Постанова

від 01.02.2023 по справі 560/12697/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 560/12697/21

адміністративне провадження № К/990/18380/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Білоуса О.В.,

суддів: Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

секретар судового засідання - Носенко Л.О.,

за участю: представника позивача - Янчука С.В.,

представника відповідача - Казарець О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року, додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Престиж-Авто» до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ТОВ «Престиж-Авто» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом до ГУ ДПС у Хмельницькій області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області від 10 вересня 2021 року №10226/2201-0701, №10227/2201-0701, №10228/2201-0701, №10230/2201-0701; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Хмельницькій області на користь сплачений судовий збір у розмірі 49 940 грн.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області від 10 вересня 2021 року №10226/2201-0701, №10227/2201-0701, №10228/2201-0701 та №10230/2201-0701.

Стягнуто на користь ТОВ «Престиж-Авто» 49 940 грн судових витрати за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Хмельницькій області.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розподілу судових витрат та стягнуто на користь ТОВ «Престиж-Авто» 22 700 грн судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Хмельницькій області.

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року залишено без змін.

Додатковим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року, задоволено заяву представника позивача та стягнуто на користь ТОВ «Престиж-Авто» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Хмельницькій області.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Хмельницькій області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати, а в задоволенні позову та заяви про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача та представника позивача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ГУ ДПС у Хмельницькій області в період з 24.06.2021 року по 27.07.2021 року, з урахуванням продовження термінів проведення перевірки, проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Престиж-Авто» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2018 року по 31.03.2021 року, валютного законодавства - за період з 01.07.2018 року по 31.03.2021 року, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01.07.2018 року по 31.03.2021 року.

За результатами перевірки складено Акт від 03.08.2021 року №5360/22-01-07-01/38954865 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Престиж-Авто», код ЄДРПОУ 32954865».

В акті перевірки зафіксовано, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «Престиж-Авто» :

1. п.44.1 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.2, п.п.138.3.1., п.138.3.3. п.138.3 ст.138, п.п.140.4.4, п.140.4 ст.140 ПК України, п.5 п. 7. П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 року №290, п.5 П(С)БО 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 року за №85/4306, ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого:

- занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 5 443 174 грн, в т.ч. за: 2019 рік в сумі 1 698 481 грн, 2020 рік в сумі 3 744 693 грн, 1 квартал 2021 року в сумі 6 111 грн.

- завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування за 1 квартал 2021 рік в сумі 3 390 779 грн.

2. п.44.1, ст.44, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого:

- занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього в сумі 6 458 904 грн, в т.ч: за вересень 2019 року -208 601 грн, за жовтень 2019 року - 308 536 грн, за листопад 2019 року в сумі 536 640 грн, за грудень 2019 року в сумі 21 080 грн, за січень 2020 року - 1 408 199 грн, за лютий 2020 року - 43 164 грн, за березень 2020 року - 28 112 грн, за квітень 2020 року - 10 641 грн, за червень 2020 року - 29 310 грн, за листопад 2020 року - 575 352 грн, за грудень 2020 року - 3 212 083 грн, за січень 2021 року - 71 186 грн, завищено від`ємне значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) декларації з ПДВ за березень 2021 року на суму 179 809 грн.

На підставі Акту перевірки, ГУ ДПС у Хмельницькій області прийнято податкові повідомлення-рішення від 10 вересня 2021 року:

№10226/2201-0701, яким Товариству зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 3 390 779 грн за III квартал 2021 року;

№10227/2201-0701, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за III квартал 2021 року у розмірі 179 809 грн;

№10228/2201-0701, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 5 867 794 грн, з них: 5 443 174 грн - за податковими зобов`язаннями; 424 620 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№10230/2201-0701, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 8 073 630 грн, з них: 6 458 904 грн - за податковими зобов`язаннями, 1 614 726 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Товариство, не погоджуючись із висновками контролюючого органу, викладеними у актах перевірки, та податковими повідомленнями-рішеннями, звернулося до суду про їх скасування.

Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач не надав доказів, які безумовно та беззаперечно доводять нереальність проведених ТОВ «Престиж-Авто» господарських операцій, що об`єктивно підтверджується матеріалами справи та зібраними у ході судового розгляду доказами.

Колегія суддів Верховного Суду, надаючи правову оцінку спірним відносинам та висновкам судів першої та апеляційної інстанцій, виходить з такого.

Підпунктом 14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Згідно із пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Відповідно до п.п.198.1, 198.2 ст.198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із п.198.6 ст.198 ПК України - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно із п.201.11 ст.201 Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Відтак, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, проведеною перевіркою встановлено ряд обставин, які, на думку контролюючого органу, свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій з придбання позивачем соєвої гідратованої олії у ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» та ФГ «Зерносвіт +».

Так, між позивачем та ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» було укладено договори поставки №68-09/2019-ГП від 18.09.2019 року та №10-11/2020-ГП від 09.11.2020 року.

Предметом обох договорів є сира гідратована соєва олія, яка придбавалась позивачем.

Протягом вересня, жовтня та грудня 2019 року, на виконання договору купівлі - продажу №68-09/2019-ГП від 18.09.2019 року, відбувались періодичні поставки сирої гідратованої соєвої олії від ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» для позивача. За вказаний період, по договору №68-09/2019-ГП було поставлено товару в загальній кількості 842,06 тон на суму з ПДВ 15 565 691,76 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що всі поставки оформлені відповідними первинними документами, які були досліджені під час перевірки податковим органом, та є в наявності в матеріалах справи.

В листопаді та грудні 2020 року, на виконання договору поставки №10-11/2020-ГП від 09.11.2020 року, відбулись поставки сирої гідратованої соєвої олії від ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» до позивача в загальній кількості 748,54 тон на суму з ПДВ 22 846 167,12 грн.

Поставки також оформлені відповідними первинними документами, які досліджувались під час перевірки податковим органом та є в наявності в матеріалах справи.

Товариство в повному обсязі здійснило оплату за отриману сиру гідратовану соєву олію на користь ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» згідно обох договорів, що підтверджується платіжними документами, які наявні в матеріалах справи.

В подальшому, по вищезазначених поставках товару ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких позивач включив відповідні суми до податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що зазначені господарській операції по придбанню товару у ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства були відображені позивачем належним чином.

В подальшому, увесь обсяг придбаної у ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» сирої гідратованої соєвої олії був реалізований позивачем на експорт згідно укладених зовнішньоекономічних контрактів, що сторонами не заперечується та які недійсними в судовому порядку не визнавалися.

Покупці-нерезиденти в повному обсязі здійснили оплату позивачу за увесь експортований товар, що підтверджується відповідними платіжними документами доданими до позовної заяви.

По вищезазначених експортних поставках товару позивачем було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних за «нульовою ставкою» в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вищезазначені господарські операції з експорту товару нерезидентам у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства були відображені позивачем належним чином, що засвідчується матеріалами справи та не спростовано податковим органом.

При цьому, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, доказів на спростування вказаних обставин контролюючим органом не надано.

Стосовно нереальності господарських операцій із ФГ «Зерносвіт+», то між позивачем та вказаним Товариством укладено договір поставки товару №46-10/2020-GP від 30.10.2020 року.

Предметом вказаного договору є сира гідратована соєва олія, яка придбавалась позивачем.

У листопаді 2020 року, на виконання договору поставки №46-10/2020-GP від 30.10.2020 року, відбувалися поставки товару від ФГ «Зерносвіт+» до позивача, в загальній кількості 49,86 тон на суму з ПДВ 1 420 411,68 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі поставки оформлені відповідними первинними документами, які були досліджені під час перевірки податковим органом, та є в наявності в матеріалах справи.

Позивач в повному обсязі здійснив оплату за отриману сиру гідратовану соєву олію на користь ФГ «Зерносвіт+», що підтверджується відповідними платіжними документами.

В подальшому, по вищезазначених поставках товару ФГ «Зерносвіт+» було здійснено реєстрацію відповідних податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких позивач включив відповідні суми до податкового кредиту.

Також, всі господарські операції по придбанню товару у ФГ «Зерносвіт+» позивачем були відображені у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства належним чином.

В подальшому, увесь обсяг придбаної у ФГ «Зерносвіт+» сирої гідратованої соєвої олії був реалізований позивачем на експорт згідно укладеного зовнішньоекономічного контракту №07-11/2020-GP від 05.11.2020 року, укладеного з компанією BALTICA Oil Karolina Wieteska, який сторонами не заперечується та недійсним в судовому порядку не визнавався.

При цьому, вказана поставка оформлена і підтверджена митними деклараціями, копії яких наявні в матеріалах справи.

Покупець-нерезидент в повному обсязі здійснив оплату позивачу за увесь експортований товар, що підтверджується платіжними документами.

Вищезазначені господарській операції з експорту товару нерезиденту у бухгалтерському та податковому обліку податку на прибуток підприємства були відображені позивачем належним чином, що засвідчується матеріалами справи та не спростовано податковим органом.

При цьому, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, доказів на спростування вказаних обставин контролюючим органом не надано.

Щодо посилання контролюючого органу в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях на порушення позивачем п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що проведеною податковою перевіркою не встановлено фактів ведення позивачем бухгалтерського обліку або формування показників податкової звітності без наявності документів, ведення яких передбачено законодавством, фактів віднесення до податкового кредиту сум податку, сплачених у зв`язку із здійсненням операцій, відмінних від визначених п.198.1 ст.198 ПК України, фактів віднесення позивачем суми ПДВ до податкового кредиту без наявності події, передбаченої п.198.2 ст.198 ПК України, фактів визначення податкового кредитку будь-якого звітного періоду не на основі договірної вартості та/або не за встановленою ставкою та/або не у зв`язку із цілями, визначеними п.198.3 ст.198 ПК України.

Окрім того, всі податкові накладні зареєстровані постачальниками позивача, а саме ТОВ «ПРАЙМ КАРГО ЛТД» та ФГ «Зерносівт+», в Єдиному реєстрі податкових накладних, що на підставі п.198.3 ст.198 ПК України є для позивача законною підставою для віднесення відповідних сум до податкового кредиту.

Факту відсутності реєстрації в ЄРПН хоча б одної податкової накладної перевіркою не встановлено.

В оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях в частині податку на прибуток підприємств контролюючим органом вказується про порушення наступних норм податкового законодавства: п.44.1 ст.44., п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.140.4.4 п.140.4 ст.140 ПК України, п.5 п.7 П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 29.11.1999 року №9290, п.5 П(С)БО 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 року №20 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 року за №85/4306, ст.9 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Разом з тим, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з в Акті перевірки та податкових повідомлення-рішення не наведено доводів контролюючого органу в чому полягає порушення Товариством п.44.1, п.44.2 ст.44 ПК України.

Щодо посилання відповідача на порушення Товариством п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що ця норма є загальною і визначає умови визначення прибутку шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності. Проте, перевіркою на доведено обґрунтованих підстав для здійснення коригувань, які позивачем були б нездійснені.

Стосовно порушення п.140.4.4 п.140.4 ст.140 ПК України, то контролюючим органом, як вже зазначалось, не доведено випадків безпідставного, необґрунтованого зменшення фінансового результату до оподаткування за рахунок від`ємного значення минулих періодів.

Щодо порушення позивачем п 5. та п.7. П(С)БО 15 «Дохід» та п.5 П(С)БО 11 «Зобов`язання», то відповідачем не встановлено жодних конкретних фактів та не надано жодних конкретних доказів на підтвердження зазначених обставин, чим порушено вимоги п.п.58.1.2. п.58.1 ст.58 ПК України.

Вказані обставини у своїй сукупності належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, їм надана належна правова оцінка, а тому вони спростовують висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Предметом доказування у цьому спорі є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв`язку із здійсненням цих господарських операцій при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток та сум податкового кредиту при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на віднесення певних витрат до складу валових витрат з податку на прибуток чи віднесення до складу податкового кредиту певних сум податку на додану вартість.

За змістом ст.3 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за укладеними договорами позивачем було надано достатню кількість первинних документів, які передбачені Законом №996-ХІV, які спростовують висновки, викладені в акті перевірки щодо вчинених позивачем порушень та підтверджують реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентами.

При цьому, посилання відповідача на нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини, а тому не можуть спростувати фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами.

Окрім, належного документального оформлення, чинне законодавство не встановлює обов`язок платника податку доводити фактичне здійснення господарської операції.

В даному випадку, доказом реальності господарських операцій по придбанню позивачем товарів у ТОВ «Прайм Карго ЛТД» та ФГ «Зерносвіт+» є факт подальшої реалізації таких товарів на експорт, що підтверджується відповідними документами, в тому числі митними деклараціями.

В Акті перевірки відповідачем підтверджується факт реалізації за межі митної території України товару, придбаного у ТОВ «Прайм Карго ЛТД» та ФГ «Зерносвіт+».

Чистий Дохід від операцій з придбання товару у ТОВ «Прайм Карго Лтд» та його подальшої реалізації на експорт склав 950 032,58 грн. Чистий Дохід від операцій з придбання товару у ТОВ «Зерносвіт+» та його подальшої реалізації на експорт склав 36 877,70 грн.

Визначення відповідачем доходу від операцій з придбання товару та його подальшої реалізації на експорт є підтвердженням відповідачем фактичного здійснення вказаних господарських операцій, оскільки відповідач підтверджує, що мав місце фактичний рух активів, зміни у власному капіталі та зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю, що спростовує доводи контролюючого органу в цій частині вимог.

Також, Верховний Суд звертає увагу на те, що дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постанові від 06 листопада 2018 року у справі №820/10024/13-а.

При цьому, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

В даному випадку, контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Стосовно відзначення відповідачем в Акті перевірки про відсутність документів стосовно якості товару, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що підставою для правомірного відображення в бухгалтерському та податковому обліку витрат, включення відповідної суми до податкового кредиту є наявність первинних документів, які підтверджують здійснення господарської операції та відповідна податкова накладна, зареєстрована в ЄРПН.

Щодо доводів контролюючого органу про відсутність документів, які б засвідчували транспортування товару, при його придбанні у ТОВ «Прайм Каргно ЛТД» та ФГ «Зерносвіт +», то суди попередніх інстанцій встановили наступне.

Поставка товару для ТОВ «Престиж-Авто» здійснювалася на умовах поставки товару згідно «Інкотермс -2010»: EXW, вул. Кармалюка, 5, смт. Дунаївці, Дунаєвецький район, Хмельницька обл., Україна.

Передача товару від постачальників позивачу відбувалася згідно актів приймання- передачі у смт. Дунаївці.

Згідно умов експортних договорів на реалізацію позивачем даного товару, зобов`язання по транспортуванню товару з смт. Дунаївці були взяті на себе контрагентами-покупцями.

Тобто, комерційні умови придбання товару та його подальшої реалізації не вимагали від позивача здійснювати транспортування товару.

Вказана обставина скаржником в ході розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не спростована.

Сам по собі факт відсутності доказів транспортування товару від ТОВ «Прайм Каргно ЛТД» та ФГ «Зерносвіт +», з урахуванням умов поставки EXW (Інкотермс -2010), не є свідченням відсутності реальності здійснення господарських операцій, а надані позивачем копії актів приймання - передачі є належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами реальності здійснення господарських операцій.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26.05.2021 року у справі №815/2767/15 та від 27.04.2021 року у справі №460/3510/20.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

При цьому, відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11.09.2018 року у справі №820/477/18, від 11.09.2018 року у справі №815/6105/17.

Щодо доводів скаржника про відсутність типових форм з обліку сировини та матеріалів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 21.06.1993 М.193, М-1 «Журнал обліку вантажів, що надійшли», М-7 «Акт про приймання матеріалів», М-11 «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів», М-12 «Картка складського обліку матеріалів», яких відображено операції з отримання соєвої олії», колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

Як вже було зазначено, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем були надані всі первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліках, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, а тому запитувані податковим органом документи такі як типові форми з обліку сировини та матеріалів, затверджені наказом Міністерства статистики України від 21.06.1993 М.193, М-1 «Журнал обліку вантажів, що надійшли», М-7 «Акт про приймання матеріалів», М-11 «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів», М-12 «Картка складського обліку матеріалів», не є первинними бухгалтерськими документами у відповідності до вимог Закону №996-ХІV, у зв`язку з чим, віднесення цих документів відповідачем до первинних бухгалтерських документів є безпідставним.

Щодо доводів скаржника про порушення Товариством амортизаційних відрахувань, то як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, спірна ситуація стосується амортизації наступних основних засобів: автомобільний салон; СТО №2; СТО №3; павільйон-магазин; автомобіль VW Caddy4 Kombi кyз. НОМЕР_1 ; автомобіль Amarok DoubleCab куз. НОМЕР_2 ; автомобіль VW Touareg R-Line куз. НОМЕР_3 ; автомобіль VW Jetta куз. НОМЕР_4 .

Так, у Акті перевірки відповідачем зроблено висновок про проведення позивачем нарахувань амортизації по спірних основних засобах без дотримання допустимих строків амортизацій встановлених п.п.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України.

Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об`єкта оподаткування встановлено п.138.3 ст.138 Кодексу.

Підпунктом 138.3.1 п.138.3 ст.138 ПК України встановлено, що розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених п.п.14.1.138 п.14.1 ст.14 розд. І ПК України, п.п.138.3.2 - 138.3.4 п.138.3 ст.138 ПК України. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім «виробничого» методу.

Відповідно до вимог п.п.138.3.2 п.138.2 ст.138 ПК України витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування. Термін «невиробничі основні засоби» означає основні засоби, які не використовуються в господарській діяльності платника податку. Тобто для цілей оподаткування амортизація основних засобів нараховується у разі їх експлуатації при здійсненні господарської діяльності платника податку.

Разом з цим, у п.п.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України визначені групи основних засобів та інших необоротних активів, мінімально допустимі строки їх амортизації, а також обумовлені особливості щодо врахування при розрахунку амортизації строків корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку.

Відповідно до п.14 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92, первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта.

Згідно із п.23 П(С)БО 7 «Основні засоби» нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні його активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його: -реконструкції; -модернізації; -добудови; -дообладнання; -консервації.

Відповідно до п. 29 П(С)БО 7, нарахування амортизації проводиться щомісячно. Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12. Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об`єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу починається з дати, що настає за датою, на яку об`єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об`єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу амортизації припиняється з дати, що настає за датою вибуття об`єкта основних засобів.

Згідно із п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III «Податок на прибуток» Кодексу.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації, формуються відповідно до вимог ст.138 Кодексу.

У Акті перевірки контролюючий орган зробив висновок, що Товариством проводилось нарахування амортизації по спірних основних засобах без дотримання допустимих строків амортизацій встановлених п.п.138.3.3 п.138.3 ст.138 ПК України.

Товариством надано бухгалтерські довідки стосовно розрахунку амортизаційних відрахувань за перевіряємий період по спірних основних засобах, дослідивши які судами встановлено, що при розрахунку амортизації спірних основних засобів позивачем застосовувались строки, які не є меншими 20 років для будівель та не меншими 5 років для автомобілів.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано звернули увагу на те, що відповідач, навівши в додатку №17 до Акту перевірки, власні розрахунки амортизаційних відрахувань по спірних основних засобах за перевіряємий період, жодних обґрунтувань та пояснень в підтвердження останніх не надав, хоча застосував довші строки амортизації кожного із основних засобів.

Вказана обставина не була виправлена відповідачем і в ході розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду обґрунтованою позицію судів попередніх інстанцій, які не погодились із висновками податкового органу, врахувавши при цьому, що ним не вказані будь-які арифметичні, методологічні помилки та/або інші неточності в розрахунках амортизаційних відрахувань позивача.

Колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними доводи контролюючого органу стосовно здійснення позивачем амортизації основних засобів з порушенням вимог податкового законодавства, оскільки останні не відповідають фактичним обставинам справи, здійснені без належного обґрунтування та не доведені і не підтверджені жодними належними та допустимими доказами у розумінні КАС України.

Щодо доводів скаржника про наявність кримінальних проваджень по ланцюгу постачання в межах якого фігурують деякі постачальники контрагентів позивача, то Верховний Суд звертає увагу, що будь-яка інформація оперативних підрозділів ДПС, інших правоохоронних органів, як і відомості про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є беззаперечним та достатнім фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених відповідними контрагентами, які фігурують у такій інформації. Такі висновки неодноразово були висловлені Верховним Судом у постановах від 09.03.2021 року у справі №826/7270/18; від 16.06.2021 року у справі №520/2700/19; від 20.05.2021 року у справі №826/17615/15; від 02.04.2019 року у справі №826/6245/18; від 12.07.2019 року у справі №808/109/18.

Відповідно, до винесення вироку в рамках кримінального провадження матеріали, зібрані в рамках вказаних кримінальних проваджень, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Отже, обов`язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку суду в кримінальному провадженні, ухвалі про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанові суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, щодо часу, місця та об`єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Окрім того, платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами контрагента вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків від можливої неправомірної їх діяльності.

Верховний Суд звертає увагу, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення постачальниками товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Крім того, безпідставним є й посилання контролюючого органу на інформаційно - аналітичну базу відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 року у справі №816/809/17, від 18.12.2019 року у справі №825/3891/14, від 22.11.2019 року у справі №817/2887/14.

Дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх податкових обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку.

Водночас, податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Така правова позиція підтверджується висновками Верховного Суду, які містяться у постановах від 04.06.2020 року у справі №340/422/19 та від 26.05.2021 року у справі №380/2404/20.

Процес аналізу інформаційних баз даних ДФС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку.

В даному випадку до перевірки, рівно як і до матеріалів справи, надано необхідний перелік документів первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про реальність вчинення господарських операцій між сторонами договорів та про настання змін в майновому стані позивача, що само по собі спростовує висновки контролюючого органу про фіктивність таких операцій.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.12.2019 року у справі №814/1439/17.

Натомість, відповідачем не доведено будь-яких фактів, що підтверджують злагодженість дій позивача та його контрагентів, спрямованих на формальне документування здійснених між ними господарських операцій з метою отримання податкової вигоди.

Згідно із п.36.5 ст.36 ПК України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків.

Водночас, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Окрім того, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

За таких обставин, позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентом, за умови необізнаності позивача щодо таких порушень.

Доказів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними контролюючим органом всупереч вимог КАС України надано не було.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення господарських операцій як позивач так і його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались, жодні вироки суду про причетність цих осіб до протиправної діяльності також відсутні і доказів про їх наявність відповідач не надав.

За вказаних обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог Товариства.

Щодо оскаржуваних ГУ ДПС у Хмельницькій області додаткового рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року, то колегія суддів зазначає таке.

Суд першої, з яким погодився суд апеляційної інстанції, ухвалюючи додаткове рішення у цій справі, дійшов висновку, що витрати на правову допомогу, вказані в акті представником позивача, підтверджено належними та допустимими доказами, такі витрати є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та відповідно часом затраченим на виконання робіт (послуг).

Зокрема, суд першої інстанції в результаті огляду Акту наданих послуг №1 від 26 листопада 2021 року до Договору про надання правової допомоги №10082021 від 10 серпня 2021 року дійшов висновку, що надані адвокатом Янчуком С.В. послуги, на які витрачено 22 години робочого часу, що в сумі за надані послуги складає 22 000 грн є співмірними та обґрунтованими.

Так, згідно із ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами п.п.1, 5, 6 ч.1. ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Конституційний Суду України, у своєму рішенні від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 відзначив, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правничої (правової) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

Положеннями п.1 ч.3 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно із вимогами ч.9 цієї статті при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Проте, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача було надано суду:

- копію Договору про надання правової допомоги №10082021 від 10 серпня 2021 року;

- копію Додаткової угоди від 15 вересня 2021 року до договору №10082021 від 10 серпня 2021 року;

- копію Акту наданих послуг №1 від 26 листопада 2021 року до Договору про надання правової допомоги №10082021 від 10 серпня 2021 року;

- копію платіжного доручення №3209 від 29 листопада 2021 року.

Розділом 4 Договору про надання правової допомоги №10082021 від 10 серпня 2021 року передбачено, що:

4.1. З врахуванням домовленостей, зазначених в п.4.2 та 4.3 цього Договору, розмір гонорару Адвоката та витрати Адвоката, необхідні для надання правової допомоги Клієнту, визначаються Сторонами у актах наданих послуг, які періодично підписуються Сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору. Періодичність підписання актів наданих послуг визначається за взаємною згодою Сторін або відповідний акт наданих послуг в обов`язковому порядку підписується на першу вимогу будь-якої із Сторін.

4.2. Розмір гонорару Адвоката встановлюється на основі погодинної оплати часу, розумно витраченого Адвокатом на надання правової допомоги згідно цього Договору, враховуючи також робочий час Адвоката розумно необхідний для забезпечення його участі в судових засіданнях.

Для розрахунку розміру гонорару Адвоката, вартість однієї години витраченого Адвокатом часу погоджено Сторонами в розмірі однієї тисячі гривень.

4.3. Розмір сум, що додатково до оплати гонорару підлягають сплаті Адвокату в порядку компенсації витрат, необхідних для надання правової допомоги Клієнту згідно цього Договору, визначається па підставі доказів здійснення відповідних витрат та власне оцінки розумності та необхідності таких витрат Адвоката.

4.4. Клієнт (або особа, якій доручено Клієнту здійснити оплату правових послуг Адвоката) зобов`язується виплатити Адвокату погоджені Сторонами в актах наданих послуг суми (гонорар та витрати Адвоката), в строк не пізніше 5-ти банківських днів з дати підписання відповідного акту наданих послуг.

26 листопада 2021 року між ТОВ «Престиж-Авто» та адвокатом Янчуком Сергієм Вікторовичем підписано Акт наданих послуг №1 від 26 листопада 2021 року до Договору про надання правової допомоги №10082021 від 10 серпня 2021 року на загальну суму гонорару адвоката в розмірі 22 000 грн.

29 листопада 2021 року на виконання пункту 4.4. Договору про надання правової допомоги №10082021 від 10 серпня 2021 року, ТОВ «Престиж-Авто» було виплачено адвокату Янчуку С.В. гонорар в розмірі 22 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3209 від 29 листопада 2021 року.

Судами попередніх інстанцій був досліджений наданий позивачем акт приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги та встановлено, що послуги, які надавалися позивачу є співмірними та обґрунтованими.

Окрім того, в матеріалах справи міститься детальний опис наданих адвокатом послуг, кількість витраченого ним часу та розмір гонорару за виконану роботу.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із позицією судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення заяви представника позивача і стягнення заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 22 000 грн.

Також колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на приписи ч.6 та ч.7 ст.134 КАС України, відповідно до яких визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Контролюючий орган, заперечуючи доцільність відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу в повному обсязі, не скористався своїм правом, передбаченим ст.134 КАС України довести неспівмірність заявлених вимог та не подав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, жодних доказів на спростування заяви позивача про витрати на професійну правничу допомогу.

Інші доводи скаржника ґрунтуються на припущеннях та в повному обсязі спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами.

З урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що в межах даної справи оцінка доказів судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі яких суди встановили обставини у справі, відповідає правилам оцінки доказів, зокрема правилам оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.

Встановлення або визнання доведеними обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додаткова перевірка доказів, відповідно до частини другої ст.341 КАС України, знаходиться поза межами касаційного перегляду справи.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться у касаційній скарзі, правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2021 року, додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2021 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 02 лютого 2023 року.

Головуючий суддя О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх