Окрема думка

від 01.02.2023 по справі 347/1026/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 347/1026/20

провадження № 61-20646св21

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі: Івано-Франківської обласної державної адміністрації; Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області; Косівського районного підприємства «Райагроліс» з позовом до ОСОБА_1 та просив визнати недійсним, виданий на її ім`я, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 833749 від 06 травня 2008 року та зобов`язати відповідача повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 06 травня 2008 року відповідачу на підставі рішення Лючанської сільської ради (правонаступником якої є Яблунівська селищна рада) від 04 вересня 2007 року № 83-10 видано державний акт на право власності на вищевказану земельну ділянку.

Оскільки рішення Лючанської сільської ради прийнято з порушенням вимог закону, без виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки та без вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача, оскільки частину переданої відповідачу земельної ділянки площею 0,4815 га складають угіддя ліси та лісові землі, прокурор просив позов задовольнити.

Отже предметом доказування у цій справі було незаконність рішення Лючанської сільської ради (правонаступником якої є Яблунівська селищна рада) та видача державного акта на право власності на земельну ділянку.

Як влучно вказав Верховний Суд у постанові в цій справі відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

На думку прокурора особою, яка незаконно розпорядилася землями лісового фонду та передала спірну земельну ділянку у приватну власність є Лючанська сільська рада (правонаступником якої є Яблунівська селищна рада), а тому очевидно, що саме селищна рада та новий власник цієї ділянки є належними відповідачами у цій справі.

Сталою є позиція Верхового Суду, що пред`явлення позову до неналежного відповідача або з неналежним складом відповідачів є самостійною підставою для відмови у позові.

Саме з цих підстав суди відмовили у позові у цій справі, оскільки Яблунівська селищна рада не вказана прокурором відповідачем.

Скасовуючи ухвалені у справі рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів Верхового Суду фактично дійшла висновку, що Яблунівська селищна рада є належним позивачем у цій справі, а тому і не повинна бути відповідачем, при цьому посилаючись на частину п`яту статті 56 ЦПК України.

Не можу погодитись з такими висновками колегії суддів з наступних міркувань.

У частині п`ятій статті 56 ЦПК України зазначено, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки саме незаконність рішення сільської ради, за яким було передано у приватну власність землі лісового фонду, є предметом доказування у цій справі, рада має бути саме відповідачем, а не позивачем у цій справі.

Органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, які зокрема стосуються лісового фонду, можуть бути Івано-Франківська обласна державна адміністрація, яка зазначена прокурором позивачем у цій справі, та/або Кабінет Міністрів України, який також має власні повноваження щодо розпорядженням землями лісового фонду.

Зрозуміло, що особа зазначена прокурором позивачем, не може бути одночасно відповідачем у справі. Проте, помилкове визначення серед позивачів органу, який допустив порушення закону, розпорядився землями лісового фонду, та який мав би відповідати за позовом, не може нівелювати обов`язок суду відмовити у позові пред`явленого до неналежного відповідача. Адже, саме прокурор у цій справі користуючись принципом диспозитивності мав би визначити ще у позові належний склад учасників справи, а тому він також несе і ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.

Користуючись повноваженнями наданими статтями 12, 50, 51, 56, 189, 197 ЦПК України, суд першої інстанції в рамках вирішення питання належності складу учасників судового процесу мав би обговорити та роз`яснити учасникам наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, в залежності від чого вже вирішити спір в належному складі його учасників. В іншому випадку рішення судів про відмову у позові за неналежним складом його відповідачів здавалось би правильним.

Суддя А. Ю. Зайцев