Постанова

від 17.01.2023 по справі 522/3400/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3102/23

Справа № 522/3400/18

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельних об`єктів» на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 28 вересня 2018 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельних об`єктів» до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності та виселення,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельних об`єктів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності та виселення.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2016 року у справі № 522/2985/16-ц за ОСОБА_2 було визнано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Після набрання указаним судовим рішенням законної сили ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 13 жовтня 2017 року відчужив спірну квартиру на користь ОСОБА_1 . Пізніше, постановою апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2018року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2016 року у справі № 522/2985/16-ц було скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на спірну квартиру відмовлено. Задовольняючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем було обраний неправильний спосіб захисту, а також з того, що право вирішувати питання про передачу квартир у зазначеному будинку у власність інших осіб належить саме ТОВ «Будівельних об`єктів».

З огляду на викладене, ТОВ «Будівельних об`єктів» просило суд витребувати нерухоме майно - квартируз чужого незаконного володіння шляхом скасування державної реєстрації права власності та виселення з неї ОСОБА_1 .

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельних об`єктів» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

ПостановоюОдеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельних об`єктів» відмовлено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10 травня 2022 року касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельних об`єктів» задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони/їхні представники, в судове засідання, призначене на 17.01.2023 року на 14.30 годину не з`явилися, про причини не явки не повідомили, заяв про неможливість прийняття участі у розгляді справи в режимі відеоконференції або про відкладення розгляду справи, не подали.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до висновків Верховного Суду по справі №361/8331/18 - якщо учасники процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, розгляд апеляційним судом справи у відсутності сторін при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя, а тому суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокремасправу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельних об`єктів» до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності та виселення, суд виходив з того, що спадкодавець ОСОБА_2 уклавши договори про дольову участь у будівництві квартири та надземного гаражу, з підсобним приміщенням, отримав майнові права на вказане нерухоме майно, які в порядку спадкування згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України, перейшли до його правонаступника ОСОБА_1 , а сам по собі факт отримання ТОВ «Будівельних об`єктів» свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , від 16 лютого 2005 року, не надає прав позивачу для витребування вказаного майна, у особи яка має майнові права на вказане нерухоме майно на підставі договорів про дольову участь у будівництві.

При цьому ухвалюючи дане судове рішення у відсутності представника ТОВ «Будівельних об`єктів», суд вважав, що даний учасник справи будучи належним чином повідомленим про дату час і місце розгляду справи, не подав заяву про розгляд справи без його присутності або про відкладення розгляду справи, що не перешкоджає розглянути справу по суті заявлених вимог.

Проте повністю погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не можна.

Судом встановлено, з матеріалів справи вбачається, що:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСББ «Ніка-2005», Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (справа № 522/2985/16-ц).

У вказаному позові ОСОБА_2 посилався на те, що у 1999 та 2000 роках між ним та ТОВ «Будівельних об`єктів» були укладені договори про дольову участь у будівництві квартири та надземного гаражу з підсобним приміщенням. ОСОБА_2 зазначив, що умови договору виконані ним в повному обсязі. У 2002 році він отримав технічну документацію на вказане майно та з того часу став відкрито ним користуватися. ОСОБА_2 посилався на те, що 16 лютого 2005 року ТОВ «Будівельних об`єктів» незаконно отримало свідоцтво на право приватної власності на 14-ти поверховий 90-квартирний будинок, площею 9 814 кв.м, та 555 кв.м гаражів. У зв`язку із викладеним та з огляду на те, що він добросовісно та відкрито користується майном протягом 10 років, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності на квартиру та надземний гараж.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2016 року у справі № 522/2985/16-ц позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру та на надземний гараж на АДРЕСА_2 .

Після набрання рішенням Приморського районного суду м. Одеси від20травня 2016 року у справі № 522/2985/16-ц законної сили, ОСОБА_2 зареєстрував право власності на нерухоме майно, а пізніше на підставі договору дарування від 13 жовтня 2017 року відчужив квартиру на користь ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 27 грудня 2017 року, виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

15 вересня 2006 року ОСОБА_2 склав заповіт, яким заповів усе своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі те, що на день смерті буде належати, ОСОБА_1

ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 20 серпня 2018 року.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2018 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2016 року у справі № 522/2985/16-ц було скасовано, та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права власності було відмовлено.

При цьому переглядаючи в апеляційному порядку справу № 522/2985/16-ц за апеляційною скаргою ТОВ «Будівельних об`єктів», суд апеляційної інстанції з посиланням на обставини, які встановлені рішенням апеляційного суду Одеської області від 31.01.2013 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 травня 2013 року, встановив, що:

«рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 14 від 06.01.1993 року вилучено у Одеського заводу фрезерних верстатів ім. С.М.Кірова частину земельної ділянки площею 0,08 га відведеного під забудову багатоквартирного будинку та відведено Одеському верстатобудівельному заводу у постійне користування для будівництва земельну ділянку загальною площею 0.24 га. для будівництва 90 квартирного жилого будинку з підземними гаражами по АДРЕСА_3 .

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 101 від 30.03.1996 року надано дозвіл Одеському верстатобудівельному заводу на продовження будування багатоквартирного будинку по АДРЕСА_3 .

Наказом № 28 від 08.08.1996 року Одеського верстатобудівельного заводу поновлена діяльність дирекції «Будівельних об`єктів», яке відповідно до статуту засновано на державній власності, створене з метою отримання та використання прибутку в інтересах засновника Одеського верстатобудівельного заводу.

Приватизацію ДП «Одеський верстатобудівельний завод» здійснював Фонд державного майна України (01601 м. Київ вул. Кутузова 18\9) шляхом перетворення його у лютому 1997 року у відкрите акціонерне товариство «Одеський верстатобудівельний завод» та продажу акцій.

Наявні в регіональному відділені документи, а саме акт оцінки цілісного майнового комплексу, план розміщення акцій, які були складені комісією з підготовки до приватизації підприємства на підставі документів, наданих цим підприємством, свідчать про те, що на балансі ВАТ не було державного майна, в тому числі незавершеного будівництва, яке не увійшло до його статутного капіталу.

Крім того, вищевказані документи свідчать також про те, що і до статутного капіталу ВАТ не включена вартість будь-якого незавершеного будівництва. На час приватизації підприємства об`єктів незавершеного будівництва на його балансі не було.

Прокуратурою Одеської області за зверненням регіонального відділення ФДМУ по Одеській області з питань перевірки законності передачі до статутного капіталу ДП «Дирекція будівельних об`єктів верстатобудівельного заводу» об`єкту незавершеного будівництва по АДРЕСА_3 було проведено перевірку, та з пояснень колишнього директора ДП «Одеський верстатобудівельний завод» ОСОБА_3 (1982-1995 роки), голови правління ВАТ «Одеський верстатобудівельний завод» Грабовського В.П. (1995-1999 роки), колишнього директора ДП «Дирекція будівельних об`єктів верстатобудівельного заводу» ОСОБА_4 (1994-1998 роки) було встановлено, що будівництво не велося (був лише виритий котлован) у зв`язку з відсутністю державного фінансування, тому на той час об`єкту не існувало.

Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Одеського верстатобудівельного заводу, складеного комісією, до складу якої входили представники регіонального Фонду відділення державного майна України по Одеській області, який затверджено 03.02.1997 року заступником Фонду державного майна України Тимошенко О.В. на підставі інвентаризації майна Одеського верстатобудівельного заводу, об`єкти незавершеного будівництва до балансової вартості не входили.

Будівництво будинку здійснювалось ТОВ «Будівельних об`єктів» за рахунок грошових коштів фізичних та юридичних осіб в порядку дольової участі в будівництві, які в подальшому набули право власності на квартири в будинку. На час приватизації державного майна заводу, об`єкти незавершеного будівництва до балансової вартості підприємства не входили у зв`язку з їх відсутністю.

За період з 1996 -1998 роки дирекцією «Будівельних об`єктів» Одеського верстатобудівельного заводу з метою отримання кредиту на будування багатоквартирного будинку та безпосередньо будування будинку по АДРЕСА_3 , було укладено ряд відповідних договорів з підрядними підприємствами, фірмами, та банками.

В 1998 році створено ТОВ «Будівельних об`єктів», яке відповідно до статуту є самостійним господарським суб`єктом підприємницької діяльності, здійснюючи свою діяльність на принципах господарського розрахунку, самоокупності та самофінансування.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 978 від 13.11.1998 року за зверненням Одеського верстатобудівельного заводу, вилучено у Одеського верстатобудівельного заводу земельну ділянку площею 0.24 га. по АДРЕСА_3 та надано ТОВ «Будівельних об`єктів» право постійного користування земельною ділянкою під будівництво 83 квартирного житлового будинку з підземними гаражами.

Рішенням зборів учасників ТОВ «Будівельних об`єктів» від 27.07.2000 року до складу засновників ТОВ «Будівельних об`єктів» прийнято дирекцію «Будівельних об`єктів» Одеського верстатобудівельного заводу.

Відповідно до акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва об`єкта в експлуатацію від 31.01.2005 року, ТОВ «Будівельних об`єктів» був зданий в експлуатацію 90 квартирний житловий будинок з підземними гаражами по АДРЕСА_3 , який був затверджений розпорядженням №285 від 03.02.2005 року Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, за яким ТОВ «Будівельних об`єктів» було надано право оформити свідоцтво на право власності на будинок та будинку присвоєно адресу - АДРЕСА_2 .

16.02.2005 року ТОВ «Будівельних об`єктів» отримано свідоцтво про право власності на збудований 90 квартирний будинок по АДРЕСА_2 .

Встановивши зазначені обставини, апеляційний суд у справі № 522/2985/16 набув висновків, що:

- з 1999 року будівництво 90 квартирного будинку по АДРЕСА_2 (тепер АДРЕСА_2 ) здійснювало ТОВ «Будівельних об`єктів» за власний рахунок, за рахунки дольової участі фізичних та юридичних осіб і будучи замовником будівництва будинку саме дане підприємство має право вирішувати питання про передачу квартир у зазначеному будинку у власність інших осіб після здачі даного будинку в експлуатацію;

- у ОСОБА_2 право власності на спірні об`єкти нерухомого майна не виникло. Порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації врегульовано чинним на час укладення договору купівлі-продажу майнових прав Законом України від 19 червня 2003 року № 978-ІV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та Законом 1560-ХІІ. За змістом пункту 1.4 договорів купівлі-продажу майнових прав позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

Крім того оцінюючи заявлені ОСОБА_2 вимоги про набуття права власності на спірну квартиру за набувальною давністю, апеляційний суд у справі № 522/2985/16 встановив, що ОСОБА_2 захопив квартиру та гараж самоуправно без відповідних на це підстав, та на протязі усього часу не сплатив жодної гривні за комунальні послуги за ці об`єкти, якими він самоуправно користується, тобто не можна вважати, що він добросовісно користується майном.

Встановлені апеляційним судом у справі № 522/2985/16 обставини, яким була надана належна оцінка, стали підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання права власності.

Оскільки за даними Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування даної квартири, укладеного ним з ОСОБА_2 , то обставини, які встановлені відносно спірної квартири у судовій справі учасником якої був ОСОБА_2 , є обов`язковими і справедливими також і при вирішенні справи, яка переглядається в апеляційному порядку, учасником якої є ОСОБА_1 .

Колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Одним з доводів апеляційної скарги ТОВ «Будівельних об`єктів» є посилання на неналежне повідомлення судом першої інстанції під час розгляду справи апелянта, який є учасником справи (позивачем).

З матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні у Приморському районному суді м. Одеси 16 серпня 2018 року були присутні представники позивача та відповідача. У вказаному судовому засіданні суд ухвалив надати відповідачу час для підготовки відзиву на позов, розгляд справи відкласти на 22 серпня 2018 року на 15.30 год. Обставини обізнаності представників сторін про відкладення розгляду справи підтверджені довідковим листом з відповідними підписами (а.с. 101).

22 серпня 2018 року відбулось відкрите судове засідання, що підтверджується довідкою, складеною секретарем судового засідання; розгляд справи відкладено на 12 вересня 2018 року на 15.20 год. Згідно з довідковим листом у справі № 522/3400/18 представник позивача ОСОБА_5 та представник відповідача адвокат Недяк А.В. повідомлені про час та місце розгляду справи на 12 вересня 2018 року на 15.20 год.

12 вересня 2018 року відбулось відкрите судове засідання, що підтверджується довідкою, складеною секретарем судового засідання; розгляд справи відкладено на 28 вересня 2018 року на 11.00 год. Згідно з довідковим листом у справі № 522/3400/18 представник відповідача адвокат Недяк А.В. повідомлений про час та місце розгляду справи на 28 вересня 2018 року на 11.00 год.

Відомостей про обізнаність позивача та його представника про відкладення розгляду справи на 28 вересня 2018 року матеріали справи не містять.

Натомість у матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення «Судової повістки» ТОВ «Будівельних об`єктів», на яке посилався апеляційний суд у своїй постанові.

Водночас, на підтвердження доводів про неналежне повідомлення, зокрема, про відсутність відомостей про судовий виклик позивача шляхом направлення судової повістки, ТОВ «Будівельних об`єктів» надало до апеляційного суду лист Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2019 року КА-1 // № 522/3400/18, підписаний керівником апарату суду, зі змісту якого відомо наступне.

«За результатами перевірки відомостей обліково-статистичної картки у справі № 522/3400/18 в автоматизованій системі документообігу суду (АСДС) «Д-3» та доповідної записки відділу експедиції суду встановлено, що секретарем судового засідання 12 вересня 2018 року в АСДС «Д-3» сформований технічний документ «Повістка про виклик до суду» ТОВ «Будівельних об`єктів» у судове засідання, призначене на 11.00 год. 28 вересня 2018 року у справі № 522/3400/18.

В електронному реєстрі АСДС «Д-3» відсутні відомості щодо надіслання відділом експедиції суду вказаної судової повістки на адресу ТОВ «Будівельних об`єктів» (65014, м. Одеса, вул. Бєлінського, 6-Б, кв. 30) та на адресу представника позивача Кліменка В.П. ( АДРЕСА_4 ) (а. с. 227)».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зроблено правовий висновок про те, що обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Таким чином наведені обставини надають підстави для безумовного скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення апеляційним судом нового судового рішення.

Ухвалюючи власне судове рішення, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).

Таким чином, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

Положеннями ч. 2 ст. 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об`єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації.

Право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає з дня державної реєстрації (ст. 182 ЦК України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.

Для набуття набувачем права власності на майно передбачена наявність таких складових: укладення договору (в передбачених статтями 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма); виконання договору та у визначених законом випадках - державна реєстрація.

При цьому сторони договору вправі встановити додаткові (відкладальні або скасувальні) умови, а при переході права власності на рухомі речі - самостійно визначати момент переходу права власності.

За умовами договору про дольову участь у будівництві житла, укладеного 27.08.1999 року між Дирекцією об`єктів, які будуються Одеського верстатобудівельного заводу та ОСОБА_2 , квартира збудована «під ключ» здається володільцю за актом після повної оплати її вартості. До представлення акту власником квартири є Дирекція.

Тобто, ОСОБА_2 отримав обмежене речове право, за яким він, як власник цього права, наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому при дотриманні певних визначених сторонами у договорі умов.

Так, умовами договору про дольову участь у будівництві житла від 27.08.1999 року встановлено, що Дирекція зобов`язалась передати у власність ОСОБА_2 безумовне майнове право на новозбудоване майно (після введення об`єкта будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою та за рахунок ОСОБА_2 , як дольового учасника стає його правом власності на новозбудоване майно, як на нерухомість). Право власності на новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України.

Для отримання ОСОБА_2 права власності саме на новозбудоване майно необхідна наявність ряду правопороджуючих фактів, якими, зокрема, є: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; акт приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна.

Факт підписання відповідного акта приймання-передачі об`єкта будівництва та новоствореного майна мав підтвердити належне виконання сторонами умов договору про дольову участь у будівництві житла від 27.08.1999 року, але з огляду на встановлені обставини у справі № 522/2985/16 цього не відбулося.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

На час укладення сторонами відповідного договору про фінансування будівництва правовідносини щодо залучення коштів фізичних осіб з метою фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулювалися Законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» та «Про інвестиційну діяльність».

Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Ні зазначеними вище нормами, ні нормою ст. 331 ЦК України не передбачено виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Отже, порядок оформлення права власності на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначено відповідними нормами.

Беручи до уваги, що моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності, яке позивачем на спірні квартири у встановленому законом та договором порядку не набуте, що також встановлено рішенням суду, яке вступило в законну силу, фактичне володіння ОСОБА_2 , а в подальшому і ОСОБА_1 спірною квартирою не ґрунтується на законі.

Колегія суддів зауважує, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру речових прав право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.05.2016 року, яке в подальшому було скасовано постановою апеляційного суду Одеської області від 25.01.2018 року (ухвалою Верховного суду від 27.06.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто касатору).

Проте, до скасування судом апеляційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.05.2016 року, ОСОБА_2 відчужив спірну квартиру ОСОБА_1 на підставі договору дарування, після чого право власності на спірну квартиру зареєстровано до цього часу за ОСОБА_1 .

Крім того, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за ТОВ «Будівельних об`єктів» зареєстровано право власності на жилий будинок по АДРЕСА_3 (на даний час - АДРЕСА_2 ) на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 16.02.2005 року.

Заявляючи віндикаційний позов, ТОВ «Будівельних об`єктів» просило витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_5 шляхом скасуваннядержавної реєстрації права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна посилаючись на те, що спірна квартира знаходиться у будинку, право власності на який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ТОВ «Будівельних об`єктів» на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської Ради 16.02.2005 року.

Між тим, в матеріалах справи наявна копія рішення апеляційного суду Одеської області від 31.01.2013 року, на яке, як таке, що набрало чинності, міститься відповідне посилання у рішенні апеляційного суду Одеської області від 25.01.2018 року у справі № 522/2985/16 про відмову у позові ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру.

Так, зі змісту рішення апеляційного суду Одеської області від 31.01.2013 року вбачається, що постановою господарського суду Одеської області від 15 травня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2009 рокувизнано нечинним розпорядження № 285 від 03.02.2005 року «Про затвердження акту державної технічної комісії по прийняттю до експлуатації закінченого будівництвом 90 квартирного житлового будинку з підземними і надземними гаражами по АДРЕСА_3 та свідоцтво на право власності на 90-квартирний будинок з підземними та надземними гаражами по АДРЕСА_3 від 16.02.2005 року виданого виконавчим комітетом Одеської міської Ради 16.02.2005 року ТОВ «Будівельних об`єктів».

Будь-яких доказів про скасування в касаційному порядку постанови господарського суду Одеської області від 15 травня 2006 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2009 рокупозивачем не надано.

При таких обставинах у апеляційного суду відсутні достатні підстави для задоволення віндикаційного позову ТОВ «Будівельних об`єктів» про витребування у ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_5 шляхом скасування державної реєстрації права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Вимоги ТОВ «Будівельних об`єктів» про виселення зі спірної квартири є похідними від вимог про витребування у ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_5 шляхом скасування державної реєстрації права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи наведене, позов ТОВ «Будівельних об`єктів» про витребування у ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_5 шляхом скасування державної реєстрації права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та виселення з даної квартири ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення з підстав та обґрунтувань, викладених у постанові суду апеляційної інстанції.

Оскільки впорядку переглядусправи вапеляційному порядкуза апеляційноюскаргою Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Будівельнихоб`єктів» ухваленонове судоверішення,яким упозові Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Будівельнихоб`єктів» до ОСОБА_1 відмовлено,відсутні підставидля перерозподілусудових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельних об`єктів» задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 вересня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельних об`єктів» до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності та виселення залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 31.01.2023 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

О.В. Князюк