Постанова

від 26.01.2023 по справі 227/195/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1443/23 Справа № 227/195/22 Суддя у 1-й інстанції - Левченко А.М. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.

сторони справи

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Селянське (фермерське) господарство "Агрос",

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чумак Ірини Миколаївни на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2022 року та додаткове рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2022 року, ухвалені суддею Левченком А.М. в м.Добропілля Донецької області, повний текст судового рішення складено 10 жовтня 2022 року, відомості про дату складення повного додаткового рішення відсутні,

УСТАНОВИВ

У січні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до відповідача СФГ "Агрос" про стягнення коштів за невиконаним зобов`язанням, в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти за невиконання зобов`язання у розмірі 19 331,40 грн.

В обгрунтування позову зазначив, що він з 29.07.2020 року є власником земельної ділянки 8,4678 га з кадастровим номером 1422085500:01:000:0094, яка на момент набуття ним права власності була засіяна відповідачем, у зв`язку з чим, могла бути повернута відповідачем тільки після збору врожаю, влітку 2021 року, про що позивача було повідомлено відповідачем листом від 02.11.2020.

Позивач вважає, що за термін користування належною йому земельною ділянкою відповідач має сплатити йому орендну плату у заявленому розмірі.

При цьому, позивач вважає, що відмова відповідача від виконання свого зобов`язання не відповідає вимогам звичаїв ділового обороту.

08 лютого 2022 року СФГ "Агрос" також звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому заявило вимогу про стягнення з відповідача на свою користь безпідставно отримані кошти в сумі 41 659,09 грн.

В обгрунтування позову позивач зазначив, що 17.09.2013 між ним та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної діянки (паю) сільськогосподарського призначення, за яким ОСОБА_1 передав йому в оренду відповідну земельну ділянку. Сума орендної плати за умовами Договору складає 2446,97 грн. на рік, однак фактично ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти у більшому розмірі, а саме в сумі 88 183 грн., в той час як загальний розмір орендної плати за період 2014-2021 роки становив 19 575,76 грн. Сума переплати становить 68 607,24 грн.

При цьому позивач вказує, що у період з 2019 року по 2021 рік підтверджується факт перерахування грошових коштів тільки на загальну суму 49 000 грн., у зв`язку з чим розмір переплати за вирахуванням сум орендної плати за вказаний період складає 41 659,09 грн. Вважає, що має факт безпідставного збагачення відповідаа ОСОБА_1 .

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2022 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства "Агрос" про стягнення коштів за невиконаним зобов`язанням відмовлено.

У задоволені зустрічного позову Селянського (фермерського) господартва "Агрос" до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів відмовлено.

Додатковим рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2022 року вирішено питання судових витрат.

Стягнуто з позивача за первісним позовом ОСОБА_1 на користь відповідача за первісним позовом Селянського (фермерського) господарства "Агрос" судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чумак І.М., будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням в частині відмови у задоволені первісного позову подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення у цій частині, ухваленого з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про повне задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та залишити в силі рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову СФГ "Агрос" та скасувати додаткове рішення про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача СФГ "Агрос" судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн., відмовивши відповідачу у стягненні цих витрат.

Сторона позивача не погоджується з висновком суду першої інстанції про неналежний спосіб захисту порушеного права, обраний позивачем.

Посилаючись на повідомлення СФГ "Агрос" від 02 листопада 2020 року, вказує на те, що директор Стрепоченко М.Б. цим листом повідомив позивача, що його земельна ділянка буде повернута влітку 2021 року після збору врожаю, що за термін користування земельною ділянкою, яка належить позивачеві господарство взяло на себе зобов`язання сплатити ОСОБА_1 орендну плату в розмірі, яка відповідала сумі договору оренди з орендованою землею Нововодянської сільської ради, за 1 га - 2282,93 грн. Вказує, що виходячи з цих зобов`язань фермерське господарство повинно було сплатити позивачу 19 331,40 грн.

19 листопада 2021 року представник СФГ "Агрос" повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати йому плати в розмірі 2282,93 грн. за один га.

Сторона позивача вважає, що відповідач, надаючи відповідь ОСОБА_1 чітко розумів про яку саме земельну ділянку йдеться, де вона знаходиться та що на ній засіяно, крім того відповідач навіть вказав суму, яка буде сплачена, виходячи з розрахунку за 1 га., тобто директор Господарства своєю відповіддю фактично визнав борг перед ОСОБА_1 та взяв зобов`язання його сплатити в певний строк.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог сторона позивача вважає законним і обгрунтованим.

Окрім того, представник позивача не погоджується з додатковим рішенням, вважає його необгрунтованим, а стягнуту судом суму витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. завищеною.

Вказує, що у додатковому рішенні зазначено про те, що заява від представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надійшла до суду 23.02.2022 року, однак ані ОСОБА_1 , ані його представник не були ознайомлені з цією заявою та додатками до неї і про заяву сторона позивача дізналась з додаткового рішення при ознайомленні зі справою 20.10.2022 року. Зазначає, що оскільки сторона позивача не була ознайомлена із заявою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідно не мала можливості надати свої заперечення стосовно розміру витрат та клопотання про зменшення зазначених витрат.

Вважає, що відповідачем не доведена обгрунтованість та співмірність заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу з реальним обсягом такої допомоги, часом витраченим на надання таких послуг, критерію реальності таких витрат. Більш того, представник відповідача за первісним позовом приймала участь у судовому засіданні і як представник позивача за зустрічним позовом з ціною позову - 41 659,09 грн., як вона зазначила з метою процесуальної економії та з гонораром у 5000 грн., тоді як за надання правничної допомоги з боку відповідача за первісним позовом просить стягнути 15 000 грн. з ціною позову ОСОБА_1 в розмірі 19 331,40 грн., що говорить про неспівмірність гонорару до ціни позову та щодо виконаної роботи.

Адвокат зазначає, що враховуючи незначну тривалість судових засідань, участь у судових засіданнях представника в режимі відеоконференції, враховуючи воєнний стан та складне матеріальне становище ОСОБА_1 , вважають витрати на професійну правничу допомогу не відповідають принципу співмірності відносно затраченого часу у цій справі.

Звертає увагу на те, що під час ухвалення додаткового рішення, судом тільки в описовій частині йшлося про відмову у стягненні витрат на правову допомогу ОСОБА_1 , так як не було суду подано жодних доказів, а саме договорів, розрахунків тощо, тому суд вважав витрати на професійну правничу допомогу документально не підтвердженими, тоді як у резолютивній частині додаткового рішення про відмову взагалі не йдеться.

У відзиві на апеляційну скаргу сторони позивача, представник відповідача СФГ "Агрос" - адвокат Ремез К.І., просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, залишивши рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07.10.2022 та додаткове рішення від 11.10.2022, без змін та стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 50 000 грн.

При цьому, представник Ремез К.І. звертає увагу на те, що відповідач орендував земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані паї) відповідно до договору оренди землі від 01.10.2013 площею 17,0297 га, кадастровий номер 1422085500:01:000:0734. В подальшому у зв`язку з витребуванням паїв фізичними особами, відповідач переуклав договір із Нововодянською сільською радою 08.10.2020, орендована площа зменшилась до 4,2811 га, кадастровий номер 1422085500:01:000:0942, тобто з 08.10.2020 з масиву нерозподілених полів, що був в оренді у відповідача, відповідач обробляв вже 4,2811 га замість 17,0297 га. Стверджує, що належна позивачеві земельна ділянка відповідачем не засіювалась та не використовувалась, вважає викладені позивачем факти та обставини суперечливими, такими, що не дають можливості зробити висновок про порушення його прав та потребу захисту.

Окрім того, сторона відповідача повідомила, що 14.12.2022 відповідачем з адвокатом Ремез К.І. була укладена додаткова угода №1 до угоди про надання правничої допомоги №08/06 від 08.06.2022 і 15.12.2022 відповідач здійснив оплату гонорару адвокату за представництво інтересів у Дніпровському апеляційному суді в фіксованому розмірі 50 000 грн., що підтверджено видатковим та прибутковим касовими ордерами, у зв`язку з чим просить стягнути з ОСОБА_1 на користь СФГ "Агрос" витрати на професійну правничу допомогу в зазначеній сумі.

29.12.2022 року від представник позивача ОСОБА_1 - адвоката Чумак І.М. надійшло клопотання/заява про зменшення витрат на правничу допомогу, де зазначено, що ціна позову ОСОБА_1 до СФГ "Агрос" становить 19 331,40 грн., а гонорар адвоката в розмірі 50 000 грн. є неспівмірним, просить відмовити представнику відповідача у стягненні з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції.

Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляцйна скарга представника позивача Чумак І.М. не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Рішення суду в частині відмовлених у задоволені зустрічних позовних вимог Селянського (фермерського) господартва "Агрос" до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів не оскаржується і у цій частині не перегладається.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з інформації з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №218866647 ві 04.08.2020, 29.07.2020 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1422085500:01:000:0094, площею 8,4678 гектарів.

Листом СФГ "Агрос №1 від 02.11.2020 встановлено, що вказана земельна ділянка господарством не орендується, але якщо вона знаходиться на орендованому господарством полі, то засіяна озимими культурами, у зв`язку з чим її повернення можливе тільки влітку 2021 року після збору врожаю. При цьому відповідач підтвердив, що у разі, якщо він користується належною позивачу земельною ділянкою, то він зобов`язується виплатити орендну плату у відповідному розмірі.

Матеріали справи містять укладений між Добропільською районною державною адміністрацією та СФГ "Агрос" договір оренди землі від 01.10.2013, за яким орендар прийній в строкове платне користування земельну ділянку - землі сільськогосподарського призначення (не витребувані паї), кадастровий номер 1422085500:01:000:0734, загальною площею 17,0297 га, яка знаходиться на території Нововодянської сільської ради за межами населених пунктів, а також укладений між Нововодянською сільською радою та СФГ "Агрос" договір оренди землі від 08.10.2020, відповідно до якго орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку - землі сільськогосподарського призначення - для ведення товарного сільськогосподарського вирбництва (не витребувані паї) з кадастровим номером 1422085500:01:000:0942, яка знаходиться на території Нововодянської сільської ради за межами населених пунктів, загальною площею 4,2811 га.

Суд першої інстанції, відмовляючи позивачеві ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог, виходив з того, що між сторонами мають місце позадоговірні відносини, у зв`язку з чим відсутнє й зобов`язання, яке носить договірний характер та могло б бути предметом правового регулювання певного звичю ділового обороту. У свою чергу неприйнятним є застосування звичаїв ділового обороту у сфері деліктних, кондиційних правовідносин, які є чітко, однозначно та імперативно врегульованими положеннями чинного цивільного законодавства, внаслідок чого урегулювання їх на розсуд сторін, відповідно до певних правил поведінки, які до того ж не є усталеними та унормованими у даній сфері, є неприйнятним. Оскільки позивач обрав конкретний спосіб захисту, правом на зміну якого суд не наділений, в задоволенні позову слід відмовити через обрання позивачем неналежного спосбу захисту.

По зустрічному позову, судом встановлено, що 17.09.2013 між ОСОБА_1 та СФГ "Агрос" укладено договір оренди земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення, за яким орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Нововодянської сільської ради Добропільського райну Донецької області, площею 9,21 га, строкм на 10 рокі (п.1,2 та 8 Договору).

Відповідно до п.9,11 Договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі в грошовій формі: 2,5% від нормативної грошової оцнки земельної ділянки - 2446,97 грн., один раз на рік до 01 січня за звітний рік.

Згідно п.10 Договору, обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

СФГ "Агрос" надано відомості з банківської установи на підтвердження перерахування грошових коштів ОСОБА_1 , з яких вбачається, що господарством дійсно перераховувались грошові кошти ОСОБА_1 у відповідних розмірах з призначенням платежу - "переказ коштів".

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову СФГ "Агрос", суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено правової природи перерахованих ОСОБА_1 грошових коштів, при цьому суд позбавлений можливості стверджувати, що частина коштів, які систематично перераховувались була направлена на сплату орендної плати за укладеним між сторонами договором ренди землі, так як розмір сум, що перераховувались відрізняютьсчя, не є однаковими. Розмір сплаченої суми постійно змінювався, тому не можливо однозначно стверджувати, що частина коштів у фіксованому договором оренди розмірі була перерахована у якості сплати орендної плати, тому перерахування різних за розміром сум грошових коштів, неможливо віднести до змінного розміру орендної плати за договором. Сплата грошових коштів могла здійснюватись на виконання будь-яких зобов`язань та на будь-якій іншій правовій підставі.

При вирішенні питання у додатковому судовому рішенні від 11 жовтня по витратам на правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що при зверненні до суду з первісним позовом ОСОБА_1 було заявлено вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 10 000 грн. і до позову додано копію свідоцтва адвоката №3974 та копію ордеру серії АН №1061023, інших документів в частині питання про судові витрати не додано.

Відповідачем за первісним позовом СФГ "Агрос" подано заяву про зменшення витрат на оплату послуг адвоката (подано до суду 08.02.2022 року).

У відзиві на первісний позов відповідачем СФГ "Агрос" (поданий до суду 08.02.2022 року) заявлено вимогу про стягнення з позивача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн. У заяві зазначено, що відповідач не будучи фахівцем в галузі права, враховуючи складність українського законодавства, з метою захисту його порушених прав вже протягом декількох місяців користується послугами адвоката Ремез К.І., з якою уклав угоду про надання правничої допомоги №25/08 від 25.08.2021 та додаткову угоду №3 від 28.01.2022, за яким за участь у справі сплатив адвокату гонорар у фіксованій сумі 15 000 грн.

У зустрічній позовній заяві (подано до суду 21.02.2022) позивачем за зустрічним позовом СФГ "Агрос" заявлено про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за звернення із зустрічним позовом за попереднім розрахунком 5000 грн.

У відзиві на зустрічний позов (подано до суду 21.02.2022) відповідачем ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., інших документів в частині питання судових витрат не подано.

У заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивачем СФГ "Агрос" (подана до суду 23.02.2022) заявлено вимогу про стянення витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 20 000 грн.

В обгрунтування заяви вказано, що на підставі угоди про надання правничої допомоги №25/08 від 25.08.2021 та додаткової угоди №3 від 28.01.2022, додаткової угоди №4 від 03.02.2022 року адвокату Ремез К.І. за представництво інтересів у справі СФГ "Агрос" сплатило гонорар в сумі 15 000 грн. та за звернення із зустрічним позовом до ОСОБА_1 сплатило гонорар в сумі 5000 грн.

До заяви адвокатам Ремез К.І. подано копії угоди про надання правничої допомоги №25/08 від 25.08.2021, додаткової угоди №3 від 28.01.2022, додаткової угоди №4 від 03.02.2022 року, в яких міститься розмір фіксованого гонорару за представництво інтересів у справі в сумі 15 000 грн. та за звернення із зустрічним позовом д ОСОБА_1 гонорар в сумі 5000 грн., а також міститься опис робіт адвоката, обсяг та факт виконання, який відповідає бставинам справи.

На підтвердження фактично понесених СФГ "Агрос" витрат на правничу допомогу адвокатом додано копію довідки від 28.01.202 про сплату послуг адвоката за угодою №25/08 від 25.08.2021 та додатковою угодою №3 від 28.01.2022 в сумі 15 000 грн., а також копію довідки про сплату послуг адвоката за додатковою угодою ;4 від 03.02.2022 в сумі 5000 грн. Крім цього подано копію видаткового касового ордеру №10 від 28.01.2022 на суу 15 000 грн., копію видаткового касового ордеру №12 від 03.02.2022 на суму 5000 грн., п також копію квитанції до прибуткового касового ордеру №3 на суму 15 000 грн. та копію квитанції до прибуткового касового ордеру №4 на суму 5000 грн. та до матеріалів справи додано копію свідоцтва адвоката про право на зайняття адвокатською діяльністю №2303 та копію ордеру серії АЕ 1114145.

Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення вимог СФГ "Агрос" та стягуючи з ОСОБА_1 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, круючись приписами ч.4 ст.137 ЦПК України, виходив з доведеності належними та допустимими доказами факту понесених витрат, погодженості розміру гонорару адвоката та дійшов висновку, що заявлений розмір витрат адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, наданими послугами, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторін, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторін, відповідності критерію розумної необхідності таких витрат.

Вирішуючи питання судових витрат стороною відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 в сумі 5000 грн., суд виходив з недоведеності та необгрунтованості цих вимог через неподання до суду жодних доказів, а саме договорів, розрахунків, тощо, виконаних робіт, понесених витрат.

Суд також зазначив, що оскільки судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів, то заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу позивача за первісним позовом на суму 10 000 грн. та позивача за зустрічним позовом на суму 5000 грн. розподілу між сторонами не підлягають.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції викладеними у додатковому судовому рішенні, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом глави 15 ЗК України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

Тобто, до моменту оформлення відносин оренди між сторонами, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 922/207/15).

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем ОСОБА_1 належними, достовірними та достатніми доказами не доведено факт знаходження належної йому земельної ділянки в межах орендованих відповідачем земель (нерозподілених паїв) та користування нею, зокрема, шляхом використання у сільськогосподарській діяльності.

Так матеріали справи містять договір оренди землі від 01.10.2013, укладений між Добропільською районною державною адміністрацією та СФГ "Агрос", за яким орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку - землі сільськогосподарського призначення (не витребувані паї), кадастровий номер 1422085500:01:000:0734, загальною площею 17,0297 га, яка знаходиться на території Нововодянської сільської ради за межами населених пунктів та договір оренди землі від 08.10.2020, укладений між Нововодянською сільською радою та СФГ "Агрос", відповідно до якго, орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку - землі сільськогосподарського призначення - для ведення товарного сільськогосподарського вирбництва (не витребувані паї) з кадастровим номером 1422085500:01:000:0942, яка знаходиться на території Нововодянської сільської ради за межами населених пунктів, загальною площею 4,2811 га.

Позивач, ставши власником спірної земельної ділянки із заявою до відповідача звернувся 27.10.2020 року, коли в оренді СФГ «Агрос» знаходились землі сільськогосподарського призначення - для ведення товарного сільськогосподарського вирбництва (не витребувані паї) з кадастровим номером 1422085500:01:000:0942, загальною площею 4,2811 га.

Позивачем не доведено, що на час його звернення до відповідача із заявою про повернення належної земельної ділянки, його земельна ділянка 8,4678 га з кадастровим номером 1422085500:01:000:0094 перебувала в оренді відповідача, оскільки з 08.10.2020 з масиву нерозподілених полів, що був в оренді у відповідача, відповідач обробляв вже 4,2811 га замість 17,0297 га.

Відповідь директора СФГ «Агрос» Стрепоченка М.Б. на заяву позивача про повернення земельної ділянки №1 від 02.11.2020, на яку посилається сторона позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги, не можна вважати визнаними відповідачем перед позивачем зобов`язаннями по сплаті оренди за користування землею.

Сторона позивача, посилаючись на те, що відповідач не сплатив грошові кошти за користування належною позивачу земельною ділянкою зазначає про те, що відмова відповідача не відповідає вимогам звичаїв ділового обороту.

Звичай є загальноприйнятим правилом поведінки, яке не виражене прямо ні в законі (нормативному акті), ні в договорі сторін, але не суперечить їм.

Звичай повинен бути усталеним правилом поведінки, тобто досить визначеним за своїм змістом і широко застосовуваним у майновому обороті (наприклад, традиції виконання тих чи інших договірних зобов`язань; інші вимоги, які звичайно пред`являються). Ознака усталеності передбачає, що звичай, внаслідок його багаторазового застосування, сприймається у суспільстві або у його значної частини як правило поведінки, якого дотримуються без додаткової формалізації, зокрема в силу історичних, національних, суспільних традицій.

Зокрема, згідно ст.7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема, звичаєм ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Видом правового звичаю є звичай ділового обороту, під яким розуміється усталене правило поведінки, яке широко застосовується у певній сфері підприємницької діяльності. Традиційно найпоширенішими звичаями ділового обороту є звичаї в торгівлі, розрахункових операціях, торговельному мореплавстві тощо.

Сторона позивача, як встановлено судом, взагалі не зазначає конкретного звичаю, який вважає порушеним.

При цьому, посилаючись на те, що відмова відповідача від виконання зобов`язання, яка на переконання позивача мала місце, не відповідає звичаям ділового обороту, позивач не враховує той факт, що відмова від виконання будь-якого зобов`язання є наслідком невиконання, неналежного виконання стороною своїх зобов`язань, позаяк, під правове регулювання визначеними звичаями ділового обороту правил підпадають саме конкретні правовідносини між сторонами, а не їх окремий елемент, зокрема, бездіяльність сторони, яка є негативним наслідком невиконання певного зобов`язання, саме яке і може бути предметом правового регулювання певного звичаю.

Крім цього, позивач взагалі не враховує той факт, що звичаї ділового обороту підлягають застосуванню до відносин, які носять характер підприємницьких, в той час як позивач взагалі не є суб`єктом господарювання і жодних господарських відносин між сторонами не виникло.

Таким чином висновок суду першої інстанції про те, що через відсутність між сторонами будь-яких договірних правовідносини, неприйнятним є і застосування до спірних правовідносин звичаїв ділового обороту, які переважно застосовуються саме у сфері зобов`язальних, договірних правовідносин між сторонами, є правильним, оскільки застосування звичаїв ділового обороту у сфері деліктних, кондиційних правовідносин, які є чітко, однозначно та імперативно врегульованими положеннями чинного цивільного законодавства, внаслідок чого урегулювання їх на розсуд сторін, відповідно до певних правил поведінки, які до того ж не є усталеними та унормованими у даній сфері, є неприйнятним.

Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

На підставі наведеного вище, колегія судів вважає правильною відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

11 жовтня 2022 року суд першої інстанції, встановивши, що під час ухвалення судового рішення не було вирішено питання по судовим витратам понесеним сторонами, з власної ініціативи ухвалив додаткове судове рішення.

Відповідно до положень ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд врахував, що судом відмовлено і в первісному і в зустрічному позовах, сплачений під час звернення до суду судовий збір за подання первісного та зустрічного позовів розподілу між сторонами не підлягає.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат понесених сторонами на правничу допомогу, суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази, наведені у судовому рішенні, при цьому, стягуючи з ОСОБА_1 на користь СФГ "Агрос" 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу та керуючись приписами ч.4 ст.137 ЦПК України, виходив з доведеності належними та допустимими доказами факту понесених витрат, погодженості розміру гонорару адвоката та дійшов висновку, що заявлений розмір витрат адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, наданими послугами, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторін, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторін, відповідності критерію розумної необхідності таких витрат.

При вирішенні питання судових витрат стороною відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 в сумі 5000 грн., суд виходив з недоведеності та необгрунтованості цих вимог через неподання до суду жодних доказів, а саме договорів, розрахунків, тощо, виконаних робіт, понесених витрат.

Окрім того суд правильно зазначив, що оскільки судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів, то заявлені до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу позивача за первісним позовом ОСОБА_1 на суму 10 000 грн. та позивача за зустрічним позовом СФГ «Агрос» на суму 5000 грн. розподілу між сторонами не підлягають, що повністю відповідає приписам п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України.

Додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, підстав для його скасування немає, оскільки рішення є законним і належним чином обґрунтованим.

Доводи представника позивача Чумак І.М. про те, що ані ОСОБА_1 , ані його представник не були ознайомлені із заявою сторони відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, яка надійшла до суду 23.02.2022 року, відповідно не мали можливості надати свої заперечення стосовно розміру витрат та клопотання про зменшення зазначених витрат, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять підтвердження надіслання відповідачем на адресу позивача ОСОБА_1 цієї заяви з додатками (а.с.95-96).

У відзиві на апеляційну скаргу сторони позивача, представник відповідача СФГ "Агрос" - адвокат Ремез К.І., просить стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 50 000 грн. за представництво інтересів СФГ «Агро» в Дніпровському апеляційному суді.

На підтвердження цих вимог до відзиву на апеляційнуі скарги подано додаткову угоду №1 від 14.12.2022 до угоди про надання правничої допомоги №08/06 від 08.06.2022, видатковий касовий ордер без № від 15 грудну 2022 на 50 000 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордера №87 від 15 грудня 2022 про прийняття від директора СФГ «Агрос» на підставі додаткової угоди 50 000 грн.

29.12.2022 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чумак І.М. надійшло клопотання/заява про зменшення витрат на правничу допомогу, де зазначено, що ціна позову ОСОБА_1 до СФГ "Агрос" становить 19 331,40 грн., а гонорар адвоката в розмірі 50 000 грн. є неспівмірним, просила відмовити представнику відповідача у стягненні з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

1. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із правилами пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Колегія суддів, беручи до уваги надані представником відповідача Ремез К.І. до апеляційного суду докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, враховує такі обставини, як розгляд справи без виклику сторін, час, об`єктивно необхідний для підготовки двух відзивів на апеляційні скарги представника позивача (один відзив на апеляційну скаргу на рішення та додаткові рішення, другий відзив на ухвалу суду від 26.10.2022 року), керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права, беручи до уваги клопотання адвоката Чумак І.М. про зменшення витрат на правничу допомогу, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, вважає справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат в сумі5000 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Керуючись ст.ст.367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Чумак Ірини Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07 жовтня 2022 року та додаткове рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 жовтня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідача за первісним позовом Селянського (фермерського) господарства "Агрос" судові витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 26 січня 2023 року.

Головуючий:

Судді: