Постанова

від 02.05.2023 по справі 446/2249/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 травня 2023 року

м. Київ

справа № 446/2249/18

провадження № 61-2872св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ткачук Ганна Іванівна, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Вовчак Андрій Васильович, на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

від 24 січня 2023 року, і виходив з наступного.

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу

Ткачук Г. І., ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними.

2. ОСОБА_1 вказала, що 10 серпня 2016 року її матір ОСОБА_3 уклала два договори дарування, згідно з якими будинок

АДРЕСА_1 , який належав їй на праві власності перейшов у власність відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після звернення до нотаріуса з метою прийняття спадщини за заповітом їй стало відомо про укладення правочинів, а саме двох договорів дарування по 1/2 житлового будинку, які вона вважає недійсними з підстав недодержання під час їх укладення вимог частини шостої статті 120 Земельного кодексу України та частини другої статті 377 Цивільного кодексу України, а саме не зазначення кадастрового номера земельної ділянки, на якій розміщений подарований житловий будинок.

3 . У січні 2022 року представник позивачки - ОСОБА_4 подав заяву про зміну підстави позову, просив визнати недійсними вказані договори дарування з тих підстав, що сторони договору від 10 серпня 2016 року, укладаючи два договори дарування 1/2 частки будинку, насправді мали на меті вчинити договір дарування будинку в цілому. Вказує, що має місце удаваний правочин, а тому відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який насправді вчинили сторони. ОСОБА_2 уклав (взяв участь в укладенні) правочину, який суперечить приписам статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, оскільки істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти. Це свідчить про порушення частини першої статті 203 ЦК України, що в свою чергу є підставою для визнання правочинів недійсними.

4. Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд

по АДРЕСА_1 від 10 серпня 2016 року, зареєстрований в реєстрі

за № 1301, та договір дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 від 10 серпня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 1304.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області у складі судді Костюк У. І. від 16 травня 2022 року позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено.

6. Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , від 10 серпня 2016 року, серії НВХ № 947909, зареєстрований в реєстрі за № 1301.

7. Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , від 10 серпня 2016 року, серії НВХ № 947910, зареєстрований в реєстрі за № 1304. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у договорі дарування (або іншому договорі про відчуження) будинку (будівлі, споруди) повинно бути позначено кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договори дарування житлового будинку, згідно з якими дарувальник ОСОБА_3 подарувала, а обдарований ОСОБА_2 прийняв у дар в цілому спірний житловий будинок. Враховуючи той факт, що сторони мали намір укласти правочин щодо відчуження будинку саме як цілісного об`єкта, то в оспорюваному договорі повинен бути зазначений розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду. Проте у договорі дарування сторонами не зазначено кадастровий номер земельної ділянки, отже цей правочин вчинений з порушенням вимог статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України, що є однією з підстав для визнання його недійсним, згідно з частиною першою статті 203 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційні скарги приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г. І. та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 16 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

10. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

11. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 12 вересня 2019 року.

12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за заявленими позивачкою позовними вимогами приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г. І. є неналежним відповідачем, а тому задоволення вимог до останньої та стягнення з неї судового збору свідчить про помилковість висновків суду та необхідність скасування оскаржуваного рішення у цій частині із зазначених підстав.

13. Апеляційний суд також виходив із того, що в результаті укладення оспорюваних договорів відповідач ОСОБА_2 набув безоплатно у власність житловий будинок, підстав виникнення за спірними договорами інших правовідносин ніж ті, що випливають зі змісту правочину дарування, не встановлено.

14. Також суд апеляційної інстанції врахував, що сторони договору своїм підписом підтвердили, що їх волевиявлення на укладення спірних договорів є вільним, усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі, умови договорів відповідають реальній домовленості між ними, договори не приховують інших правочинів і спрямовані на настання наслідків, які обумовлені ними.

15. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не спростував основний принцип цивільного законодавства щодо свободи договору, тоді як дарувальник та обдарований підтвердили своє волевиявлення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

16. 23 лютого 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Вовчак А. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року та залишити в силі рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 16 травня 2022 року.

17. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, та у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 рокуу справі № 357/3132/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 235 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України),а також, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. У касаційній скарзі заявницязазначає, що сторони не мали легітимної можливості укласти договір дарування житлового будинку за відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, отже лише формально оформили домовленості щодо безоплатного переходу права власності на будинок шляхом укладення двох договорів дарування 1/2 частки спірного житлового будинку. На переконання заявниці, договори дарування по 1/2 частці будинку є удаваними правочинами, які вчинені з метою приховання дарування житлового будинку, оскільки ключовою різницею цих правочинів є істотна умова - обов`язок вказати кадастровий номер земельної ділянки, а сторони правочину кадастровий номер земельної ділянки вказати не могли у зв`язку із його відсутністю. Набувши право власності на будинок в цілому на підставі договорів дарування, обдарований набув і право власності на земельну ділянку, на якій розташований будинок. Однак, за договором дарування частки у житловому будинку жодні права на земельну ділянку не переходять. Факт переходу до обдарованого права на земельну ділянку вказує на те, що між сторонами виникли інші правовідносини, ніж ті, що передбачені договором дарування часток будинку.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19. 10 серпня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали два договори дарування 1/2 частики житлового будинку, які були посвідчені приватним нотаріусом Ткачук Г. І. і зареєстровані у реєстрі за № 1301 та №1304.

20. За вказаними договорами дарувальник ОСОБА_3 подарувала, а обдарований ОСОБА_2 прийняв у дар по 1/2 частці житлового будинку разом з відповідною частиною господарських будівель і споруд

по АДРЕСА_1 .

21. Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 298901831 від 10 лютого

2022 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 0,1163 га (кадастровий номер 4622181600:02:003:0022), за адресою: АДРЕСА_1 , та будинок, загальною площею 90,1 кв. м, за цією ж адресою. Право власності на будинок зареєстровано на підставі двох договір дарування по 1/2 частині такого будинку.

22. 09 березня 2017 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день її смерті і на що за законом матиме право, заповіла в рівних частинах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Цей заповіт посвідчено секретарем Великосілківської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області та зареєстрований в реєстрі за № 34.

23. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_1 .

24. Згідно з довідкою Великосілківської сільської ради № 722 від 15 червня 2017 року ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала у будинку АДРЕСА_1 .

25. ОСОБА_3 була матір`ю сторін по справі: ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 , які є рідними сестрою і братом.

26. Також встановлено, що рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 09 липня 2018 року у справі № 446/570/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г. І., про визнання договорів дарування недійсними задоволено повністю.

27. Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1301. Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, укладений 10 серпня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ткачук Г. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1304, у зв`язку із тим, що ОСОБА_3 помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.

28. Постановою Львівського апеляційного суду від 08 листопада

2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року, у справі № 446/570/17 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 9 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

29. У справі № 446/570/17 судами встановлено, що ОСОБА_3 є матір`ю п`ятьох дітей, зокрема, сторін у справі ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

30. Восени 2014 року ОСОБА_3 переїхала із свого будинку жити до ОСОБА_2 по АДРЕСА_3 . 01 вересня 2014 року

ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла все своє майно сину

ОСОБА_2 . Після цього 10 серпня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали два договори дарування 1/2 частки житлового будинку, які були посвідчені приватним нотаріусом Ткачук Г. І. і зареєстровані у реєстрі за № 1301 та № 1304.

31. У березні 2017 року ОСОБА_3 переїхала жити до своєї дочки

ОСОБА_1 . 09 березня 2017 року ОСОБА_3 склала заповіт, за яким все своє майно в рівних частинах заповіла ОСОБА_2 та ОСОБА_1 27 березня 2017 року ОСОБА_3 видала на ім`я ОСОБА_1 довіреність на представництво її інтересів в тому числі й в суді.

32. Відповідно до довідки виконкому Великоколоднівської сільської ради

№ 709 ОСОБА_2 здійснив поховання своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

33. Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом

від 13 лютого 2018 року спадкоємцем майна ОСОБА_3 є її дочка ОСОБА_1 , а спадкове майно складається із 1/2 частини грошових вкладів.

Позиція Верховного Суду

34. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

35. Згідно з положеннями пункту 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; коли відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

36. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

37. У відповідності до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

38. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

39. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

40. Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

41. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

42. У відповідності до вимог статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

43. Статтею 638 ЦК України визначено, що є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

44. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

45. Положеннями статей 203, 717 ЦК України визначено, що договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

46. У пункті 9 оспорюваних договорів дарування 1/2 частки житлового будинку від 10 серпня 2016 року сторони погодили, що згідно зі статтею 722 ЦК України право власності на дарунок виникає в обдарованого з моменту його прийняття. Обдарований прийняв дарунок шляхом постійного користування будинком до підписання цього договору.

47. Зміст статей 334, 377, 717, 722, 728 ЦК України, статті 57 СК України,

статті 27 Закону України «Про нотаріат» сторонам, що підписали цей договір, нотаріусом роз`яснено (пункт 10 договорів оспорюваних договорів дарування).

48. Із урахуванням зазначених норм матеріального права, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що правові наслідки укладення оспорюваних правочинів настали, сторони дійшли згоди щодо укладення саме договорів дарування. Дарувальник виявив волю на відчуження належного йому нерухомого майна, а обдарований прийняв у встановленому законом порядку в дар за двома договорами по 1/2 частці житлового будинку. Після укладення договорів дарування сторони їх не оспорювали.

49. Чинне на час укладення спірних договорів дарування земельне та цивільне законодавство імперативно передбачало перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

50. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 сформульовано висновки про те, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

51. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 661/3925/16-а (провадження № 11-949апп18) зроблено висновок про те, що набуття певного речового права на земельну ділянку особою, яка набула право власності на нерухоме майно, розміщене на цій земельній ділянці, відбувається шляхом переходу від попереднього власника нерухомого майна в тому ж обсязі, або відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.

52. При цьому у постанові від 05 лютого 2018 року у справі № 604/917/15-ц (провадження № 61-1645св18) Верховний Суд звертав увагу, що у випадку не присвоєння земельній ділянці кадастрового номера, його відсутність у договорі дарування нерухомого майна не є підставою для визнання такого договору недійсним.

53. Слід звернути увагу, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

54. У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

55. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

56. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частини перша, друга

статті 235 ЦК України).

57. Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

58. У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі

№ 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі

статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

59. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

60. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

61. Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновкупро відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів дарування 1/2 частки житлового будинку разом з відповідною часткою господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 від 10 серпня 2016 року, зареєстрованих в реєстрі за № 1301 та № 1304, недійсними з підстав, передбачених статтями 215, 235 ЦК України, оскільки позивачкою не доведено і належними доказами не підтверджено, що між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 виникли інші правовідносини, ніж передбачені договорами дарування житлового приміщення, а також того, що воля сторін оспорюваних договорів була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин.

62. Позивачкою не наведено достатніх підстав у розумінні статті 215 ЦКУкраїни, які б свідчили про недійсність укладених договорів дарування від 10 серпня 2016 року. Сторони спірних правочинів під час їх укладання досягли згоди щодо усіх умов та в подальшому їх правомірність не оспорювали.

63. При вирішенні спору апеляційним судом враховано послідовність дій спадкодавця по відношенню до своїх дітей (сторін спору) щодо розпорядження спадковим майном, а також враховано обставини, встановлені у справі № 446/570/17, у якій суди дійшли висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_3 , незважаючи на її вік, стан здоров`я та наявність єдиного житла, при укладенні договорів дарування від 10 серпня 2016 року було вільним та відповідало її внутрішній волі, зміст правочинів не суперечив вимогам ЦК України, а також моральним засадам суспільства (будинок не був подарований чужій людині).

64. У частині четвертій статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

65. Врахувавши вільне волевиявлення спадкодавця на укладення оспорених договорів дарування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог з заявлених позивачкою підстав.

66. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

67. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права.

68. За встановлених у цій справі обставин висновки суду апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, висловленим у постановах, на які послалася заявниця у касаційній скарзі.

69. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

70. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Вовчак Андрій Васильович, залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 24 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович