Ухвала

від 26.01.2017 по справі 826/3219/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2017 року м. Київ К/800/30948/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Степашка О.І. Олендера І. Я.

секретаря судового засідання Орєшко Ю. О.

представник позивача Васильчук С. С.

представник відповідача Панасюк Ю. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Глад" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Глад" (далі - ТОВ „Глад") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ в Оболонському районі) в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2016 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ДПІ в Оболонському районі залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду від 03 червня 2016 року - залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ДПІ в Оболонському районі подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ „Компанія „Аурумінвест", ТОВ „Вента плюс 2000", ТОВ „Колвест - плюс". За результатами перевірки складено акт №740/26-54-22-05/32593341 від 12.08.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.36, пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, занижено податок на прибуток у сумі 2192862 грн.; відсутність права на включення до складу операційних витрат по взаємовідносинам з ТОВ „Вента плюс 2000", ТОВ „Колвест - плюс", ТОВ „Компанія „Аурумінвест"; п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, занижено податок на додану вартість у сумі 5243623, 00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: №0005832205 від 23.09.2015, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 2741078,00 грн.; №0005842205 від 23.09.2015, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6554529, 00 грн.; №0005852205 від 23.09.2015, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 249629, 00 грн.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів пп. "а" п. 198.1 та пп. 198.2, пп. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що контрагенти позивача в установленому порядку зареєстровані як юридичні особи, є належними суб'єктами господарювання; господарські відносини між позивачем та вищевказаними контрагентами в повній мірі відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача; на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем видаткових та податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ „Глад".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко І. Я. Олендер