Постанова

від 31.01.2023 по справі 820/7347/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року

м. Київ

справа № 820/7347/15

касаційне провадження № К/9901/28035/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2015 (суддя - Горшкова О.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2015 (головуючий суддя - Мельнікова Л.В., судді - Бартош Н.С., Донець Л.О.) у справі № 820/7347/15 за позовом Приватного підприємства "ВУДАРТ" до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року Приватне підприємство «ВУДАРТ» (далі у тексті - позивач, Підприємство, платник), звернулось до суду з позовом до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі у тексті - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції від 06.07.2015 №0002531501.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що суми податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, пов`язаним із його господарською діяльністю, зокрема з придбанням товару у іноземних контрагентів AMJID SPORTS, ZHEJIANH HAOHUA IMPORT AND EXPORT CO LTD, MAHAVIR SPINFAB PVT.LTD, ZHEJIANG YABOLAN ELECTRIC APPLIANCE CO., LTD, та подальшою їх реалізацією іншим контрагентам, а саме: ТОВ «Баріола», ТОВ «Фармафлекс», ТОВ «Дімекс-Про», ТОВ «Олівія Інвест». Також позивач посилається на безпідставність висновків контролюючого органу про неправомірне не включення підприємством до інвентаризаційної комісії представника контролюючого органу, оскільки, у відповідності до приписів Положення про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 № 879, таке включення можливе лише за попередньої згоди посадової особи органу, що ініціював інвентаризацію, яка у даному випадку була відсутня.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2015, адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.07.2015 №0002531501.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані суми податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей у іноземних контрагентів - AMJID SPORTS, ZHEJIANH HAOHUA IMPORT AND EXPORT CO LTD, MAHAVIR SPINFAB PVT.LTD, ZHEJIANG YABOLAN ELECTRIC APPLIANCE CO., LTD, та податкових зобов`язань з податку на додану вартість за господарськими операціями з продажу придбаних у іноземних контрагентів товарно-матеріальних цінностей, зокрема: ТОВ «Баріола», ТОВ «Фармафлекс», ТОВ «Дімекс-Про», ТОВ «Олівія Інвест», оскільки такі операції фактично відбулись, підтверджені відповідним рухом активів і належними первинними документами, оформленими відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) і Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує, що судами не надано оцінку доводам відповідача щодо не підтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами з підстав відсутності товарно-транспортних накладних, подорожніх листів в підтвердження перевезення імпортованого товару з місця розмитнення (Чернігівська митниця) до місця фактичного розвантаження, відсутністю даного товару на складі та документів в підтвердження подальшої реалізації даного товару. Зазначає, що судами не враховано не проведення позивачем інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на вимогу контролюючого органу.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02.02.2017 визнав поважними підстави пропуску строку на касаційне оскарження, відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1401-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, статтею 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ (далі - Закон №1402-VІІІ), який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147- VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.01.2023 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у попередньому судовому засіданні на 31.01.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань правомірності декларування від`ємного значення податку на додану вартість в деклараціях з податку на додану вартість за серпень, вересень, листопад, грудень 2014 року, за результатами якої складено акт від 16.06.2015 № 2043/20-38-15-01-19/36818153 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, підпункту 188.1 статті 188, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 ПК України, що призвело до: завищення податкового кредиту за серпень 2014 року у розмірі 9 996, 00 грн, грудень 2014 року у розмірі 2 350, 00 грн; збільшення податкових зобов`язань за серпень 2014 року у розмірі 145 865, 00 грн, вересень 2014 року у розмірі 1 340 699, 00 грн, листопад 2014 року у розмірі 2 518 886, 00 грн, грудень 2014 року у розмірі 329 433, 00 грн; завищення податкових зобов`язань з податку на додану вартість в частині реалізації придбаного за межами території України товару, які не підтверджені документами в періоді - грудні 2014 року у розмірі 289 602, 00 грн у розрізі контрагентів ТОВ «Баріола» на суму податку на додану вартість 103 626, 29 грн, ТОВ «Фармафлекс» на суму податку на додану вартість 111 683, 46 грн, ТОВ «Дімекс-Про» на суму податку на додану вартість 25 000, 00 грн, ТОВ «Олівія Інвест» на суму податку на додану вартість 49 292, 13 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку, що вказані порушення слугували підставою для зменшення позивачу від`ємного значення в деклараціях з податку на додану вартість за періоди серпень 2014 року у розмірі 155 861, 00 грн, вересень 2014 року у розмірі 1 340 699, 00 грн, листопад 2014 року у розмірі 2 518 886, 00 грн, грудень 2014 року у розмірі 42 181, 00 грн.

До вказаних висновків контролюючий орган дійшов з огляду на відсутність залишків товарно-матеріальних цінностей на складі Підприємства, відмови позивача здійснити інвентаризацію залишків товарно-матеріальних цінностей в присутності фахівців контролюючого органу, відсутності документів в підтвердження перевезення імпортованого товару від міста одержувача (Одеська митниця м. Одеса), до міста розмитнення (Чернігівська митниця м. Чернігів), подальшого перевезення до м. Харків, вул. Плеханівська, 126 та відсутністю належно оформлених первинних документів в підтвердження подальшої реалізації придбаного позивачем товару.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 06.11.2015 № 0002531501, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 4 057 627, 00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Положеннями пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

За приписами пунктів 201.1, 201.4, 201.10 статті 201 ПК України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті (пункт 198.3 статті 198 ПК України)

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було установлено судами попередніх інстанцій, між ПП «ВУДАРТ» (Покупцем) та іноземними контрагентами: AMJID SPORTS, ZHEJIANH HAOHUA IMPORT AND EXPORT CO LTD, MAHAVIR SPINFAB PVT.LTD, ZHEJIANG YABOLAN ELECTRIC APPLIANCE CO., LTD (Постачальниками) укладено аналогічні за своєю правовою природою контракти на поставку товару від 02.07.2014 № AS-VUD02/06/14, від 14.04.2014 № HA-VUD14/04/14, від 05.05.2014 № ZRMV-05/05/14, від 15.05.2014 № VUD-MSF/15-05, від 11.03.2014 №ZHW-VUD11/03/14, від 12.05.2014 №YBL-VUD12/05/14, предметом яких було виробництво та постачання товарів в асортименті, визначеному в рахунках-фактури на кожну поставку на умовах «ІНКОТЕРМС -2010».

На підтвердження виконання умов вищезазначених правочинів позивачем надано до суду відповідні вантажно-митні декларації, міжнародні автомобільні накладні, оборотно-сальдові відомості, платіжні доручення та банківські виписки.

Придбаний позивачем товар транспортовано з використанням експедиторських послуг від міста одержувача (Одеська митниця м. Одеса) до міста розмитнення (Чернігівська митниця м. Чернігів) та в подальшому перевезено до м. Харків (вул. Плеханівська, 126), на підтвердження чого позивачем під час перевірки та до суду надано договори про надання експедиторських послуг з ТОВ «Міал ЛТД» (виконавець) від 17.07.2014 №1/1707, з ПП «Інтервід» від 01.11.2014 № 11-04, з ТОВ «Голден Груп ЛТД» від 02.08.2014 № 02/08-164, товарно-транспортні накладні встановленого зразку з відбитками вантажовідправника, перевізника, отримувача та митних органів, а також акти здачі-приймання робіт.

В подальшому отриманий від іноземних контрагентів товар було реалізовано іншим контрагентам позивача, а саме: ТОВ «Олівія Інвест», ТОВ «Фармафлекс», ТОВ «Баріола», ТОВ «Дімекс-ПРО» за відповідними договорами поставок від 17.12.2014 № 12/17, від 18.12.2014 № 12/18, від 02.12.2014 № 12/02, 18.12.2014 №12/25, на підтвердження реальності виконання яких позивачем надано до суду платіжні доручення, видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, повернення від покупця та акти взаємозвірки розрахунків.

На підтвердження факту наявності необхідних приміщень для зберігання придбаних товарно-матеріальних цінностей позивачем надано договори суборенди нежитлових приміщень від 01.10.2012 № 63.1, акти прийому-передачі приміщення.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Доводам скаржника про не проведення позивачем інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на вимогу контролюючого органу судами попередніх інстанцій надано відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Приймаючи до уваги встановлення судами придбання, використання позивачем у власній господарській діяльності придбаної ним продукції, руху активів, колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника на неправомірність формування податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Скаржник у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк