Ухвала

від 09.03.2023 по справі 910/7392/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 березня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/7392/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.(головуючий), Колос І. Б. та Селіваненка В. П.,

розглянувши матеріали касаційної скарги державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі-Підприємство)

на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2022 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс"

до Підприємства

про стягнення 827 165,44 грн та

за зустрічним позовом Підприємства

до товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергоресурс"

про стягнення 80 137,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство 17.02.2023 (згідно з відміткою на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 зі справи № 910/7392/22. Водночас у касаційній скарзі скаржник просить зупинити виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення 644 814 грн інфляційних втрат та 182 351,44 грн 3% річних у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань щодо оплати товару за договором поставки (за первісним позовом) та стягнення штрафних санкцій за порушення строків поставки товару у розмірі 80 137,50 грн. (за зустрічним позовом), а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Звертаючись із касаційною скаргою, Підприємство зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове для нього значення в частині стягнення з останнього трьох відсотків річних та інфляційних втрат з огляду на роботу підприємства ядерної енергетики в умовах воєнного часу, що, на думку скаржника, підпадає під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Однак наведені в касаційній скарзі доводи, зокрема, щодо неможливості виконання скаржником зобов`язань зі сплати відсотків річних та інфляційних втрат, а також зміст оскаржуваних рішень у цій справі не дають підстав для ототожнення інтересів Підприємства із суспільним інтересом, а, отже, і для висновку про те, що справа в цілому становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.

Натомість спірне питання, яке порушується скаржником у касаційній скарзі, випливає з правочину, укладеного між сторонами спору, при цьому наслідки виконання/невиконання саме цього правочину мають юридичне значення лише для сторін договору у частині підстав для стягнення відсотків річних та інфляційних втрат.

Поряд з цим у касаційній скарзі не наведено таких аргументів та не подано доказів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме для цієї справи, предметом розгляду в якій є стягнення суми заборгованості за неналежне виконання зобов`язань за договором поставки, та вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв, а доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду

Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення господарського міста Києва від 05.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у цій справі, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 зі справи № 910/7392/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко