Постанова

від 19.01.2023 по справі 2-4090/2006

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/960/23

Справа № 2-4090/2006

Головуючий у першій інстанції Калашнікова О.І.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.01.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О. В.,

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А. П.,

за участю секретаря Власенко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу «Київський-14» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа: Житлово-будівельного кооперативу «Київський-14» про визнання права власності на квартиру як на спадщину, -

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулась до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Одеської міської ради, третя особа: ЖБК «Київський-4» в якому просила встановити факт прийняття нею спадщини у вигляді квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 як на спадщину після смерті матері.

В обґрунтування доводів позовної заяви зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , актовий запис про смерть № 2194 Відділу реєстрації актів цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси.

ОСОБА_2 являлася членом ЖБК «Київський-4» де сплатила пай і паєнакопичення повністю у сумі 10458,00 руб у 1992 році. Після її смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , як вважає позивачка. Спадкоємцем виступила ОСОБА_1 донька померлої. Інших спадкоємців немає.

Позивачка зазначала, що вона фактично прийняла спадщину після смерті матері, тому як постійно мешкає у квартирі та має реєстрацію за місцем мешкання. Несе усі витрати, пов`язані з утриманням квартири, сплачує всі комунальні послуги по цій квартирі. Позивачка своєчасно звернулась до держнотконтори з заявою про право на спадщину, проте їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2006 року позов ОСОБА_1 було задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 як на спадщину після смерті матері ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду, 12.03.2021 року представником ЖБК «Київський-14» подано апеляційну скаргу відповідно до вимог якої апелянт просить суд скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2006 року, та постановити нове рішення, яким у задоволенні

позову ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа: Житлово-будівельного кооперативу «Київський-14» про визнання права власності на квартиру як на спадщину відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи оcоби, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції не обґрунтованим, таким, що постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.

ЖБК «Київський-14» зазначає, що кооперативу належить будинок АДРЕСА_3 відповідно до ч. 1 ст. 384 ЦК України.

Член ЖБК «Київський-14» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала за ордером квартиру АДРЕСА_1 , де зареєструвала своє місце проживання і проживала до смерті. ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 07.03.2001 року.

Після смерті члена ЖБК «Київський-14» в квартирі залишились проживати її донька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та онук ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 помер онук ОСОБА_3 , свідоцтво про смерть у заявника відсуне.

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла донька ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 від 07.09.2020 року.

В квартирі АДРЕСА_1 , не залишилось зареєстрованих в житловому приміщенні осіб належних до членів сім`ї ОСОБА_2 , яка була членом ЖБК «Київський-14».

Квартира АДРЕСА_1 в ЖБК «Київський - 14» не значиться, як викуплена. Право власності за померлими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не оформлювалось, що підтверджується Довідкою № 245637187 від 23.02.2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Після смерті ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 , без згоди кооперативу поселився невідомий чоловік, який не бажає спілкуватися з керівництвом ЖБК «Київський-14 та надати відомості про себе, лише повідомив, що він подав заяву на спадщину померлої ОСОБА_1 .

З метою захисту прав в суді ЖБК «Київський-14» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви від 24.02.2021 року.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції задовольнив позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на квартиру, як на спадщину, в якому апелянт зазначений третьою особою, проте без належного їх повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції окрім процесуальних порушень вбачається також ще одне порушення, стосовно перевірки судом кола спадкоємців, права яких можуть бути порушені рішенням суду.

Суд не витребував копію спадкової справи відкритої після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 , обмежився лише листом Третьої Одеської державної нотаріальної контори №2709 від 25.05.2006 року. З якого не вбачається кола осіб. Які звернулись до нотаріуса після відкриття спадщини, а лише відмолено ОСОБА_1 видати свідоцтво про право на спадщину через відсутність документів, що встановлюють право на спадкове майно.

Апелянт вказує, що довідка датована 24.05.2006 року, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , тобто через 5 років після смерті. За правилами ЖБК «Київський-14», довідки про виплати видавались особисто пайщику, члену ЖБК. Крім того відсутня реєстрація вищенаведеної довідки.

Норми права, які існували на 2006 рік та існують зараз передбачали виникнення права власності на нерухоме майно після її реєстрації. Як вбачається з Довідки №245637187 від 23.02.2021 року з Державного реєстру речових прав на спірну квартиру не реєструвались.

Таким чином, суд першої інстанції визнав право власності на квартиру на яку у спадкоємця не виникло право власності та без перевірки достовірності довідки, без участі в судовому засіданні ЖБК «Київський-14». Вчинені порушення судом норм процесуального і матеріального права призвели до постановлення рішення, яке порушує права третьої особи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

09.06.2021 року ОСОБА_4 (правонаступник позивача) подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що ознайомившись з її доводами, вважає, що ЖБК «Київський-14» безпідставно позиціонуючи себе як власника квартири АДРЕСА_1 з 2001 року (абз. 8-10 апеляційної скарги) не наводить доказів, що спростовують встановлені судом обставини та висновки, а лише ставить під сумнів власний документ, виданий 15 років, навіть не спростовуючи його дійсність.

Зазначене порушує не тільки принцип res judicata, а й доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

27.12.1982 року в порядку ст. 137 ЖК УРСР при виконкомі Київської райради депутатів трудящих було створено Житлово-будівельний кооператив «Київський - 14» та затверджено його статут (додаток 8 до відзиву, титул).

ЖБК організовано з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного житлових будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 (додаток 8 до відзиву. стор 12, п. 9.3.), а також для наступної експлуатації та управління цими будинками.

За положеннями п.п. 1,17 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу (затвердженого постановами Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1972 р. та № 297, від 30.04.1985 № 186), будівництво здійснювалось за власні кошти кооперативу (вступних, пайових внесків членів кооперативу) та з допомогою державного банківського кредиту.

До початку будівництва жилого будинків ЖБК вносились в банк власні кошти (кошти членів кооперативу) в розмірі не менше 30 процентів кошторисної вартості будівництва жилого будинків. У зв`язку з цим при вступі в ЖБК його члени/майбутні члени були зобов`язаний сплатити вступний та частину пайового внеску ще до заселення в квартири.

Осіб, що потребували поліпшення житлових умов, знаходились на квартирних чергах при виконкомі Київської райради та яких було включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу вважались членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (ст.ст. 133, 136, ч. 6. ст. 137 ЖК УРСР).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 19 листопада 1982 року № 915 «Об утверждении списков квартирного учета, постановке граждан на квартирный учет, выдаче ордеров, закреплении жилполощади, выдаче удостоверений на служебную жилплощадь, переоформлении лицевых счетов» відносно включення до списку членів ЖБК «Киевский-14» (додаток 1 до відзиву) ОСОБА_5 був включений у квартирні списки черговиків ЖБК, ставши його членом в день затвердження Статуту ЖБК (27.12.1982p.).

18.01.1983 р. його дочкою, ОСОБА_6 сплачено до ЖБК «Киевский-14» 4230 руб. в якості вступного та пайового внесків (додаток 6 до відзиву).

Як встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.06.2013р., справа № 2-2761/11 будинки були добудовані восени 1984 року.

У спірну квартиру ОСОБА_5 заселився 11.11.1984 року відповідно до ордеру, виданого в порядку ст. 141 ЖК УРСР (додаток 3 до відзиву)

До складу його сім`ї, зокрема, входили:

-дружина, ОСОБА_2

-дочка ОСОБА_6

У зв`язку зі смертю ОСОБА_5 рішенням загальних зборів ЖБК від 19.06.1985 р. (протокол № 12), затвердженим виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів від 05 липня 1985 року № 635 (додаток 2 до відзиву) членом ЖБК стала ОСОБА_2 , яка отримала право на паєнагромадження відповідно до п. 55 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186.

ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було видано ордер від 10.07.1985р. № 1530/288 (додаток 4 до відзиву).

07.02.1991 року прийнято Закон України «Про власність» № 697-XII, стаття 15 якого зокрема передбачала, що член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру надану йому в користування, набуває права власності на це майно.

У 1992 році ОСОБА_2 сплатила залишок вартості пайового внеску за Квартиру та отримала від ЖБК витяг зі списку осіб, що сплатили ЖБК «Київський-14» паї за квартиру, ставши власником квартири.

При цьому, виникнення права власності на будинки, споруди та нерухоме майно не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України в 2003 році та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в 2004 році.

Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, «Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121, передбачалось оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна з видачою свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування членам житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески.

Однак, видача такого свідоцтва лише засвідчувала вже набуте право власності, тобто виникнення право власності не пов`язувалось з держаною реєстрацією.

ОСОБА_2 за життя не оформлювала свідоцтва про право власності на квартиру та померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

На момент смерті з нею проживала та була зареєстрована ОСОБА_1 (додаток 7 до відзиву), яка прийняла спадщину відповідно до ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР.

Однак, у зв`язку з відсутністю оформленого свідоцтва про право на спадщину державним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Після затвердження «Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» (наказ Міністерства юстиції України № 715 від 07.02.2002 р.) та затвердження нової редакції статуту ЖБК «Київський-14», які передбачали довіку ЖБК як єдиний документ, що підтверджує повну сплату паю ОСОБА_1 отримала в ЖБК відповідну довідку № 76 від 24.05.2006 р. (a.c. 11) та звернулась до суду.

Відповідно до законодавства, практики Верховного Суду України, що існували на той момент у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, в тому числі через відсутність необхідного правовстановлюючого документу особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження (п. 23. постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Оскільки вартість паю за квартиру було виплачено, а в ОСОБА_2 крім ОСОБА_1 інших спадкоємців не було, належним відповідачем у справі була Одеська міська рада

3 моменту ухвалення рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.06.2006 р., яким за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру, і по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 (тобто, більше 14 років), з боку ЖБК жодним чином не оспорювалось право власності ОСОБА_1 .

На теперішній час спадкоємцями ОСОБА_8 є ОСОБА_4 та ОСОБА_9 .

Представники ЖБК викладаючи у апеляційній скарзі недостовірну інформацію (про не оплату паю ОСОБА_2 ) та свідомо не Додавши до неї відповідний Статут/статути ЖБК, розраховували на труднощі в спадкоємців ОСОБА_1 довести правильність висновків суду в 2006 році.

За положеннями статті 12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах принципу змагальності сторін. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Обов`язок доказування власної правової позиції у справі не може полягати лише у спростуванні протилежною стороною доводів іншої сторони, а насамперед полягає у доведенні стороною власної правової позиції. (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 21.05.2021 року, справа № 753/10817/16-4, Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-4.)

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Називаючи «сумнівним» власний документ (довідку) апелянт не надає жодних доказів його недійсності та жодним чином не спростовує обставини, що цим документом підтверджуються, враховуючи той факт, що законодавством не заборонялось видавати довідку про повну сплату паю спадкодавцем-членом ЖБК його спадкоємцю.

Більш того, позивач вважає, що апеляційна скарга містить ознаки зловживанням процесуальними правами та порушення доктрини «Заборони суперечливої поведінки».

Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю i повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зокрема, поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінки сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них, якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєко повелінко (наприклад видачею довідки компетентним працівником) дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом злійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. (Постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-4)

3 моменту смерті ОСОБА_2 (2001 рік) до моменту видачі зазначеної довідки позиваці (2006 рік) пройшло 5-ть років, протягом яких ЖЕК не тільки не заявив вимог до її спадкоємиці, ОСОБА_1 , а й підтвердив її право.

Зазначені дії та бездіяльність ЖБК логічно не узгоджуються з доводами апеляційного скарги про те, що начебто: «суд визнав право власності на квартиру, на яку у спадкодавця ( ОСОБА_2 ) не виникло право власності».

Таким чином, позивачі вважають, що апеляційна скарга спрямована на безпідставну переоцінку доказів (та ще й створених самим ЖБК), що були належним чином досліджені судом 1-ї інстанції та посилання на норми законодавства, які взагалі не існували під час набуття позивачем права власності на спірну Квартиру.

За наявності дійсної довідки ЖБК про повну сплату паю (яка, як зазначалось вище, з 2013 року вже визначена в законодавстві як правовстановлюючий документ), в ЖБК з 1992 року було відсутнє право власності на Квартиру.

Отже судове рішення у даній справі ніяким чином не впливає на права та обов`язки ЖБК, а позивачкою було помилково зазначено ЖБК «Київський-14» в якості 3-ї особи.

Недоведеність необхідності залучення третіх осіб у справі є підставою для відмови в їх залученні при відкритті провадження у справі (постанова Великої Платати ВС від 12.05.2021 № 9901/360/20)

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенцій, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання Принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 1 52, ECHR 2003-Х) (п. 46 рішення).

Вказане свідчить, що апеляційна скарга на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26.06.2006 року є нічим іншим як спробою домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. (Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 16 вересня 2020 року, справа. № 2-332/2007, провадження № 61-5444с620).

З огляду на зазначене у відзиві, позивач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.06.2021 року в особі головуючого судді Артеменко І.А. було відкрито провадження за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу «Київський-14» на рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа: Житлово-будівельного кооперативу «Київський-14» про визнання права власності на квартиру як на спадщину.

Відповідно до пунктів 2.3.49., 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням № 2346 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 2-4090/2006 (номер провадження № 22-ц/813/7246/21) ОСОБА_1 - ОМР про визнання права власності на квартиру як на спадщину.

Обґрунтування призначення проведення повторного автоматизованого розподілу справи: службова записка судді-доповідача Артеменка І.А. відповідно до рішення зборів суддів Одеського апеляційного суду від 14.06.2021 про зміну спеціалізації, на виконання п.1.4. та з урахуванням п.3.9. Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28.12.2018 (із змін. та доп.).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 25.06.2021 року визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду в складі: головуючого -Князюка О.В., суддів: Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.

Головуючий суддя Князюк О.В. відповідно до наказу № 77-в від 14.06.2021 року з 29 червня по 30 липня 2021 року перебував у відпустці.

Розпорядженням № 3196 Щодо повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 02.08.2021 року у відповідності до п. 3.12. Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затвердженими рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28.12.2018 року з подальшими змінами було проведено автоматизований розподіл справи та визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду в складі: головуючого -Князюка О. В., суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С.О..

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.08.2021 року цивільну справу прийнято до провадження головуючого судді Князюка О.В. та призначено до розгляду на „16 грудня 2021 р. на 09 год. 45 хв.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 року клопотання ОСОБА_4 про витребування доказів було задоволено.

Витребувано у Одеського державного нотаріального архіву (65104, м. Одеса, вул. Ак. Корольова 92А) належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Витребувано в Житлово-будівельного кооперативу "Київський-14"(65113, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд. 168/1) копію списку/списків осіб, що сплатили ЖБК "Київський-14" паї за квартири в будинку АДРЕСА_7 у період з 19.06.1985 року по 31.12.1992 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 року залучено у якості правонаступників померлої ОСОБА_1 - ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9 , до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради, третя особа: Житлово-будівельного кооперативу «Київський-14» про визнання права власності на квартиру як на спадщину.

Розгляд справи відкладено.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.11.2022 року клопотання ОСОБА_4 про витребування доказів - задоволено частково.

Витребувано у Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса (вул. Космонавтів 11-А. м. Одеса, 65080) належним чином завірену копію спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Розгляд справи відкладено на 19.01.2023 року о 09:45 год.

19.01.2023 року від представників ОСОБА_4 та ОСОБА_10 адвокатів Стратулат С.Д. та Михайліна О.Є. надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення учасниками справи своєї правової позиції щодо судових витрат, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

За змістом п.1 ст.6, ст.13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Згідно зі ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінкиправомірності оскаржуваногосудового рішеннявизначені встатті 263ЦПК України,відповідно дояких судоверішення повинноґрунтуватися назасадах верховенстваправа,бути законнимі обґрунтованим.Законним єрішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права.Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом.При виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин судвраховує висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладені впостановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цією статтею також визначено певні гарантії прав приватних осіб у випадку втручання держави у їхні права.

При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, що передбачено статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтями 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути здійснене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦПК України визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 328 ЦК України визначено презумпцію правомірностінабуттяправавласності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, власник не зобов`язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому майно.

Традиційно підстави набуття права власності поділяють на первісні (набуття права власності вперше, незалежно від волі попередніх власників) і похідні (зміна власника). Практичне значення такого поділу полягає в тому, що розглядаючи спори про захист права власності, набутого у похідний спосіб, судам необхідно враховувати імовірність наявності прав на відповідне майно в інших осіб.

Похідними способами набуття права власності юридичними особами є набуття права власності на підставі правочинів (стаття 334) та у порядку правонаступництва (стаття 107).

За загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , актовий запис про смерть № 2194 Відділу реєстрації актів цивільного стану Жовтневого районного управління юстиції м. Одеси.

27.12.1982 року в порядку ст. 137 ЖК УРСР при виконкомі Київської райради депутатів трудящих було створено Житлово-будівельний кооператив «Київський - 14» та затверджено його статут.

ЖБК організовано з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного житлових будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 (додаток 8 до відзиву. стор 12, п. 9.3.), а також для наступної експлуатації та управління цими будинками.

За положеннями п.п. 1,17 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу (затвердженого постановами Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1972 р. та № 297, від 30.04.1985 № 186), будівництво здійснювалось за власні кошти кооперативу (вступних, пайових внесків членів кооперативу) та з допомогою державного банківського кредиту.

До початку будівництва жилого будинків ЖБК вносились в банк власні кошти (кошти членів кооперативу) в розмірі не менше 30 процентів кошторисної вартості будівництва жилого будинків. У зв`язку з цим при вступі в ЖБК його члени/майбутні члени були зобов`язаній сплатити вступний та частину пайового внеску ще до заселення в квартири.

Осіб, що потребували поліпшення житлових умов, знаходились на квартирних чергах при виконкомі Київської райради та яких було включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу вважались членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (ст.ст. 133, 136, ч. 6. ст. 137 ЖК УРСР).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 19 листопада 1982 року № 915 «Об утверждении списков квартирного учета, постановке граждан на квартирный учет, выдаче ордеров, закреплении жилполощади, выдаче удостоверений на служебную жилплощадь, переоформлении лицевых счетов» відносно включення до списку членів ЖБК «Киевский-14» ОСОБА_5 був включений у квартирні списки черговиків ЖБК, ставши його членом в день затвердження Статуту ЖБК (27.12.198 2p.).

18.01.1983 р. його дочкою, ОСОБА_6 сплачено до ЖБК «Киевский-14» 4230 руб. в якості вступного та пайового внесків.

Як встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.06.2013р., справа № 2-2761/11 будинки були добудовані восени 1984 року.

У спірну квартиру ОСОБА_5 заселився 11.11.1984 року відповідно до ордеру, виданого в порядку ст. 141 ЖК УРСР.

До складу його сім`ї, зокрема, входили:

- дружина, ОСОБА_2

- дочка ОСОБА_6

У зв`язку зі смертю ОСОБА_5 рішенням загальних зборів ЖБК від 19.06.1985 р. (протокол № 12), затвердженим виконавчим комітетом Київської районної ради народних депутатів від 05 липня 1985 року № 635 (додаток 2 до відзиву) членом ЖБК стала ОСОБА_2 , яка отримала право на паєнагромадження відповідно до п. 55 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186.

ОСОБА_2 та ОСОБА_7 було видано ордер від 10.07.1985р. № 1530/288.

07.02.1991 року прийнято Закон України «Про власність» № 697-XII, стаття 15 якого зокрема передбачала, що член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру надану йому в користування, набуває права власності на це майно.

У 1992 році ОСОБА_2 сплатила залишок вартості пайового внеску за Квартиру та отримала від ЖБК витяг зі списку осіб, що сплатили ЖБК «Київський-14» паї за квартиру, ставши власником квартири.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що квартира АДРЕСА_1 в ЖБК «Київський-14» не значиться як викуплена. З огляду на те, що представником не надано до сулу повних списків осіб, які виплатили/не виплатили пайові внески за квартири, ведення яких здійснювалось відповідно до п.п. 14 п. 64 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

В свою чергу редакція Статуту ЖБК на момент видачі довідки, п.п. 1.1, 4.2 передбачала, що член кооперативу фізична особа, яка на момент затвердження нової редакції Статуту вже одержала довідку кооперативу про внесення грошових коштів (паю на будівництво) в повному обсязі на будівництво житлових кімнат в кооперативних будинках і отримала в цих будинках кімнату (кімнати) у власність.

Апелянтом зазначається, що ОСОБА_2 була членом кооперативу.

Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта щодо неоформлення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності, з огляду на наступне.

Виникнення права власності на будинки, споруди та нерухоме майно не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом України в 2003 році та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в 2004 році.

Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, «Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб», затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 року № 121, передбачалось оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна з видачою свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування членам житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про власність» виникнення права власності на нерухоме майно не залежало від державної репєстрації до часу набрання чинності Цивільним Кодексом України та Законом України «Про лержавну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», відповідно до ч. 5 статті 3 якого (в редакції від 01.07.2004 року) право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючим нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

На момент смерті ОСОБА_2 існував порядок оформлення свідоцтва про право на власність на підставі довідки ЖБК та/або інших документів, що підтверджують повну сплату пайових внесків, який регулювався Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року №121, однак вказані правові норми не пов`язували державну реєстрацію з виникненням права власності.

Видача свідоцтва про право власності лише засвідчувала вже набуте право власності, тобто виникнення право власності не пов`язувалось з держаною реєстрацією.

ОСОБА_2 за життя не оформлювала свідоцтва про право власності на квартиру та померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо процесуальних порушень судом першої інстанції стосовно перевірки кола спадкоємців, права яких можуть бути порушені рішенням суду.

Судом апеляційної інстанції для встановлення всіх необхідних обставин справи було витребувано спадкову справу після смерті ОСОБА_2 та встановлено, що інших окрім ОСОБА_1 спадкоємців не було. З огляду на що, вбачається, що вказана обставина не вплинула будь-яких чином на правильність постановленого рішення.

На момент смерті з нею проживала та була зареєстрована ОСОБА_1 (додаток 7 до відзиву), яка прийняла спадщину відповідно до ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР.

Однак, у зв`язку з відсутністю оформленого свідоцтва про право на спадщину державним нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Після затвердження «Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно» (наказ Міністерства юстиції України № 715 від 07.02.2002 р.) та затвердження нової редакції статуту ЖБК «Київський-14», які передбачали довіку ЖБК як єдиний документ, що підтверджує повну сплату паю ОСОБА_1 отримала в ЖБК відповідну довідку № 76 від 24.05.2006 р. (a.c. 11) та звернулась до суду.

Відповідно до законодавства, практики Верховного Суду України, що існували на той момент у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, в тому числі через відсутність необхідного правовстановлюючого документу особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження (п. 23. постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Згідно ч.ч. 2, 4 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи положення п.п. 1, 4.2 статуту ЖБК на момент видачі довідки №75 від 24.05.2006 року ( а.с. 11), що викликає сумнів у апелянта, враховуючи той факт, що бухгалтер ОСОБА_11 працювала в ЖБК з 1985 року, а також те, що вартість паю визначається ЖБК (рішення загальних зборів) виходячи з кошторисної вартості будівництва (п. 49 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу) недійсність зазначеної довідки не доведено апелянтом належними та допустимими доказами. ЖБК «Київський-14» не надано суду як первинної документації витребуваної судом, так і не заявлено проведення судової почеркознавчої експертизи.

ЖБК «Київський-14» не надано суду жодних правил встановлених щодо видачі зазначених довідок про сплату пайових внесків.

Дійсність довідки №76 від 24.05.2006 року фактично не спростована жодними доказами. З матеріалів справи вбачається, що бухгалтер ОСОБА_12 працювала в ЖБК більше 20 років, та видавала довідки на підставі первинних документів ЖБК.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 15 січня 2020 року, справа №638/3131/14-ц довідка ЖБК про внесення паю за квартиру членом кооперативу є належним та допустимим доказом визнання ЖБК даної обставини.

За положеннями статті 12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах принципу змагальності сторін. Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Обов`язок доказування власної правової позиції у справі не може полягати лише у спростуванні протилежною стороною доводів іншої сторони, а насамперед полягає у доведенні стороною власної правової позиції. (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 21.05.2021 року, справа № 753/10817/16-4, Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-4.)

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи євірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Називаючи «сумнівним» власний документ (довідку) апелянт не надає жодних доказів його недійсності та жодним чином не спростовує обставини, що цим документом підтверджуються, враховуючи той факт, що законодавством не заборонялось видавати довідку про повну сплату паю спадкодавцем-членом ЖБК його спадкоємцю.

Більш того, позивач вважає, що апеляційна скарга містить ознаки зловживанням процесуальними правами та порушення доктрини «Заборони суперечливої поведінки».

Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю i повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зокрема, поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінки сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них, якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєко повелінко (наприклад видачею довідки компетентним працівником) дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом злійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. (Постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-4).

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК України) в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2006 року.

Всі інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта з рішенням суду першої інстанції, та не заслуговують на увагу.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року (п.1). Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (п. 4). Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом (п. 5).

Також ВС зазначив, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі № 759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

З огляду на вказане, коло осіб у справі судом було вірно визначено.

Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги щодо неналежного сповіщення ЖБК «Київський-14» з огляду на те, що права апелянта ніяким чином не було порушено при постановленні судом рішення.

ЖБК «Київський-14» позиціонуючи себе як власника квартири АДРЕСА_1 з 2001 року (абз. 8-10 апеляційної скарги) не наводить доказів, що спростовують встановлені судом обставини та висновки, а лише ставить під сумнів власний документ, виданий 15 років, навіть не спростовуючи його дійсність.

Зазначене порушує не тільки принцип res judicata, а й доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ПРИНЦИПУ ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ, ЯКИЙ ПЕРЕДБАЧАЄ ДОТРИМАННЯ ПРИНЦИПУ RES JUDICATA.

Суд апеляційної інстанції допустив скаржника до апеляційного суду з метою з`ясування думки учасників процесу та обставин справи, пов`язаних з дотриманням принципу правової визначеності, тому колегія суддів вважає необхідним звернути уваги на наступне.

Європейській Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, в тому числі щодо України, констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).

Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (див. рішення Суду у справах Світлана Науменко проти України, Трегубенко проти України, Рябих проти Росії), так у випадках перегляду справ у зв`язку з нововиявленими обставинами (див. рішення у справах Праведна проти Росії, Желтяков проти України, п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.

Так, суд встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі Пономарьов проти України з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (п.п. 41-42).

В подальшому у пункті 34 рішення від 10.05.2012 року у справі «Безрукови проти Росії», Європейський Суд відмітив, що хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності нових тимчасових строків.

Українське законодавство не містить в цьому відношенні ніяких заборонних меж.

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: Салов проти України, п.93, Проценко проти України, п.26, Кравченко проти Росії, п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (рішення у справі Сутяжник проти Росії, п.38).

Оскарживши в ординарному порядку 01.03.2021 року рішення суду першої інстанції від 26.06.2006 року, тобто через 15 років, апелянт належного обґрунтування поважності причин пропуску строку не надали та на обставини непереборної сили, як це передбачене пунктом 2 частини 2 статті 358 ЦПК України, які б виправдовували пропуск строку на апеляційне оскарження судового рішення, що набрало законної сили через тривалий час після його ухвалення, - не послались.

Тому звернення скаржника зі скаргою про скасування рішення суду через 15 років після його постановлення, за відсутності непереборних обставин щодо причин поважності пропуску строку, буде порушенням принципу правової визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 377, 381-384 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду, -

постановив:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Київський-14» залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2006 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23.01.2023 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: А. П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе