Постанова

від 27.03.2019 по справі 420/5624/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/5624/18 Головуючий в 1 інстанції: Корой С. М.

Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання - Биховець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Прозв'язок" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Промзв'язок" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

30 жовтня 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Прозв'язок" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 09.08.2018 року № НОМЕР_1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 680 грн. та № НОМЕР_2 про донарахування грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 1 165 769,25 грн. за основним зобов'язанням та 291 442,32 грн. - штрафні санкції.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Фінансова група "Промзв'язок" зазначає, що є власником нерухомого майна, яке належить до будівель промисловості, а отже в розумінні підпункту "є" пункту 266.2.2. статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. За вказаних умов, позивач не повинен сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, отже у ТОВ Фінансова група Промзв'язок відсутній і обов'язок з подання податкової звітності. З наведених підстав, позивач зазначає про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач заперечував проти позову зазначаючи, що наявність виробничих приміщень у позивача, які останнім здаються в оренду, не дає підстав для віднесення такої будівлі до категорії "будівель промисловості", оскільки дане підприємство не є промисловим підприємством. Відтак, норми пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не застосовуються до об'єктів нерухомості позивача.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року ТОВ "Промислова група "Промзв'язок" відмовлено в задоволені адміністративного позову.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що згідно правовстановлюючих документів спірні будівлі є будівлями промисловості промислових підприємств, а тому не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Крім того, у 2015 році на території м.Одеси не може застосовуватись місцевий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки цей податок внесений рішенням Одеської міської ради пізніше визначених ПК України строків. Пізніше цього строку вносились у зміни у рішення міської ради в 2016 та 2017 роках. Щодо донарахувань грошових зобов'язань за 2018 рік, то оскільки перевірка проводилась у липні 2018 року, у позивача ще не виник обов'язок зі сплати податку за період з липня по грудень.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

ТОВ "ФГ "Промзв'язок" зареєстровано в ЄДРПОУ як юридична особа з 22.08.2015 року та її видами діяльності є: код КВЕД 27.33 Виробництво електромонтажних пристроїв; код КВЕД 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну; код КВЕД 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угруповань; код КВЕД 16.23 Виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів; код КВЕД 17.11 Виробництво паперової маси; код КВЕД 17.12 Виробництво паперу та картону; код КВЕД 27.12 Виробництво електророзподільчої та контрольної апаратури; код КВЕД 42.99 Будівництво інших споруд, н. в. і. у.; код КВЕД 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; код КВЕД 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н. в. і. у.; код КВЕД 46.69 Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля;Код КВЕД 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; код КВЕД 64.99 Надання інших фінансових послуг (крім страхування та пенсійного забезпечення), н. в. і. у.; код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; код КВЕД 41.10 Організація будівництва будівель.

Згідно витягу з ЄДРПОУ, за даними органів статистики про основний вид економічної діяльності юридичної особи, визначений на підставі даних державних статистичних спостережень відповідно до статистичної методології за підсумками діяльності за рік є код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

З 09.07.2018 року по 13.07.2018 року ГУ ДФС в Одеській області, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.2 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 05.07.2018 № 4770 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Фінансова група Промзв'язок код ЄДРПОУ 33720519 , проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за звітні періоди 2015-2018 роки, за результатами проведення якої 20.07.2018 року складено акт №000575/15-32-14-04/33720519 З питань повноти обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за звітні періоди 2015-2018 роки .

За висновками акту, ТОВ "ФГ "Промзв'язок" порушено п.п.266.1.1 п.266.1, п.п.266.2.1 п.266.2, п.п.266.3.1, п.п.266.3.3. п.266.3 ст.255 ПК України, що призвело до заниження податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 1 405 941,84 грн, у т.ч. по періодам:

- 2015 рік - заниження на 157 147,58 грн.,

- 2016 рік - заниження на 355 581,88 грн.,

- 2017 рік - заниження на 412 867,20 грн.,

- 2018 рік - заниження на 480 345,18 грн.

Об'єктом оподаткування є 704/1000 частин нежитлових будівель та споруд, розташованих за адресою 65043, м.Одеса, вул.Комарова,10, загальною площею 12 902,1 кв.м., на підставі договору купівлі продажу майна від 03.02.2009 року.

Податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за період 2018 року, за яким минув термін сплати у відповідності до абз. "б" п.п.266.10.1 п.266.10 ст.266 ПК України, визначено у податковому повідомленні - рішенні у відповідності до п.54.3. ст.54 ПК України.

Крім того, податковим органом зазначено, що позивачем порушено пп.266.7.5 п.266.7 ст.266 ПК України, а саме не надано до контролюючих органів податкову звітність з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за звітні періоди 2015-2018 рр.

У зв'язку з виявленими порушеннями відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 680 грн. та № НОМЕР_2 про донарахування грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 1 457 211,57 грн. (1165769,25 грн. - за основним зобов'язанням, 291442, 32 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ Фінансова група Промзв'язок не є промисловим підприємством, а наявність у позивача тільки виробничих приміщень не є підставою для застосування до спірних відносин пункту "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки належне позивачу нерухоме майно, в розумінні вказаної норми не є будівлями промисловості. Крім того, оскільки платником податків податкову декларацію за 2015 рік не подано, податковим органом, відповідно до п.п. 102.2.1 п. 102.2 ст. 102 ПК України, обґрунтовано не застосовано до позивача строку давності при нарахуванні податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно.

Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено нові місцеві податки, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписи пп. 266.2.1 п. 266.2 статті 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.3 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до пп. 266.3.3 п. 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

За приписами пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України.

Згідно з пп. є пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л ) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами е та і , на відміну від пункту є . Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ( д ), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ( е ), сільськогосподарський товаровиробник ( ж ), громадські організації інвалідів та їх підприємства ( з ), релігійні організації ( и )), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ( ґ ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ( і ), будівлі промисловості ( є ) тощо).

Таким чином, буквальний аналіз п. є пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Застосування пільги пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду по справі № 819/818/17 від 19.02.2019 року та № 821/1904/17 від 30.10.2018 року.

За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Як встановлено актом перевірки, та підтверджено в суді першої інстанції, спірне нежитлове приміщення здається позивачем в оренду, що унеможливлює її віднесення до будівель промисловості.

Вірними є доводи апелянта, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття промислового підприємства.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар'єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Термін "промислове підприємство" охоплює всі підприємства, які належать до таких галузей економічної діяльності: добувна промисловість, переробна промисловість, будівництво, електроенергія, газ, водопостачання і санітарне обслуговування, транспорт, склади і служби зв'язку (ст. 1 Конвенції про допомогу у випадках виробничого травматизму від 08.07.64 р. № 121).

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

За обставинами справи, позивач є власником нежитлового приміщення - виробничого корпусу літ. "Б" за адресою м.Одеса, вул.Комарова 10, загальною площею 12902,1 кв.м.

ТОВ "ФГ "Промзв'язок" не є промисловим підприємством та в своїй господарській діяльності лише надає в оренду нерухомість розташовану за адресою вул.Комарова,10, м.Одеса, що ним не заперечується, а отже здійснює діяльність за КВЕД 68.20 та відноситься до секції L за ДК 009:2010.

Доводи апелянта, що в його видах діяльності є код КВЕД 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну, що відноситься до секції В "Добувна промисловість і розроблення кар"єрів", код КВЕД 10.89 Виробництво інших харчових продуктів, не віднесених до інших угрупувань та КВЕД 27.33 Виробництво електромонтажних пристроїв, що відноситься до секції С "Переробна промисловість" судова колегія не приймає до уваги, оскільки як вбачається з адміністративного позову та встановлено судом першої інстанції, позивач не заперечував, що спірна будівля здається в оренду, що є його основною діяльністю.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням висновків Верховного Суду, судова колегія вважає помилковими доводи апелянта, що віднесення будівлі промисловості до об'єкту, що не підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не залежить від видів діяльності підприємства.

Враховуючи, що позивач не відноситься до промислового підприємства у розумінні Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530, то застосування пільг встановлених пп. є пп. 266.2.2 п. 266.1 статті 266 ПК України, в даному випадку є неможливим.

Разом з тим, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що у 2015 році на території м.Одеси не може застосовуватись місцевий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки цей податок внесений рішенням Одеської міської ради пізніше визначених ПК України строків.

Так, згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Місцевий податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки запроваджено в м.Одесі рішенням Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 року.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що у відповідача відсутні правові підстави для визначення податкового зобов'язання зі сплати місцевого податку за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові по справі № 816/2356/16 від 11.12.2018 року, по справі №815/6234/16 від 11.03.2019 року.

З наведеного вбачається, що у позивача наявний обов'язок щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2016 році.

Пунктом 4 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги пп. 4.1.9 п. 4.1 та п. 4.5 ст. 4, пп. 12.3.4 п. 12.3, пп. 12.4.3 п. 12.4 та п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України та Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Аналогічні положення застосовуються у 2018 році відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році ".

Відтак, у 2017 та 2018 роках зупинено дію пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, а тому, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Крім цього, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.

Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок юридичної особи сплатити податок за 2017 та 2018 роки, незалежно від наявності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів, або внесення до нього змін на початку базового періоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.09.2018 по справі №820/5457/17, від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що спірне ППР № НОМЕР_2 підлягає скасуванню на суму 157 147,58 грн., визначену як розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітній 2015 рік, в якому такий податок не підлягав сплаті, та на суму 39 286,90 грн., визначену як штрафні санкції за п.123.1 ст.123 ПК України.

Крім того, відповідно до пп.266.7.5 п.266.7 ст.266 ПК України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

За пп. 266.10.1. п.266.10 ст.266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації, а отже твердження позивача що йому завчасно нараховано податок за два квартали 2018 року є хибним.

Відповідно до п.120.1 ст.120 ПК України, неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що у позивача був відсутній обов'язок сплачувати податок у 2015 році та як наслідок подавати податкову звітність та враховуючи, що позивачем не надано до контролюючих органів податкову звітність з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за звітні періоди 2016, 2017 та 2018 року, ППР № НОМЕР_1 від 09.08.2018 року підлягає скасуванню за один завітний рік тобто на 170 грн.

Суд першої інстанції надав невірну правову оцінку обставинам справи, в зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.308,310,315,317,321,322,325,328, 329 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Промзв'язок" - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року - скасувати та прийняти постанову про часткове задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Промзв'язок".

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 09.08.2018 року № НОМЕР_1 на суму 170 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 09.08.2018 року № НОМЕР_2 на суму 157 147,58 грн. за податковим зобов'язанням та на суму 39 286,9 грн. за штрафними санкціями.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 29 березня 2019 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко