Рішення

від 30.01.2023 по справі 420/16498/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/16498/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої судді Бойко О.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Північна виправна колонія (№90)» про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, вирішив адміністративний позов задовольнити.

І. Суть спору:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відповідача Державної установи «Північна виправна колонія (№90)», в якій просив суд:

(1). Визнати протиправною бездіяльність державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» щодо не виплати ОСОБА_1 в день звільнення одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби.

(2). Зобов`язати державну установу «Північна виправна колонія (№ 90)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби.

ІІ. Аргументи сторін

(а) Позиція Позивача

В обґрунтування позовних вимог вказав, що при звільненні з Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» позивачу не було виплачено належної їй одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за бальше ніж 10 років служби, що є порушенням прав позивача, установлених приписами п. 10 постанови КМУ від 17.05.1992р. №393.

(б) Позиція Відповідача

19.12.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідачем зазначено, що з метою соціального захисту персоналу на період тимчасової окупації, а також упередження взаємодії з незаконними представниками окупаційного режиму, наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022 №1951/5 «Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території», в державній установі «Північна виправна колонія (№90)» з 14.05.2022 року оголошено простій до закінчення дії воєнного стану та дозволено працівникам установи до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну роботу поза межами адміністративних будівель установи. Тобто, на дату звільнення (31.05.2022 року) Позивачка перебувала у простої. Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

ІІІ Процедура та рух справи

21.11.2022 ухвалою Одеський окружний адміністративний суд, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

ІV. Обставини справи встановлені судом та докази на їх підтвердження

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2011 року проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Міністерства юстиції України від 13.05.2022 № 1951/5 <<Про оголошення простою установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та медичних реабілітаційних центрів, які тимчасово знаходяться на непідконтрольній Україні території», в державній установі «Північна виправна колонія (№90)» з 14.05.2022 року оголошено простій до закінчення дії воєнного стану та дозволено працівникам установи до закінчення простою бути відсутніми на робочих місцях та не виконувати дистанційну роботу поза межами адміністративних будівель установи.

31 травня 2022 ОСОБА_1 ирівну було звільнено з посади молодшого інспектора відділу охорони державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» на підставі наказу Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» від 13.05.2022 року №69/ОС п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію».

Згідно записів трудової книжки вислуга років позивача у календарному обчисленні складає більше 10 років, вказаний факт не заперечується відповідачем.

Позивач зазначає, що всупереч вимогам діючого законодавства при звільненні відповідач не здійснив виплату їй вказаної одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, та за захистом своїх прав звернувся до суду.

IV. Джерела права та висновки суду

Частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про соціальний і правовий: захист військовослужбовців та членів їх сімей» та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст.40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Конституційний Суд України у рішенні від 17 березня 2004 року №7-рп/2004 вказав, що визначений законами України відповідно до положень статті 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов`язків, пов`язаних з ризиком для життя та здоров`я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі і права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і своїй сім`ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум. Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними державних функцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вислуга років обчислюється відповідно до Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою КМУ від 17.07.1992 року №393 (далі- Порядок №393).

Відповідно до п. 10 Постанови №393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається із відомостей трудової книжки наданої позивачем, а також враховуючи позицію відповідача який не спростовує наявність ст ОСОБА_1 ирівни більше 10 років, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання грошової допомоги при звільненні.

Факт не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні підтверджується листом Відповідача від 28 жовтня 2022 року за вих. № 114/BC, у якому останній як на обставину не здійснення виплати одноразової грошової допомоги посилається на окупацію міста Херсона та встановлення листом ТПП форс-мажорних обставин для всієї країни з 24 лютого 2022 року.

В свою чергу суд зазначає, що частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним сумую.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник слабшою, ніж роботодавець, стороною y трудових € правовідносинах. (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати i праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року по справі №905/857/19 зауважила, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.

З огляду на викладене Державна установа «Північна виправна колонія (№90)» на день звіль ОСОБА_1 ирівна мала обовязок здійснити з нею повний розрахунок включно з одноразовою грошовою допомогою у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідач не спростував вимоги позивача, щодо невиплати йому грошової допомоги при звільненні, що є підставою для їх задоволення.

VI. Розподіл судових витрат

Позивач звільнена від сплати судового збору, а тому розподіл судових витрат суд не здійснює.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 77, 161,245, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» щодо не ви ОСОБА_1 ирівні в день звільнення одноразової грошової допомоги у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби.

3.Зобов`язати Державну установу «Північна виправна колонія (№ 90)» (ЄДРПОУ 08564699, фактичне місце перебування: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81) нарахувати та випл ОСОБА_1 ирівні (с. Трохимівка, Херсонська область, 73005, Р НОМЕР_1 902645) одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Оксана БОЙКО