Постанова

від 16.01.2023 по справі 912/316/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2023 року м.Дніпро Справа № 912/316/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Вечірка І.О., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання Колесник Д.А.

представники сторін:

від відповідача-2: Галушко Сергій Іванович, адвокат, свідоцтво №314-н від 29.09.2008 року;

позивач та відповідач-1 у судове засідання не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином

розглянувши апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022 року у справі №912/316/22

за позовом: ОСОБА_1 , м.Мала Виска, Кіровоградська область

до відповідача-1: ОСОБА_3 , м.Мала Виска, Кіровоградська область

відповідача-2: ОСОБА_2 , с.Краснопілка, Маловисківська ОТГ Новоукраїнський p-он, Кіровоградська область

про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до господарського суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки статутного капіталу Фермерського господарства "Стегарь" від 30.03.2012 року, укладеного між відповідачами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що:

- ОСОБА_3 є засновником Фермерського господарства "Стегарь";

- в 2012 році ОСОБА_3 вирішив передати господарство в оренду громадянину ОСОБА_2 . За договором передав все майно господарства, в тому числі установчу та бухгалтерську документацію новому голові (орендарю);

- з 2012 року на підставі відповідного рішення засновника головою господарства є ОСОБА_2 ;

- рішення про передачу в оренду господарства приймалося подружжям ОСОБА_4 разом;

- в 2020 році ОСОБА_3 довідався про те, що за час перебування в оренді господарство втратило половину від земельного банку і що його власником за Статутом є ОСОБА_2 ;

- з рішення суду у справі №912/3600/20 ОСОБА_3 стало відомо, що за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Фермерського господарства "Стегарь" від 30.03.2012 року частка була відчужена ОСОБА_2 . Ці обставини він повідомив дружині позивачці ОСОБА_1 .

Позивачка зазначала, що до 2021 року вона вважала, що господарство передано в оренду до травня 2022 року і в неї не було жодних сумнівів щодо цього, так як відповідачам вона довіряла все життя. Відчуження частки в статутному капіталі Фермерського господарства "Стегарь" її чоловік ОСОБА_3 здійснив без її згоди.

Вважає такий договір недійсним з моменту його укладення, оскільки відчужене майно є спільним сумісним майном подружжя, згоду на продаж якого вона не надавала.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022 року у справі №912/316/22 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Рішення мотивовано тим, що:

- частка в статутному (складеному) капіталі фермерського господарства, яка придбана (набута) за рахунок спільних коштів подружжя, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя;

- відповідач 1 - ОСОБА_3 , визнаючи позов, стверджує, що з моменту створення статутного капіталу, цей статутний капітал є його власністю та власністю його дружини;

- оспорюваний договір купівлі-продажу від 30.03.2012 року, оригінал якого надано відповідачем- 2 та оглянуто господарським судом, містить підписи сторін договору, однак матеріалами справи підтверджено, що письмова згода на укладення ОСОБА_3 договору купівлі-продажу статутного капіталу Селянського (фермерського) господарства "Стегарь" позивачкою не надавалась, умови спірного договору також не містять посилання на наявність згоди дружини продавця - ОСОБА_3 на укладення такого договору.

Суд дійшов висновку, що покупець за спірним договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі був обізнаний про те, що майнові права СФГ "Стегарь" належать подружжю на праві спільної сумісної власності і що ОСОБА_3 не отримав згоди на укладення договору від дружини - ОСОБА_1 .

Таким чином, ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем за даним договором, що підтверджує правомірність заявлених позовних вимог.

За наведених обставин господарський суд вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими, наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі СФГ "Стегарь" від 30.03.2012 року у зв`язку з недотриманням при його укладенні приписів ч.2 ст.369 Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідачем - 2 у відзиві на позов та додатково у заяві від 30.06.2022 року заявлено про застосування строку позовної давності та наслідків його пропущення позивачем, суд зазначив, що наявні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Такі висновки суд обґрунтував тим, що:

- ОСОБА_1 протягом 10 років, вважаючи себе співвласником корпоративних прав СФГ "Стегарь", не цікавилась об`єктом спільної сумісної власності, хоча мала можливість дізнатися, зокрема, про факт зміни засновника та керівника господарства з відкритих джерел;

- твердження позивача про те, що вона не цікавилась даними обставинами, оскільки вважала, що її чоловіком з ОСОБА_2 укладено договір оренди СФГ "Стегарь", спростовуються встановленими господарським судом обставинами щодо відсутності доказів укладення такого договору;

- строк позовної давності сплив 11.04.2015 року, оскільки з 11.04.2012 року відомості щодо зміни засновника СФГ "Стегарь" містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є у відкритому та безкоштовному доступі для всіх осіб.

Не погодившись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 та відповідач - 2 ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.

На думку скаржника ОСОБА_1 суд, в частині застосування строків давності, не з`ясував усіх обставин, що мають значення для справи і як наслідок, ухвалив незаконне рішення у справі.

Вказане твердження апелянт обґрунтовує тим, що вона ніби-то до 2021 року не знала про укладення її чоловіком оскаржуваного договору купівлі-продажу частки статутного капіталу, тому причини пропуску нею строку позовної давності є поважними. Також позивач зазначала, що вона й на даний час є власником частки, заявлений до суду позов є негаторним, а тому до нього не розповсюджується строк позовної давності.

Апелянт ОСОБА_1 просить суд рішення господарського суду Кіровоградської області від 05.07. 2022 року скасувати. Ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідач-2 ОСОБА_2 зазначає, що його апеляційна скарга подається лише в частині викладення судом мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.

Скаржник вважає, що при вирішенні даного спору господарським судом Кіровоградської області в цілому було вірно встановлено фактичні обставини справи. Однак, судом не повно враховано встановлені обставини та не надано їм належну правову оцінку, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Крім цього, на думку апелянта, окремі обставини, що мають значення для справи та які суд першої інстанції визнав встановленими, є не доведеними.

Зокрема, скаржник ОСОБА_2 вважає, що господарський суд Кіровоградської області в оскаржуваному рішенні від 05.07.2022 року дійшов помилкового висновку про те, що з часу створення статутного капіталу СФГ "Стегарь" подружжя ОСОБА_4 набуло права на частку в статутному капіталі господарства, яка трансформувалася в корпоративні права подружжя ОСОБА_4 на це господарство ("права з частки") та що вказані права є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 .

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу позивача. Вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022 року у справі №912/316/22 з вказаних апелянтом підстав не підлягає скасуванню.

Просить в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити.

В судове засідання представник ОСОБА_1 не з`явився. Позивачка подала суду клопотання про розгляд справи за її відсутності. Подану апеляційну скаргу підтримує.

Відповідач-1 в судове засідання повторно не з`явився, відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надав. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи приписи ст.202 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає можливим провести розгляд за даної явки сторін.

Обговоривши доводи обох апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника відповідача-2, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, апеляційну скаргу відповідача-2 слід задовольнити, оскаржуване рішення слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Предметом позову в даній справі є визнання недійсним договору купівлі- продажу частки статутного капіталу СФГ "Стегарь" від 30.03.2012 року.

Підставою позову є укладення договору щодо розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, чоловіком без згоди дружини.

При розгляді заявленого спору, з урахуванням доводів сторін, доказів, наявних в матеріалах справи, та обставин, встановлених рішенням господарського суду Кіровоградської області від 17.05.2021 року у справі № 912/3600/20, які в силу вимог ч. 4, ч. 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, господарським судом Кіровоградської області вірно встановлені наступні фактичні обставини:

Позивач та відповідач -1 перебувають у шлюбі з 07.10.1973 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 07.10.1973 року НОМЕР_1 . Доказів розірвання чи визнання недійсним шлюбу суду не подано.

Рішенням господарського суду від 15.04.2021 року у справі №912/3600/20, що набрало законної сили, встановлено наступні обставини, які в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді іншої справи:

Згідно рішення Виконавчого комітету Маловисківської районної ради народних депутатів від 28.02.1992 року № 71 "Про дозвіл на відведення земель для селянських (фермерських) господарств" надано дозвіл ОСОБА_3 на оформлення проекту відведення земель з земель запасу району для ведення особистого селянського (фермерського) господарства.

Згідно рішення одинадцятої сесії Маловисківської районної ради народних депутатів двадцять першого скликання від 28.07.1992 № 72 "Про затвердження проектів відведення земель фермерським (селянським) господарствам" затверджено проекти відведення земель фермерським (селянським) господарствам в т.ч. ОСОБА_3 .

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 02.12.1995 року зареєстровано Фермерське господарство "Стегарь", номер запису 14311200000000422, код 23092938, засновником якого і керівником був ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 створив Фермерське господарство "Стегарь" (ідентифікаційний код 23092938) та отримав свідоцтво про його державну реєстрацію 02.12.1995 року.

Згідно витягу з ЄДРПОУ ОСОБА_3 був засновником ФГ "Стегарь" та головою вказаного господарства.

Вказані обставини визнаються сторонами і не оспорюються.

30.03.2012 року засновником Фермерського господарства "Стегарь" ОСОБА_3 прийнято рішення про створення Статутного капіталу селянського (фермерського) господарства "Стегарь" в сумі 1 100,00 грн., що складає 100% Статутного капіталу господарства.

Вказаним рішенням затверджено зміни до Статуту господарства, пов`язані з утворенням Статутного капіталу та управлінням підприємством, які зареєстровані 30.03.2012 року.

Згідно Статуту із внесеними змінами, а саме п. 3.11.3. частка у Статутному капіталі може бути відчужена засновником чи членом господарства іншим особам за власним рішенням.

Встановлено, що 30.03.2012 року ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки статутного капіталу фермерського господарства "Стегарь" (далі - договір), за умовами якого продавець зобов`язався передати 100% статутного капіталу фермерського господарства "Стегарь" у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти у власність 100% статутного капіталу фермерського господарства "Стегарь" і сплатити оговорену грошову суму, встановлену за домовленістю сторін.

За домовленістю сторін вартість відчужуваних 100% статутного капіталу Фермерського господарства "Стегарь" складає 110 000,00 грн. вартість грошового еквіваленту вказаного в установчих документах фермерського господарства "Стегарь" становить 1 100,00 грн. (п.1.4. договору).

Продавець свідчить, що на момент підписання цього договору означені 100% статутного капіталу фермерського господарства "Стегарь" нікому іншому не продані, не подаровані, іншим способом не відчужені, під заставою, забороною (арештом) не перебувають, судового спору щодо них, а також прав на них у третіх осіб, відповідно до ст.659 ЦК України як в межах, так і за межами України немає (п. 1.6. договору).

11.04.2022року зареєстровано зміни до статуту Селянського (фермерського) господарства "Стегарь" та визначено, що Головою господарства є ОСОБА_2 , який володіє 100% Статутного капіталу.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 15.04.2021 року у справі №912/3600/20 встановлено, що 30.03.2012 року сформовано статутний капітал СФГ "Стегарь"; за договором купівлі-продажу частки статутного капіталу фермерського господарства "Стегарь" від 30.03.2012 року частка в статутному капіталі господарства була відчужена на користь ОСОБА_2 .

На думку колегії суддів за результатами аналізу вказаних обставин, при розгляді даної справи господарський суд Кіровоградської області, з посиланням на норми Господарського та Сімейного кодексів України, дійшов помилкового висновку, що подружжя ОСОБА_4 набуло корпоративних прав на Селянське (фермерське) господарство "Стегарь" з часу створення статутного капіталу господарства.

При розгляді даної справи судом першої інстанції не з`ясовано правову природу частки статутного капіталу СФГ "Стегарь" в контексті спірних взаємовідносин та не досліджено наявність чи відсутність взаємозв`язку між створенням статутного капіталу СФГ "Стегарь" та наявністю корпоративних прав у єдиного засновника цього господарства ОСОБА_3 станом на час створення статутного капіталу та відчуження частки.

Судом повністю ототожнено правові підстави і порядок виникнення в особи корпоративних прав на господарське (корпоративне) товариство та правові підстави виникнення в особи корпоративних прав на фермерське господарство та безпідставно застосовано аналогію закону у тих взаємовідносинах, які безпосередньо регулюються іншим законом.

Так, відповідно до ст. 100 Цивільного кодексу України ( в редакції на час виникнення спірних взаємовідносин) право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі. Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов`язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року. Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених законом, може бути виключений з товариства.

Загальний зміст особистого немайнового права викладено в ст. 271 Цивільного кодексу. Зміст цього права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Особисті немайнові права, пов`язані з майновими, при їх реалізації можуть стати передумовою виникнення майнових прав. Ці майнові права можна розглядати як вторинні, тобто такі, що можуть виникати або не виникати чи взагалі не реалізовуватися. Такими вторинними майновими правами, передусім, є корпоративні права, виникнення яких у певної особи може стати результатом реалізації цією особою свого особистого немайнового права, визначеного частиною першою ст. 100 Цивільного кодексу (право участі у товаристві).

Відповідно до ч.1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Тобто фізична особа, реалізувавши своїми активними діями, своє право на участь у господарському товаристві набуває і відповідних корпоративних прав відносно цієї юридичної особи - брати участь в управлінні цим господарським товариством, отримувати дивіденди, тощо (ст. 167 Господарського кодексу).

Відповідно до ст.79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб`єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об`єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Згідно з ч. 1 ст.80 Господарського кодексу України до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів (ч. З статті 80 ГК України).

Частиною 1 статті 86 Господарського кодексу України передбачено, що вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об`єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст.86 Господарського кодексу України вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному капіталі товариства.

Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства (ч. 1 ст. 87 Господарського кодексу України).

Учасники господарського товариства зобов`язані вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до цього Кодексу та закону про господарські товариства (ч. З ст. 88 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 88 Господарського кодексу України передбачено права учасників господарського товариства, зокрема брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); одержувати інформацію про товариство...; вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

Як вже зазначалося вище, право на частку в статутному капіталі є майновим та відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України є різновидом майна. Тобто частка в статутному капіталі товариства може бути об`єктом права власності.

Відповідно до ч. 1 ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Підставами набуття права власності на частку в статутному капіталі господарського товариства можуть бути, зокрема, але не виключно: договори (купівлі-продажу, дарування, тощо), спадкування, виділення частки в спільній сумісній власності (шляхом досягнення відповідних домовленостей між співвласниками, або за судовим рішенням), тощо.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 317 та ч.ч.1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Тобто особа, яка не є власником майна, відповідними правами не наділена.

В той же час, зареєстроване як юридична особа фермерське господарство за своєю природою є специфічним суб`єктом господарювання, правове регулювання статусу якого має певні, характерні лише для нього, особливості, що відрізняють його від інших суб`єктів господарювання.

Однією з таких особливостей є визначений ч.ч.1 та 2 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство" (тут і далі - в редакції на час виникнення спірних взаємовідносин) є суб`єктний склад фермерського господарства, а саме: членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 4 Закону України "Про фермерське господарство" головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Вимогами ч.6 ст. 20 вказаного Закону передбачено право члена фермерського господарства на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства.

З наведеного вбачається, що Фермерське господарство, як юридична особа, хоч і наближена за своїми ознаками до господарських (корпоративних) товариств, однак, має свої певні особливості, а саме:

- воно засноване на членстві осіб, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства;

- при створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї, інші члени сім`ї, а також родичі автоматично не набувають визначених законом прав члена господарства (в тому числі права на управління, права на отримання частки майна, тощо), а лише можуть набути таких прав та можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення відповідних змін до його Статуту.

Тобто, члени сім`ї засновника фермерського господарства мають визначене законом право на вступ до цього господарства та (за аналогією з господарськими товариствами) набувають особистого немайнового права на участь у господарстві "право на частку", реалізувавши яке шляхом вступу до господарства та набуття статусу члена господарства, можуть перетворити в корпоративні права відносно господарства ("право з частки").

При аналізі понять "права на частку" та "права з частки" господарських товариств Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 року по справі №906/262/20 дійшов таких висновків.

"7.32. Відповідно до приписів частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

7.33.Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина третя статті 167 ГК України).

7.34.Колегія судців погоджується з висновком судів стосовно того, що від права на частку слід відрізняти корпоративні права учасника, так звані "права з частки". Корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства. Корпоративні права, на відміну від права на частку, не можуть бути об`єктом права власності. У разі відсутності в особи права на частку в статутному капіталі товариства в неї відсутні і корпоративні права. Відповідно, у разі припинення в особи права власності на частку, як наслідок припиняються і її корпоративні права учасника товариства. Однак з набуттям особою права власності на частку у статутному капіталі товариства така особа автоматично не набуває корпоративних прав ".

Отже, корпоративні права голови та членів фермерського господарства ("права з частки" (в тому числі, право на управління, отримання частки прибутку, тощо) не пов`язані з внесенням ними коштів чи майна до складеного капіталу фермерського господарства, а грунтуються виключно на їх членстві в господарстві, тобто фактичній реалізації ними свого "права на частку".

Створення статутного капіталу в грошовій формі не є обов`язковим. Майнова участь членів господарства не є обов`язковою. Члени господарства мають право, але не зобов`язані вносити до складеного капіталу господарства кошти чи будь-яке майно.

Отже, члени господарства, які внесли до складеного капіталу господарства власні кошти чи майно, крім корпоративних прав - "прав з частки", фактично набувають також "права власності на частку в складеному капіталі", яку мають право забрати при виході з господарства або відчужити.

За наведеної вище різниці в правовому регулюванні виникнення в особи корпоративних прав щодо фермерського господарства (набуття статусу засновника (голови) чи членство) та щодо господарських (корпоративних) товариств, зокрема, товариства з обмеженою відповідальністю (внесення свого вкладу (створення частки) при створенні ТОВ чи придбання частки вже створеного статутного капіталу ТОВ), очевидним є те, що до взаємовідносин, пов`язаних з набуттям та/або відчуженням корпоративних прав на фермерське господарство слід застосувати правові норми цивільного законодавства, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини, зокрема, щодо господарських товариств, товариств з обмеженою відповідальністю (аналогія закону відповідно до частини першої статті 8 ЦК України) лише в тому випадку, якщо вказані взаємовідносини не врегульовані ані Законом України "Про фермерське господарство", ані статутом відповідного господарства.

Наведене узгоджується з висновками, викладеними в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2020 року по справі № 908/2606/18.

З аналізу вищевикладених норм законодавства та правових висновків Верховного Суду слід дійти наступних висновків:

- засновник фермерського господарства при створенні господарства набуває корпоративних прав на це господарство, тобто "права з частки", незалежно від створення чи не створення ним статутного капіталу господарства;

- член фермерського господарства, який вступив до господарства та набув відповідного статусу, набуває корпоративних прав на це господарство, тобто "права з частки", на підставі свого членства в господарстві, незалежно від внесення чи не внесення ним вкладу до статутного (складеного) капіталу господарства;

- створення статутного капіталу у вже існуючому та діючому фермерському господарстві в якому є лише один засновник та відсутні члени господарства, визначення розміру такого статутного капіталу в грошовому вираженні та визначення його частки у відсотковому виразі, не зумовлює виникнення чи зміну корпоративних прав засновника цього господарства (тобто виникнення чи зміну обсягу його "прав з частки"), оскільки відповідні корпоративні права та у відповідному обсязі вже належали засновнику цього фермерського господарства на підставі його статусу засновника в силу вимог Закону України "Про фермерське господарство";

- створення статутного капіталу у вже існуючому та діючому фермерському господарстві, в якому є засновник та члени господарства, визначення розміру такого статутного капіталу в грошовому вираженні та визначення його часток, не зумовлює виникнення чи припинення корпоративних прав засновника та/або членів цього господарства, оскільки відповідні корпоративні права вже належали їм на підставі їх статусу в силу вимог Закону України "Про фермерське господарство", однак, може змінити обсяг цих прав, виходячи з кількості та розміру часток статутного капіталу і їх розподілу між головою та членами господарства, та визначення кількості голосів кожного з членів господарства при прийнятті рішень.

Вказані зміни обумовлюються рішенням вищого органу управління господарства та статутом господарства.

При розгляді даної справи судом першої інстанції не було встановлено, що СФГ "Стегарь" було створено шляхом об`єднання трудової участі членів сім`ї ОСОБА_4 ; було створено шляхом об`єднання майна подружжя ОСОБА_4 ; що позивач на час створення та відчуження частки статутного капіталу СФГ "Стегарь" її чоловіком була членом цього господарства чи передавала будь-яке майно до статутного (складеного) капіталу господарства.

Також судом не було встановлено, що кошти, які були внесені ОСОБА_3 до статутного капіталу СФГ "Стегарь", належали подружжю ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.

Як вже зазначалося вище, господарським судом Кіровоградської області при розгляді даної справи та при розгляді справи № 912/3600/20, встановлено, що Фермерське господарство "Стегарь" було створено та зареєстровано як юридична особа 02.12.1995 року, номер запису 14311200000000422, код 23092938, засновником якого і керівником був ОСОБА_3 .

Рішення про створення Статутного капіталу селянського (Фермерського) господарства "Стегарь" в сумі 1 100,00 грн. у повному володінні та розпорядженні засновника господарства прийнято ОСОБА_3 30.03.2012 року.

У вказану дату зареєстровано відповідні зміни до Статуту селянського (фермерського) господарства "Стегарь". В цей же день, 30.03.2012 року ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу частки статутного капіталу фермерського господарства "Стегарь".

Отже, є обгрунтованими доводи відповідача-2 про те, що частка в статутному капіталі СФГ "Стегарь" створювалася ОСОБА_3 не для того, щоб набути корпоративні права на Фермерське господарство, оскільки такими правами (право на управління. право на отримання частки прибутку, тощо) він володів та користувався ще з 02.12.1995 року на підставі статутних документів господарства та статусу засновника і голови господарства, а виключно для того, щоб отримати правовий механізм відчужити (продати) СФГ "Стегарь" шляхом продажу частки статутного капіталу.

Таким чином, внаслідок створення статутного капіталу СФГ "Стегарь" ОСОБА_3 не набував корпоративних прав на господарство ("прав з частки"). Відтак, таких корпоративних прав не могла набути і позивач ОСОБА_1 .

Відповідач-1 лише створив статутний фонд господарства в розмірі 1 100,00 грн. та вніс до нього кошти у вказаній сумі, набувши таким чином "права власності на частку" та можливість відчуження цього права.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що з часу створення статутного капіталу СФГ "Стегарь" подружжя ОСОБА_4 набуло права на частку в статутному капіталі господарства, яка трансформувалася в корпоративні права подружжя ОСОБА_4 на це господарство ("права з частки") та що вказані права є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 .

В подальшому, за наведеного вище помилкового висновку, господарський суд Кіровоградської області в оскаржуваному рішенні від 05.07.2022 року помилково застосовував норми, що регулюють право спільної сумісної власності подружжя на майно, зокрема, ст.ст. 60, 63, 65 Сімейного кодексу України, ст. 368 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів ст.57 Сімейного кодексу України встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. З ч. 1 ст. 57); якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Сімейного кодексу України той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім`ї, насамперед дітей.

Згідно з вимогами ст. 62 Сімейного кодексу України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (частина 1); якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вже зазначалося, ОСОБА_3 створив СФГ "Стегарь" та набув корпоративні права на нього без створення статутного капіталу, внесення до нього коштів чи майна, яке могло б бути об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_1 набула особистого немайнового права на участь у цьому господарства з часу створення та реєстрації господарства на правах члена сім`ї (дружини) засновника господарства в силу вимог ч. 2 ст. З Закону України "Про фермерське господарство".

Вона могла б набути відповідних корпоративних прав відносно господарства - "прав з частки", реалізувавши своїми активними діями вказане право ставши членом господарства шляхом вступу до нього та внесення відповідних змін до Статуту.

Однак, під час розгляду справи не встановлено вчинення позивачкою таких дій. Відповідно, корпоративного права як дружина засновника СФГ позивачка не набула.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що кошти, внесені ОСОБА_3 до статутного капіталу належали подружжю ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, а не ОСОБА_3 особисто.

Навпаки, рішенням від 30.03.2012 року про створення Статутного капіталу селянського (Фермерського) господарства "Стегарь" в сумі 1 100.00 грн. засновником Фермерського господарства "Стегарь" ОСОБА_3 визначено, що вказаний статутний капітал створюється у повному володінні та розпорядженні засновника господарства.

Зважаючи на викладене, за наявності між подружжям спору, саме вказані кошти, внесені до статутного капіталу, та/або дохід (приплід, дивіденди), одержані від них, могли б бути визнані об`єктом права спільної сумісної власності подружжя на підставі ст. 62 Сімейного кодексу України ( в редакції на час існування спірних правовідносин).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем набуто права на частку та корпоративниі права "з частки" на СФГ "Стегарь" внаслідок створення її чоловіком у 2012 році статутного капіталу господарства, а тому частка в статутному капіталі СФГ "Стегарь", створена в 2012 році, презюмується як спільне майно подружжя і відноситься до правового режиму спільної сумісної власності, спростовується фактичними обставинами справи та нормами наведеного вище законодавства і судової практики.

Виходячи з вищевикладеного, в оскаржуваному судовому рішенні помилково зроблено висновок про наявність у позивача ОСОБА_1 корпоративного права щодо СФГ "Стегарь" і права на частку господарства, яке підлягає судовому захисту.

Крім того, в оскаржуваному судовому рішенні судом не досліджувалося та не встановлювалося питання можливості судового захисту прав позивача, щодо яких заявлено позов, у спосіб, що вказаний позивачем у позовній заяві.

Так, Верховним Судом в постанові від 23.11.2021 року в справі №924/9/21 викладено наступні правові висновки:

«...44. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

45.Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу) та факту його порушення.

46.Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27.06.2018 у справі № 910/11255/16, від 14.05.2019 у справі № 916/465/18, від 19.02.2020 у справі №910/16448/18.

47.Суди, вирішуючи корпоративний спір, зобов`язані перевірити наявність в позивача суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати в чому полягає порушення його корпоративних прав.

48.Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладені в п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340).

49.Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

50.Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення його порушеного права.

51.Відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

52.Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

53.З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту (відновлення порушеного права чи інтересу) в обраний ним спосіб.

54.Окрім того, слід зазначити, що висновок про порушення чи не порушення прав позивача, а також його охоронюваних законом інтересів, суд має зробити за результатами розгляду справи, зазначивши про це в мотивувальній частині. У такому разі внаслідок задоволення позову позивач отримує належний судовий захист, оскільки буде встановлено факт порушення чи оспорювання його права. Якщо ж за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову...

... 57. Судом також враховано, що при зверненні з позовом до суду на захист своїх корпоративних прав, позивач у розумінні ст.ст. 116, 167 ЦК України повинен довести наявність порушення корпоративних прав спричиненого укладенням оспорюваного договору. Тобто, звертаючись із позовом позивач повинен був зазначити, яке саме його право з вищевказаних було порушене внаслідок укладання оскаржуваного правочину (право на участь в управлінні, право на отримання дивідендів, право на вихід зі складу учасників; право на продаж належних йому акцій та/або частки у статутному капіталі Товариства) та яким саме чином було порушене відповідне право внаслідок укладання оскаржуваного правочину. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 р. у справі № 904/9839/16.

58.При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору суд має вирішити питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2020 р. у справі № 916/1411/19.

59.Враховуючи зазначене, апеляційний суд вирішив корпоративний спір, не перевіривши наявність у Позивачки за первісним позовом суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано її позов, а також не з`ясував в чому полягає порушення її корпоративних прав, не визначив, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого Позивачка звернулася до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення... ".

Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача-2 ОСОБА_2 про те, що якщо в оскаржуваному судовому рішенні судом зроблено висновок про наявність у позивача корпоративного права та порушення цього права відповідачем, то суд повинен був вказати, які саме корпоративні права позивача порушені оскаржуваним правочином (право на участь в управлінні, право на отримання дивідендів, право на вихід зі складу учасників; право на продаж належних йому акцій та/або частки у статутному капіталі Товариства) та яким саме чином було порушене відповідне право внаслідок укладання оскаржуваного правочину.

Крім того, суд мав би проаналізувати можливість захисту (відновлення порушеного права чи інтересу) в обраний позивачем спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що на час укладення оскаржуваного договору. позивач не була ні засновником ні членом СФГ "Стегарь", тому позивач безпосередньо не мала відповідних корпоративних прав щодо господарства, як-то права на участь в управлінні господарством, права на отримання дивідендів, права на продаж належної їй частки, тощо, а отже, оскаржуваним договором купівлі-продажу частки не могло бути порушено вказані права позивача.

Таким чином, при винесенні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції мав дійти висновку, що обраний позивачем спосіб захисту - визнання недійним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі СФГ "Стегарь" не є належним та ефективним способом захисту позивача, оскільки, навіть за умови задоволення позову, позивач не змогла б відновити корпоративні права на господарство (оскільки таких прав не мала до укладення договору) та не набула б відповідних корпоративних прав за судовим рішенням.

Є обгрунтованими і доводи відповідача-2 про те, що суд в оскаржуваному рішенні посилається як на доведені обставини, які не підтверджені належними та допустимими доказами.

Так, суд в оскаржуваному рішенні посилається на твердження ОСОБА_2 про те, що всі перемовини щодо умов, процедури та ціни продажу обговорювалися ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в присутності та за участю позивача ОСОБА_1 .

З наведеного судом зроблено висновок, що ОСОБА_2 був обізнаний про те, що майнові права СФГ "Стегарь" належать подружжю на праві спільної сумісної власності і що ОСОБА_3 не отримав згоди на укладення договору від дружини - ОСОБА_1 , а тому ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем за договором.

Вказані обставини, які суд визнав встановленими, є не доведеними та спростовуються іншими матеріалами справи, а саме:

- у разі визнання судом встановленою ту обставину, що всі перемовини щодо умов, процедури та ціни продажу обговорювалися ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в присутності та за участю ОСОБА_1 , суд мав би констатувати, що ОСОБА_1 була обізнана з умовами договору та те, що оскаржуваний договір купівлі продажу було укладено з її відома та за її згодою;

- судом не враховано, що в рішенні від 30.03.2012 року про створення Статутного капіталу селянського (фермерського) господарства "Стегарь" в сумі 1100,00 грн, засновником Фермерського господарства "Стегарь" ОСОБА_3 визначено, що вказаний статутний капітал створюється у повному володінні та розпорядженні засновника господарства; вказане давало підстави ОСОБА_2 вважати, шо статутний капітал господарства і частка, яку він купує за спірним договором, є особистою приватною власністю засновника господарства - ОСОБА_3 :

- судом не враховано, що спірний договір купівлі-продажу містить положення про відсутність прав третіх осіб на предмет продажу, тому ОСОБА_2 міг бути впевнений у відсутності відповідних прав будь-яких третіх осіб, в тому числі дружини продавця - позивачки ОСОБА_1 :

- судом не враховано відсутність у ОСОБА_1 будь-яких питань чи спорів з приводу права власності ОСОБА_2 на частку Статутного капіталу СФГ "Стегарь" за період з березня 2012 року до 2022 року; ініціювання позивачкою спору в даній справі майже через 10 років після продажу частки в статутному капіталі та зміни складу засновників господарства.

Таким чином, при належному співставленні вищевказаних фактів та обставин, суд мав би дійти висновку про те, що покупець за спірним договором - ОСОБА_2 є добросовісним набувачем частки статутного капіталу СФГ "Стегарь", отже, відсутні підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Крім того, судом не враховано, що розмір статутного капіталу СФГ "Стегарь" (а отже грошове вираження вартості частки, відчуженої ОСОБА_3 ОСОБА_2 ) станом на березень 2012 року, становив лише 1 100,00 гривень, а тому договір вважався дрібним побутовим та не потребував письмової згоди членів подружжя.

Також залишено поза увагою суду, що станом на даний час, за Статутом господарства розмір статутного капіталу СФГ "Стегарь" становить 301 000,00 грн., та ОСОБА_2 , належить частка в розмірі: 297 990,00 грн., що становить 99% статутного капіталу, частка ж у розмірі 3 010,00 грн. належить чоловікові позивачки - ОСОБА_3 .

Отже, вищевикладене підтверджує, що мотиви, з яких суд відмовив позивачці в задоволенні позову, вказані невірно.

Позивачкою позовні вимоги не доведені по суті і не підлягають задоволенню саме з цих підстав.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Виходячи з вищевикладених вимог законодавства та судової практики, за

встановлених судом фактичних обставин при розгляді даної справи, господарський суд Кіровоградської області в оскаржуваному рішенні від 05.07.2022 року мав би дійти висновку про відсутність у позивача корпоративного права, про захист якого вона просить суд та відсутність порушення її прав ОСОБА_2 .

Саме з вказаних мотивів суд мав би відмовити в задоволенні її позовних вимог.

Колегія суддів на підставі вищевикладеного вважає, що апеляційна скарга відповідача-2 підлягає задоволенню, оскаржуване рішення слід змінити та викласти його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 на оскаржуване рішення подана лише в частині неправильного, на думку апелянта, застосування судом норм матеріального права, а саме норм ст.ст. 256-268 Цивільного кодексу України.

На думку скаржника, суд, в частині застосування строків давності, не з`ясував усіх обставин, що мають значення для справи і як наслідок ухвалив незаконне рішення у справі.

З огляду на висновок колегії суддів про недоведеність позову, підстав для аналізу правильності застосування судом строку позовної давності в даному випадку не вбачається.

Позовні вимоги не доведені, в їх задоволенні слід відмовити. Відповідно, і апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За результатом апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не доведена і задоволенню не підлягає.

Апеляційна скарга відповідача-2 спростовує доводи оскаржуваного судового рішення та підлягає задоволенню.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд позову та апеляційної скарги позивача покладаються на ОСОБА_1 .

Судові витрати з розгляд апеляційної скарги відповідача-2 підлягають відшкодуванню на його користь з позивача в розмірі сплаченої суми судового збору за розгляд апеляційної скарги 3 721 грн. 50 коп.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 231, ст.ст. 269, 275, 278, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022 року у справі №912/316/22 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022 року у справі №912/316/22 задовольнити.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 05.07.2022 року у справі №912/316/22 змінти, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 і.к. НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 і.к. НОМЕР_3 ) судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 3 721,50 грн.

Виконання даної постанови доручити господарському суду Кіровоградської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя І.О. Вечірко

Суддя Ю.Б. Парусніков

Повний текст складено 27.01.2023 року.