Ухвала

від 30.01.2023 по справі 260/6327/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

30 січня 2023 року

м. Київ

справа №260/6327/21

адміністративне провадження № К/990/36093/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Мороз Л.Л. та Рибачука А.І., перевіривши касаційну скаргу адвоката Мельника Ярослава Юрійовича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2022 року

у справі № 260/6327/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області,

третя особа - Корпорація з питань садівництва, виноградарства, виноробної та консервної промисловості "Закарпатсадвинпром"

про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року касаційну скаргу адвоката Мельника Ярослава Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2022 року залишено без руху з підстав, передбачених статтею 332 КАС України, та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду документа про сплату судового збору.

30 грудня 2022 року на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху надійшли додаткові матеріали, з яких вбачається, що скаржником виконано вимоги ухвали про залишення касаційної скарги без руху та надано документ про сплату судового збору.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправними дії голови комісії з ліквідації, начальника Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області Івана Завальнюка щодо винесення наказу №45 від 25 січня 2021 року про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою; скасування наказу №45 голови комісії з ліквідації, начальника Головного управління Держеокадастру у Закарпатській області Івана Завальнюка від 25 січня 2021 року про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою; зобов`язання уповноваженої особи Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області вжити заходи для погодження акту меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, що знаходиться за межами населених пунктів на території Баранинської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області та акту прийому-передачі межових знаків на зберігання, згідно з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки виготовлений ПП «Закарпатський геодезично кадастровий центр «Земля» протягом двох тижнів з дня набуття рішенням законної сили.

Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України.

Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Виходячи з аналізу наведених положень законодавства, право на касаційне оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, однак, лише у визначених законом випадках.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у справі № 260/6327/21, у відповідності до положень частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником зазначено, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18 та від 22 жовтня 2020 року у справі №823/105/18.

Однак, колегія суддів вказує, що правові висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18 та від 22 жовтня 2020 року у справі №823/105/18, на які посилається позивач, не можуть бути враховані Судом, з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №823/105/18 позивачем оскаржувалася протиправна бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, тобто неприйняття жодного рішення суб`єктом владних повноважень щодо розгляду клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Натомість у справі № 260/6327/21, рішення у якій оскаржуються, спірні правовідносини виникли через прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Крім того, Суд також не враховує посилання скаржника на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18 з огляду на різні підстави відмови у задоволенні клопотання про затвердження проекту землеустрою, оскільки у справі № 806/3304/18 суб`єкт владних повноважень відмовив особі через відсутність необхідних графічних матеріалів, на яких має бути зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та цільове призначення земельної ділянки, а у справі № 260/6327/21, рішення у якій оскаржуються, особі відмовлено у наданні дозволу з тих підстав, що вказані у поданому ним клопотанні землі перебувають у користуванні на умовах оренди у іншої юридичної особи.

Таким чином, колегія суддів вказує, що наведені скаржником правові висновки не приймаються Судом, оскільки останні були зроблені хоч і у подібних правовідносинах, проте за інших фактичних обставин і заявник не довів у касаційній скарзі про їх тотожність, тому вказане не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства, та, відповідно, правові позиції у справі № 260/6327/21.

Суд наголошує, що мотиви суду апеляційної інстанції, якими він керувався при перегляді рішення суду першої інстанції у справі № 260/6327/21, відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постановах від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц, № 514/1571/14-ц та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, які містять висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, про що суд апеляційної інстанції і зазначив в оскаржуваній постанові.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна позиція щодо застосування частини четвертої статті 328 та пункту 1 частини першої статті 333 КАС України висловлена Верховним Судом в ухвалах від 12 грудня 2022 року у справі №500/1084/22, від 19 грудня 2022 року у справі №440/1746/22, від 21 грудня 2021 року у справі № 420/11880/21.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Мельника Ярослава Юрійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 1 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 9 листопада 2022 року у справі № 260/6327/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, третя особа - Корпорація з питань садівництва, виноградарства, виноробної та консервної промисловості "Закарпатсадвинпром" про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя -доповідач Я.О. Берназюк

Судді Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук