Постанова
від 19.08.2015 по справі 820/7347/15
ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 серпня 2015 р. № 820/7347/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій Г.А,

за участю представників сторін: позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "ВУДАРТ" до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "ВУДАРТ" звернулось до суду із позовом до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області , в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 06.07.2015 року № НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та його іноземними контрагентами AMJID SPORTS, ZHEJIANH HAOHUA IMPORT AND EXPORT CO LTD, MAHAVIR SPINFAB PVT.LTD, ZHEJIANG YABOLAN ELECTRIC APPLIANCE CO., LTD не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що, в свою чергу, ніби то, вказує на завищення податкових зобов'язань ТОВ «Вударт» з ПДВ в частині подальшої реалізації отриманих від вказаних контрагентів позивача придбаних ТМЦ на території України. Також, представник позивача вказує на неправомірність висновків податкового органу про незаконне, як вважає Основянська ОДПІ м. Харкова, не включення підприємством до інвентаризаційної комісії представника податкового органу, оскільки, у відповідності до приписів Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 року № 879, таке включення можливе лише за попередньої згоди посадової особи органи, що ініціював інвентаризацію, яка у даному випадку була відсутня.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог зазначив, що контролюючий орган діяв виключно в межах правового поля та у відповідності до вимого чинного законодавства, а відтак рішення контролюючого органу є законними та обґрунтованими.

У судовому засіданні 19.08.2015 року сторони підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказів № 607 від 19.05.2015 року, № 672 від 02.06.2015 року, направлення від 19.05.2015 року № 557 в період з 19.05.2015 року по 09.06.2015 року Основ'янською ОДПІ м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Вударт» з питань правомірності декларування від'ємного значення ПДВ в деклараціях з ПДВ за серпень, вересень, листопад, грудень 2014 року, за результатами чого складено акт від 16.06.2015 року № 2043/20-38-15-01-19/36818153.

У вказаному акті були встановлені порушення ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п.п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 ст.201 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту за серпень та грудень 2014року, збільшення податкових зобов'язань за період серпень, вересень, листопад, грудень 2014 року, завищення податкових зобов'язань з ПДВ в частині реалізації придбаного за межами території України товару, що не підтверджено документами в розрізі контрагентів ТОВ «Баріола», ТОВ "Фармафлекс», ТОВ «Дімекс-Про», ТОВ «Олівія Інвест». Вказані порушення призвели до зменшення відємного значення в деклараціях з ПДВ за періоди серпень, вересень, листопад, грудень 2014 року.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, контролюючим органом було винесено податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 06.11.2015 року.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Вударт» зареєстроване як юридична особа та взято на податковий облік 21.12.2009 року за № 233, на момент перевірки перебуває на податковому обліку в Основянській ОДПІ м. Харкова.

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеними контрагентами, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо виявлених податковим органом порушень податкового законодавства ПП «Вударт» з іноземними контрагентами, то суд звертає увагу на наступне.

Як вбачаться з матеріалів справи, між ПП «Вударт» (як покупцем) з контрагентами AMJID SPORTS, ZHEJIANH HAOHUA IMPORT AND EXPORT CO LTD, MAHAVIR SPINFAB PVT.LTD, ZHEJIANG YABOLAN ELECTRIC APPLIANCE CO., LTD (як постачальниками) укладено аналогічні за своєю правовою природою контракти на поставку товару № AS-VUD02/06/ 14 від 02.07.2014 року, № HA-VUD14/04/14 від 14.04.2014 року, № ZRMV-05/05/14 від 05.05.2014 року, № VUD-MSF/15-05 від 15.05.2014 року, № ZHW-VUD11/03/14 від 11.03.2014 року, № YBL-VUD12/05/14від 12.05.2014 року (т. 1 а.с. 84-113).

Так, відповідно до ст. 1 вказаних правочинів, постачальник зобов'язується виробити та доставити покупцю товар в асортименті.

Загальна кількість та асортимент товару складається із товарних партій, кількість яких визначається в рахунку-фактурі на кожну поставку (ст. 2 правочинів).

В ст. 3 вказаних контрактів зазначено, що поставка товару здійснюється у повній відповідності до «ІНКОТЕРМС -2010».

На підтвердження реальності виконання умов вищезазначених правочинів позивачем надано до суду відповідні вантажно-митні декларації, міжнародні автомобільні накладні, оборотно-сальдові відомості, платіжні доручення та банківські виписки (т.1 а.с. 114-250, т.2 а.с. 1-129, т. 3 а.с. 182-241, т.4 а.с. 1-227, т.3 а.с. 102-151, 166-181).

Також, як вбачається зі змісту акту перевірки (т.1 а.с. 40), підприємством під час перевірки було надано до контролюючого органу докази на підтвердження здійснення транспортування імпортного товару з використанням експедиторських послуг від міста одержувача ( Одеська митниця м. Одеса) до міста розмитнення (Чернігівська митниця м. Чернігів) та подальшого перевезення до м. Харків (вул Плеханівська, 126).

Суд вважає за необхідне зазначити, що поняття та особливості укладення договорів транспортного експедирування регулюються положеннями гл.65 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), поняття та особливості укладення договорів перевезення закріплено у гл. 64 ЦК України. Діяльність підприємств - експедиторів врегульована Законом України В«Про транспортно-експедиторську діяльністьВ» № 1955-IV від 01.07.2004 зі змінами та доповненнями (надалі Закон № 1955).

Згідно зі ст. 1 вказаного Закону, транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів, а експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначеним договором транспортного експедирування.

В ст.4 Закону № 1955 вказано: В«Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами УкраїниВ» .

Діяльність експедиторів також регулюється Цивільним кодексом України (гл. 65 В«Транспортне експедируванняВ» ). Так, відповідно до статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст.1 Закону "Про транспортно-експедиторську діяльність" № 1955-IV від 01.07.2004 року, експедитором (транспортним експедитором) є суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Ст. 9 Закону України № 1955-IV встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність. Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Відповідно до приписів ст. 9 Закону України № 1955-IV, перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Як було встановлено податковим органом під час перевірки ( т1 а. 40) на підтвердження отримання ПП «Вударт» транспортно-експедиційних послуг в рамках вищезазначених правочинів, позивачем надано договори про надання експедиторських послуг з ТОВ «Міал ЛТД» (виконавець) №1/1707 від 17.07.14 року, ПП «Інтервід» № 11-04 від 01.11.2014 року та ТОВ «ОСОБА_3 ЛТД» № 02/08-164 від 02.08.2014 року (т. 2 а.с. 130-142), згідно яких виконавець зобов'язується за винагороду, власними в або з залученням 3-х осіб організовувати виконання послуг з перевозки вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, а замовник зобов'язується прийняти й ти за надані послуги. Підтвердженням факту надання/ отримання вказаних послуг є надані позивачем ТТН встановленого зразку з відбитками вантажовідправника, перевізника, отримувача та митних органів, а також акти здачі-приймання робіт (т.2 а.с. 143-169).

Як вбачається з матеріалів справи, в подальшому отриманий від контрагентів AMJID SPORTS, ZHEJIANH HAOHUA IMPORT AND EXPORT CO LTD, MAHAVIR SPINFAB PVT.LTD, ZHEJIANG YABOLAN ELECTRIC APPLIANCE CO., LTD був реалізований контрагентам позивача ТОВ «Олівія Інвест» (договір поставик № 12/17 від 17.12.2014 року - т.3 а.с. 87-88), ТОВ «Фармафлекс» (договір поставки № 12/18 від 18.12.2014 року - т.3 а.с. 89-90), ТОВ «Баріола» (договір поставки № 12/02 від 02.12.2014 року - т.3 а.с. 91-92), ТОВ «Дімекс-ПРО» (договір поставки № 12/25 від 18.12.2014 року - т.3 а.с. 93-94), на підтвердження реальності виконання яких позивачем надано до суду платіжні доручення, видаткові накладні, ТТН, накладні на повернення від покупця, податкові накладні т акти взаємозвірки розрахунків (т. 3 а.с. 95-100, т. 2 а.с. 170-239).

Факт наявності необхідних приміщень для зберігання придбаних ТМЦ підтверджується наданим позивачем договором суборенди нежитлових приміщень № 63.1 від 01.10.2012 року з відповідними актами прийому-передачі приміщення (т. 3 а.с. 152-165).

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що серед залучених до матеріалів справи документів відсутній додаток № 3 до акту перевірки, в якому має бути узагальнений перелік документів, які були використані при проведенні перевірки. Таким чином висновки контролюючого органу про відсутність факту реального здійснення господарських операцій позивача з вищезазначеними контрагентами зроблені на припущеннях без дослідження необхідних доказів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ПП «Вударт» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Доказів того, що отриманий від вищезазначених контрагентів товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як вбачається з акту перевірки, контролюючий орган зауважив, що по вищезазначеним контрагентам позивачем не надано ТТН, які б підтверджували оприбуткування ТМЦ.

Суд вважає за доцільне зазначити, що дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України № 228/253 від 07.08.96 р. В«Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботиВ» зупинена публікацією в В«Урядовому кур'єріВ» від 07.03.2000 р. № 43 Державним комітетом України з питань регуляторної реформи та підприємництва відповідно до Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 В«Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльностіВ» . Відновлення дії зазначеної Інструкції можливе лише у разі внесення змін, зазначених у рішенні Держпідприємництва від 16.10.98 р. № 17-02/10 В«Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 р. № 79/98 В«Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльностіВ» Мінтрансом України та Держкомстатом УкраїниВ» . Отже, дія нормативного акта, що регулює порядок застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи зупинена, тому застосування ТТН в будь-якому вигляді не є обов'язковим. Дані обставини свідчать про те, що твердження відповідача про обов'язковість оформлення ТТН, які виключно мають підтвердити факт поставки товарів на користь позивача, є хибними,а тому судом до уваги не приймається.

Щодо зауважень податкового органу з приводу того, що ПП «Вударт» було неправомірно, на думку Основянської ОДПІ, не включено до інвентаризаційної комісії представника податкового органу, то суд звертає увагу на наступне.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до п.п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право, зокрема, вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. У разі відмови платника податків (його посадових осіб або осіб, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню, патентуванню та/або сертифікації) від проведення такої інвентаризації або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів) застосовуються заходи, передбачені статтею 94 цього Кодексу.

Тобто, право контролюючих органів полягає саме у вимаганні проведення інвентаризації( часткової інвентаризації) ТМЦ, коштів, зняття залишків ТМЦ, готівки у відповідності до положень законодавства, а не у проведенні вказаних дій самими працівниками контролюючих органів.

Також, суд вважає за потрібне зазначити, що безпосередньо порядок проведення інвентаризації активів і зобов'язань та оформлення її результатів унормований Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 02 вересня 2014 року N 879.

Відповідно до п. 5 Порядку № 879, інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов'язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка. При цьому забезпечуються:виявлення фактичної наявності активів та перевірка повноти відображення зобов'язань, коштів цільового фінансування, витрат майбутніх періодів; установлення лишку або нестачі активів шляхом зіставлення фактичної їх наявності з даними бухгалтерського обліку; виявлення активів, які частково втратили свою первісну якість та споживчу властивість, застарілих, а також матеріальних та нематеріальних активів, що не використовуються, невикористаних сум забезпечення; виявлення активів і зобов'язань, які не відповідають критеріям визнання.

Проведення інвентаризації забезпечується власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (далі - керівник підприємства), який створює необхідні умови для її проведення, визначає об'єкти, періодичність та строки проведення інвентаризації, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим. У цих випадках визначені на підприємстві строки проведення інвентаризації не можуть перевищувати строків, визначених цим Положенням.( п. 4 Порядку № 879).

Поряд з цим, відповідно до абз.1 п. 1 розділу 2 Порядку № 879, для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об'єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи наказом директора ПП «Вударт» № 7-інв від 29.05.2015 року на підприємстві у термін з 30.05.2015 року по 31.05.2015 року була проведено повну інвентаризацію основних засобів та ТМЦ, результати чого оформлені інвентаризаційним описом від 30.05.2015 року (т.1 а.с. 15-27).

Згідно абз.2 п.1 розділу 2 Порядку № 879, у тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться безпосередньо керівником підприємства, інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства самостійно.

За рішенням керівника підприємства до складу інвентаризаційної комісії можуть бути включені члени ревізійної комісії господарського товариства, представники структурного підрозділу (служби) з внутрішнього аудиту.

У разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації.

Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та у присутності матеріально відповідальної особи.

Таким, чином, з вищезазначених норм права випливає, що законодавцем передбачена безпосередня залежність можливості участі посадової особи органу, що ініціював інвентаризацію, саме від наявності згоди такої посадової особи та, водночас, вказаною нормою права не закріплено за підприємством саме обов'язку вчиняти вказані дії щодо проведення інвентаризації лише за участі фахівця контролюючого органу.

Однак, суд вважає за потрібне зазначити, що по-перше інвентаризація була проведена саме по ініціативі директора ПП «Вударт» згідно наказу № 7-інв від 29.05.2015 року, а не посадової особи Основянської ОДПІ, а по - друге, зі змісту повідомлень податкового органу від 19.05.2015 року № 10285/10/20-38-15-01-20 та від 02.06.2015 року № 11450/10/20-38-15-01-20 не вбачається безпосередньої згоди відповідача на участь у проведенні інвентаризації , а вказані листи містять лише прохання контролюючого органу здійснити інвентаризацію основних фондів, ТМЦ, коштів, готівки.

Додатково суд звертає увагу, що інвентаризація на підприємстві уже була завершена 30.05.2015 року, у той час як Основ'янська ОДПІ звернулась до ПП «Вударт» із повторним повідомленням 02.06.2015 року, тобто уже після проведення підприємством такої інвентаризації.

Окрім того, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що представником ПП «Вударт» було відмовлено в здійсненні інвентаризації в присутності перевіряючих.

Підсумовуючи вищевикладене, зважаючи на те, що матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції не надано до суду жодних доказів на підтвердження безпосередньої згоди податкового органу на проведення інвентаризації, як того вимагають приписи діючого законодавства та приймай маючи до уваги, що законодавцем не закріплено безспірного обов'язку підприємства вчиняти дії щодо проведення інвентаризації лише за участі фахівця контролюючого органу, суд приходить до висновку про відсутність порушень зі сторони ПП «Вударт» під час проведення інвентаризації залишків ТМЦ та інших цінностей.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ними товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч.1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, усі суми податкового кредиту у спірних правовідносинах підтверджені відповідними податковими накладними, а також належним чином складеними первинними документами.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

ОСОБА_4 адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 В«Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової службиВ» зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами AMJID SPORTS, ZHEJIANH HAOHUA IMPORT AND EXPORT CO LTD, MAHAVIR SPINFAB PVT.LTD, ZHEJIANG YABOLAN ELECTRIC APPLIANCE CO., LTD мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також В«Протокол 1 до КонвенціїВ» ), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: В«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного праваВ»

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також В«ЄСПЛВ» ). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі В«БулвесВ» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що В«власністьВ»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні В«правомірні очікуванняВ»отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі В«Щокін проти УкраїниВ» (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. ОСОБА_2 втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: В«Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише В«на умовах, передбачених закономВ»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію В«законівВ» . Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття В«законуВ» ) вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.В»

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами AMJID SPORTS, ZHEJIANH HAOHUA IMPORT AND EXPORT CO LTD, MAHAVIR SPINFAB PVT.LTD, ZHEJIANG YABOLAN ELECTRIC APPLIANCE CO., LTD і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Отже, проаналізувавши вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то поданий позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "ВУДАРТ" до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області 06.07.2015 року № НОМЕР_1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "ВУДАРТ" (61037, м. Харків, вул.. Плеханівська, 126/1, код 36818153) судовий збір в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 25.08.2015 року.

Суддя Горшкова О.О.

СудХарківський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення19.08.2015
Оприлюднено01.09.2015
Номер документу49082543
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —820/7347/15

Постанова від 31.01.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Бившева Л.І.

Ухвала від 30.01.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Бившева Л.І.

Ухвала від 02.02.2017

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Юрченко В.П.

Ухвала від 27.10.2016

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Юрченко В.П.

Ухвала від 14.01.2016

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Моторний О.А.

Ухвала від 09.12.2015

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Моторний О.А.

Ухвала від 18.11.2015

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Мельнікова Л.В.

Ухвала від 14.09.2015

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Мельнікова Л.В.

Ухвала від 14.09.2015

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Мельнікова Л.В.

Постанова від 19.08.2015

Адміністративне

Харківський окружний адміністративний суд

Горшкова О.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні