

Провадження № 2-др/357/8/23

У Х В А Л А

26 січня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого Ярмола О. Я. ,

при секретарі Пустовій Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5, заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кіндрась Ярослава Івановича про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби України» про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В:

04.01.2023 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Кіндрась Я.І. через систему «Електронний суд» направив до суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 60 000 грн, які були заявлені позивачем у попередньому розрахунку сум судових витрат, долученого до позовної заяви.

Сторони в судове засідання не з`явились, представників не направили, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник позивача подавав клопотання про розгляд даної заяви за участю адвоката Кіндрась Я.І. в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд задовольнив клопотання представника позивача та призначив судове засідання в режимі відеоконференції. Однак, двічі було неможливо технічно провести судові засідання в режимі відеоконференції.

Ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву (ч.5 ст. 212 ЦПК України)

Представник відповідача направив суду письмово викладену позицію щодо заяви по витратах на професійну правничу допомогу та просив суд залишити без розгляду дану заяву (а.с.166-168).

Відповідно до ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст. 270 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Встановлено, що представник позивача відповідно до положень ст. 134 ЦПК України надав попередній розрахунок судових витрат, який доданий до позовної заяви, як додаток (а.с. 9).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Встановлено, що рішенням суду від 27.12.2022 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби України» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 580 000 грн. і судові витрати по справі в сумі 5799 грн. 87 коп. Оскільки, сторона позивача до завершення розгляду справи не подала доказів понесених витрат на правничу допомогу, то суд не вирішував питання про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Пунктом 4 частини 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.

Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано: копію квитанції, Акт надання послуг до договору №14 від 19.08.2022р, копію договору № 14 про надання правової допомоги від 19.08.202 року.

Однак, наданий позивачем Акт надання послуг до договору №14 (а.с.132) містить необгрунтовані суми витрат на послуги. Зокрема, представником позивача обраховані послуги, які є безкоштовними (обрахунок судового збору, отримання судового рішення). Крім того, надана квитанція №0.0.2803213650.1 про оплату витрат в розмірі 60000 грн., датована 04.01.2023 р., тобто оплачена і подана суду з порушення строків для подання відповідних доказів, тому, можна стверджувати про відсутність підстав для розгляду поданих документів, на підтвердження судових витрат сторони позивача.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в даній справі ухвалено 27.12.2022 року, направлено в реєстр судових рішень 27.12.2022р., а отже строк для подачі таких доказів закінчився 01.01.2023 року, включно.

З матеріалів справи вбачається, що заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу подана представником позивача в системі «Електронний суд» 04.01.2023, а зареєстрована судом 05.01.2023 року, тобто зі спливом строків, передбачених положенням статті 141 ЦПК України, оскільки, визначений у ч. 8 ст. 141 ЦПК України строк обраховується НЕ з моменту отримання учасником справи копії повного тексту судового рішення, а саме з моменту його ухвалення.

Аналогічна правова позиція щодо строків подачі доказів понесення судових витрат на правову допомогу викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц.

При цьому, слід зазначити, що сторона позивача не просить поновити процесуальні строки для подання заяви про стягнення судових витрат.

За приписами ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Право на ефективний судовий захист закріплено у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7та 11 до Конвенції.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У справі У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс проти Іспанії» від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч.1 с. 126 ЦПК України).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. При цьому, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача був обізнаний про судове засідання 27.12.2022р., тому мав можливість своєчасно здійснити процесуальну дію, строк якої обмежений законом, та надати заяву про ухвалення додаткового рішення у строк, встановлений ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до загальних норм процесуального Кодексу права та обов`язки сторін є рівними і сторони спору мають право на справедливий суд, а й обов`язок сприяти суду у справедливому розгляді справи шляхом добросовісної поведінки та надання доказів.

Добросовісність учасників судового процесу зокрема полягає у тому щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.

Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 1 та 3статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Таким чином, заявником пропущено п`ятиденний строк з дня ухвалення рішення по справі на подання заяви про відшкодування судових витрат на правову допомогу. Заяви про поновлення строків не надходило.

Враховуючи вищевикладене , суд приходить до висновку, що слід відмовити у прийняті додаткового рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

Згідно ч. 5 ст. 270 ЦПК України додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

Керуючись ст. 133, 137, 141, 142, 246, 270, 258, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити у прийнятті додаткового рішення про відшкодування позивачу ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала складена 26.01.2023 року.

Суддя О. Я. Ярмола