Рішення

від 01.02.2023 по справі 910/2133/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.02.2023Справа № 910/2133/22

Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакпрінт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коммодіті Маркет"

про стягнення 404 464,00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пакпрінт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коммодіті Маркет" про стягнення 404 464,00 грн., з яких 92 243,91 грн. пені, 2 941,56 грн. 3 % річних, 11 929,68 грн. інфляційних втрат та 297 349,00 грн. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань в частині здійснення повної та своєчасної поставки товару за Договором поставки № КМ 105/1204 від 12.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 позовну заяву залишено без руху.

02.05.2022 до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2022 відкрито провадження у справі № 910/2133/22, розгляд справи за вказаним позовом вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

15.06.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимоги про стягнення пені за затримку поставки продукції, оскільки ця вимога не обґрунтована належним чином. Відповідач звертає увагу на те, що договором чи законом не встановлено конкретні терміни повернення попередньої оплати, якщо поставка не відбулася. Позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення попередньої оплати до фактичного отримання даних коштів. Для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних дій відповідача та причинного зв`язку між збитками позивача та діями відповідача. Позивачем не доведено, що придбання частини продукції за ціною, вищою ніж було узгоджено сторонами, було неминучим та обов`язковим. Відповідач зазначає, що припиняючи поставки продукції він діяв у відповідності до умов Договору, а отже відсутні передбачені законом чи договором підстави для пред`явлення вимоги про відшкодування збитків внаслідок порушення господарського зобов`язання з постачання продукції.

17.06.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про долучення довіреності представника відповідача до матеріалів справи.

29.06.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що аргументи відповідача, наведені у відзиві, є необґрунтованими та непереконливими.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Коммодіті Маркет" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пакпрінт" (покупець) укладено Договір поставки № КМ 105/1204 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити поліетилен, поліпропілен, пігменти та інші товари (далі - продукція) в асортименті, кількості та по цінам, викладеним в Додатках до цього Договору, які є його невід`ємними частинами.

Згідно з п. 1.2. Договору під Додатками до цього договору розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються постачальником.

Відповідно до п. 1.4. Договору поставка продукції здійснюється окремими партіями. Асортимент, комплектність, кількість та ціна продукції в яких погоджується сторонами шляхом виставлення рахунку на поставку продукції відповідно до умов, викладених в статті 3 («Умови поставки продукції») цього Договору.

Загальна кількість, асортимент, комплектність та ціна продукції, що підлягає поставці, вказуються в Додатках до цього Договору (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору поставка продукції здійснюється окремими партіями, відповідно до оформлених Додатків до Договору на поставку продукції.

Відповідно до п. 3.3. Договору погоджені сторонами асортимент, кількість та ціна продукції в кожній партії вказується в Додатках до даного Договору.

Якщо інше не буде додатково визначено сторонами в Додатках, поставка продукції має бути здійснена в строк, що не перевищує 1 (одного) робочого дня від дати погодження постачальником заявки покупця (п. 3.4. Договору).

Згідно з п. 3.5. Договору датою поставки є дата передачі продукції покупцю, зазначена в товарно-супровідних документах на продукцію.

Відповідно до п. 5.3. Договору загальна сума Договору становить 10 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ 1 666 666,67 грн.

Згідно з п. 13.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 28.12.2020 він діє до 31.12.2021, а у частині зобов`язань - до повного виконання.

20.07.2021 між сторонами підписано та скріплено печатками сторін Специфікацію № 3 до Договору на поставку Поліпропілену марки Regal RG1102XK кількістю 148,750 тон, загальною вартістю 7 497 000,00 грн.

У Специфікації № 3 від 20.07.2021 до Договору сторони погодили наступні умови поставки:

1.Строк оплати: 90 % передоплата до 23.07.2021, 10 % по факту поставки кожної партії;

2.Вартість доставки внесена у ціну продукції, відповідно до даної Специфікації;

3.Умови поставки: доставка на умовах Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс=2010, а саме: DDP на склад покупця;

4.Строк поставки: 21 календарний день після передоплати.

Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 263 від 20.07.2021 на суму 7 497 000,00 грн.

На підставі платіжного доручення № 761 від 22.07.2021 позивачем здійснено оплату даного рахунку на суму 6 747 300,00 грн.

На виконання умов Договору відповідачем здійснено поставку позивачу продукції на суму 5 421 780,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 360 від 13.09.2021 на суму 1 071 000,00 грн., видатковою накладною № 389 від 21.09.2021 на суму 1 071 000,00 грн., видатковою накладною № 390 від 21.09.2021 на суму 1 071 000,00 грн., видатковою накладною № 403 від 21.09.2021 на суму 1 108 800,00 грн., видатковою накладною № 406 від 23.09.2021 на суму 1 099 980,00 грн.

Відповідач звернувся до позивача з листом № 1-28/09 у якому зазначив, що станом на 27.09.2021 на адресу позивача поставлено 5 партій товару на суму 5 421 780,00 грн. Станом на 27.09.2021 доплата за поставлений товар (в розмірі 10 %) у сумі 542 178,00 грн. до відповідача не надійшла. Зважаючи на це, відповідач не може виконувати подальші поставки. Суму 542 178,00 грн. буде зараховано за поставлений товар із загальної передоплати, залишок у розмірі 1 325 520,00 грн. буде повернуто протягом 5 (п`яти) днів.

На підставі платіжного доручення № 170 від 02.11.2021 на суму 325 520,00 грн., платіжного доручення № 59 від 04.11.2021 на суму 300 000,00 грн., платіжного доручення № 65 від 05.11.2021 на суму 350 000,00 грн., платіжного доручення № 71 від 09.11.2021 на суму 150 000,00 грн., платіжного доручення № 106 від 26.11.2021 на суму 100 000,00 грн., платіжного доручення № 245 від 30.11.2021 на суму 100 000,00 грн. відповідачем було повернуто позивачу суму у розмірі 1 325 520,00 грн.

Внаслідок того, що відповідачем було поставлено продукцію з порушенням встановлених Договором строків, несвоєчасного повернення відповідачем суми передоплати, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 92 243,91 грн. пені, 2 941,56 грн. 3 % річних, 11 929, 68 грн. Крім того, у зв`язку з відмовою допоставити решту продукції, позивач змушений був закупити аналогічний товар у інших постачальників за більш високими цінами, внаслідок чого позивачем понесено збитки у розмірі 297 349,00 грн. Все вищезазначене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами виникли правовідносини пов`язані із поставкою товару.

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 3.1. Договору поставка продукції здійснюється окремими партіями, відповідно до оформлених Додатків до Договору на поставку продукції.

Відповідно до п. 1.2. Договору під Додатками до цього договору розуміються рахунки та видаткові накладні, що видаються постачальником.

20.07.2021 між сторонами підписано та скріплено печатками сторін Специфікацію № 3 до Договору на поставку Поліпропілену марки Regal RG1102XK кількістю 148,750 тон, загальною вартістю 7 497 000,00 грн.

У Специфікації № 3 від 20.07.2021 до Договору сторони погодили, зокрема, строк поставки: 21 календарний день після передоплати.

Відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 263 від 20.07.2021 на суму 7 497 000,00 грн.

На підставі платіжного доручення № 761 від 22.07.2021 позивачем здійснено оплату даного рахунку на суму 6 747 300,00 грн.

Таким чином, згідно Специфікації № 3 від 20.07.2021 відповідач повинен був поставити продукцію у строк до 12.08.2021 включно.

Проте продукція була поставлена відповідачем з порушенням погоджених строків, що підтверджується видатковою накладною № 360 від 13.09.2021, видатковою накладною № 389 від 21.09.2021, видатковою накладною № 390 від 21.09.2021, видатковою накладною № 403 від 21.09.2021, видатковою накладною № 406 від 23.09.2021.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п. 10.6 Договору за затримку передачі продукції, прострочення заміни продукції з недоліками щодо якості та/або кількості, та/або прострочення повернення грошових коштів, сплачених за продукцію, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період за який сплачується пеня), від ціни непереданої партії продукції, за кожний день прострочки.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у розмірі 92 243,91 грн. пені за розрахунком позивача.

Судом відхиляються твердження відповідача про те, що позовна вимога про стягнення пені не обґрунтована належним чином, оскільки стягнення пені передбачено п. 10.6 Договору.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до позивача з листом № 1-28/09 від 28.09.2021 у якому, зокрема, зазначив, що суму передоплати у розмірі 1 325 520,00 грн. буде повернуто протягом 5 (п`яти) днів.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був повернути суму попередньої оплати у розмірі 1 325 520,00 грн. у строк до 03.10.2021 включно.

Суд критично оцінює доводи відповідача стосовно того, що повідомлення відповідача про намір повернути попередню оплату протягом п`яти днів не створює обов`язку дотриматися п`ятиденного строку повернення коштів, оскільки сам відповідач визначив даний строк на повернення попередньої оплати, а позивач, у свою чергу, мав правомірні очікування на повернення даної суми у визначений відповідачем строк.

Частиною 2 ст. 625 передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, в зв`язку з чим суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2 941,56 грн. 3 % річних та 11 929, 68 грн. інфляційних втрат.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 297 349, 00 грн. збитків, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення:

1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання);

2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками;

4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Ураховуючи положення ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі №925/1289/19.

Для підтвердження існування причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача, останній мав довести, що понесення ним витрат на заміщення недопоставленого товару в більшому розмірі, ніж він очікував виходячи з умов договору, було наслідком саме направомірних дій/бездіяльності відповідача.

Позивач обґрунтовує розмір завданих збитків необхідністю купівлі товару (по факту невиконання відповідачем зобов`язання по поставці певної кількості товару по обумовленій ціні) за ціною, яка змінилась у бік збільшення.

Суд вважає, що невиконання відповідачем зобов`язання за договором не знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із тією обставиною, що позивач здійснював купівлю товару по ціні, яка була більшою, ніж обумовлено у договорі, позаяк збільшення ціни товару на ринку не залежить від дій відповідача по неналежному виконанню договору. Іншими словами відповідач не може відповідати за зростання ціни товару, аналогічного недопоставленому, оскільки його неправомірні дії по непоставці товару не спричиняють саме таких наслідків. Тобто за логікою позивача, якщо б заміщення товару відбулось по тій самій ціні, що обумовлена сторонами у договорі, збитків завдано б не було, оскільки позивач доводить розмір збитків саме у сумі, яка є різницею між тією, яка обумовлена у договорі з відповідачем, і тією, яка була ним сплачена за аналогічний товар.

Отже збитки, спричинені виникненням одночасно двох подій: неправомірним невиконанням відповідачем умов договору та зростанням ціни на непоставлений ним товар на ринку за незалежних від нього обставин, не підлягають відшкодуванню відповідачем.

Крім того, судом не встановлено обставин, які б засвідчували існування реальної виробничої необхідності у тих обсягах товару, що був непоставлений відповідачем, тобто доказів реальної нагальної необхідності купівлі товару позивачем, а також того, що незадоволення відповідної виробничої потреби могло б потягнути за собою які-небудь негативні наслідки (зупинку ліній виробництва, їх неефективну внаслідок недозавантаженості роботу, простій передзамовлених складських потужностей, простій транспорту, застосування штрафних санкцій з боку контрагентів тощо). Також, позивачем не було надано й доказів того, що закупівля товару за договорами купівлі-продажу за більш високими (як стверджує сам позивач) цінами, мала наслідком неотримання доходу від здійснюваної ним на власний ризик господарської діяльності.

З огляду на викладене суд вважає, що укладення позивачем договорів поставки з іншими контрагентами стало результатом самостійних ініціативних дій самого позивача, і такі договори були укладені ним на власний ризик, з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України).

Отже, ризик економічної неефективності чи збитковості таких договорів, згідно з ст. 42 Господарського кодексу України, лежить на самому позивачеві і правових підстав для перекладення його на відповідача немає.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що укладення позивачем договорів з іншими контрагентами не спричиняє йому невідворотних втрат у сумі 297 349, 00 грн., та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення 297 349, 00 грн. збитків, оскільки позивачем не доведено наявності повного складу господарського/цивільного правопорушення.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі № 911/589/21.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення 297 349, 00 грн. збитків задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування учасників процесу, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакпрінт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коммодіті Маркет" підлягають частковому задоволенню у розмірі 92 243, 91 грн. пені, 2 941,56 грн. 3 % річних та 11 929, 68 грн. інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакпрінт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коммодіті Маркет" про стягнення 404 464,00 грн. - задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Коммодіті Маркет" (02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 11, ідентифікаційний код 42721701) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакпрінт" (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9, ідентифікаційний код 34343964) 92 243 (дев`яносто дві тисячі двісті сорок три) грн. 91 коп. пені, 2 941 (дві тисячі дев`ятсот сорок одну) грн. 56 коп. 3 % річних, 11 929 (одинадцять тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять) грн. 68 коп. інфляційних втрат, 1 606 (одну тисячу шістсот шість) грн. 73 коп. судового збору.

3.У іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01.02.2023.

Суддя С. В. Стасюк