Постанова

від 23.10.2007 по справі 1/777-26/285

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/777-26/285

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 жовтня 2007 р.                                                                                   № 1/777-26/285  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

        В. Овечкін  –головуючого,

Є. ЧерновВ. Цвігун

за участю представників:

ЛГО "Мета Центр"Крупник Р.В. –(дор. від 19.10.2007)

розглянув касаційну скаргу

ТОВ "Аналог"

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду  від 04 липня 2007 року

у справі№ 1/777-26/285 господарського суду Львівської області

за позовомЛьвівської громадської організації "Мета Центр"

доТОВ "Аналог"

третя особаВАТ "Електрон Банк"

простягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.10.2007 (суддя: Ю.Деркач) позовні вимоги про стягнення заборгованості задоволені.

Рішення суду мотивовано тими обставинами, що оскільки позивач виконав зобов'язання з погашення кредиту, наданого відповідачу третьою особою, до нього перейшли всі права кредитора відповідача. Щодо заперечень відповідача про пропуск позивачем позовної давності, то вони спростовуються тими обставинами, що відповідач частково сплатив позивачу кошти в сумі 10000 грн. в рахунок погашення своїх зобов'язань, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу, а відповідно перебіг позовної давності такими діями був перерваний і розпочався заново.   

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2007 (судді: М.Юркевич, М.Городечна, В.Кузь) рішення суду залишено без зміни з аналогічних мотивів та підстав.

Відповідач в касаційній скарзі просить апеляційну постанову та рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права, в позові позивачу відмовити.  

Скаржник вважає, що судами не застосовано норми ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України щодо позовної давності, позовна давність за вимогами позивача сплила, що є підставою для відмови в позові.  

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить в задоволенні скарги відмовити, рішення місцевого господарського суду та апеляційну постанову залишити без зміни.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву, заслухавши представника позивача, вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами встановлено, що між третьою особою та відповідачем було укладено кредитний договір згідно якого відповідачу надано кредит в сумі 100000 грн. з терміном погашення 26.03.2003 з подальшим продовженням цього терміну до 26.06.2003.

26.03.2002 між третьою особою та позивачем укладено договір поруки за яким позивач зобов'язався відповідати перед третьою особою за кредитним зобов'язанням відповідача.

27.03.2002 між третьою особою та позивачем укладено договір застави майнових прав.

У визначені строки відповідач своїх зобов'язань перед третьою особою не виконав.

02.07.2003 позивач за умовами договорів поруки та застави майнових прав виконав перед третьою особою зобов'язання відповідача, сплативши останній 100000 грн., що підтверджено випискою з банківського рахунку.

Відповідно до частини другої ст. 556 ЦК України до поручителя, який  виконав  зобов'язання,  забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Відповідач сплатив позивачу 10000 грн. в погашення свого боргу перед останнім.

Враховуючи наведене, сума основного боргу відповідача перед позивачем становить 90000 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Касаційна інстанція погоджується із висновком про обґрунтованість вимог позивача в частині інфляційних збитків та річних, які підлягають стягненню з відповідача за порушення зобов'язання.

Доводи відповідача щодо відсутності права вимоги у позивача внаслідок спливу позовної давності касаційна інстанція відхиляє з таких підстав.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним на момент виникнення правовідносин сторін, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до пп. 4, 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, а правила про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом.

Стаття 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлює, що правила Цивільного кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплинув до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки позивач набув усіх прав кредитора відповідача 02.07.2003, тому позовна давність, встановлена ст. 71 ЦК УРСР, закінчилася 02.07.2006, а відтак до спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, необхідно застосовувати положення Цивільного кодексу України 2003 року.

Оскільки відповідач 22.10.2003 та 10.12.2003 частково сплатив заборгованість, господарські суди дійшли правомірного висновку про те, що такі дії свідчать про визнання  відповідачем свого зобов'язання.

Відповідно до частини першої ст. 264 ЦК України перебіг позовної  давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.  

Згідно з частиною третьою цієї ж статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

За таких обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позовна давність за спірними правовідносинами сторін була перервана внаслідок дій відповідача, що свідчили про визнання ним свого боргу, і її перебіг до моменту звернення позивача з позовом не закінчився.

Доводи скаржника про неправильне застосування судом норм права щодо позовної давності до уваги не приймаються, оскільки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права щодо позовної давності, внаслідок  не врахування норм Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що викладені вище.

Виходячи з викладеного, керуючись  ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111  ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2007 та рішення господарського суду Львівської області від 24.10.2007 у справі № 1/777-26/285 господарського суду Львівської області залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Головуючий                                                                                      В. Овечкін                              

судді                                                                                                   Є. Чернов

                                        В. Цвігун