Постанова

від 01.02.2023 по справі 420/5624/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа №420/5624/18

адміністративне провадження № К/9901/12233/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №420/5624/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Промзв`язок» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Промзв`язок» на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 (головуючий суддя Вербицька Н.В., судді: Джабурія О.В., Кравченко К.В.),

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Промзв`язок» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2018 №0034521404 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 680грн. та №0034511404 про донарахування грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 1' 165' 769,25грн. за основним зобов`язанням та 291442,32грн. - штрафні санкції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено частково.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Промзв`язок» звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2019 відкрито касаційне провадження у справі №420/5624/18 за касаційною скаргою Товариства.

Ухвалою суду від 31.01.2023 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 01.02.2023.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, З 09.07.2018 по 13.07.2018 ГУ ДФС в Одеській області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Фінансова група Промзв`язок» код ЄДРПОУ 33720519 з питань повноти обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за звітні періоди 2015-2018 роки.

За результатами перевірки складено акт 20.07.2018 №000575/15-32-14-04/33720519, відповідно до висновків якого, ТОВ "ФГ "Промзв`язок" порушено п.п.266.1.1 п.266.1, п.п.266.2.1 п.266.2, п.п.266.3.1, п.п.266.3.3. п.266.3 ст.255 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 1'405' 941,84грн, у т.ч. по періодам:

2015 рік - заниження на 157 147,58 грн.,

2016 рік - заниження на 355 581,88 грн.,

2017 рік - заниження на 412 867,20 грн.,

2018 рік - заниження на 480 345,18 грн.

Об`єктом оподаткування є 704/1000 частин нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою 65043, м.Одеса, вул.Комарова,10, загальною площею 12902,1 кв.м., на підставі договору купівлі продажу майна від 03.02.2009.

Податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за період 2018 року, за яким минув термін сплати у відповідності до абз. "б" п.п.266.10.1 п.266.10 ст.266 Податкового кодексу України, визначено у податковому повідомленні-рішенні у відповідності до п.54.3. ст.54 цього Кодексу.

Крім того, податковим органом зазначено, що позивачем порушено пп.266.7.5 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, а саме, не надано до контролюючих органів податкову звітність з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за звітні періоди 2015-2018 роки.

У зв`язку з виявленими порушеннями, відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 09.08.2018 №0034521404 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 680грн. та №0034511404 про донарахування грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 1' 457' 211,57грн. (1165769,25грн. - за основним зобов`язанням, 291442,32грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Не погоджуючись з винесеними контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Фінансова група Промзв`язок» звернувся до суду з позовом про їх скасування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Товариство є власником нерухомого майна, яке належить до будівель промисловості, а отже в розумінні підпункту "є" пункту 266.2.2. статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. За вказаних умов, позивач не повинен сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, отже у ТОВ «Фінансова група Промзв`язок» відсутній і обов`язок з подання податкової звітності.

Відповідач заперечував проти позову, вказав, що наявність виробничих приміщень у позивача, які останнім здаються в оренду, не дає підстав для віднесення такої будівлі до категорії "будівель промисловості", оскільки дане підприємство не є промисловим підприємством. Відтак, норми пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не застосовуються до об`єктів нерухомості позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що ТОВ «Фінансова група «Промзв`язок»» не є промисловим підприємством, а наявність у позивача тільки виробничих приміщень не є підставою для застосування до спірних відносин пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки належне позивачу нерухоме майно, в розумінні вказаної норми, не є будівлями промисловості. Крім того, оскільки платником податків податкову декларацію за 2015 рік не подано, податковим органом, відповідно до підпункту 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 цього Кодексу, обґрунтовано не застосовано до позивача строку давності при нарахуванні податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.08.2018 №0034521404 на суму 170грн., №0034511404 на суму 157147,58грн. за податковим зобов`язанням та на суму 39286,90грн. за штрафними санкціями.

Суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками суду першої інстанції, вказав про помилковість доводів Товариства, що віднесення будівлі промисловості до об`єкту, що не підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не залежить від видів діяльності підприємства. Разом з тим, колегія суду вважала обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що у відповідача відсутні правові підстави для визначення податкового зобов`язання зі сплати місцевого податку за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року. При цьому, у позивача був відсутній обов`язок сплачувати податок у 2015 році та як наслідок подавати податкову звітність та враховуючи, що позивачем не надано до контролюючих органів податкову звітність з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за звітні періоди 2016, 2017 та 2018 року, податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню за один завітний рік - 170грн.

Позивач не погодився з рішеннями судів в частині відмови у задоволенні позову. Як вказує Товариство у касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Товариство зазначає, що будівлі промисловості підприємств (до яких належить позивач) відповідно до правовстановлюючих документів, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки Податковий кодекс України не містить обмежень щодо використання чи невикористання таких об`єктів. Крім того, позивач не погоджується з висновками судів про наявність обов`язку у Товариства сплачувати податок за 2017, 2018 роки, з огляду на недослідження судами за якою ставкою необхідно позивачу сплачувати податок, встановленою на 2015 або 2016 рік, з урахуванням порушення, на думку позивача, положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Постійні законодавчі зміни, та як наслідок зміни внесені до рішення міської ради, є неякісним законом, оскільки у 2015 та 2016 роках при дії принципу податкової стабільності не застосовувались положення щодо оприлюднення рішень відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлюваних місцевих податків і зборів або змін (плановий період); у 2017 році законодавець знехтував загальними принципами, закріпленими у Податковому Кодексі України, - вказує у касаційній скарзі позивач. З урахуванням викладеного, Товариство просить скасувати рішення суду першої інстанції та скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно з пунктом 7 Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набув чинності з 01.01.2016, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання.

Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

В межах спірних правовідносин прийняте органом місцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.

Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування.

Суд враховує, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими.

В межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкового повідомлення-рішення відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи.

Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17 викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.

21.01.2015 Одеська міська рада прийняла рішення №6528-VI «Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки». Рішення оприлюднено в газеті «Одесский вестник» №3 від 31.01.2015. Пунктом 1 Рішення від 21.01.2015 Одеська міська рада встановила з 01.01.2015 на території міста Одеса податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з Положенням, що додається. Пунктом 3 Рішення від 21.01.2015 встановлено ставки податку на 2015 рік на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у розмірі 1 відсотку мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр об`єкта нежитлової нерухомості.

16.03.2016 Одеська міська рада прийняла рішення №428-VII «Про внесення змін до Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 №6528-VI». Рішення від 16.03.2016 оприлюднено в газеті «Одесский вестник» № 11 від 26.03.2016. Пунктом 1 Рішення від 16.03.2016 Одеська міська рада внесла зміни до Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 № 6258-VI, виклавши пункт 5 «Ставка податку» цього Положення у наступній редакції:

« 5. Ставки податку:

5.1. Ставки податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у 1 власності фізичних осіб встановлюються у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

5.2. Ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, встановлюються у розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування».

Пунктом 2 Рішення від 16.03.2016 Одеська міська рада внесла зміни до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року «Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», виключивши пункт 3 цього рішення, який стосувався встановлення ставок податку на 2015 рік. Пунктом 3 Рішення від 16.03.2016 встановлено, що положення цього рішення застосовуються з 01.01.2016.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду щодо наявності у позивача обов`язку сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016 році.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»».

Аналогічні положення застосовуються у 2018 році відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році".

На підставі викладеного, можна дійти висновку про помилковість тверджень позивача, що в останнього відсутній обов`язок сплачувати податок за 2017, 2018 роки.

У справі, що розглядається, судами вказано, що ТОВ «Фінансова група Промзв`язок» зареєстровано в ЄДРПОУ як юридична особа з 22.08.2015 та її видами діяльності є: код КВЕД 27.33 Виробництво електромонтажних пристроїв; код КВЕД 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну; код КВЕД 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угруповань; код КВЕД 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів; код КВЕД 17.11 Виробництво паперової маси; код КВЕД 17.12 Виробництво паперу та картону; код КВЕД 27.12 Виробництво електророзподільчої та контрольної апаратури; код КВЕД 42.99 Будівництво інших споруд, н. в. і. у.; код КВЕД 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; код КВЕД 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; код КВЕД 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; код КВЕД 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н. в. і. у.; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; код КВЕД 41.10 Організація будівництва будівель.

Згідно витягу з ЄДРПОУ, за даними органів статистики про основний вид економічної діяльності юридичної особи, визначений на підставі даних державних статистичних спостережень відповідно до статистичної методології за підсумками діяльності за рік є код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Як вважав позивач, оскільки Товариство є власником нерухомого майна, яке належить до будівель промисловості, а отже в розумінні підпункту "є" пункту 266.2.2. статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

У свою чергу, на думку відповідача, наявність виробничих приміщень у позивача, які останнім здаються в оренду, не дає підстав для віднесення такої будівлі до категорії "будівель промисловості", оскільки дане підприємство не є промисловим підприємством. Відтак, норми пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не застосовуються до об`єктів нерухомості позивача.

За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Пунктом 72 Закону №909-VІІІ змінено правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).

Виходячи із системного тлумачення норм Податкового кодексу України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Крім того, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки з його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

У постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17 судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду викладено правовий висновок, відповідно до якого, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

На підставі матеріалів справи суди встановили, що позивач є власником нежитлового приміщення - виробничого корпусу літ. "Б" за адресою м.Одеса, вул.Комарова 10, загальною площею 12902,1 кв.м.

ТОВ "Промзв`язок" не є промисловим підприємством та в своїй господарській діяльності надає в оренду нерухомість розташовану за адресою вул.Комарова,10, м.Одеса, що ним не заперечується.

Позивач вказував, що в його видах діяльності є код КВЕД 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну, що відноситься до секції В «Добувна промисловість і розроблення кар`єрів", код КВЕД 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угрупувань та КВЕД 27.33 Виробництво електромонтажних пристроїв, що відноситься до секції С "Переробна промисловість".

Суд апеляційної інстанції відхилив зазначені доводи, оскільки як вбачається з адміністративного позову та встановлено судом першої інстанції, позивач не заперечував, що спірна будівля здається в оренду, що є його основною діяльністю.

На підставі матеріалів справи суди дійшли правильного висновку, що у цій справі відсутні підстави вважати, що нежитлова будівля, що належить позивачеві не є об`єктом оподаткування у розумінні підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Частина перша статті 67 Основного Закону вказує, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що відповідач діяв неправомірно, не у визначений законом спосіб. Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують. Обґрунтування, наведені позивачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

Поряд з цим, Суд наголошує, що, виходячи з окреслених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту, а тому до їх переоцінки Верховний Суд не вдається у разі відсутності підстав, визначених підпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

У частині задоволення позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржується.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова група «Промзв`язок» залишити без задоволення.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 у справі №420/5987/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова