Постанова

від 14.03.2023 по справі 357/7691/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/7691/22

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/5657/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Білич І.М., Коцюрби О.П.,

за участю секретаря судового засідання Хоменко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року у складі судді Ярмоли О.Я.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» про стягнення грошових коштів,-

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом у якому просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» (далі - ТОВ «Гриби-України») на свою користь 580 000 грн основного боргу, інфляційні втрати в сумі 76 589 грн 51 коп. та 3 % річних в сумі 9 145 грн 07 коп., вирішити питання судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що у листопаді-грудні 2018 року позивач перерахував відповідачу на його рахунок 580 000 грн з відміткою "поворотна фінансова допомога згідно договору № ФП 2 від 01.11.2018", підписання якого планувалося між сторонами.

Однак договору так і не було укладено та увесь час позивач сподівався на повернення грошей у добровільному порядку.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06.07.2022 року у справі № 357/1413/22 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Гриби-України" про стягнення поворотної фінансової допомоги (позики) за договором № ФП2 від 01.11.2018, визнано доведеним, що сума у розмірі 580 000 грн не може бути стягнена, як позика (поворотна фінансова допомога), що перерахована по договору, оскільки сторонами так і не був укладений договір № ФП2 від 01.11.2018, який є обов`язковим в розумінні статей 1047 та 207 ЦК, а тому ця сума не є позикою; правовідносини по сплаті позивачем/отриманні відповідачем 580 000 грн без договору носять не договірний, а позадоговірний характер. Отже, рішенням суду зафіксовано відсутність укладеного між сторонами будь-якого договору позики (поворотної фінансової допомоги). З наведеного слідує, що відповідач збагатився за рахунок коштів позивача поза підставою, тобто без укладення обов`язкового письмового договору.

Грошові кошти в сумі 580 000 грн, які були перераховані відповідачу без достатньої правової підстави, не повернуті позивачу.

У зв`язку з чим, позивач просить стягнути з відповідача борг, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, оскільки 25.10.2021 позивач надсилав на адресу відповідача Вимогу про повернення грошових коштів, сплачених згідно квитанції ПриватБанку № 0.0.1193395702.1 та платіжних доручень № 3311435537, 3311553487, 3318459800. Дана вимога була отримана останнім 27.10.2021, та оскільки у самій вимозі в прохальній частині позивач помилково зазначив суму 385 000 грн замість 580 000 грн, то відповідно, річні та інфляційні позивач нарахував на суму 385 000 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Гриби-України» на користь ОСОБА_1 борг у сумі 580 000 грн та судової витрати по справі у сумі 5 799 грн 87 коп. У решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення про відшкодування позивачу ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року ТОВ «Гриби-України» посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, не повне встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильне дослідження та оцінка доказів, неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, просило рішення районного суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Вказано, що суд першої інстанції зробив хибний висновок про відсутність посилання сторін, зокрема позивача, на існування чинного договору чи іншого правочину. Таке твердження спростовується наявними в матеріалах справи записами судових засідань із поясненнями представника позивача та іншими доказами.

Також районний суд помилково у своєму рішенні вказав про встановлення у рішенні суду по справі №357/1413/22 юридичного факту неукладеного між позивачем та відповідачем договору поворотної фінансової допомоги.

Крім того, зазначено, що договір поворотної фінансової допомоги №ФП2 від 01.11.2018 у судовому порядку недійсним не визнавався, а отже, зроблений судом першої інстанції висновок про застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України є помилковим.

Просив скаржник також врахувати правову позицію Верховного Суду в постанові від 11.01.2023 у справі № 548/741/21, у якій викладено наступний висновок «Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

В апеляційній скарзі на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права просить скасувати вказану ухвалу та прийняти нове рішення, який стягнути з ТОВ «Гриби-України»на свою користь 60 000 витрат на професійну правничу допомогу, а також стягнути витрати пов`язані з апеляційним оскарженням ухвали суду.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом невірно обраховано початок перебігу строку для подання позивачем доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Вказує, що до закінчення судових дебатів було зроблено заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в прохальній частині позовної заяви, додано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, з зазначення розміру. З дня виготовлення повного тексту рішення - 30.12.2022 в п`ятиденний строк - 04.01.2023 через електронний суд подано заяву про відшкодування понесених витрат з відповідними доказами.

Зазначає, що строк не було пропущено, а тому просив необґрунтовану та законну ухвалу скасувати.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Гриби-України» - ОСОБА_1 вважає, що рішенням районного суду постановлено правильно, а тому апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Колегія суддів заслухавши адвокатів Борисенка Є.С. та Довгопол О.М. які просили подану в інтересах ТОВ «Гриби-України» апеляційну скаргу на рішення суду задовольнити та заперечували проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду, адвоката Кіндрася Я.І. в інтересах ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу на ухвалу та просив залишити без задоволення апеляційну скаргу на рішення, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, приходить до наступного..

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат не оскаржено, тому колегія суддів у відповідності до положень ч.1 ст.367 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає таким вимогам закону.

Як убачається з матеріалів справи, 22.11.2018 позивач перерахував відповідачу на рахунок 580 000 грн, з яких: 22.11.2018 - 290 000 грн, що підтверджено квитанцією №0.0.1193395702.1; 30.11.2018 - 100 000 грн. (платіжне доручення № 3311435537/); 30.11.2018 - 100 000 грн (платіжне доручення 3311553487); 03.12.2018 - 90 000 грн (платіжне доручення № 3318459800) (а.с. 17-20 т.1).

25.10.2021 позивач направив відповідачу вимогу про повернення поворотної фінансової допомоги в сумі 385 000 грн (а.с. 21 т.).

Також установлено, що у лютому 2022 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Гриби України» 580 000 грн, як коштів поворотної фінансової допомоги і нарахованих сум у відповідності до ст. 625 ЦК України, та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 06.07.2022 по справі №357/1413/22 було відмовлено в задоволенні таких позовних вимог у зв`язку з неправильно обраним способом захисту порушених прав. Рішення набрало законної сили 08.08.2022 (а.с.27-30 т.1).

Задовольняючи позов в частині задоволення коштів в сумі 580 000 грн, районний суд виходив з того, що правовідносини між сторонами регулюються положеннями ст. 1212 ЦК України та сума підлягає стягненню з відповідач як безпідставно набута.

З такими висновками колегія суддів погоджується в повній мірі.

Убачається, що як на підставу для повернення коштів позивач посилається на платіжні доручення, за якими ним сплачено кошти в загальній сумі 580 000 грн.

Вказав що письмовий договір між сторонами не укладався, а тому відсутні підстави для набуття коштів відповідачем.

Крім того, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 06.07.2022, яким встановлено відсутність факту отримання відповідачем у борг коштів від ОСОБА_1 , відсутність у ТОВ "Гриби-України" обов`язку повернути кошти за договором поворотної фінансової допомоги, який не був укладений. Суд зробив висновок, що саме по собі посилання у квитанції та платіжних дорученнях на договір про поворотну фінансову допомогу не свідчить про його укладення. Суд дійшов висновку про існування заборгованості у відповідача перед позивачем без належного обґрунтування підстав виникнення такої заборгованості, наявність договірного характеру сторін не доведено, а тому суд відмовив у позові про стягнення з ТОВ "Гриби України`грошових коштів як поворотну фінансову допомогу.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином убачається, що мав місце судовий спір стосовно стягнення спірних коштів, як позики, згідно ст. 1047 ЦК України, проте в судовому порядку було встановлено, що договір про надання поворотної фінансової допомоги відсутній/неукладений, а отже, зазначена правова підстава набуття коштів була відсутня.

Так, загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що "предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України".

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під правовою підставою збагачення повинна розумітися певна економічна мета надання майна, легітимізована відповідним юридичним фактом, або така, що ґрунтується безпосередньо на законові. Одночасна наявність цих двох елементів: відповідність збагачення економічній меті надання майна, юридичного факту (норми закону), що легітимізує цю мету, - є необхідною для того, щоб збагачення однієї особи за рахунок іншої вважалося підставним та правомірним.

Залежно від того, в якій формі виражається недолік правової підстави, що породжує обов`язок повернути майно, можна виокремити, зокрема, такий вид безпідставного збагачення як збагачення, правова підстава якого була відсутньою з самого початку (ab initio sine causa). До таких можна віднести, наприклад, передачу майна за правочинами, що не відбулися (у тому числі за договорами, що не були укладені).

У такому випадку відбувається збагачення, хоча й з волі потерпілого, проте, яке не засноване на правомірному юридичному фактові. Таке збагачення виникає внаслідок передачі майна як виконання за договором, який не було укладено.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Подібні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, провадження № 14-175цс21.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2019 року по справі № 759/1206/17.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно приписів ст. 12, ч. ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до справи, у платіжних дорученнях про перерахування коштів позивач посилався на договір № ФП2 від 01.11.2018. Між тим, матеріалами справи не доведено факту укладення між сторонами письмового договору. Даючи пояснення ОСОБА_1 зазначав, що учасники справи попередньо домовилися про надання ним товариству допомоги на підставі договору про фінансову допомогу, однак у подальшому договір в установленому законом порядку укладений не був.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про існування між сторонами договірних відносин та відсутність підстав застосування до виниклих правовідносин положень ст.1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Таким чином в розумінні вищенаведених положень законодавства кошти, набуті відповідачем у розмірі 580 000 грн з яким позивач не пов`язаний договірними правовідносинами, є безпідставно набутим майном, яке він зобов`язаний повернути останньому.

А отже, при вирішенні даної справи судом першої інстанції правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, а тому апеляційна скарга ТОВ «Гриби-України» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків районного суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, ОСОБА_1 була оскаржена ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року про відмову в прийнятті додаткового рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви, районний суд виходив з підстав пропуску строку звернення у суд з відповідною заявою, а також з підстав захищеності заявлених витрат.

Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Зі справи убачається, що позивач зробив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, яка міститься у позовній заяві, а також долучив до справи попередній рахунок судових витрат пов`язаних з професійною правничою допомогою, в сумі 60 000 грн (а.с.7,9).

Відповідно до матеріалів, позивач чи його представник не були присутні під час прийняття судом за результатами розгляду справи рішення (а.с.111-113).

Окрім цього, районний суд припустився суперечливих висновків, остільки вважав пропущеним строк звернення з заявою про стягнення судових витрат й одночасно вважав необґрунтованими заявлені суми витрат на послуги з підстав їх завищення.

За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими висновки районного суду про звернення позивача з відповідною заявою поза межами установленого процесуального строку.

Колегія суддів вважає хибними висновки районного суду про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення, тобто з порушенням строків подання відповідних доказів, остільки з урахуванням положень ЦПК України до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому.

Подібні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 27.07.2022 р.№686/28627/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваної ухвали, як постановленої з порушенням положень процесуального права та ухваленням по справі в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення заяви.

Звертаючись у суд із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, адвокат Кіндрась Я.І., діючи в інтересах позивача, долучив наступні докази: договір про надання правової допомоги № 14 від 19.08.2022 (а.с. 133-134 т.1); акт надання послуг від 03.01.2023 на загальну суму 60 000 грн (а.с. 137-138 т.1); квитанція про сплату витрат на правову допомогу від 04.01.2023 в сумі 60 000 грн (а.с. 131 т.1).

З акту надання послуг від 03.01.2023 убачається, що ОСОБА_1 надано наступні послуги:

- вивчення матеріалів справи, консультування щодо шляху повернення грошових коштів в сумі 580 000 грн - 4000 грн;

- підготовка тексту позовної заяви - 8000 грн;

- визначення розміру судового збору, які позивач сплатив за подання позову до суду

1000 грн;

- підготовка попереднього (орієнтовного розрахунку судових витрат) - 1000 грн;

- виготовлення копій документів (додатків до позовної заяви) відповідно до кількості сторін у справі та суду - 2000 грн;

- отримання з Реєстру судових рішень копій судового рішення у справі № 357/1413/22 від 06.07.2022 відповідно до кількості сторін у справі та суду - 1500 грн;

- засвідчення копій документів відповідно до встановлених вимог - 1500 грн;

- надіслання позову до суду у відділенні Укрпошти цінним листом з описом вкладення - 1500 грн;

- представництво інтересів позивача у судовому засіданні - 24 000 грн., а саме: 27.09.22, 24.10.22, 14.11.22, 30.11.22 кожне по 6000 грн;

- підготовка заперечень на клопотання відповідача від 27.09.2022 про залишення позову без розгляду - 3000 грн;

- надіслання 20.10.22 заперечень на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду суду та відповідачу - 1500 грн;

- підготовка заперечень на відзив - 4000 грн;

- надіслання 24.11.2022 заперечень на відзив через Укрпошту відповідачу та суду - 1500 грн;

- підготовка письмових пояснень - 4000 грн;

- надіслання 22.12.2022 письмових пояснень через Укрпошту відповідачу та суду - 1500 грн.

Посилаючись на зазначене, представник позивача вважав, що є підстави для стягнення понесених судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 60 000 грн.

Однак колегія суддів не повною мірою погоджується з аргументами представника позивача.

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що визначення розміру судового збору, які позивач сплатив за подання позову до суду, підготовка попереднього (орієнтовного розрахунку судових витрат), виготовлення копій документів (додатків до позовної заяви) відповідно до кількості сторін у справі та суду, отримання з Реєстру судових рішень копій судового рішення у справі № 357/1413/22 від 06.07.2022 відповідно до кількості сторін у справі та суду, засвідчення копій документів відповідно до встановлених вимог не можна вважати видом професійної правничої допомоги, оскільки положеннями ст.ст.1,19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» заявлені види робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

Окрім цього, потрібно врахувати й ту обставину, що матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час та те, що вирішений спір особливої складності не представляє.

Отже, колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір, окрім іншого має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19).

Таким чином, колегія суддів вважає за доцільне задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 скасувавши ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року та ухвалити нове судове рішення яким стягнути ТОВ «Гриби-України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 20 000 грн.

У задоволенні заяви у іншій частині слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 грудня 2022 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року задовольнити частково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 січня 2023 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким стягнути товариства з обмеженою відповідальністю «Гриби-України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн.

У задоволенні заяви в іншій частині відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 березня 2023 року.

Суддя-доповідач:

Судді: