Рішення

від 26.01.2023 по справі 624/429/21

КЕГИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 624/429/21

№ провадження 2/624/3/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 року Кегичівський районний суд Харківської області в складі головуючого судді Крапівки Т.В., за участю секретаря Лебідь Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Кегичівка, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Енд Ем» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про стягнення 17440,20 грн невиплаченої заробітної плати та 50016,55 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку до дати пред`явлення позову. В обґрунтування позову зазначає, що з 06.03.2020 працювала директором ТОВ «ДЖІ ЕНД ЕМ». Дане товариство є закладом громадського харчування «Grill24». Починаючи з березня 2020 року ТОВ «ДЖІ ЕНД ЕМ» посилаючись на запровадження загальнодержавного карантину та відсутність коштів перестав виплачувати заробітну плату працівникам, обіцяючи виплатити заборгованість за першої нагоди, після повернення закладу до звичайного режиму роботи. Після послаблення карантину заклад почав функціонувати кілька годин на добу. В подальшому роботодавець став вимагати цілодобового функціонування свого закладу в порушення запроваджених Урядом обмежень щодо запобігання поширенню на території України короновірусної хвороби. Позивач такі умови роботи визнала неприйнятними та вирішила змінити місце роботи, про що повідомила роботодавця, який відмовився її звільнити та запропонував забрати трудову книжку без оформлених належним чином записів про прийняття на роботу та про звільнення, а в іншому випадку він знищить цей документ, виплатити заборгованість по заробітній платі відмовився. Позивач перестала виходити на роботу та 17.07.2020 засобами поштового зв`язку надіслала на адресу відповідача та власника закладу ОСОБА_2 заяву з проханням про звільнення з 18.07.2020. За весь час роботи директором 132 дні, з 06.03.2020 по 16.07.2020 відповідач сплатив готівкою 3000 грн. Штатного розкладу з розміром окладів у відповідача не існує. Позивачем для розрахунку заборгованості по заробітній платі взято мінімальну заробітну плату в розмірі 4723 грн та проведено відповідний розрахунок за формулою 132 дні *154.85 грн в день (4723*12 місяців/366 днів) 3000 грн, які було сплачено готівкою, а отже розмір невиплаченої заробітної плати становить 17440,20 грн. Відповідач жодних дій по звільненню не здійснив, позов про визнання трудових правовідносин припиненими та зобов`язання вчинити дії розглядається іншим судом. Позивач вважає, що мала бути звільнена з 18.07.2020, а тому відповідач допустив порушення строку розрахунку при звільненні на 323 дні та має сплатити 50016,55 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку (323 дні*154,85 грн в день).

Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 15.06.2021 провадження було відкрито, справу призначеного до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам було надано час для подання заяв по суті.

Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 24.11.2021 позовна заява була залишена без руху, позивачу наданий час для усунення недоліків.

28.12.2021 позивачем усунено недоліки позовної заяви та ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 29.12.2021 продовжено розгляд справи.

23 червня 2022 року ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області позовна заява залишена без розгляду в зв`язку з повторною неявкою позивача.

19 жовтня 2022 року постановою Харківського апеляційного суду ухвала Кегичівського районного суду Харківської області від 23.06.2022 була скасована та справа направлена до суду для продовження розгляду.

07 листопада 2022 року ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області справа прийнята до провадження.

Учасники справи, належним чином повідомлені про розгляд справи, у судове засідання не з`явились.

Позивач ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи без її участі, на задоволенні позову наполягає та не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі.

Представник позивача адвокат Богданов Є.В. подав заяву про розгляд справи без його та позивача участі. На задоволенні позовних вимог наполягає, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача, який оповіщений судом про дату, час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву, заяв чи клопотань до суду не подав.

За письмовою згодою позивача та її представника суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, у відповідності до статті 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов наступного висновку.

Статтею 23 Загальної декларації з прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Роз`яснюючи вищевказані положення Основного Закону України, Верховний Суд України у п. 1 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (надалі Постанова №9) звернув увагу судів на необхідності неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП і інших актів законодавства України. Діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом позивач ОСОБА_3 перебуває у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Джі Енд Ем» з 06.03.2020 та прийнята на посаду директора вищевказаного товариства, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці та копією рішення № 2 учасника ТОВ «Джі Енд Ем» від 05.03.2020.

12 грудня 2020 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_4 та після укладення шлюбу змінила своє прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

З березня 2020 року ТОВ «ДЖІ ЕНД ЕМ» посилаючись на запровадження загальнодержавного карантину та відсутність коштів перестав виплачувати заробітну плату працівникам, обіцяючи виплатити заборгованість за першої нагоди, після повернення закладу до звичайного режиму роботи.

Позивач такі умови роботи визнала неприйнятними та вирішила змінити місце роботи, про що повідомила роботодавця, направивши 17.07.2020 засобами поштового зв`язку на адресу відповідача та власника закладу ОСОБА_2 заяву з проханням про звільнення з 18.07.2020, про що свідчать заяви, які містяться в матеріалах справи.

Дана заява відповідачем не була отримана, що підтверджується поштовим конвертом, який повернувся із відміткою пошти про відсутність адресата за вказаною адресою.

Також в матеріалах справи міститься заява позивача, направлена відповідачу у справі, з проханням видати довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату за період з 06.03.2020 по 17.07.2020, яка також не була отримана відповідачем у справі.

В зв`язку з відсутністю у товаристві штатного розкладу з розміром посадових окладів, позивач розрахувала заборгованість по заробітній платі виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 2020 рік, яка у відповідності до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» за період з 01.01.2020 по 01.09.2020 складає 4723 гривні.

Так, за період з 06.03.2020 по 16.07.2020 заборгованість по заробітній платі складає 17440 гривень 20 копійок, виходячи з розрахунку: 132 дні * 154,85 грн в день (4723 грн *12/366 днів) 3000 грн, які були сплачені відповідачем готівкою.

Доказів на спростування доводів позивача (зокрема відсутності заборгованості по заробітній платі чи наявність у меншому розмірі) відповідачем не надано, у встановлений судом термін відзив на позовну заяву не надано. Також відповідачем не надано доказів про виплату вказаної суми заборгованості станом на день розгляду справи.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України - законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 21, 43, 46 Конституції України, ст. 94, 115 КЗпП України, ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частинами першою, четвертою та п`ятою статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

За вимогами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

З наданого позивачем на підтвердження позовних вимог розрахунку, встановлено, що відповідач ТОВ «Джі Енд Ем» не виплатив позивачу заробітну плату у розмірі 17440 гривень 20 копійок за період роботи з 06.03.2020 по 16.07.2020, що підтверджує порушення відповідачем строків виплати заробітної плати позивачу, встановлених статтею 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці» та наявність заборгованості з виплати заробітної плати.

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що на власника або уповноважений ним орган при кожній виплаті заробітної плати покладено обов`язок повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, які перевірені в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по сплаті заробітної плати є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню. Разом з тим позивач заявив про стягнення заробітної плати в сумі 17440,20 грн без врахувань податків та зборів. Отже вимоги, щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати є такими, що підлягають задоволенню в межах заявлених позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2020 по день звернення з позовом до суду, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до положень ст.ст. 115, 116КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Але як вбачається з матеріалів справи позивач не зверталася до суду з клопотаннями про витребування доказів по даній справі.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Так, позивач просить стягнути з відповідача на її користь 50016,55 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку (323 дні*154,85 грн в день), вказуючи на те, що вона мала бути звільненою з посади директора ТОВ «Джі Енд Ем» з 18.07.2020 на підставі її заяви щодо звільнення.

Доказів звільнення з посади позивачем суду не надано, але в позовній заяві зазначено, що відповідач жодних дій по звільненню не здійснив, тому нею був поданий позов про визнання трудових правовідносин припиненими та зобов`язання вчинити дії, який розглядається іншим судом.

На час розгляду даної справи позивачем не надано суду об`єктивних доказів переконливого характеру щодо її звільнення з посади директора ТОВ «Джі Енд Ем», що позбавляє суд можливості перевірити нарахування середнього заробітку за період з 18.07.2020 по час звернення з позовом до суду, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положенням ст. 141 ЦПК України. Судові витрати складаються зі судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У цій справі в зв`язку з тим, що позивач при зверненні до суду з вимогою про стягнення заборгованості по заробітній платі звільнена від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 908,00 грн, а витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду з вимогою щодо стягнення середнього заробітку необхідно залишити за позивачем.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст. 13,81,83,141,258,259,263-265,273,279-282,354,430ЦПК України, ст.ст. 115, 116, 117 КЗпП, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Енд Ем» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Енд Ем» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 06 березня 2020 року по 16 липня 2020 року в розмірі 17440 (сімнадцять тисяч чотириста сорок) гривень 20 копійок.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі Енд Ем» на користь держави суму судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 розміру не виплаченої заробітної плати за один місяць.

Заочне рішення може бути оскаржено відповідачем шляхом подання до Кегичівського районного суду Харківської області заяви про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Дружківка, Донецької області, громадянка України, ІПН НОМЕР_2 , паспорт ID-картка № НОМЕР_3 , орган, що видав 6313, дата видачі 23.12.2020, зареєстрована за адресою: 64041, Харківська область, Красноградський район, с. Вовківка, Кегичівської селищної ради, адреса для листування: АДРЕСА_1 .

Представник позивача адвокат Богданов Євген Володимирович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5044, видане Радою адвокатів Донецької області 30.05.2018, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , адреса для листування: 20501, Черкаська область, смт. Катеринопіль, вул. В.Чорновола, 44А.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Джі Енд Ем», місцезнаходження за адресою: 61057, Харківська область, м. Харків, вул. Сумська, буд. 24, код ЄДРПОУ 43297856.

Суддя Т.В. Крапівка