Постанова

від 16.01.2023 по справі 920/1043/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2023 р. Справа№ 920/1043/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Чорногуза М.Г.

Козир Т.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства "Урожай"

на рішення Господарського суду Сумської області

від 19.01.2022

та на додаткове рішення від 03.02.2022 (повний текст складено та підписано 14.02.2022)

у справі №920/1043/21 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"

до Фермерського господарства "Урожай"

про стягнення 193 387,13 грн.

УСТАНОВИВ:

22.09.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором поставки № 17/45 від 27.10.2017 в сумі 193 387,13 грн, в тому числі: 23 072,46 грн - інфляційні нарахування; 45 060,60 грн - 48 % річних, 33 795,45 грн - пеня, 91 458,62 грн - штраф; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 17/45 від 27.10.2017 щодо оплати поставленого товару, а тому наявні підстави для нарахування інфляційних втрат, 48 % річних від простроченої суми основної заборгованості, пені та штрафів відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 7 договору поставки № 17/45 від 27.10.2017.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.01.2022 у справі №920/1043/21 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Фермерського господарства "Урожай" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" пеню в сумі 152,39 грн (сто п`ятдесят дві гривні 39 коп.), штраф в сумі 91 458,62 грн (дев`яносто одну тисячу чотириста п`ятдесят вісім гривень 62 коп.), 48 % річних в сумі 45 060,60 грн (сорок п`ять тисяч шістдесят гривень 60 коп.), інфляційні втрати в сумі 23 072,46 грн (двадцять три тисячі сімдесят дві гривні 46 коп.) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 396,16 грн (дві тисячі триста дев`яносто шість гривень 16 коп.). У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 33 643,06 грн відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що всупереч умовам договору відповідачем сплачено кошти за поставлені товари за додатками № 1-2 з порушенням строків оплати, визначених договором, що призвело до нарахування штрафних санкцій. Суд здійснив арифметичну перевірку нарахувань здійснених позивачем і відмовлено у стягненні пені у сумі 33 643, 06 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Сумської області від 03.02.2022 у справі №920/1043/21 заяву представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" від 20.01.2022 б/н (вх. № 280 від 25.01.2022) щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі № 920/1043/21 задоволено частково.

Стягнуто з Фермерського господарства "Урожай" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 23 943,43 грн (двадцять три тисячі дев`ятсот сорок три гривні сорок три копійки) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись із рішеннями суду, Фермерське господарство "Урожай" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні пені, штрафу і інфляційних втрат та зменшити розмір 48 % річних. Також апелянт просить скасувати додаткове рішення Господарського суду від 03.02.2022 і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у відшкодуванні витрат понесених ним на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що грошове зобов`язання покупця хоча і виражене у гривні, проте має прив`язку до еквіваленту у іноземній валюті, а це вплинуло на прийняття оскаржуваного рішення. Також відповідач зазначає про позивачем не наведено поважності причин пропуску позовної давності, а отже суд помилково не застосував її. Відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки це питання не було розглянуто судом. Щодо додаткового рішення апелянт зазначає, що воно підлягає скасуванню, оскільки позивачем не було надіслано відповідачу заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з доказами понесення таких витрат, що унеможливило заявити клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2022 апеляційну скаргу у справі №920/1043/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2022 відкладено розгляд питань про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги у справі №920/1043/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 після усунення недоліків апеляційної скарги відкрито апеляційне провадження у справі №920/1043/21 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

На адресу суду від представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач зазначає, що відповідачем допущено істотні порушення щодо строків оплати поставлених товарів та не надано доказів в підтвердження відсутності у відповідача вини у простроченні оплати поставлених товарів, що не дає підстав для зменшення відсотків річних. Також позивач зазначає, що заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу була надіслана на адресу відповідача, однак останній не скористався своїм правом на подання клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу від 16.11.2022 у зв`язку з участю судді Кравчука Г.А. у ДФТГ здійснено повторний автоматизований розподіл і сформовано колегію суддів для розгляду справи № 920/1043/21 головуючий суддя - Коробенко Г.П., судді: Чорногуз М.Г., Козир Т.П.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

27.10.2017 між сторонами укладено договір поставки № 17/45 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого в терміни, визначені договором, постачальник (позивач) зобов`язується передати у власність покупця (відповідача) продукцію виробничо- технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Пунктом 2.1 договору визначено, що за договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору.

За змістом пунктом 2.2 договору ціна продукції, що поставляється за цим договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР), насіння, міндобрива та мікродобрива). Для товару (ЗЗР, насіння та мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.

Порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору (пункт 3.1 договору).

Пунктом 6.1 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах визначених у додатках до цього договору. Підписання видаткових накладних, що виписані в період дії даного договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування даного товару (пункти 6.2, 6.3 договору).

Відповідно до пункту 11.2 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повних розрахунків.

На виконання умов договору 27.10.2017 між позивачем та відповідачем укладено додаток № 1-ЗЗР до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 565 763,81 грн, в т.ч. ПДВ.

За умовами цієї додаткової угоди відповідач зобов`язаний сплати позивачу:

- 20 % вартості товару, що складає 113 152,76 грн, до 27.10.2017;

- 80 % вартості товару, що складає 452 611,05 грн, до 10.09.2018.

На виконання додатку № 1-ЗЗР до договору позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 565 763,81 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 9678 від 30.10.2017.

04.05.2018 між позивачем та відповідачем укладено додаток № 2 до договору, згідно якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 4 682,04 грн, в т.ч. ПДВ.

За умовами цієї додаткової угоди відповідач зобов`язаний сплати позивачу 1000 % вартості товару до 31.10.2018.

На виконання додатку № 2 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 4 682,04 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною № 3840 від 04.05.2018.

Всього на виконання умов договору та додатків до нього №№ 1-2 позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товарів на загальну суму 570 445,85 грн, в т.ч. ПДВ.

Проте, всупереч умовам договору відповідачем сплачено кошти за поставлені товари за додатками №№1-2 з порушенням строків оплати, визначених договором.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 цього ж кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар (надані послуги) без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар (надані послуги) не розрахувався у встановлені договором та додатками до нього строки, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7 договору за порушення передбачених договором зобов`язань встановлено, що відповідач:

-за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (пункту 7.1.1 договору);

-у разі прострочення відповідачем платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, відповідач сплачує додаткового штраф у розмірі 20 % від суми несвоєчасно сплаченого товару (пункт 7.8 договору);

-у разі невиконання відповідачем зобов`язань щодо оплати товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 договору відповідач, відповідно до статті 625 ЦК України, сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості, 48 % річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості (пункт 7.7 договору).

Пунктом 7.10 договору передбачено, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо їх стягнення, у відповідності до статті 259 ЦК України, продовжується до 3-х років.

Відповідачем сплачено за поставлені товари: 113 152,76 грн, в т.ч. ПДВ, - 27.10.2017; 107 000,00 грн, в т.ч. ПДВ, - 16.11.2018; 190 000,00 грн, в т.ч. ПДВ -22.11.2018; 160 293,09 грн, в т.ч. ПДВ - 03.12.2018, що підтверджується копіями відповідних банківських виписок.

У зв`язку з наведеним, у відповідності до статті 7 договору, позивачем нараховано відповідачу:

-пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (пункт 7.1.1 договору) в розмірі 33 795,45 грн за періоди: з 11.09.2018 по 16.11.2018, з 17.11.2018 по 22.11.2018, з 23.11.2018 по 03.12.2018 та з 01.11.2018 по 03.12.2018;

-штрафи (пункт 7.8 договору) в розмірі 91 458,62 грн;

-48 % річних від простроченої суми (пункт 7.7 договору) в розмірі 45 060,60 грн за періоди: з 11.09.2018 по 16.11.2018, з 17.11.2018 по 22.11.2018, з 23.11.2018 по 03.12.2018 та з 01.11.2018 по 03.12.2018;

-суму інфляційних втрат (інфляційної складової) (частина друга статті 625 ЦК України) - 23 072,46 грн за періоди: з 11.09.2018 по 16.11.2018, з 17.11.2018 по 22.11.2018, з 23.11.2018 по 03.12.2018 та з 01.11.2018 по 03.12.2018.

Відповідач у суді першої інстанції просив суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, оскільки починаючи з 10.09.2018 позивач набув права вимагати від відповідача сплати заборгованості за договором, і відповідно, нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання його умов, проте позивач звернувся до суду із цим позовом 17.09.2021, тобто з пропущенням строку позовної давності, передбаченого пунктом 7.9 договору.

Позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що строк позовної давності позовної давності (статті 257-258 ЦК України) в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину. Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин. Дію карантину, встановленого постановою № 211, продовжено на всій території України згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 981 від 22.09.2021 карантин продовжено до 31.12.2021. Враховуючи зазначене, позивач зазначає, що строки позовної давності продовжено до завершення строк карантину, який діє починаючи з 12.03.2020 та наразі триває.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 258 цього ж Кодексу для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Статтею 266 цього ж Кодексу визначено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Положеннями статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (частина перша статті 259 ЦК України).

Як зазначає відповідач строк позовної давності за зобов`язаннями відповідача закінчується: за додатком № 1 до договору від 27.10.2017 - 27.10.2017 та 10.09.2018; за додатком № 2 до договору від 04.05.2018 - 31.10.2018.

Позовну заяву подано позивачем до суду 17.09.2021.

В обгрунтування підстав продовження строку позовної давності за вимогами щодо стягнення з відповідача пені, 48 % річних, інфляційних та штрафів позивача посилається на пункт 7.9 договору, де сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до статті 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширення, коронавірусної хвороби (COVID-2019)» № 540-ІХ від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020, розділ Прикінцеві положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, що законодавець при внесені відповідних змін Цивільного кодексу України не передбачив продовження строків, визначених статтею 259 цього Кодексу на строк дії такого карантину, тому до спірних правовідносин щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафів зазначена норма закону не підлягає застосуванню.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Отже, оскільки позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача пені за додатком № 1 від 27.10.2017 до договору після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до прийняття рішення, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 33 643,06 грн, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 152,39 грн за додатком № 2 від 04.05.2018 до договору визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в іншій частині пені за договором поставки судом правомірно відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для незастосування позовної давності щодо позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 91 458, 62 грн.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з указаним твердженням виходячи з наступного.

Відповідно до 7.9 договору поставки у разі прострочення покупцем платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20 % від суми несвоєчасно сплаченого товару.

Отже, право на стягнення штрафу за прострочення оплати товару по додатку № 1 до договору поставки виникло у позивача з 21.09.2018. Позовна заява як уже зазначалося, подана до Господарського суду Сумської області 17.09.2021, а отже в межах строків позовної давності враховуючи умови п. 7.10 договору поставки.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання перед позивачем за договором поставки, права позивача щодо нарахування штрафу передбачена сторонами у договорі, штрафні санкції розраховані позивачем арифметично вірно, суд першої інстанції дійшов правльного висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 91 458,62 грн штрафу є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 23 072,46 грн та 48 % річних у сумі 45 060,60 грн суд зазначає наступне.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 7.7 договору у разі невиконання відповідачем зобов`язань щодо оплати товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 договору відповідач, відповідно до статті 625 ЦК України, сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості, 48 % річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої заборгованості.

Пунктом 7.9 договору передбачено, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо їх стягнення, у відповідності до статті 259 ЦК України, продовжується до 3-х років.

Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку інфляційних втрат та річних, позивачем нараховано відповідачеві інфляційні втрати в сумі 23 072,46 грн та 48 % річних в сумі 45 060,60 грн за періоди: з 01.06.2018 по 22.06.2018, з 26.05.2018 по 25.10.2018 та з 09.06.2018 по 27.11.2018. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку указаного розрахунку в результаті чого з`ясовано, що такий розрахунок є вірним та інфляційні втрати та 48 % підлягають стягненню.

Відповідачем у апеляційній скарзі зазначено, що судом першої інстанції не взято до уваги клопотання про зменшення розміру неустойки. Також про зменшення розміру неустойки було зазначено у відзиві на позовну заяву. Щодо указаного клопотання варто зазначити наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому згідно положень частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми, як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

В свою чергу, відповідач, заявивши клопотання про зменшення розміру неустойки не надав суду достатніх доказів та не навів обставин, які могли свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення зобов`язання. Також відповідач не вказав про жодні обставини, які могли б свідчити про майновий стан сторін та соціальну значущість підприємства, що мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги в частині наявності підстав для зменшення неустойки не знаходять свого підтвердження.

Беручи до уваги те, що відповідачем допущено прострочення грошового зобов`язання перед відповідачем за договором поставки, доказів зворотного суду не надано, з урахуванням умов договору, норм чинного законодавства та строків позовної давності, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Щодо додаткового рішення.

25.01.2022 представником позивача надіслано до суду заяву від 20.01.2022 б/н (вх. № 280 від 25.01.2022) щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у справі № 920/1043/21, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 28 987,20 грн.

До зазначеної заяви на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача додано належним чином засвідчені копії: договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11, додаткової угоди від 17.12.2021 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11, додаткової угоди від 19.08.2021 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11, акту приймання-передачі наданих послуг від 20.01.2022 та опис наданих послуг у справі № 920/1043/21 згідно договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11.

Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 ГПК України, відповідними нормами Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування витрат на правову допомогу як складової судових витрат (п.12 ч.3 ст.2, ст.123, ч.2 ст126 ГПК України).

Зі змісту частини третьої статті 123 ГПК України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною першою статті 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини другої статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частині п`ята статті 126 ГПК України).

Частиною шостою статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19. В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що ним не було отримано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, в результаті чого останній був позбавлений можливості подати заперечення на указану заяву. Проте при перевірці матеріалів справи було з`ясовано, що указана заява надсилалась позивачем на адресу відповідача, а отже останній був повідомлений про наявність такої заяви та мав можливість подати відповідні заперечення.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження судових витрат представниками позивача надано суду копії: договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11, додаткової угоди від 17.12.2021 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11, додаткової угоди від 19.08.2021 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11, акту приймання-передачі наданих послуг від 20.01.2022 та опис наданих послуг у справі № 920/1043/21 згідно договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11.

Відповідно до наданих представником позивача письмових доказів розмір судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою складає 28 987,20 грн.

Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11 предметом договору є надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачу.

Пунктом 3 договору сторонами узгоджено, що позивач зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг адвоката (гонорар), що надаються у порядку та строки, визначені у договорі. Додаткові витрати, що відповідно до завдання (доручення) не були включені до загальної вартості юридичних послуг згідно договору, сплачуються позивачем на підставі окремих рахунків.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 19.08.2021 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11 сторони погодили, що вартість однієї години 2 000,00 грн за надання адвокатом послуг щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки від 27.10.2017 № 17/45.

Пунктом 2 додаткової угоди від 19.08.2021 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11 визначено, що окрім фінансового розміру вартості надання послуг, вказаного у п. 1 додаткової угоди, позивач також зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду «гонорару успіху» (плата за досягнення позитивного результату) 5 % від стягнутої суми.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди від 17.12.2021 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11 сторони погодили продовжити строк дії договору до 31.12.2022.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 20.01.2022 кількість витрачено часу адвокатом на консультації, складання документів та представництво інтересів позивача у Господарському суді Сумської області склала 10,5 год. і відповідно, вартість наданих правових послуг складає 21 000,00 грн. Крім того, згідно пункту 2 додаткової угоди від 19.08.2021 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11 визначено, що окрім фінансового розміру вартості надання послуг, вказаного у п. 1 додаткової угоди, позивач також зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду «гонорару успіху» (плата за досягнення позитивного результату) 5 % від стягнутої суми, що складає у даній справі 7 987,20 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 28 987,20 грн.

Даний розмір судових витрат було наведено позивачем у позовній заяві та у заяві про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача судових витрат.

Відповідно до статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Отже, за приписами статті 244 ГПК України слідує, що додаткове рішення - це засіб виправлення неповноти основного судового рішення. Через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі його скасувати чи змінити, проте, він має право виправити деякі його недоліки, зокрема неповноту. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом.

Враховуючи те, що рішенням Господарського суду Сумської області від 19.01.2022 у справі № 920/1043/21 позовні вимоги позивача задоволено частково а також те, що представником позивача подано належні докази в обґрунтування обсягу наданих ним послуг і виконання робіт та їх вартості, наведено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а відповідачем у достатній мірі не доведено неспівмірності розміру витрат на правничу допомогу ні у суді першої інстанції, ні у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 943, 43 грна , отже додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 03.02.2022 не підлягає скасуванню.

Щодо інших доводів Фермерського господарства "Урожай", наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду Сумської області від 19.01.2022 у справі №920/1043/21 та додаткове рішення від 03.02.2022 відповідають матеріалам справи, є законними та обґрунтованими, прийнятими відповідно до норм процесуального законодавства, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні. Щодо витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції.

20.07.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" надійшов відзив на апеляційну скаргу. У додатках до указаного відзиву міститься заява позивача щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 17 987, 20 грн. Відзив разом з додатками ( в т.ч. заява провідшкодування витрат на правничу допомогу) направлений на адресу Фермерського господарства "Урожай", що підтверджується описом-вкладення у цінний лист та поштовою накладною.

На підтвердження судових витрат представникам позивача надано суду копії: договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11, додаткової угоди від 17.12.2021 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11, додаткової угоди від 18.07.2022 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11, акту приймання-передачі наданих послуг від 18.07.2022, опис наданих послуг у справі № 920/1043/21 згідно договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11 та ордер серія СЕ № 1046174 від 18.07.2022 для представництва інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" у Північному апеляційному господарському суді адвокатом Колісником Богданом Олеговичем.

Відповідно до додаткової угоди від 18.07.2022 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11 сторони погодили, що сума (розмір) витрат клієнта на професійну правничу допомогу у Північному апеляційному господарському суді у справі № 920/1043/21 складає 10 000, 00 грн, виходячи з погодженого між клієнтом і адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги щодо представництва та захисту клієнта у вказаній справі щодо розгляду апеляційної скарги Фермерського господарства "Урожай" на рішення Господарського суду Сумської області від 19.01.2022 та додаткове рішення від 03.02.2022 у справі № 920/1043/21. Окрім фіксованого розміру вартості надання послуг клієнт також зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду («гонорар успіху») в розмірі 5 % від стягнутої суми заборгованості (інфляційних втрат, неустойки та відсотків річних). Відповідно до розрахунку позивача «гонорар успіху» складає 7 987, 20 грн (159 744, 07 грн x5 %).

Відповідно до п. в ч. 2 ст. 282, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, куди входять витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг від 18.07.2022 кількість витрачено часу адвокатом на консультації, складання документів та представництво інтересів позивача у Північному апеляційному господарському суді склала 8 год. і відповідно, вартість наданих правових послуг складає 10 000,00 грн. Крім того, згідно пункту 2 додаткової угоди від 18.07.2022 до договору про надання правової допомоги від 25.11.2020 № 25/11 визначено, що окрім фінансового розміру вартості надання послуг, вказаного у п. 1 додаткової угоди, позивач також зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду «гонорару успіху» (плата за досягнення позитивного результату) 5 % від стягнутої суми, що складає у даній справі 7 987,20 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 17 987,20 грн.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Як уже зазначалося, заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" про відшкодування витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу була надіслана на адресу відповідача, проте станом на час винесення даної постанови заперечень щодо указаної заяви не надійшло.

Згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Оскільки справи розглядається в порядку письмового провадження (без виклику учасників справи) докази понесення витрат на правничу допомогу подані позивачем разом з відзивом на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.1 ст.901 та ч.1 ст.903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Цивільний кодекс України, а саме глава 63, яка присвячена договору про надання послуг, не вимагає обов`язкового оформлення акта на підтвердження надання послуг. Даний документ складається у тих випадках, коли потрібно в документальній формі зробити підтвердження факту виконаних робіт тією стороною, яка є виконавцем за договором.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Північний апеляційний господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" зазначає, що надані позивачем документи у їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги), згідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Фермерське господарство "Урожай".

Керуючись ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Урожай" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 19.01.2022 та додаткове рішення Господарського суду Сумської області від 03.02.2022 у справі №920/1043/21 залишити без змін.

3. Стягнути з Фермерського господарства «Урожай» (вул. Мезенівська, буд. 105, смт Краснопілля, Краснопільський район, Сумська область, 42400, ідентифікаційний код 23635296) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (08162, Київська область, Києво-Святошинський район, смт Чабани, вул. Машинобудівників, буд. 4В, ідентифікаційний код 30048570) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 17 987,20 грн (десять тисяч гривень) понесені в суді апеляційної інстанції.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Фермерське господарство "Урожай".

5. Матеріали справи №920/1043/21 повернути Господарському суду Сумської області.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 26.01.2023

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді М.Г. Чорногуз

Т.П. Козир