ПОСТАНОВА
Іменем України
27 січня 2023 року
м. Київ
справа №826/3219/16
адміністративне провадження № К/9901/23464/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Пасічник С.С., суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А., розглянувши заяву Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глад" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Глад" (далі - Товариство, позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 вересня 2015 року №0005832205 про збільшення суми податкового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 2 741 078,00 грн., №0005842205 про збільшення податкового зобов`язання з податку на додану вартість на 6 554 529,00 грн., №0005852205 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 249 629,00 грн.
Оскаржувані рішення Інспекція прийняла на підставі акту №740/26-54-22-05/32593341 від 12 серпня 2015 року документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Аурумінвест», ТОВ «Вента плюс 2000», ТОВ «Колвест-плюс» за період з 01 січня 2013 року по 27 лютого 2015 року, яким встановлено порушення позивачем підпунктів 14.1.36, 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв`язку із чим занижено податок на прибуток у сумі 2 192 862,00 грн. та відсутнє право на включення до складу операційних витрат за результатами 2015 року витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Вента плюс 2000», ТОВ «Колвест-плюс», ТОВ «Компанія «Аурумінвест»; пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 5 243 623,00 грн.
При цьому, підставою для визначення позивачу зазначених податкових зобов`язань слугували висновки перевіряючих про нереальність господарських операцій з контрагентами ТОВ «Вента плюс 2000», ТОВ «Колвест-плюс», ТОВ «Компанія «Аурумінвест», на підставі яких позивачем формувались дані податкового обліку, а також про непідтвердження платником податку їх фактичного здійснення належними і допустимими доказами, оформленими у відповідності до вимог нормативних актів.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2016 року, яка залишена без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року, позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Інспекції від 23 вересня 2015 року №0005842205, №0005852205, №0005832205.
У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Інспекція просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неоднакове правозастосування Вищим адміністративним судом України положень пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, статей 1 та 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви додано копії постанов Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14 та від 14 червня 2016 року у справі №826/14268/14, а також ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №826/11720/13-а, від 06 квітня 2016 року у справі №826/83/13-а, від 13 листопада 2013 року у справі №2а/0470/6071/11 й постанови цього ж суду від 10 серпня 2016 року у справі №826/17175/14, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що регулюють відносини формування платником податку податкових вигод у подібних правовідносинах.
Ухвалою Верховного Суду України від 27 липня 2017 року відкрито провадження у справі.
Товариство в запереченнях на подану заяву з доводами та вимогами останньої не погодилось, просило залишити її без задоволення, а постановлені у даній справі судові рішення - без змін.
Згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 12 січня 2018 року №20/0/19-18 заява з матеріалами справи передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення КАС України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII).
За змістом підпункту 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону №2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Суд, перевіривши матеріали справи, наведені у заяві доводи, дійшов висновку про таке.
За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, Вищий адміністративний суд України вказав, що положення податкового та пов`язаного з ним законодавства (зокрема, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статей 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій.
Оцінюючи податкові наслідки спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Вента плюс 2000», ТОВ «Колвест-плюс», ТОВ «Компанія «Аурумінвест», суд виходив з того, що останні в установленому порядку зареєстровані як юридичні особи та є належними суб`єктами господарювання; господарські відносини між позивачем та вищевказаними контрагентами в повній мірі відображені в податковому і бухгалтерському обліку; на момент проведення перевірки у Товариства були наявні всі необхідні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена законодавством, й аналіз останніх свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум витрат та податкового кредиту.
Водночас, при розгляді справи судами не встановлено обставин наявності вироків у кримінальних справах стосовно посадових осіб позивача або його контрагентів чи постанов/ухвал судів про звільнення їх від відповідальності за нереабілітуючих підстав.
Разом з тим, Верховний Суд України в постанові від 22 листопада 2016 року у справі №826/11397/14, копія якої надана на підтвердження наведених в заяві доводів, цей суд, усуваючи розбіжності неоднакового правозастосування, вказав на помилковість висновку Вищого адміністративного суду України про те, що за формально правильного оформлення господарської операції, в тому числі первинними документами бухгалтерського обліку, сам факт фіктивності контрагента може бути ігнорований, оскільки статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю й господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.
При цьому, Верховним Судом України було прийнято до уваги наявність вироку Подільського районного суду міста Києва від 31 серпня 2015 року про визнання директора контрагента позивача у зазначеній справі винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частинами першою, другою статті 205 Кримінального кодексу України (пособництво у фіктивному підприємництві).
Також, в постанові від 14 червня 2016 року у справі №826/14268/14 Верховний Суд України, врахувавши ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26 серпня 2014 року, якою директора і засновника контрагента позивача звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (створення суб`єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності), у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав, виклав правовий висновок про те, що первинні документи, які стали підставою для формування товариством податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та визначених пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрат є безпідставними.
В ухвалі ж Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №826/11720/13-а касаційний суд виходив із того, що складені за наслідками здійснення позивачем господарських операцій з виконання комплексу монтажних робіт з контрагентом-1 та за наслідками надання різноманітних консалтингових послуг контрагентом-2 документи не підтверджують реального їх виконання, виходячи не лише з якогось окремого недоліку, а усіх доказів у їх сукупності, зокрема, з огляду на відсутність рахунків, які б посвідчували придбання контрагентом-1 матеріалів та обладнання для проведення монтажних робіт; відсутність локальних кошторисів, рахунків-фактур, планів-схем розміщення обладнання; крім того, документи про надання консалтингових послуг не розкривають їх змісту та не відповідають вимогам законодавства; відсутні специфікації на замовлення, розрахунки вартості робіт за кожним замовленням, рахунки-фактури, роздруківки з електронної бази даних (адресна програма), реєстри, надані відділами Укрпошти щодо відправки рекомендованих листів, докази надання виконавцю (контрагенту-2) переліку осіб та їх адрес, за якими необхідно здійснювати розповсюдження конвертів із запакованими матеріалами. Крім того, матеріали справи свідчать, що контрагент-1 не мав найманих працівників, а його директор, бухгалтер та засновник в одній особі є громадянкою Росії, яка відсутня на території України. Документи ж від імені контрагента-2 підписані особою, яка згідно з протоколом допиту свідка заперечує свою причетність до ведення господарської діяльності товариства.
В постанові Вищого адміністративного суду України від 10 серпня 2016 року у справі №826/17175/14, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове - про відмову в задоволенні позову, касаційний суд виходив із того, що суди неправильно застосували до розглядуваних правовідносин принцип індивідуальної відповідальності платника податків, який полягає у тому, що порушення контрагентом-постачальником податкової дисципліни не може бути підставою для відповідальності платника податків - покупця за відсутності доказів узгодженості дій таких платників. Адже хоча дійсно перевірка автентичності підпису на первинних документах не належить до обов`язку платника, невиконання якого може спричинити негативні для нього наслідки у сфері оподаткування, втім, у даному разі, доводи податкового органу про відсутність у поданих платником первинних документах підтверджувальної сили ґрунтуються на підписанні цих документів від імені контрагента невстановленою особою. Вказаний факт міг та мав бути проконтрольований платником, який, маючи на меті підтвердження податкових наслідків цими первинними документами, повинен пересвідчитися у їх належному оформленні постачальником та у наявності в особи, яка їх підписала, відповідних повноважень.
Постановляючи ухвалу від 06 квітня 2016 року у справі №826/83/13-а, Вищий адміністративний суд України погодився з судами попередніх інстанцій, які, оцінивши у сукупності первинні документи, фінансові показники яких позивач відтворив у податковому обліку, а також надані податковим органом докази, які підтверджують обставини фіктивності його контрагентів, виконавши вимоги частини 4 статті 72 КАС України та врахувавши обставини, встановлені постановою Печерського районного суду м.Києва та вироком Шевченківського районного суду м.Києва у кримінальних справах, за відсутності з боку позивача доказів, які б спростовували зазначені обставини, прийшли до висновку про законність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір.
Посилання ж на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2013 року у справі №2а/0470/6071/11 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки остання не містить правового висновку щодо застосування норм матеріального права, про які йдеться у заяві; до того ж, у ній, посилаючись на порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, касаційний суд постановлені судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Отже, зміст вищенаведених рішень суду касаційної інстанції свідчить про те, що у кожній зі справ, в яких вони були постановлені, суди доходили висновку про правомірність чи протиправність рішень, дій чи бездіяльності податкових органів на підставі встановлення фактичних обставин та оцінки досліджених доказів.
Слід зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду. Не наділений Верховний Суд і повноваженнями щодо вирішення питань про достовірність того чи іншого доказу.
Відтак, аналіз правозастосування у наведених рішеннях суду касаційної інстанції дозволяє дійти висновку, що йдеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, які регулюють питання формування податкових вигод, але різне вирішення справ ґрунтується на відмінних між собою фактичних обставинах, що, в свою чергу, не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви ГУ ДФС слід відмовити.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС України (в редакції Закону №2147-VIII) та статтями 241, 242, 244 КАС України (в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII), Суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні заяви Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Пасічник С.С.
Васильєва І.А.
Гончарова І.А.,
Судді Верховного Суду
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 27.01.2023 |
Оприлюднено | 30.01.2023 |
Номер документу | 108641348 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних) |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Пасічник С.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні