Рішення

від 26.12.2022 по справі 757/38911/21-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/38911/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2022 року Печерський районний суд м. Києва

Суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Габрись О.М.,

справа № 757/38911/21-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач 1: Держава Україна в особі Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області

відповідач 2: Держава Україна в особі Дзержинського районного суду міста Харкова

відповідач 3: Держава Україна в особі Апеляційного суду Харківсько області

відповідач 4: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області, Держави Україна в особі Дзержинського районного суду міста Харкова, Держави Україна в особі Апеляційного суду Харківської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності та застосуванням адміністративного арешту,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області, Держави Україна в особі Дзержинського районного суду міста Харкова, Держави Україна в особі Апеляційного суду Харківської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності та застосуванням адміністративного арешту, в якій просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного арешту в розмірі 400 000 грн.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року скасовано постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.06.2010 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 18.06.2010 року відносно позивача та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП щодо нього за відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.

Позивач вказав, що через незаконні дії посадових осіб йому спричинено моральних страждань, які полягали у постійних стресах, пов`язаних із судовими процесами та необхідністю доведення своєї правоти через незаконне притягнення до адміністративної відповідальності. Розголос факту притягнення його до адміністративної відповідальності, яке тривало 22 дні з 28.05.2010 року по 19.06.2010 року та перебуванням під адміністративним арештом в період з 09 по 19 червня 2010 року поставили під сумнів його порядність і добре ім`я в очах суспільства, друзів і знайомих, а переживання в зв`язку із цим, супроводжувалося інтенсивними негативними емоціями. Крім того, позивач утримувався під час перебування під адміністративним арештом у камері, умови якої були незадовільнми. Тому відповідно до ст. 1174, 1776 ЦК України він має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 400 000 грн.

Ухвалою суду від 23.07.2021 року провадження у справі відкрито за правилами позовного (спрощеного) провадження (а.с. 27).

24.06.2022 року представником відповідача 4 подано відзив на позовну заяву (а.с. 42-46), відповідно до якого заперечила щодо задоволення позовних вимог, оскільки Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не вступала у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавала. Тому відповідно до вимог чинного законодавства не може нести відповідальності за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Крім того, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Позивачем не надано доказів та підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини в її заподіянні. Крім того, вважає необґрунтовано завищеним розмір відшкодування заявлений позивачем.

06.07.2022 року на адресу суду надійшла відповідь представника позивача на відзив представника відповідача 4, згідно з якої зазначив, що моральна шкода позивачу завдана незаконним рішеннямпосадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконними рішенням, дією чи бездіяльністю якою завдано шкоду, а на Державу України. Крім того, зазначив, що залучення Казначейства у якості відповідача до справи не обумовлене порушенням останнім прав чи законних інтересів позивача, а спрямоване на забезпечення завдань цивільного судочинства та виконання рішення суду у справі.

Вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності належних доказів на підтвердження факту незаконності дій і рішень відповідачів 1-3, оскільки постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року встановлено, що в діях позивача не було жодних ознак адміністративного правопорушення, а отже, дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали провадження не ґрунтувалися на вимогах чинного законодавства. Також вказав, що позивачем наведено достатньо аргументів та пояснень у позовній заяві щодо завдання йому моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, що, зокрема, виражена у його особистих переживаннях (а.с. 54-56).

До судового засідання сторони не з`явились, хоча про час, день та місце розгляду справи були належним чином повідомлені.

Представник позивача ОСОБА_2 надав заву про розгляд справи у його відсутність.

Тому, суд розглянув справу у дві сутність сторін, оскільки у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.06.2010 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КпАП України (а.с. 10-12).

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18.06.2010 року постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.06.2010 року у справі № 3-3133/10 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП змінено. Зменшено накладене адміністративне стягнення на ОСОБА_1 з 15 до 9 діб адміністративного арешту (а.с. 13-14).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі № 3-3133/10 постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 09.06.2010 року та Апеляційного суду Харківської області від 18.06.2010 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП щодо нього закрито за відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення (а.с. 15-22).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що судові рішення відносно ОСОБА_1 є необґрунтованими, не містять доказів усіх ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, що поряд з висновками ЄСПЛ у рішенні «Чернега та інші проти України» про порушення гарантій справедливого судового розгляду, дає підстави колегії суддів вважати, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, а безпідставне накладення на нього адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк дев`ять діб (з урахуванням постанови апеляційного суду) є порушенням конституційного принципу верховенства права, адже рішення судів мають бути не тільки законними і обґрунтованими, а й справедливими.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, встановлені вказаними рішеннями судів не підлягають доказуванню.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, ст. 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

У даній справі підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

У зв`язку з цим, суд вважає, що спірні правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного арешту, регулюються ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01.12.1994 року (далі - Закон № 266/94-ВР), які є спеціальними щодо ст. 1173-1174 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися саме спеціальним нормам.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

У наведених в ст. 1 цього Закону випадках фізичній особі (громадянинові) відшкодовується моральна шкода, що передбачено п. 5 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яку в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, складання постанови про накладення адміністративного стягнення, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 569/1799/16-ц, провадження № 61-19000сво18.

Вимоги частин 2 та 3 статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Такий висновок суду відповідає аналогічним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04.06.2018 р. у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13.06.2018 р. у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21.06.2018 р. у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25.07.2018 р. у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) сформульовано висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

ЄСПЛ вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом («STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

ЄСПЛ у справі «THOMAv. LUXEMBOURG», № 38432/97 від 29 березня 2001 року, використав принцип за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «THOMAv. LUXEMBOURG», «CALOC v. FRANCE» та «NIEDBALA v. POLAND» ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Встановивши, що у період з 9 по 19 червня 2010 року, незаконного та безпідставного адміністративного арешту позивачу була завдана моральна шкода, яка виражалася у душевних стражданнях, переживанні негативних емоцій, приниженні його честі та гідності а також репутації перед знайомими та друзями, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди.

Судом встановлено, що позивач перебував під незаконним адміністративним арештом з 9 по 18 червня 2010 року, що становить 9 днів.

При цьому, після звільнення з-під домашнього арешту 18 червня 2010 року, позивач, на підставі ст. 39 КУпАП, протягом року офіційно вважався особою на яку накладено адміністративне стягнення, а протягом наступних 10 років, які передували перегляду та закриттю провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП щодо позивача на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі №3-3133/10, позивач залишався правопорушником в очах суспільства та свого оточення.

Таким чином, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного арешту у сумі 400 000 грн., що значно перевищує гарантований законодавством розмір відшкодування моральної шкоди, проте, на думку суду, за конкретних обставин цієї справи відповідає засадам розумності, справедливості та доведеності факту незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на суму 400 000 грн.

При цьому, посилання Державної казначейської служби України у відзиві на позов на те, що позивачем не надано жодних доказів щодо завдання йому моральної шкоди, суд відхиляє, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що ОСОБА_1 незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності, що є підставою для відшкодування йому моральної шкоди, пов`язаної з необхідністю відновлення його прав.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 7, ч. 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів (п. 2).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 N 845

Статтею 25 Бюджетного кодексу України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Покладаючи відшкодування завданої шкоди на державу суд зобов`язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи представника відповідача Державної казначейської служби України про те, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдавало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів.

Таким чином, вказаний розмір моральної шкоди підлягає стягненню з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі викладеного, та керуючись Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01.12.1994 року, ст. 16, 23, 1176 ЦК України, ст. 4, 5, 12, 13, 16, 19, 81, 82,141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області, Держави Україна в особі Дзержинського районного суду міста Харкова, Держави Україна в особі Апеляційного суду Харківської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності та застосуванням адміністративного арешту - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 400 000 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ,реєстраційний номер обліковоїкарткиплатникаподатків2995312393

відповідач 1: Держава Україна в особі Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківській області: 61200, м. Харків, вул. Ярославська, 1/29, ЄДРПОУ 35244307

відповідач 2: Держава Україна в особі Дзержинського районного суду міста Харкова: 61202, м. Харків, пр-кт Перемоги, 52-В, ЄДРПОУ 02894036

відповідач 3: Держава Україна в особі Апеляційного суду Харківської області: 61001, м. Харків, Майдан Героїв Небесної Сотні, 36, ЄДРПОУ 02894131

відповідач4: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646

Суддя О.В.Батрин