Постанова
від 30.03.2023 по справі 347/1026/20
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/1026/20

Провадження № 22-ц/4808/415/23

Головуючий у 1 інстанції ГОРДІЙ В. І.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Девляшевського В. А.,

Луганської В. М.,

секретар Кузів А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Косівського районного суду від 14 вересня 2021 року в складі судді Гордія В. І., ухвалене в м. Косові Івано-Франківської області в справі за позовом керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином шляхом визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування запису про державну реєстрацію акту на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року керівник Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області, Косівського районного підприємства «Райагроліс» звернувся всуд зпозовом до ОСОБА_1 та просиввизнатинедійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №833749 від 06 травня 2008 року, зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку кадастровий номер 2623684101:01:001:0140 площею 1,9567 га, розташовану у с. Люча присілок Медвежа Косівського району до земель лісового фонду Івано-Франківської обласної державної адміністрації в особі постійного лісокористувача Косівського районного підприємства «Райагроліс» в частині площі 0,4815 га та в частині площі 1,4752 га у землі запасу Яблунівської селищної ради об`єднаної територіальної громади Косівського району.

Позов обґрунтовано тим, що 06 травня 2008 року ОСОБА_1 на підставі рішення Лючанської сільської ради від 04 вересня 2007 року № 83-10 видано державнийакт направо власностіна земельнуділянку дляведення особистогоселянського господарстваплощею 1,9567га, кадастровий номер 2623684101:01:001:0140 в присілку Медвежа села Люча Косівського району Івано-Франківської області.

У ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні по обвинуваченню колишнього сільського голови с. Люча ОСОБА_2 встановлено,що у липні 2007 року, будучи службовою особою, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, умисно, в інтересах відповідачки, видав завідомо неправдиву довідку за №550 знедостовірними відомостямипро користування,згідно записівпогосподарської книгиз 1993року земельноюділянкою площею1,9567га,яку вподальшому буловикористано приприйнятті сесієюмісцевої радирішення пробезоплатну приватизацію ОСОБА_1 земельної ділянки.В подальшому ОСОБА_2 особисто підписав,скріпив гербовоюпечаткою органумісцевого самоврядуваннята видаврішення Лючанськоїсільської ради№83-10/2007від 04вересня 2007року,в результатічого вказаназемельна ділянканезаконно вибулаіз комунальноївласності.Крімтого,за результатамиздійснення Головнимуправлінням Держгеокадаструв Івано-Франківськійобласті заходівдержавного контролюза дотриманнямвимог земельногозаконодавства,використання таохоронною земельусіх категорійі формвласності встановлено,що земельнаділянка частково накладається наземельну ділянку,яка перебуває у постійному користуванні Косівського районного підприємства «Райагроліс». Площа накладання становить 0,4815 га.

Посилаючись на вказані обставини керівник Коломийської місцевої прокуратури просив задовольнити позов.

Рішенням Косівського районного суду від 14 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є недоведеними та пред`явлені до неналежного складу відповідачів, а саме не залучено до участі в справі в якості співвідповідача Лючанську сільську раду.

Не погоджуючись із рішенням заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в ході розгляду кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_2 , будучи сільським головою с. Люча, підписав, скріпив гербовою печаткою та видав офіційний неправдивий документ - рішення Лючанської сільської ради за № 83/10/2007 від 04 вересня 2007 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 1,9567 га для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_1 отримавши завідомо підроблене рішення сільської ради, отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №833749 від 06 травня 2008 року. Отже, факт незаконного отримання відповідачкою спірної земельної ділянками встановлено судовим рішенням у кримінальній справі та додаткового доведенню у справі не потребує. А тому вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність об`єктивних та безсумнівних доказів того, що питання надання ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки не розглядалось на сесії Лючанської сільської ради.

Також вказує, що предметом позовнихвимог усправі єправовідносини щодоповернення спірноїділянки,яка переданау приватнувласність беззгоди Лючанськоїсільської ради. Яблунівська селищна рада як правонаступник Лючанської сільської ради є одним із позивачів у справі, що виключає її можливість бути відповідачем у справі.

Відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Косівськогорайонного судувід 14вересня 2021року вчастині відмовив задоволенніпозовних вимогзаступника керівникаКоломийської місцевоїпрокуратури вінтересах державив особіКосівського районногопідприємства «Райагроліс»до ОСОБА_1 про визнаннянедійсним державногоакта направо власностіна земельнуділянку тазобов`язання повернутиземельну ділянкускасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Косівського районного підприємства «Райагроліс» до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку залишено без розгляду.

Рішення Косівського районного суду від 14 вересня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Яблунівської селищної ради об`єднаної територіальної громади до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постановою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року в частині позовних вимог керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Косівського районного підприємства «Райагроліс» до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки залишено без змін.

Постанову Івано-Франківськогоапеляційного судув частиніпозовних вимогзаступника керівникаКоломийської місцевоїпрокуратури вінтересах державив особіІвано-Франківськоїобласної державноїадміністрації,Яблунівської селищноїради об`єднаноїтериторіальної громадидо ОСОБА_1 про визнаннянедійсним державногоакта направо власностіна земельнуділянку таповернення земельноїділянки скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Верешка М.І.та представника Івано-Франківської обласної державної адміністрації Ігнатенка О. Ю., які просили скаргу задовольнити, пояснення відповідачки ОСОБА_1 ,яка просилазалишити рішеннясуду беззмін,дослідивши матеріалисправи таобговоривши доводиапеляційної скарги,колегія суддіввважає,що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позовних вимог.

Установлено, що 06 травня 2008 року ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 2623684101:01:001:0140, площею 1,9567 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану в с. Люча присілок Медвежа Косівського району.

Державний акт виданий на підставі рішення Лючанської сільської ради від 04 вересня 2007 року № 83-10.

25 травня 2019 року в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань внесене кримінальне провадження за 12019090190000207 про обвинувачення ОСОБА_3 за статтями 364 ч.2, 366 ч.2 КК України.

За результатами проведеного досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні колишнього сільського голову с. Люча ОСОБА_2 було звинувачено у тому, що в липні 2007 року, він будучи службовою особою, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, умисно, в інтересах відповідачки, видав завідомо неправдиву довідку за № 550 з недостовірними відомостями про користування, згідно записів погосподарської книги з 1993 року земельною ділянкою площею 1,9567 га, яку в подальшому було використано при прийнятті сесією місцевої ради рішення про безоплатну приватизацію ОСОБА_1 земельної ділянки. В подальшому ОСОБА_2 особисто підписав, скріпив гербовою печаткою органу місцевого самоврядування та видав рішення Лючанської сільської ради № 83-10/2007 від 04 вересня 2007 року, в результаті чого вказана земельна ділянка незаконно вибула із комунальної власності.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 03 березня 2020 року задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про звільнення від кримінальної відповідальності, який обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених статтями 364 ч.2, 366 ч.2 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності в зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження щодо нього закрито.

Крім того, відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 03 травня 2019 року № 10-9-0.41-2681/0/2/19, вказане рішення Лючанської сільської ради прийнято з порушенням вимог закону, оскільки відповідно до наявної у технічній документації із землеустрою довідці Лючанської сільської ради ОСОБА_1 згідно записів земельно-облікових книг з 1993 року є користувачем земельної ділянки площею 1,9597 га, однак жодних записів у погосподарських книгах Лючанської сільської ради, які підтверджують даний факт не встановлено. Також під час обстеження цієї земельної ділянки із залученням сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_4 , яким виготовлено кадастровий план земельної ділянки встановлено, що частину спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2623684101:01:001:0140 площею 0,4815 га складають угіддя ліси та лісові землі, однак в наявному в технічній документації кадастровому плані даної земельної ділянки зазначено угіддя сінокіс.

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2, 0 гектара.

Згідно із частинами першою-четвертою статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає компетенцію сільських, селищних, міських рад, зокрема щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої статті 26). Такі питання мають вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Отже обов`язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 61-183цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

Частиною шостою статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Виходячи знаведеного таоглянутих апеляційнимсудом матеріалівкримінального провадження№ 12019090190000207про обвинувачення ОСОБА_2 за ч.2ст.364,ч.2ст.366КК України(провадження1-кп/346/357/20,справа №347/161/20),встановлено,що Лючанська сільська рада правонаступником якої є Яблунівська селищна рада Косівського району Івано-Франківської області рішення про передачу спірної земельної ділянки кадастровий номер 2623684101:01:001:0140 площею 1,9567 га, розташовану у с. Люча присілок Медвежа Косівського району у приватну власність відповідачки не приймала, а тому земельна ділянка вибула із володіння держави та територіальної громади Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області не з волі громади, а іншим шляхом, а саме: на підставі виданої колишнім сільським головою с. Люча ОСОБА_2 неправдивої довідки та виготовлення останнім рішення селищної ради яке вона не приймала.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчує відповідне право та не має самостійного юридичного значення. Враховуючи вказане, апеляційний суд вважає, що для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, а тому в її задоволенні необхідно відмовити.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає наявними підстави для витребування у ОСОБА_1 , як особи, за якою зареєстрована спірна земельна ділянка, вказаного нерухомого майна, що відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника та таке витребування не є непропорційним втручанням у мирне володіння майном та порушенням прав, запроваджених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Так, у статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма права передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, через незаконні дії посадової особи органу місцевого самоврядування, апеляційний суд вважає обґрунтованими вимоги щодо витребування земельної ділянки в частині площі 1,4752 га у землі запасу Яблунівської селищної ради об`єднаної територіальної громади Косівського району від відповідачки на підставі статті 388 ЦК України.

Інша частина спірної земельної ділянки площею 0,4815 га належить до земель лісового фонду, її цільове призначення у встановленому законом порядку не змінювалося, тому апеляційний суд вважає, що оскільки її вибуття з власності держави відбулося також поза волею власника, наявні правові підстави для витребування цієї земельної ділянки від відповідачки у спосіб, передбачений статтею 387 ЦК України, який є ефективним способом захисту права власності (постанова ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Відповідачка, якій була відчужена земельна ділянка рішенням Сільради від 04 вересня 2007 року № 83-10, проявивши розумну обачність, не могла не знати про незаконність набуття нею цієї земельної ділянки, яка була заліснена. Тому вона не може вважатися такою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61) нагадала, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель сільськогосподарського призначення або лісового фонду.

Таким чином апеляційний суд вважає, що витребування земельної ділянки у відповідачки не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право власності, оскільки втручання держави у її право власності є виправданим, через порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок, що порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Керуючись ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду від 14 вересня 2021 року в частині позовних вимог заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Яблунівської селищної ради об`єднаної територіальної громади до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки скасувати.

В задоволенні позовних вимог заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Яблунівської селищної ради об`єднаної територіальної громади до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку відмовити.

Позовні вимоги керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Яблунівської селищної ради Косівського району Івано-Франківської області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином шляхом повернення земельної ділянки задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської обласної державної адміністрації частину земельної ділянки площею 0,4815 га із кадастровим номером 2623684101:01:001:0140 у землі лісового фонду.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Яблунівській селищній раді об`єднаної територіальної громади Косівського району Івано-Франківської області частину земельної ділянки площею 1,4752 га із кадастровим номером 2623684101:01:001:0140 у землі запасу.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 квітня 2023 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

В. М. Луганська

СудІвано-Франківський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення30.03.2023
Оприлюднено12.04.2023
Номер документу110135770
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них

Судовий реєстр по справі —347/1026/20

Повістка від 25.05.2023

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Барков В. М.

Повістка від 25.05.2023

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Барков В. М.

Ухвала від 01.05.2023

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Барков В. М.

Постанова від 30.03.2023

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Барков В. М.

Постанова від 30.03.2023

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Барков В. М.

Ухвала від 22.02.2023

Цивільне

Івано-Франківський апеляційний суд

Барков В. М.

Постанова від 01.02.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Тітов Максим Юрійович

Окрема думка від 01.02.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Зайцев Андрій Юрійович

Ухвала від 21.12.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Тітов Максим Юрійович

Ухвала від 18.01.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Тітов Максим Юрійович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні