Постанова

від 16.01.2023 по справі 910/13639/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2023 р. Справа№ 910/13639/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Зубець Л.П.

при секретарі судового засідання Алчієвій І.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового зсідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022

у справі № 910/13639/21 (суддя: Сівакова В.В.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем»

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо»

про визнання недійсною односторонньої відмови від продовження договору оренди

за заявою третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору

Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем»

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп»

про визнання недійсною односторонньої відмови від продовження договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо», про визнання недійсною односторонньої відмови генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» Черепанова В.О. від продовження договору оренди № 01/10-13 від 01.10.2013, викладену в листах № 060 від 09.08.2016, № 087 від 20.09.2016, № 094 від 13.10.2016, № 098 від 31.10.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем», який володіє 50% його статутного капіталу. Позивач зазначає, що 01.10.2013 між відповідачем та ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/10-13, відповідно до якого останньому згідно акту приймання-передачі 01.10.2013 передано в орендне користування належні відповідачу приміщення площею 4589,90 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика Окружна), 4. Строк дії договору встановлений до 31.08.2016. ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» до закінчення дії договору звернулось до відповідача щодо укладення нової угоди про користування приміщенням. Проте відповідач в особі генерального директора Черепанова В.О. направив орендарю листи № 060 від 09.08.2016, № 087 від 20.09.2016, № 094 від 13.10.2016, № 098 від 31.10.2016 про відмову в укладенні нової угоди про надання приміщень в оренду. Позивач вважає, що зазначені листи вчинено генеральним директором Черепановим В.О. за відсутності узгодження з позивачем, який згідно протоколу зборів учасників ТОВ «Боедем» № 10 від 10.11.2011 має ключовий вплив щодо вирішення всіх питань, пов`язаних з активами та пасивами нерухомого майна, тобто фактично вчинено односторонні правочини без відповідних повноважень.

22.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» про визнання недійсною односторонньої відмови генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» Черепанова В.О. від продовження договору оренди № 01/10-13 від 01.10.2013, викладену в листах № 060 від 09.08.2016, № 087 від 20.09.2016, № 094 від 13.10.2016, № 098 від 31.10.2016.

Свої доводи обґрунтовує тим, що генеральний директор Черепанов В.О., вчиняючи правочин без погодження з ТОВ «Маквіс Груп» діяв з перевищенням правомочності, отже в порушення ч. 1 ст. 215 ЦК України. Зазначає, що протоколом загальних зборів № 10 від 10.11.2011 вищий орган товариства обмежив право директора щодо прийняття будь-яких рішень щодо нерухомого майна приміщення загальною площею 10134,4 кв. м, розташованого в м. Києві, вул. Велика Окружна, 4 без погодження з його учасником - ТОВ «Маквіс Груп». Виконавчий орган ТОВ «Боедем», направивши на адресу ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» листи у 2016 році без поставлення на обговорення даного питання з ТОВ «Маквіс Груп», яке має відповідні права щодо вирішення усіх питань з приводу приміщення за адресою: м. Київ, вул. Велика Окружна (Кільцева дорога) 4, та за відсутності погодження даного питання з ТОВ «Маквіс Груп», виконавчий орган ТОВ «Боедем» вчинив односторонній правочин з перевищенням повноважень. Вказує на те, що загальні збори учасників ТОВ «Боедем» жодного разу не проводилися за участі ТОВ «Маквіс Груп».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп» відмовлено повністю. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд заначив, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів внаслідок вчинення та надіслання листів № 060 від 09.08.2016, № 087 від 20.09.2016, № 094 від 13.10.2016, № 098 від 31.10.2016 про припинення дії договору оренди нежитлового приміщення № 01/10-13 від 01.10.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо». Вказав на те, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про наявність у Генерального директора ТОВ «Боедем» Черепанова О.В. необхідного обсягу повноважень для підписання як односторонніх правочинів у вигляді листів № 060 від 09.08.2016, № 087 від 20.09.2016, так і звичайного листування. Наголосив, що судами в межах справ № 910/10900/19 та № 20154/16 встановлено факт припинення з 31.08.2016 дії договору оренди нежитлового приміщення № 01/10-13 від 01.10.2013. Зауважив, що позивачем не доведено належними засобами доказування неправомірність вчинення та надіслання односторонніх правочинів - листів № 060 від 09.08.2016 та № 087 від 20.09.2016, з урахуванням того, що судовими рішеннями встановлено факт припинення дії договору 31.08.2016.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Маквіс Груп» та ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстатнції є необгрунтованим та незоконним, а отже підлягає скасуванню. Скаржник зазначає, що статутом відповідача не надано право Генеральному директору вільно розпоряджатися майном та грошовими коштами товариства. Наголошує, що ТОВ «Маквіс Груп» виступає не лише у формі «класичного» корпоративного учасника товариства , а також наділений специфічним правом на прийняття рішення щодо комплексу прав по володінню та розпорядженню приміщенням, отже рішення суду прямо впливає на його права та обов`язки. Зауважує, що Генеральний директор Черепанов В.О., вчиняючи правочин без погодження з ТОВ «Маквіс Груп», діяв з перевищенням правомочності, отже в порушення ч. 1 ст. 215 ЦК України. Наголошує, що третя особа із самостійними вимогами не схвалювала односторонній правочин виконавчого органу орендодавця по припиненню договору оренди, а навпаки вважала договір продовженим, про що свідчать судові справи № 910/20154/16, № 910/10900/19.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2022, апеляційна скарга у справі № 910/13639/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Владимиренко С.В., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 поновлено ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 15.08.2022; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

Також не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ «Маквіс Груп» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21 та ухвалити нове, яким позовні вимоги ТОВ «Маквіс Груп» та ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовано тим, що рішення місцевого господарського суду винесено без врахування обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому є необ`єктивним та необгрунтованим, а також винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Апелянт зауважує, що листи № 060 від 09.08.2016 та № 087 від 20.09.2016, що були направлені від імені ТОВ «Боедем» відносно нежитлового приміщення без узгодження з TOB «Маквіс Груп» (хоча останній наділений відповідними повноваженнями щодо усіх питань щодо приміщення), призвели до правових наслідків, а отже є односторонніми правочинами. Підкрселює, що виконавчий орган ТОВ «Боедем» в особі Генерального директора Черепанова В.О. не узгоджував питання припинення орендних відносин з ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» з учасником товариства - ТОВ «Маквіс Груп», хоча останній володіє 50% статутного капіталу ТОВ «Боедем» та який відповідно до протоколу зборів учасників № 10 від 10.11.2011 наділений правами на вирішення питання щодо зазначеного нежитлового приміщення, тобто Черепановим В.О. вчинено односторонні правочини від імені ТОВ «Боедем» без наявності на те відповідних повноважень.

Крім того, апелянт просить про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді від 25.07.2022, апеляційна скарга ТОВ «Маквіс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Владимиренко С.В., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 апеляційну скаргу ТОВ «Маквіс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21 було залишено без руху та надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказу сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6810,00 грн.

В межах строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022, представником ТОВ «Маквіс Груп» подано заяву щодо долучення до апеляційної скарги ТОВ «Маквіс Груп» документів для усунення недоліків, до якої додано квитанцію про сплату судового збору № 4 від 09.08.2022 на суму 6810,00 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2022 поновлено ТОВ «Маквіс Груп» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною ТОВ «Маквіс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21; об`єднано апеляційні скарги ТОВ «Маквіс Груп» та ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду; розгляд апеляційних скарг ТОВ «Маквіс Груп» та ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21 призначено на 15.08.2022; запропоновано учасникам судового процесу подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

У подальшому розгляд справи відкладався, а склад колегії суддів змінювався.

15.08.2022 на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо», в якому ТОВ «Боедем» просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що за договором, укладеним товариством, права і обов`язки набуває саме товариство як сторона правочину, аналогічно і спірні правовідносини на підставі тих чи інших правочинів виникають виключно у товариства. При цьому, правовий стан (права і обов`язки) учасників товариства жодним чином не змінюються, отже і не порушуються. Наголошує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 у справі № 910/10900/19 встановлено, що Договір оренди нежитлового приміщення № 01/10-13, укладений між ТОВ «Боедем» та ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо», припинився 31.08.2016.

Також 22.08.2022 ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» подало відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Маквіс Груп», в якому просить її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що ТОВ «Маквіс Груп» відповідно до ст. 20 ГПК України та ст 16 ЦК України вибрало ефективний спосіб захисту порушеного права - визнання правочину недійсним. Підкреслює, що ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо», як орендар і сторона договору оренди з ТОВ «Боедем», до лютого 2021 року не знало про наявність будь-яких обмежень в повноваженнях виконавчого органу товариства. При цьому погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

02.09.2022 представник ТОВ «Боедем» направив до суду відзив на апеляційну скаргу ТОВ «Маквіс Груп», в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зауважує, що статут ТОВ «Боедем» встановлює, що жодні питання діяльності товариства не потребують узгодження з окремими учасниками або Зборами товариства, більше того направлення листів, укладення правочинів не відноситься до виключної компетенції Зборів. Звертає увагу на те, що відповідач вчинив дії (направлення листів) відповідно до умов Договору оренди та у будь-якому разі це не свідчить про односторонню відмову від договору або зміну його умов, а отже не можуть бути кваліфіковані як односторонній правочин, оскільки строк припинення Договору оренди погоджений обома сторонами у вказаному договорі.

Крім того, 31.10.2022 на адресу суду надійшли додаткові пояснення ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо», в яких останнє звертає увагу суду на те, що односторонні правочини Генерального директора ТОВ «Боедем» порушують права ТОВ «Маквіс Груп» і як учасника товариства, і як сторони організаційно-господарського зобов`язання, оформленого протоколом № 10 Зборів учасників ТОВ «Боедем» від 10.11.2011, а також прийняті з перевищенням повноважень. Вказує на те, що ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» та ТОВ «Маквіс Груп» дізнались про порушення своїх прав лише в 2021 році.

16.01.2023 ТОВ «Маквіс Груп» подало клопотання про відкладення розгляду справи № 910/13639/21, призначеного на 16.01.2023, на іншу дату у зв`язку із поганим самопочуттям представника та необхідністю визначення відповідного діагнозу.

Заслухавши в судовому засіданні 16.01.2023 думку присутніх представників відповідача та третьої особи, враховуючи відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених у клопотанні про відкладення розгляду справи обставин, тривалий розгляд справи та те, що явка представника обов`язковою не визнавалась, колегія суддів відмовила у задоволенні поданого копотання про відкладення розгляду справи.

Також 16.01.2023 до суду в системі «Електронний суд» надійшло клопотання ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням по кримінальному провадженню №12021000000000689 у справі № 759/18221/21. Вказане клопотання обгрунтовано тим, що з огляду на наявність кримінального провадження №12021000000000689 у справі № 759/18221/21, що розглядається Святошинським районним судом міста Києва, при розгляді якого будуть встановлені нові факти або додатково підтверджені існуючі, що мають важливе значення для вирішення даної справи.

Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.

Таким чином пропущений процесуальний строк може бути поновлений лише за заявою учасника справи у разі, якщо суд визнає наведені причини пропуску цього строку поважними.

При цьому, третьою особою у поданому до суду клопотанні про зупинення провадження у справі не обгрунтовано причини пропуску строку на його подання, який встановлений в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, та не заявлено клопотання про поновлення такого строку.

З урахуванням наведеного, колегія суддів протокольною ухвалою від 16.01.2023 вирішила залишити без розгляду клопотання представника ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» про зупинення провадження у справі.

Аналогічна правова позиція щодо залишення клопотання без розгляду за відсутності заяви, яка б стосувалася недотримання встановленого для його подання строку, викладена у постанові Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 916/770/19.

Колегія суддів враховує заявлене усно ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» в судовому засіданні 16.01.2023 клопотання про поновлення строку, однак, представником третьої особи не наведено належного обгрунтовання на підтвердження наявності правових підстав для поновлення строку на подання клопотання про зупинення провадження у справі.

Після вирішення питань щодо поданих сторонами клопотань, колегія суддів перейшла до розгляду справи по суті.

Представник третьої особи у судовому засіданні 16.01.2023 вимоги апеляційних скарг підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.01.2023 проти вимог апеляційних скарг заперечував, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представик позивача в судове засідання 16.01.2023 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою. Як вже зазначалось було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників присутніх учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, згідно п. 8.1.4 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» (Товариство), в редакції, яка затверджена протоколом загальних зборів № 09/11 від 09.11.2011 та була зареєстрована 22.02.2012, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп» є учасником Товариства з часткою у розмірі 14.062,50 грн, що становить 50% статутного капіталу Товариства.

10.11.2011 проведені збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем», оформлені протоколом № 10, в яких прийняли участь 100% учасників ТОВ «Боедем», на яких ухвалено:

1. ТОВ «Маквіс Груп» наділено правами учасника ТОВ «Боедем» та володіє 50 голосами при вирішенні всіх питань пов`язаних тільки з активами та пасивами нерухомого майна: приміщення загальною площею 10134,4 кв. м, розташованого в м. Києві, вул. Велика Окружна, 4.

2. ТОВ «Маквіс Груп» не наділено правами учасника ТОВ «Боедем» при вирішенні всіх питань, пов`язаних з іншими активами та пасивами ТОВ «Боедем».

01.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/10-13 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором орендодавець передає, а орендар приймає в оперативне орендне платне користування нежитлове приміщення, площею 4589,90 кв. м, що розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10134,40 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика Окружна), 4.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

За умовами пунктів 2.1, 2.3 договору орендар вступає в оперативне орендне платне користування приміщеннями з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщень та майна орендарю. Передача приміщення в оперативне орендне платне користування здійснюється за актом приймання-передачі, в якому зазначається стан приміщення та інші відомості за узгодженням сторін. Зазначений акт підписується уповноваженими представниками сторін та є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно акту приймання-передачі від 01.10.2013 орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення площею 4589,90 кв. м, що розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10134,40 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика Окружна), 4.

Відповідно до п. 2.4 договору приміщення повинно бути повернено орендарем та прийнято орендодавцем протягом десяти календарних днів з моменту припинення цього договору. До цього часу орендар зобов`язаний вчинити всі необхідні дії, пов`язані з вивільненням приміщень (в тому числі, але не виключно, здійснити за власний рахунок демонтаж усіх здійснених у приміщеннях поліпшень, які можна відокремити без завдання шкоди приміщенням) і підготувати ці приміщення до передачі орендодавцю. Встановлені за рахунок орендаря прилади, пристрої, обладнання, що не зачіпають конструкції приміщень або установлені не стаціонарно, можуть бути зняті орендарем за умови відновлення останнім за свій рахунок попереднього вигляду приміщень.

Пунктом 2.5 договору визначено, що передача приміщення орендодавцю у випадку припинення дії цього договору здійснюється за актом приймання-передачі, в якому зазначається стан приміщень та інші відомості за узгодженням сторін. Зазначений акт підписується уповноваженими представниками сторін та є невід`ємною частиною цього договору. Приміщення вважаються поверненими орендодавцю з моменту підписання сторонами вказаного акта приймання-передачі. В разі затримання орендарем повернення приміщень орендодавцю, орендар несе ризик їх випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з п. 7.1 договору його сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.08.2016.

Приписами п. 7.6 договору передбачено, що всі зміни до цього договору вносяться виключно за згодою сторін шляхом укладання додаткових угод.

Статтею 764 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

ТОВ «Боедем» листом № 060 від 09.08.2016 повідомило ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» про систематичне невиконання останнім зобов`язань за договором № 01/10-13 від 01.10.2013 та наявність значної заборгованості по сплаті орендної плати; орендодавець повідомив орендаря про те, що не вбачає підстав для укладення нової угоди на оренду нежитлового приміщення та має намір використовувати його для власних потреб в господарській діяльності.

ТОВ «Боедем» листом № 087 від 20.09.2016 повідомило ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» про те, що договір № 01/10-13 від 01.10.2013 діє до 31.08.2016, наголошено на тому, що у листі № 060 від 09.08.2016 орендодавцем повідомлялось про відсутність підстав для укладення нової угоди на оренду приміщення та намір використання приміщення для власних потреб, у зв`язку з чим висунуто вимогу про негайне звільнення та повернення вищенаведеного приміщення з підписанням акту приймання-передачі.

ТОВ «Боедем» у листі № 094 від 13.10.2016, адресованому ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо», зазначено, що дія договору № 01/10-13 від 01.10.2013 припинилася 31.08.2016; знову наголошено на тому, що листом № 060 від 09.08.2016 повідомлялось про систематичне невиконання орендарем зобов`язань за договором, наявність значної заборгованості та відсутність у орендодавця підстав для укладання нового договору оренди; повідомлено, що перераховані кошти в розмірі 419.509,13 грн зараховано в рахунок погашення існуючої заборгованості за 2015 рік.

Крім того, ТОВ «Боедем» направлено на адресу ТОВ «Лізингова компанія «Ельдорадо» лист № 098 від 31.10.2016, в якому вкотре повідомлене вищенаведене та зазначено, що орендар в порушення п.п. 2.4, 2.5 договору станом на 31.10.2016 не звільнив та не повернув приміщення, у зв`язку з чим знову вимагав негайно звільнити та повернути приміщення з підписанням акту приймання-передачі.

Спір за первісним позовом виник в зв`язку з тим, що внаслідок надіслання листів № 060 від 09.08.2016, № 087 від 20.09.2016, № 094 від 13.10.2016, № 098 від 31.10.2016 щодо відмови від продовження договору оренди нежитлового приміщення № 01/10-13 від 01.10.2013 генеральним директором ТОВ «Боедем» Черепановим В.О. вчинено односторонні правочини без погодження з учасниками товариства, в тому числі з ТОВ «Маквіс Груп», який володіє 50% статутного капіталу ТОВ «Боедем» та який відповідно до протоколу № 10 від 10.11.2011 наділений правами на вирішення питання щодо нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога (Велика Окружна), 4.

Згідно ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Статтею 113 Цивільного кодексу України встановлено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Згідно ст. 12 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України.

Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

Як вже зазначлось, згідно наявних в матеріалах справи документів позивач володіє часткою 50% в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» (відповідач), що становить 14.062,50 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Наведені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Нормами чинного законодавства України чітко розмежовуються корпоративні права учасника товариства та права товариства як окремої юридичної особи, а також передбачено заборону втручання учасника в господарську діяльність товариства.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розглядаючи справи у спорах, що виникли між господарським товариством та одним із його учасників, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені.

Відповідно до статей 509, 510 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно зі статтями 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Згідно зі статтею 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасники товариства мають такі права: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства; 2) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства; 3) брати участь у розподілі прибутку товариства; 4) отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.

З наведених норм права вбачається, що за договором, укладеним товариством, таке товариство набуває права та обов`язки як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється, а отже не порушуються.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

Отже, вчинення дій щодо припинення дії договору оренди з порушенням норм чинного законодавства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

У контексті наведеного, колегія суддів звертає увагу на те, що у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16 та від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що договори, укладені посадовою особою товариства без згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають;

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання виконавчим органом Товариства договорів без згоди загальних зборів цього Товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого Товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки виконавчий орган діяв саме від імені Товариства, а не його учасників.

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі товариства, отримання ним прибутку від діяльності Товариства або реалізації корпоративного права на управління діяльністю Товариства.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (див. рішення у справі "Агро-тексім" та інші проти Греції", від 24 жовтня 1995 року, пункти 59 - 72, Серії А N 330-А). Проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (там само, пункт 66).

У справі "Кетко проти України" ЄСПЛ визнав неприйнятною заяву власника 50% СП ТОВ "Імекс", зважаючи на те, що порушення, на які скаржився заявник, стосувалися саме компанії, а не його особисто.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

Таким чином, з урахуванням наведеного у сукупності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати порушеними внаслідок вчинення та надіслання листів № 060 від 09.08.2016, № 087 від 20.09.2016, № 094 від 13.10.2016, № 098 від 31.10.2016 про припинення дії договору оренди нежитлового приміщення № 01/10-13 від 01.10.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо», прав та законних інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), саме тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (така ж правова позиція викладена у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18).

Зважаючи на вищенаведене, місцевий господарський суд прийшов до вірного висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку доводам апелянтів про наявність правових підстав для задоволення позову третьої особи з самостійними вимогами, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, спір за позовом третьої особи із самостійними вимогами виник в зв`язку з тим, що листи № 060 від 09.08.2016, № 087 від 20.09.2016, № 094 від 13.10.2016, № 098 від 31.10.2016 щодо відмови від продовження договору оренди нежитлового приміщення № 01/10-13 від 01.10.2013 складені та надіслані від імені ТОВ «Боедем» генеральним директором Черепановим В.О. без будь-якого узгодження та вирішення питання щодо користування приміщенням з учасниками ТОВ «Боедем», зокрема з ТОВ «Маквіс Груп», тобто всупереч, на його думку, положень ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк (абзац 2 частини 2 статті 763 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зазначені норми не встановлюють форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку, встановленого законом.

В свою чергу, чинне законодавство не обмежує сторін у праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.

Отже, якщо на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19.

Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу 3 частини 3 статті 202 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, оспорювані листи № 060 від 09.08.2016 та № 087 від 20.09.2016, враховуючи положення статті 202 Цивільного кодексу України та ст. 764 Цивільного кодексу України, ст. 284 Господарського кодексу України, за своєю правовою природою є односторонніми правочинами, що направлені на припинення зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення № 01/10-13 від 01.10.2013 та відповідно листи № 094 від 13.10.2016, № 098 від 31.10.2016 не є односторонніми правочинами, а є листуванням в рамках існуючих правовідносин за наведеним договором.

З матеріалів справи вбачається, що листи № 060 від 09.08.2016, № 087 від 20.09.2016, № 094 від 13.10.2016, № 098 від 31.10.2016 підписані генеральним директором ТОВ «Боедем» Черепановим В.О.

Положеннями статті 9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» (Товариство), в редакції, яка затверджена протоколом загальних зборів № 09/11 від 09.11.2011 та була зареєстрована 22.02.2012 (далі - Статут) встановлено, що органами управління та контролю Товариством є:

1. Збори;

2. Генеральний директор;

3. Ревізійна комісія.

Статтею 11 Статуту передбачено, що Виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю є Генеральний директор.

Генеральний директор наділяється у відповідності із законодавством України всіма необхідними повноваженнями для виконання цієї задачі. Генеральний директор має право без довіреності здійснювати будь-які дії від імені Товариства (п. 11.3 Статуту).

Генеральний директор вирішує питання, пов`язані з укладенням договорів/ контрактів/, діє від імені Товариства, представляє його в установах, підприємствах і організаціях як в Україні, так і за кордоном, розпоряджається майном Товариства у відповідності з чинним законодавством та цим Статутом (п. 11.5 Статуту).

Положеннями п. 10.3 Статуту до виключної компетенції Загальних зборів віднесено наступні питання:

10.3.1. внесення змін до Статуту Товариства;

10.3.2. визначення основних напрямків діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про його діяльність;

10.3.3. виключення Учасника з Товариства;

10.3.4. призначення та достроковий відклик Членів Ревізійної комісії, затвердження її звітів та висновків;

10.3.5. визначення розмірів, порядку і строків внесення Учасниками додаткових внесків, а також виплати Учасникам доходів на внески;

10.3.6. розподіл прибутку, визначення порядку покриття збитків, визначення режиму створення та використання фондів Товариства;

10.3.7. про передачу часток /їх частин/ Учасника іншим Учасникам чи третім особам, набуття Товариством частки Учасника;

10.3.8. припинення діяльності Товариства, визначення складу ліквідаційної комісії, призначення та відклик її членів та затвердження заключного звіту і ліквідаційного балансу.

Отже, відповідно до положень Статуту питання укладення тих чи інших правочинів та здійснення всіх інших дій від імені відповідача має саме Генеральний директор, в тому числі і підписувати листи в межах укладених правочинів та існуючих правовідносин.

Викладене, на переконання суду апеляційної інстанції, доводить наявність необхідного обсягу повноважень у Генерального директора ТОВ «Боедем» Черепанова О.В. для підписання як односторонніх правочинів у вигляді листів № 060 від 09.08.2016 та № 087 від 20.09.2016 так і звичайного листування.

Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2019 у справі № 910/20154/16 встановлено, що у листах № 060 від 09.08.2016 та № 087 від 20.09.2016 орендодавцем було чітко висловлено орендарю відсутність волі для продовження орендних відносин, тобто, висловлено заперечення щодо поновлення договору на новий строк на тих самих умовах у розумінні ст. 764 Цивільного кодексу України, що виключає можливість поновлення договору № 01/10-13 від 01.10.2013, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Боедем» після 31.08.2016, у зв`язку з чим в позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» в частині визнання договору № 01/10-13 від 01.10.2013 поновленим відмовлено.

Аналогічних висновків дійшов Господарський суд міста Києва в рішенні від 09.09.2020 у справі № 910/10900/19, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Боедем» задоволено, зокрема, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» не чинити перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Боедем» у користуванні нежитловим приміщенням, яке розташоване на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10 134, 40 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4; виселено Товариство з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія «Ельдорадо» з нежитлового приміщення площею 4589, 90 кв.м, яке розташовано на другому поверсі нежитлової будівлі (літ. 1А) загальною площею 10134,40 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факта.

Питання факта це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - це передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 ГПК України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19.

Отже, обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.

В контексті наведеного, колегія суддів зауважує, що рішеннями судів в межах справ № 910/10900/19 та № 20154/16 встановлено факт припинення з 31.08.2016 дії договору оренди нежитлового приміщення № 01/10-13 від 01.10.2013.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Колегія суддів наголошує, що третьою особою з самостійними вимогами не доведено належними засобами доказування неправомірність вчинення та надіслання односторонніх правочинів - листів № 060 від 09.08.2016 та № 087 від 20.09.2016, з урахуванням того, що судовими рішеннями встановлено факт припинення дії договору 31.08.2016.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відустність правових підстав для визнання недійсними односторонніх правочинів - листів № 060 від 09.08.2016 та № 087 від 20.09.2016.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органів місцевого самоврядування, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.

З урахуванням наведеного, оскільки листи № 094 від 13.10.2016 та № 098 від 31.10.2016 не є односторонніми правочинами, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у задоволенні позову в частині визнання цих листів недійсними слід відмовити у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст. 74 ГПК України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, суди мають належним чином зазначати підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

Частиною 5 статті 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржниками не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати зі сплати судового збору, що були понесені стороною в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянтів (позивача та третю особу у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 у справі № 910/13639/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ельдорадо» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Маквіс Груп».

4. Справу № 910/13639/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 31.01.2023.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді О.М. Гаврилюк

Л.П. Зубець