Постанова

від 31.01.2023 по справі 910/7392/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2023 р. Справа№ 910/7392/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Пашкіної С.А.

секретар судового засідання Місюк О.П.

за участю представників:

позивача - не з`явилися;

відповідача - Найденко І.О., Мітічкін А.С.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2022

у справі №910/7392/22 (суддя - Сташків Р.Б.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення штрафних санкцій

та за зустрічним позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс"

про стягнення штрафних санкцій

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" про стягнення 644814 грн інфляційних втрат та 182351,44 грн 3% річних нарахованих відповідачу за поручення ним строків оплати товару отриманого (поставлений у вересні-жовтні 2020 року) за договором поставки №53-129-01-20-02160 від 02.09.2020.

Ухвалою суду від 29.08.2022 відкрито провадження у справі №910/7392/22 за вказаними позовними вимогами, за правилами спрощеного позовного провадження.

У межах справи №910/7392/22 надійшла зустрічна позовна заява Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" про стягнення штрафних санкцій за порушення строків поставки товару за договором №53-129-01-20-02160 від 02.09.2020 у сумі 80137,50 грн.

Ухвалою суду від 05.10.2022 зустрічну позовну заяву Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" про стягнення 80137,50 грн прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі №910/7392/22, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 у справі №910/7392/22 первісний позов задоволено частково на суму 558495,62 грн інфляційних втрат та 181409,48 грн 3% річних. Зустрічний позов задоволено повністю у розмірі 80137,50 грн. Проведено зустрічне зарахування грошових сум та судових витрат, що підлягали стягненню за первісним і зустрічним позовами. Стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" 478358,12 грн інфляційних втрат, 181409,48 грн 3% річних та 8617,58 грн судового збору.

Мотивуючи ухвалене рішення суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем за первісним позовом свого обов`язку по своєчасній оплаті отриманого товару, з огляду на що позивач за первісним позовом має право на стягнення нарахованих на суму несвоєчасно виконаного зобов`язання 3% річних та інфляційні втрати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 у справі №910/7392/22: - в частині відмови у зменшенні 3% річних та зменшити їх розмір; - в частині відмови щодо відстрочки його виконання на один рік.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та за неправильного застосування норм матеріального права, при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи.

На думку скаржника, місцевий господарський суд, з огляду на скрутне фінансово-економічне становище відповідача за первісним позовом (тут і надалі - відповідач), специфіку діяльності останнього, відсутність у позивача збитків, які були б пов`язані з даним порушенням, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про зменшення суми 3% річних та інфляційних втрат не врахувавши при цьому висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Крім того відповідач посилається на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №202/02.0-7.1, в якому зазначено, що обставини, які мають місце в Україні з 24.02.2022 є надзвичайними невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності за зобов`язаннями, виконання яких унеможливлює настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в зазначений період.

Також відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив йому у задоволенні клопотання про відстрочення виконання рішення, з урахуванням наступного:

- основний борг за договором погашено;

- відповідач має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, є оператором чотирьох діючих атомних електростанцій України;

- на сьогоднішній день Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" працює в кризових умовах та обмеженості ресурсів, на що вказує, зокрема, окупація Запорізької АЕС;

- наявність заборгованості перед відповідачем з боку Державного підприємства «Енергоринок», Державного підприємства «Гарантований покупець», Приватного акціонерного товариства «НЕК «Укренерго», постачальників універсальних послуг та операторів системи розподілу електроенергії, яка складає 24 млрд. 898 млн. грн;

- негайне виконання рішення суду ставить під загрозу фінансування заходів із забезпечення сталої та безпечної роботи об`єктів атомної енергетики чим загрожує безпеці держави та населенню України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 апеляційну скаргу у справі №910/7392/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 у справі №910/7392/22, справу призначено до розгляду на 31.01.2023, встановлено позивачу за первісним позовом (тут і надалі - позивач) строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

11.01.2023 через підсистему «Електронний суд» (16.01.2023 засобами поштового зв`язку) позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач відмічає, що посилання апелянта на введення воєнного стану, як на підставу для звільнення від сплати інфляційних втрат та 3% річних, не заслуговує на увагу, оскільки строк виконання зобов`язань сплив ще до введення воєнного стану в Україні, що не перешкоджало відповідачу виконати зобов`язання своєчасно. Позивач зазначає, що посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 є недоречним, оскільки правовідносини у даній справі та справі №902/417/18 не є подібними. Також позивач вказує на відсутність підстав для відстрочення виконання рішення суду першої інстанції у даній справі, оскільки скрутне фінансове становище чи невиконання контрагентами своїх зобов`язань перед відповідачем не є безумовними підставами для відстрочення виконання рішення суду, тоді як запровадження в Україні військового стану має негативний наслідок на господарську діяльність обох сторін договору, у тому числі і на позивача.

24.01.2023 через підсистему «Електронний суд» позивачем подано заяву про розгляд справи №910/7392/22 без участі представника позивача.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/443/23 від 30.01.2023, у зв`язку з перебуванням судді Андрієнка В.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/7392/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 апеляційну скаргу у справі №910/7392/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2023 справу №910/7392/22 за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

У призначене засідання суду 31.01.2023 з`явилися представники скаржника та надали пояснення по суті апеляційної скарги. Вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд зменшити розмір 3% річних та відстрочити виконання рішення суду на 1 рік з дати ухвалення рішення у справі судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 02.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" укладено договір поставки №53-129-01-20-02160 відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі поставити клапани регулюючі виробництва ТОВ «Номінал-Клапан «Диск», для потреб енергоблоків №2, 3 ВП «Рівненська АЕС» ДП «Енергоатом», а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити продукцію. Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначено в специфікації (надалі - специфікація), яка є невід`ємною частиною договору (п. п. 1.1, 1.2 договору).

Сума договору становить 12956100,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 2159350,00 грн (п. 3.1 договору).

Відповідач сплачує вартість продукції за цінами, зазначеними в специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу та поточний рахунок позивача. Відповідач сплачує вартість поставленої продукції протягом 90 робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції (п. п. 4.1, 4.2 договору).

Згідно п. 5.10 договору право власності на продукцію набувається відповідачем з моменту успішного проходження вхідних контролів першого та другого етапів (ВК1, ВК2), що підтверджується відповідними актами та ярликом на придатну продукцію.

Відповідно до п. п. 6.1, 6.1.1, 6.1.2, 6.3.1 договору відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції, приймати поставлену продукцію у відповідності до умов договору, а позивач зобов`язаний забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині оплати за поставлену продукцію до повного розрахунку (п. 10.1 договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на підставі видаткових накладних: №11 від 21.09.2020 на суму 5449800 грн, №12 від 24.09.2020 на суму 1946400 грн, №13 від 01.10.2020 на суму 4064400 грн, №16 від 22.10.2020 на суму 1459500 грн.

Поставлений товар за вказаними накладними прийнятий відповідачем без будь-яких зауважень, на підставі підписаних сторонами актів №041-37/1563 від 01.10.2020, №041-37/1544 від 01.10.2020, №041-37/1514 від 20.10.2020, №041-37/543н від 04.11.2020.

Позивач зазначає, що відповідач здійснив оплату вартості товару із простроченням строку встановленого п. п. 4.1, 4.2 договору, що стало підставою для нарахування позивачем 644814 грн інфляційних втрат та 182351,44 грн 3% річних.

29.07.2022 позивачем направлено на адресу відповідача претензію №2 від 25.07.2022 про сплату заборгованості, яка залишена останнім без задоволення.

Враховуючи порушення відповідачем зобов`язання за договором в частині порушення строку оплати отриманого товару позивач звернувся до суду з позовом у даній справі та просив суд стягнути з відповідача 644814 грн інфляційних втрат та 182351,44 грн 3% річних.

Відповідач же факт прострочення виконання свого зобов`язання щодо своєчасної оплати отриманого товару за договором не заперечував, разом з тим просив суд зменшити суму 3% річних та відстрочити виконання рішення у разі задоволення позову.

Отже, причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 827165,44 грн штрафних санкцій у зв`язку з несвоєчасною оплатою поставленого товару.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі ст. ст. 193, 202 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач передав, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 12920100,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №11 від 21.09.2020, №12 від 24.09.2020, №13 від 01.10.2020, №16 від 22.10.2020 та актами приймання-передачі №041-37/1563 від 01.10.2020, №041-37/1544 від 01.10.2020, №041-37/1514 від 20.10.2020, №041-37/543н від 04.11.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. п. 4.1, 4.2. договору відповідач сплачує вартість продукції за цінами, зазначеними в специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок позивача. Відповідач сплачує вартість поставленої продукції протягом 90 робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.

Таким чином, з урахуванням умов договору, відповідач повинен був оплатити отриманий від позивача товар за актами №041-37/1563, №041-37/1544 від 01.10.2020 на суму 7396200 грн (5449800 грн + 1946400 грн) до 10.02.2021, за актом №041-37/1514 від 20.10.2020 на суму 40644000 грн до 26.02.2021, за актом №041-37/543н від 04.11.2020 на суму 1495500 грн до 16.03.2021.

Разом з тим, згідно платіжних доручень відповідачем було здійснено оплату отриманого товару на суму 1946400 грн - 31.03.2021 (платіжне доручення №1034), на суму 5449800 грн - 28.09.2021 (платіжне доручення №1813), на суму 4064400 грн - 28.09.2022 (платіжне доручення №1814), на суму 1459500 грн - 19.02.2021 (платіжне доручення №689).

З наведеного вбачається, що відповідачем було оплачено вартість отриманого товару із порушенням встановлених умовами договору строків, що останнім не заперечується.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем оплати за поставлений товар, у позивача виникло право на нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, позивачем за прострочення виконання відповідачем обов`язку із оплати товару було нараховано в порядку ст. 625 ЦК України 644814 грн інфляційних втрат (на суму 7396200 грн за лютий 2021 року, на суму 5449800 грн за період з березня по вересень 2021 року, на суму 4064400 грн за період з березня по вересень 2021 року) та 182351,44 грн 3% річних (на суму 7396200 грн за період з 11.02.2021 по 31.03.2021, на суму 5449800 грн за період з 01.04.2021 по 28.09.2021, на суму 4064400 грн за період з 27.02.2021 по 28.09.2021).

У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16 міститься правовий висновок про те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних. Враховуючи викладене, правомірними є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 181409,48 грн та відмови в частині стягнення 3% річних в сумі 941,96 грн, оскільки позивачем у розрахунку 3% річних в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних включено день фактичної сплати суми заборгованості.

Також суд першої інстанції здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, дійшовши обґрунтованого висновку про невірність визначеного сукупного індексу інфляції, правомірно стягнув з відповідача 558495,62 грн та відмовив у стягненні решти суми у розмірі 86318,38 грн.

При цьому, посилання відповідача на те, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, не може бути прийнято судом, оскільки недодержання своїх обов`язків контрагентами боржника, не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару за укладеним між сторонами договором.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Таким чином, визначені Законом України «Про ринок електричної енергії» особливості діяльності відповідача та те, що він є оператором 4 діючих електростанцій, а також невиконання зобов`язань контрагентом цієї особи не може свідчити про відсутність його вини у несвоєчасному виконанні грошового зобов`язання.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що сума 3% річних у розмірі 181409,48 грн та інфляційних втрат у розмірі 558495,62 грн є арифметично правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Як вже було зазначено, відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних до розумного та справедливого розміру, враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, та відстрочити виконання рішення суду на один рік.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних, з огляду на наступне.

За наслідками аналізу викладеного у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру передбачених ст. 625 ЦК України санкцій, колегією суддів встановлено, що його обґрунтовано з посиланням на положення ст. 233 ГК України та відсутність збитків у позивача за зустрічним позовом, скрутне фінансово-економічне становище відповідача за зустрічним позовом та його стратегічне значення у видобутку електроенергії для потреб населення. Вказані обставини відповідачем також покладені в основу доводів апеляційної скарги.

Разом з тим, статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Вказане свідчить про те, що положеннями ст. 233 ГК України, на яку посилався скаржник передбачено право суду зменшити виключно розмір штрафних санкцій до яких ч. 1 ст. 230 ГК України інфляційні втрати та 3% річних не відносить.

Сплата інфляційних нарахувань та 3% річних, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/14522/18.

Щодо тверджень скаржника про необхідність застосування викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі №902/417/18 висновків колегія суддів зазначає, що у вказаній постанові зазначено про можливість суду зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України «за певних умов».

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі відсотки річних розраховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності, як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних судом у спірних правовідносинах не встановлено.

Відтак, правовідносини у справі №902/417/18 та №910/7392/22 не є подібними за встановленими фактичними обставинами.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 1 рік, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

За змістом положень ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена (ч. ч. 4, 5 та 7 ст. 331 ГПК України).

В контексті вищенаведених норм судова колегія вважає за необхідне зауважити, що відстрочка або розстрочка виконання рішення допускається у виняткових випадках і залежно від обставин справи, при чому, такі обставини мають свідчити про неможливість або реальне ускладнення виконання рішення.

Тобто законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

При цьому, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, з огляду на що, суд повинен оцінити докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього Кодексу, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочення виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, оцінки доводів боржника та заперечень кредитора, зокрема, й щодо його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі №905/30/16.

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.

З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Відповідач, як підставу для відстрочення виконання рішення суду, крім іншого вказує про відсутність вини у невиконання спірного грошового зобов`язання, так як вказане невиконання обумовлено відсутністю коштів, що, в свою чергу, спричинено невиконанням грошових зобов`язань перед відповідачем контрагентами.

Натомість суд зазначає, що наявність заборгованості зі сторони контрагентів відповідача, не є тими обставинами, з якими приписи процесуального закону пов`язують можливість надання відстрочення виконання рішення суду, оскільки відповідно до чинного законодавства зобов`язання мають виконуватись належним чином, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання.

Складне фінансове становище скаржника, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Наведені скаржником обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають його поточну підприємницьку діяльність, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається скаржник, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим. При цьому, фінансове становище скаржника є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої відповідач мав планувати свої видатки. Окрім того запровадження в Україні військового стану має негативний наслідок на господарську діяльність обох сторін договору, у тому числі і на позивача.

Разом з цим, відповідачем не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо). Колегія суддів відмічає, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

Крім того, відповідачем не надано доказів наявності можливості виконати рішення суду після закінчення терміну, на який відповідач просить його відстрочити.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не обґрунтовано та не доведено суду належними та допустимими доказами наявності обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду у термін, встановлений законодавством, а відповідно і те, що клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду не підлягає задоволенню.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

За приписами статей 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що відсутні підстави для скасування чи зміни рішення Господарського суду міста Києва 05.12.2022 у справі №910/7392/22, у зв`язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 у справі №910/7392/22 залишити без змін.

3. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 01.02.2023.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

С.А. Пашкіна