Постанова

від 09.05.2023 по справі 757/38911/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 травня 2023 року місто Київ

справа № 757/38911/21-ц

провадження№22-ц/824/5664/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Держава Україна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційні скарги Дзержинського районного суду м.Харкова та Державної казначейської служби України

на рішення Печерського районного суду м.Києва від 26 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Батрин О.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Держава Україна в особі Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківський області, Дзержинського районного суду м.Харкова, Апеляційного суду Харківської області, Державної казначейської службби України про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного арешту,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив стягнути на його користь з держави України моральну шкоду за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного арешту в розмірі 400000 грн., шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державного бюджету України.

Позов обґрунтовано тим, що позивач 28 травня 2010 року взяв участь у мирній акції - протесті вирубці дерев у парку ім..Горького у м. Харкові.

В ході протесту виникло скупчення людей. Позивач, а також деякі інші протестуючі опинилися у кільці чоловіків у цивільному одязі з відзнаками «Муніципальна охорона». Після цього співробітники міліції буквально витягли позивача з цього кола, затримали і доставили до Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області. Це було приблизно о 7.30 годині ранку.

Позивача, а також деяких інших протестуючих, утримували в приміщенні Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області без можливості вийти купити собі їжі та води до 17.00 години 28 травня 2010 року, після чого відпустили.

Цього ж дня відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.185 КУпАП, і відповідна постанова про направлення матеріалів до суду.

9 червня 2010 року Дзержинський районний суд м.Харкова визнав позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП та застосував до нього найсуворіше адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 15 діб.

Місцевий суд встановив, що « ОСОБА_1 28 травня 2010 року о 7:30 год., незаконно, порушуючи встановлений порядок, знаходився на будівельному майданчику з будівництва дороги по вул. Білої Акації у м.Харкові, огородженому у встановленому порядку, перешкоджаючи проведенню будівельних робіт, створюючи небезпеку для свого життя та життя інших осіб. Неодноразові законні вимоги працівників міліції, які виконували функції з охорони громадського порядку на зазначеній території, залишити територію будівельного майданчика, ОСОБА_1 виконувати відмовився, при намаганні примусового видалити його з будівельного майданчика, упирався, виривався, намагаючись залишитися на огородженій території, чим допустив злісну непокору законним вимогам працівників поліції».

По закінченню судового засідання 9 червня 2010 року на позивача привселюдно одягли кайданки і відвезли в Ізолятор тимчасового утримання за адресою: АДРЕСА_1 .

19 червня 2010 року Апеляційний суд Харківської області змінив постанову місцевого суду в частині призначеного покарання та зменшив строк адміністративного арешту з п`ятнадцяти до дев`яти днів, а в іншій частині - рішення залишив без змін. Цього ж дня рішення стало остаточним, позивача звільнили з-під варти.

18 червня 2019 року Європейський суд з прав людини постановив рішення у справі «Чернега та інші проти України», яке набуло статусу остаточного 18 вересня 2019 року, в якому констатував порушення Україною процедурних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , а саме: пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки були відсутні гарантії для забезпечення ефективності відмови заявника від його присутності у судовому засіданні під час розгляду справи в апеляційному суді і неможливо однозначно встановити, що заявник відмовився від такого свого права, а також порушення статті 11 Конвенції у зв`язку з тим, що національні суди належним чином не розібралися у фактичних обставинах справи та не навели достатніх підстав для рішення про застосування до заявника такого тяжкого покарання, як адміністративний арешт.

18 травня 2021 року Велика Палата Верховного Суду, в порядку виключних обставин, переглянула справу про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. За результатами перегляду Велика Палата Верховного Суду скасувала постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 9 червня 2010 року та Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року щодо ОСОБА_2 , та закрила провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.185 КУпАП, щодо нього, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Велика Палата зазначила, що «судові рішення у справі позивача є необґрунтованими, не містять доказів усіх ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, що поряд з висновками Суду у рішенні «Чернега та інші проти України» про порушення гарантій справедливого судового розгляду, дає Великій Палаті Верховного Суду підстави вважати, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад цього правопорушення, а безпідставне накладення на нього адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк 9 діб, є порушенням конституційного принципу верховенства права, адже рішення судів мають бути не тільки законними і обґрунтованими, а й справедливими.

Висновки Великої Палати Верховного Суду підтверджують, що позивач не вчиняв жодного правопорушення, а отже дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (затримання, складання протоколу, отримання пояснень, ухвалення судових рішень, застосування до позивача адміністративного арешту) були незаконними, та є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди в порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Позивач зазначає, що провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності загалом тривало 22 дні, з 28 травня по 19 червня 2010 року. Протягом вказаного періоду позивача публічно затримали, утримували у відділенні міліції, відібрали пояснення, неодноразово застосували кайданки. Позивач мусив займатися пошуком та залученням захисника, підготовкою до свого захисту перед судом, брати участь у судовому розгляді, витрачати час і кошти з метою захисту своїх прав, що безперечно порушило нормальний життєвий уклад, а також завдало чималих переживань. За період перебування в Ізоляторі тимчасового утримання, позивач пережив багато негативних емоцій. Позивач вважає, що завдана моральна шкода в сумі 400000 грн. є справедливими і співрозмірним розміром моральним стражданням, яких він зазнав.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 26 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 400000 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Дзержинський районний суд м.Харкова подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Печерським районним судом м.Києва було порушено процесуальне право відповідача на висловлення своєї правової позиції, а саме заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими районний суд не погоджується. Позивачем не надано жодних доказів на обґрунтування тверджень про спричинення йому моральних страждань. Закриття провадження у справах про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральну шкоду.

В свою чергу Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. Стягнення коштів з Державного бюджету України через Казначейство є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Отже, оскаржуване рішення в цій частині не відповідає вимогам законності і обґрунтованості.

Суд першої інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного арешту в сумі 400000 грн. Казначейство не погоджується із зазначеним висновком суду, оскільки вважає, що судом першої інстанції не враховано норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», внаслідок чого розмір морального відшкодування позивачеві безпідставно завищено.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Тарахкало М.О. просив апеляційну скаргу Дзержинського районного суду м.Харкова залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України представник Харківського міського управління ГУ МВС України в Харківський області просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення. У відзиві, зокрема, зазначає про те, що позивачем не надано жодних доказів щодо необхідності стягнення на його користь моральної шкоди у розмірі, що значно перевищує встановлений законом розмір відшкодування моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу Дзержинського районного суду м.Харкова, Апеляційний суд Харківської області просить апеляційну скаргу районного суду задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Погоджуючись з доводами апеляційної скарги, голова ліквідаційної комісії суду зазначає про те, що позивач не надав до суду першої інстанції достатніх і допустимих доказів, які б підтверджували заявлені позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 400000 грн.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про місце, день і час засідання суду були повідомлені шляхом направлення судових повідомлень на електронні адреси, причини своєї неявки учасники справи не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що постановою Дзержинського районного суду м.Харкова від 9 червня 2010 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 9 червня 2010 року у справі № 3-3133/10 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.185 КУпАП змінено. Зменшено накладене адміністративне стягнення на ОСОБА_1 з 15 до 9 діб адміністративного арешту.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 3-3133/10 постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 9 червня 2010 року та Апеляційного суду Харківської області від 18 червня 2010 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.185 КУпАП, щодо нього закрито за відсутністю в його діях складу цього адміністративного правопорушення.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що судові рішення відносно ОСОБА_1 є необґрунтованими, не містять доказів усіх ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, що поряд з висновком ЄСПЛ у рішенні «Чернега та інші проти України» про порушення гарантій справедливого судового розгляду, дає підстави колегії суддів вважати, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, а безпідставне накладення на нього адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк дев`ять діб (з урахуванням постанови апеляційного суду) є порушенням конституційного принципу верховенства права, адже рішення судів мають бути не тільки законними і обґрунтованими, а й справедливими.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що у даній справі підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Визначаючи розмір моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності та застосування адміністративного арешту у сумі 400000 грн., що значно перевищує гарантований законодавством розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, а також принципи розумності, справедливості та доведеності факту незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст.1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положенням ч.3 ст.23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання,незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність,досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду ( ч.1 цієї статті).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з п.5 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру( ч.ч.5 та 6 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з ч,ч.2, 3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішення питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосовувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 26 квітня 2023 року у справі № 201/223/21.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Суд першої інстанції правильно керувався тим, що на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої не може бути меншим за гарантований законодавством розмір відшкодування (мінімальний розмір заробітної плати на момент розгляду справи судом).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 перебував під незаконним адміністративним арештом з 9 по 18 червня 2010 року, що становить 9 днів. При цьому, після звільнення з-під домашнього арешту 18 червня 2010 року, позивач, на підставі ст.39 КУпАП, протягом року офіційно вважався особою на яку накладено адміністративне стягнення, а протягом наступних 10 років, які передували перегляду та закриттю провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП, на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 3-3133/10, позивач залишався правопорушником в очах суспільства та свого оточення. Зважаючи на зазначені обставини у цій справі, суд першої інстанції вважав, що визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 400000 грн. відповідає засадам розумності, справедливості та доведеності факту незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції недостатньо урахував вимоги ч.3 ст.23 ЦК України,

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сам по собі факт незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності, перебування позивача під адміністративним арештом протягом 9 діб, не є достатньою підставою для визначення моральної шкоди в розмірі 400000 грн., що перевищує гарантовану законодавством суму відшкодування більше ніж у шістдесят разів.

Зазначаючи про незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, незаконне перебування під адміністративним арештом протягом 9 діб, позивачем в позові не вказано, до яких негативних наслідків це призвело, окрім залишення позивача в очах суспільства, друзів і знайомих правопорушником протягом тривалого часу, який був витрачений позивачем для захисту його права, що безперечно завдало йому чималих переживань.

Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності негативних наслідків морального характеру через погані умови утримання у камері, на що посилається позивач у позовній заяві, останнім суду не надано.

Виходячи із системного аналізу положень ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», враховуючи закріплені у цивільному законодавстві вимоги розумності, виваженості і справедливості, апеляційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди, розмір якого значно перевищує гарантований законодавством і не відповідає встановленим судом першої інстанції обставинам справи.

Апеляційний суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи із доведеності позовних вимог позивачем, має бути визначений на рівні 130000 грн., що є достатнім для розумного задоволення ОСОБА_1 та не призведе до його збагачення за рахунок держави.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за випадком винятків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

За таких обставин, доводи апеляційних скарг Дзержинського районного суду м.Харкова та Державної казначейської служби України щодо недоведеності позивачем розміру моральної шкоди на рівні 400000 грн. є обґрунтованими, рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди підлягає зміні.

Крім того, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про неврахування судом правового висновку, зробленою Великою Палатою Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.

Відповідно до ст.2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі ст.1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч.2 ст.2 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (п.6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16).

Отже, зазначення судом у резолютивній частині рішення відомостей про суб`єкта його виконання, вид рахунку, з якого буде здійснено списання, є помилковим.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме сума, яка підлягає стягненню, підлягає зменшенню з 400000 грн. до 130000 грн.; абзац другий резолютивної частини рішення підлягає зміні шляхом виключення з тексту резолютивної частини слова: «через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку» та викладення абзацу другого резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 130000 грн. на відшкодування моральної шкоди».

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Дзержинського районного суду м.Харкова та Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 26 грудня 2022 року змінити, зменшити суму, що підлягає стягненню в рахунок відшкодування моральної шкоди з 400000 грн. до 130000 грн.

Викласти резолютивну частину рішення Печерського районного суду м.Києва від 26 грудня 2022 року у такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 130000 грн. на відшкодування моральної шкоди».

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус