Постанова

від 24.01.2023 по справі 446/2249/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 446/2249/18 Головуючий у 1 інстанції: Костюк У. І.

Провадження № 22-ц/811/1586/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

з участю представника позивачки ОСОБА_1 , відповідача приватного нотаріуса Ткачук Г.І., відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Ганни Іванівни та ОСОБА_2 на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 16 травня 2022 року в складі судді Костюк У.І. у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Ганни Іванівни, ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів,-

встановив:

У листопаді 2018 року позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідачів приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г.І., ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними, просила визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 від 10.08.2016, зареєстрований в реєстрі за № 1301 та договір дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 від 10.08.2016, зареєстрований в реєстрі за № 1304.

Вимоги обґрунтовувала тим, що 10.08.2016 її матір ОСОБА_4 уклала два договори дарування, згідно яких будинок АДРЕСА_1 , який належав їй на праві власності перейшов у власність відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після звернення до нотаріуса з метою прийняття спадщини, так як вона є спадкоємцем за заповітом, їй стало відомо про укладення правочинів, а саме двох договорів дарування по 1/2 житлового будинку, які вважає недійсними з підстав недодержання під час їх укладення вимог ч. 6 ст. 120 ЗК України та ч. 2 ст. 377 ЦК України, а саме не зазначення кадастрового номера земельної ділянки, на якій розміщений подарований житловий будинок.

Одночасно з позовною заявою позивачка подала заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 12.09.2019 заяву задоволено, накладено заборону на відчуження житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного житлового будинку.

21.01.2022 представник позивача ОСОБА_1 подав заяву про зміну підстави позову, просив визнати недійсними вказані договори дарування з тих підстав, що сторони договору 10.08.2016 укладаючи два договори дарування 1/2 частки будинку, насправді мали на меті вчинити договір дарування будинку вцілому. Вказує, що має місце удаваний правочин, а тому відносини сторін регулюються правилами щодо правочину який насправді вчинили, тому ОСОБА_2 уклав (взяв участь в укладенні) правочину, який суперечить вимогам статті 377 ЦК України та вимогам статті 120 ЗК України, так як істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти. Факт порушення вимог щодо такої істотної умови договору, як кадастровий номер земельної ділянки вказує на порушення норм ч. 1 ст. 203 ЦК України, що в свою чергу є підставою для визнання правочинів недійсними (т. 2 а.с. 8).

Ухвалою суду від 31.03.2022 заяву представника позивачки ОСОБА_3 адвоката Галайського Ореста Вікторовича про зміну позовних вимог (підстав позову), подану в порядку ст. 49 ЦПК України прийнято до розгляду. Вирішено розглядати справу в подальшому з урахуванням уточнених позовних вимог. Підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду (т. 2 а.с. 77-78).

Оскаржуваним рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 16 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Ганни Іванівни, ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів задоволено повністю.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 від 10.08.2016 серії НВХ № 947909, зареєстрований в реєстрі за № 1301 .

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 від 10.08.2016 серії НВХ № 947910, зареєстрований в реєстрі за № 1304.

Стягнуто з Приватного нотаріуса Львівського міського округу Ткачук Ганни Іванівни на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 528, 60 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 528, 60 грн.

Вирішено, що заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 12.09.2019 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили

Рішення суду оскаржили відповідачі приватний нотаріус Ткачук Г.І. та Когут Р.М.

В апеляційній скарзі приватний нотаріус Ткачук Г.І. зазначає, що рішення не відповідає вимогам законодавства, матеріалам та фактичним обставинам справи, ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Не погоджується з тим, що позивачка визначила її правовий статус, як відповідача у справі, оскільки правове регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено ЗУ «Про нотаріат».

Зазначає, що основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, при цьому неналежний відповідач це особа, яка притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Так, нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб учасника нотаріальної дії, відтак не може стати учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин.

Нотаріус є відповідачем лише у разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення.

У цьому контексті покликається на судову практику та зазначає, що на таке звертала увагу у своєму відзиві та просила суд виключити її із числа співвідповідачів.

Звертає увагу на зловживання позивачкою процесуальними правами, оскільки даний спір між тими самими сторонами та про той самий предмет вже був розглянутий і у позові відмовлено, однак позивачка змінивши третю особу на відповідача звернулася з вимогою про визнання договору дарування недійсним із інших підстав.

Окремо зазначає, що ОСОБА_4 для укладення спірних договорів прибула до нотаріуса зі своїми трьома дітьми, при цьому ще 01.09.2014 ОСОБА_4 склала заповіт, за яким все своє майно заповіла сину ОСОБА_2 .

Волевиявлення ОСОБА_4 незважаючи на її вік, стан здоров`я та наявність єдиного житла при укладенні договорів дарування було вільним та відповідало її внутрішній волі, тому такі не можна вважати удаваними.

При цьому, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести факт укладення правочину, що на його думку є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин, а також настання між сторонами інших прав та обов`язків ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Просить скасувати рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 16 травня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Стягнути з позивача судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам законодавства, матеріалам та фактичним обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Звертає увагу на те, що судом вже розглядалася справа між тими самими сторонами і з того ж самого предмету(справа № 446/570/17), відтак обставини були встановлені судом при розгляді такої справи.

При цьому, зловживаючи своїми правами, позивачка повторно звертається до суду з того самого предмету і майже з тих самих підстав.

Зазначає, що нотаріус ОСОБА_5 не була стороною оспорюваних правочинів, а була лише особою, яка наділена повноваженнями посвідчити такі договори.

Покликаючись на судову практику зазначає, що нотаріус може бути відповідачем лише у випадках оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення.

Стверджує, що ОСОБА_4 жодних удаваних правочинів не укладала, а вчинені нею правочини відповідали її волевиявленню, що було встановлено у справі № 446/570/17.

Зазначає, що згідно із ч. 2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що бути у попереднього землекористувача.

Вважає, що ОСОБА_4 дотрималася усіх істотних умов договору і укладені нею правочини відповідали її волевиявленню, при цьому, вона не мусила, як вважає позивачка, укласти лише один договір дарування, а могла укласти їх декілька.

Просить скасувати рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 16 травня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Стягнути з позивача судові витрати.

09.11.2022 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника позивачки ОСОБА_1 на апеляційні скарги, у якому зазначаючи про те, що сторони оспорюваних договорів уклали два договори, маючи на меті вчинити договір дарування будинку вцілому, тому має місце удаваний правочин, просить скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно задовольнити враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору у даній справі є вимога про визнання удаваними договорів дарування часток у нерухомості, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, а мають ознаки правочину, спрямованого на договір дарування об`єкту нерухомості вцілому.

Зокрема, відповідачами не заперечується, той факт, що на момент нотаріального посвідчення оспорюваних договорів дарування 1/2 частки житлового будинку, сторони договорів не мали волевиявлення на відчуження частки нерухомості, натомість мали намір саме здійснити перехід в порядку дарування від однієї сторони до іншої будинку вцілому, однак у зв`язку з відсутністю державної реєстрації земельної ділянки та відсутністю присвоєного кадастрового номера земельної ділянки на якій розташований об`єкт нерухомості, не мали правового механізму реалізації свого волевиявлення на відчуження об`єкту нерухомості вцілому.

Враховуючи наведене, суд вважав доведеним факт укладення удаваних правочинів та спрямованість волі сторін, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , у даних договорах дарування на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненими правочинами.

При цьому, суд зазначив, що чинне законодавство надає можливість власнику нерухомого майна оформити свої права на земельну ділянку та присвоїти їй кадастровий номер, а вже після цього розпоряджатися нерухомим майном, яке на ній розташовано.

Покликаючись на правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 05 лютого 2018 року у справі № 604/917/15-ц (провадження № 61-1645св18), зазначає, що у договорі дарування (або іншому договорі про відчуження) будинку (будівлі, споруди) повинно бути позначено кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

Враховуючи той факт, що сторони мали намір укласти правочин на відчуження будинку саме як цілісного об`єкта, у договорі повинен бути зазначений розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, однак при укладенні договору дарування сторонами не дотримано такої істотної умови договору, а саме не зазначено кадастровий номер земельної ділянки, відтак, оспорюваний правочин вчинений з порушенням вимог ст. 377 ЦК України та ст.120 ЗК України, що є однією з підстав для визнання його недійсним, згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Задовольнивши позовні вимоги, суд стягнув з відповідачів, на користь позивача, суму судового збору, сплачену при подачі позову, у рівних частках.

Перевіряючи оскаржуване рішення колегія суддів виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що 10.08.2016 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали два договори дарування 1/2 частики житлового будинку, які були посвідчені приватним нотаріусом Ткачук Г.І. і зареєстровані у реєстрі за № 1301 та №1304.

За такими договорами дарувальник ОСОБА_4 подарувала, а обдарований ОСОБА_2 прийняв у дар по 1/2 частці житлового будинку разом з відповідною частиною господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 5-6).

Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 298901831 від 10.02.2022 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,1163 (кадастровий номер 4622181600:02:003:0022), за адресою: АДРЕСА_1 та будинок, загальною площею 90,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на будинок зареєстровано на підставі двох договір дарування по 1/2 частині такого будинку (т. 2 а.с. 23).

09.03.2017 ОСОБА_4 склала заповіт, за яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і нащо за законом матиме право заповіла в рівних частинах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Цей заповіт посвідчено секретарем Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області та зареєстрований в реєстрі за №34 (т. 2 а.с. 23).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 30).

Як слідує з довідки Великосілківської сільської ради № 722 від 15.06.2017 ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала у будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 65).

ОСОБА_4 була матір`ю сторін по справі, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тобто останні є рідними братом і сестрою.

Звертаючись з позовними вимогами у даній справі ОСОБА_3 свої доводи фактично зводить до того, що укладені договори дарування 1/2 частки житлового будинку є удаваними, оскільки сторони мали намір укласти правочин на відчуження будинку саме як цілісного об`єкта, у договорі повинен бути зазначений розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, однак при укладенні договору дарування сторонами не дотримано такої істотної умови договору, при цьому такі правочини порушують її права та інтереси, як спадкоємця.

Відповідачі заперечують позовні вимоги, а відповідні доводи та мотиви їхньої позиції викладені в апеляційних скаргах.

Колегія суддів виходить з того, що за загальним правилом добросовісні дії позивачів, спрямовані на захист їх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, не можна вважати необґрунтованими, оскільки такі вчиняються при здійсненні конституційного права на судовий захист.

Крім того, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями55,124 Конституції України, відтак є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 12 листопада 2020 року у справі № 359/9512/17 та від 19 грудня 2019 року у справі № 757/35897/18-ц.

Враховуючи наведене, подання позову, який хоч і стосується одного і того ж предмету, що і у спорі, який судом розглянуто, однак вимоги пред`явлені до іншого кола осіб, а також з інших підстав, не може вважатися зловживання процесуальними правами чи необґрунтованими діями позивача.

Таким чином, доводи апеляційних скарги приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г.І. та ОСОБА_2 , які зводяться до того, що позивачка зловживає процесуальними правами, звертаючись з таким позовом, не заслуговують на увагу.

В свою чергу, перевіряючи доводи апелянтів про те, що позивачка безпідставно визначила статус приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г.І. як відповідача у справі, колегія суддів звертає увагу на таке.

Предметом судової діяльності у справах про оскарження нотаріальних дій aбo відмови в їх вчиненні є перевірка законності дії нотаріусів або відповідних посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії чи які відмовили в їх вчиненні.

Дійсно, відповідно достатті 50 Закону України «Про нотаріат»нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), щодо яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі.

Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтересам порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до судуіз відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб`єктів спірних матеріальних правовідносин, щодо яких виник спір.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 405/8279/15-ц, провадження № 61-17825св18.

Перевіряючи законність дій нотаріуса, суд повинен детально вивчити закон, на підставі якого діяв нотаріус чи інша посадова особа, уповноважена на вчинення нотаріальної дії, дослідити всі докази і з`ясувати обставини, що мають значення для справи. Це, у свою чергу, дає суду можливість винести законне й обґрунтоване рішення.

Таким чином, підставами для визнання нотаріальної дії незаконною є невідповідність здійснення такої дії чинному законодавству та порушення процедури здійснення нотаріальної дії.

Враховуючи наведене, колегією суддів жодним чином не заперечується передбаченестаттею 50 Закону України «Про нотаріат»право заінтересованої особи оскаржити до суду в порядку позовного провадження нотаріальну дію. Однак, при такому оскарженні нотаріус буде належним відповідачем у справі, коли у позові йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства, тобто коли у позивача відсутній спір про право з іншою особою, крім нотаріуса.

Якщо при визначенні таким чином предмета позову суд дійде висновку про наявність спору про право цивільне між позивачем та іншою особою (наприклад, другою стороною договору, який фактично оспорюється позивачем), то належним відповідачем у такій справі буде саме ця інша особа, а не нотаріус. Сам же нотаріус може бути залучений судом як третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішення у такій справі фактично жодним чином не впливає на нотаріуса, оскільки він не в змозі своїми діями або припиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права позивача.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 367/2847/16-ц, провадження № 61-13640св18.

Колегія суддів також враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року по справі №438/610/14-ц, провадження № 14-577 цс19 виклала висновок, що закріплене устатті 50 Закону України «Про нотаріат»право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.

Іншими словами, приватні нотаріуси можуть відповідати за пред`явленими позовними вимогами лише за відповідних обставин.

Враховуючи наведене, колегія суддів знаходить підставними доводи апеляційних скарг про те, що у спорі де позивачка просить про визнання недійсними договорів дарування, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г.І. є неналежним відповідачем, тому задоволення вимог до останньої та стягнення з неї судового збору свідчить про помилковість висновків суду та необхідність скасування оскаржуваного рішення у цій частині із зазначених підстав.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вказаним правочином.

Колегія суддів виходить із того, що оскаржувані правочини стосуються прав та обов`язків позивачки, оскільки остання є спадкоємцем першої черги спадкодавця ОСОБА_4 , відтак за наявності підстав для визнання оспорюваних договів недійсними, позивачка ОСОБА_3 змогла б спадкувати за законом майно, яке є предметом договору дарування.

Так, згідноіз ст. 627 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 ЦК Українипередбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно дост. 718 ЦК Українидарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка (ч. 4 ст. 722 ЦК України).

Відповідно до п. 9 оспорюваних договорів дарування 1/2 частки житлового будинку, згідно ст. 722 ЦК України право власності на дарунок виникає в обдарованого з моменту його прийняття. Обдарований прийняв дарунок шляхом постійного користування будинком до підписання цього договору (т. 1 а.с. 5-6).

Зміст ст.ст. 334, 377, 717, 722, 728 ЦК України, ст. 57 СК України, ст. 27 ЗУ «Про нотаріат» сторонам, що підписали цей договір, нотаріусом роз`яснено (п. 10 договорів).

За змістом статтей203,717 ЦК Українидоговір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Колегія суддів вважає, що правові наслідки укладення оспорюваних правочинів наступили, протилежного суду не доведено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв`язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню».

У цьому контексті не може залишатися поза увагою апеляційного суду те, що оспорювані договори дарування вже були предметом судового розгляду за позовом цієї ж особи ОСОБА_3 .

Так, рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 9 липня 2018 року (справа № 446/570/17) позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Ганна Іванівна про визнання договорів дарування недійсними задоволено повністю.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г.І. та зареєстрований в реєстрі за №1301.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г.І. та зареєстрований в реєстрі за №1304.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 640,00 грн. сплаченого судового збору.

При цьому, постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 9 липня 2018 року - скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Ганни Іванівни про визнання договорів дарування недійсними відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 - 704 гривень судових витрат.

Постанова Львівського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року залишена без змін постановою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року.

Судами різних інстанцій у цій справі встановлено, що ОСОБА_4 є матір`ю п`ятьох дітей, зокрема, сторін у справі ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала в будинку АДРЕСА_1 .

Восени 2014 року ОСОБА_4 із свого будинку переїхала жити до ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 .

01 вересня 2014 року ОСОБА_4 склала заповіт, за яким заповіла все своє майно сину ОСОБА_2 .

10 серпня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 уклали два договори дарування 1/2 частки житлового будинку, які були посвідчені приватним нотаріусом Ткачук Г. І. і зареєстровані у реєстрі за № 1301 та № 1304.

У березні 2017 року ОСОБА_4 переїхала жити до своєї дочки ОСОБА_3 .

09 березня 2017 року ОСОБА_4 склала заповіт, за яким все своє майно в рівних частинах заповіла ОСОБА_2 та ОСОБА_3

27 березня 2017 року ОСОБА_4 видала на ім`я ОСОБА_3 довіреність на представництво її інтересів в тому числі й в суді.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла.

Відповідно до довідки виконкому Великоколоднівської сільської ради № 709 ОСОБА_2 здійснив поховання своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13 лютого 2018 року спадкоємцем майна ОСОБА_4 є її дочка ОСОБА_3 , а саме спадкове майно складається із 1/2 частини грошових вкладів.

Суди апеляційної та касаційної інстанції дійшли висновку, що волевиявлення ОСОБА_4 незважаючи на її вік, стан здоров`я та наявність єдиного житла при укладенні договорів дарування від 10 серпня 2016 року було вільним та відповідало її внутрішній волі, зміст правочинів не суперечив вимогам ЦК України, а також моральним засадам суспільства (будинок не був подарований чужій людині).

Також судом констатовано, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (інші діти ОСОБА_4 ) підтвердили, що вони були присутні при укладенні договорів дарування будинку від 10 серпня 2016 року і про жодний договір довічного утримання тут не йшлося. Це був свідомий вибір ОСОБА_4 .

Касаційний суд погодився із висновками апеляційного суду та вказав, що підстави для визнання договорів дарування від 10 серпня 2016 року недійсними відсутні, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Натомість,у данійсправі позивачкавказує, що має місце удаваний правочин, оскільки сторони укладаючи два договори дарування 1/2 частки будинку, насправді мали на меті вчинити договір дарування будинку в цілому.

Волевиявлення учасника правочину, як одна із вимог, необхідних для чинності правочину, має бути вільним і відповідати його волі (ч. 3 ст. 203ЦК України).

Волевиявлення особи включає в себе вільне (без будь якого тиску) вираження її волі щодо укладення конкретного правочину (прояв ініціативи); висловлення змісту (умов) зазначеного правочину; вираження бажання щодо особливостей складання правочину; бажання настання наслідків, що обумовлені правочином; можливість ознайомитися зі змістом складено правочину; підписання правочину.

Зазначені складові становлять повноцінний вияв волевиявлення особи.

Нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Установлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Установлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони.

Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Заперечуючи позовні вимоги приватний нотаріус Ткачук Г.І. зазначає, що оспорювані договори жодним чином не можна вважати удаваними.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частини перша, друга статті 235 ЦК України).

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Подібні за змістом висновки містяться й у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі № 369/11750/15-ц, від 29 січня 2020 року в справі № 711/2892/19-ц, від 13 лютого 2020 року в справі № 761/12145/17 та від 23 січня 2019 року в справі № 522/14890/16-ц.

У справі, що переглядається, обґрунтовуючи удаваність оспорюваних договорів дарування, позивачка посилається на те, що насправді сторони приховали укладення договору дарування житлового будинку в цілому.

Разом з цим, колегія суддів наголошує, що ключовим моментом для удаваного правочину є встановлення того, що сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, тобто за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Натомість, як зазначалося вище у результаті укладення оспорюваних договорів відповідач ОСОБА_2 набув безоплатно у власність житловий будинок, доказів виникнення за спірними договорами інших правовідносин ніж ті, що випливають зі змісту правочину дарування, судом не встановлено.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Суд першої інстанції як на підставу задоволення позову послався на те, що відповідачі не заперечують, той факт, що на момент нотаріального посвідчення оспорюваних договорів дарування 1/2 частки житлового будинку, сторони договорів не мали волевиявлення на відчуження таких часток, натомість мали намір саме здійснити перехід в порядку дарування від однієї сторони до іншої будинку в цілому, однак у зв`язку з відсутністю державної реєстрації земельної ділянки та відсутністю присвоєного кадастрового номера земельної ділянки на якій розташований об`єкт нерухомості, сторони не мали правового механізму реалізації свого волевиявлення на відчуження об`єкту нерухомості в цілому, тому суд вважав доведеним факт укладення удаваних правочинів та спрямованість волі сторін, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в даних договорах дарування на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненими правочинами.

Колегія суддів вважає, що вказані обставини не є достатньою підставою для визнання спірних договорів удаваними.

Також суд першої інстанції не врахував, що сторони договору своїм підписом підтвердили, що їх волевиявлення на укладення спірних договорів є вільним, усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі, умови договорів відповідають реальній домовленості між ними, договори не приховують інших правочинів і спрямовані на настання наслідків, які обумовлені ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі№129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Суд першої інстанції не спростував основний принцип цивільного законодавства щодо свободи договору, тоді як дарувальник та обдарований підтвердили своє волевиявлення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із доводами апеляційних скарг, що у суду першої інстанції не було передбачених статтею 235 ЦК України підстав для визнання оспорюваних правочинів удаваними та задоволення позову, оскільки позивачка не довела належними та допустимими доказами обґрунтованість заявлених вимог.

Підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду визначені приписами статті 376 ЦПК України.

Відповідно до п.4 ч. 1 статті 376 ЦПК України, підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, ухвалюючи оскаржуване рішення у справі, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що оспорювані договори є удаваними, тому таке необхідно скасувати, а у задоволенні позову відмовити, що свідчить про підставність доводів апеляційних скарг.

Відповідно до ст. 141 ЦК України колегія суддів вирішує питання розподілу судових витрат.

Згідно із ч.ч. 1, 8ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Процесуальні дії суду щодо вжиття заходів забезпечення позову і їх скасування врегульовані окремими нормами, є різними за своїм юридичним змістом і за обставинами, які підлягають встановленню.

Так, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (ч. 9-10ст. 158 ЦПК України).

За змістом даних норм скасування заходів забезпечення позову, як процесуальне питання пов`язане не із правомірністю їх вжиття, а із результатами розгляду справи і вирішення спору по суті чи залишенням позову без розгляду, або закриття провадження у справі.

Враховуючи наведене та те, що колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 12 вересня 2019 року, необхідно скасувати.

Керуючись ст.ст.259,367,368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.ст.376,381,382,383,384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційні скарги Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Ганни Іванівни та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 16 травня 2022 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Ганни Іванівни, ОСОБА_2 про визнання недійсними договору дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 від 10.08.2016, зареєстрований в реєстрі за № 1301 та договору дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 від 10.08.2016, зареєстрований в реєстрі за № 1304 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Ганни Іванівни та ОСОБА_2 по 1152 (одна тисяча сто п`ятдесят дві) гривень 60 копійок судового збору сплаченого за подання апеляційних скарг.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 12 вересня 2019 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 25 січня 2023 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк