Постанова

від 30.01.2023 по справі 442/5679/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/5679/22 Головуючий у 1 інстанції: Павлів З.С.

Провадження № 22-ц/811/2733/22 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Цяцяка Р.П.,

суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,

за участю: секретаря Цьони С.Ю.;

позивачки ОСОБА_1 ;

ОСОБА_2 директора Сторонянського закладу загальної середньої освіти;

Новаковського В.Б. представника Відділу освіти Східницької селищної ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 вересня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

09вересня 2022року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сторонянського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області (в подальшому «ЗЗСО»), третя особа - Відділ освітиСхідницької селищноїради, у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 31.05.2022 року №19, яким її звільнено з посади вчителя української мови у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору згідно п.2ст.36 КЗпП України, поновити її на посаді вчителя української мови в Сторонянському закладі середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради, стягнути із Сторонянського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.06.2022 до дня поновлення її на роботі, 100000 грн. моральної шкоди та понесені судові витрати.

Позовні вимогиобґрунтовувалися тим,щонаказом по ЗЗСО від 31.05.2022 року №К-19 позивачку 30 червня 2022 року звільнено з посади вчителя української мови у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору: з підстав, що передбачені пунктом 2статті 36 КЗпП України. З даним наказом позивачка ознайомленою не була і лише 02.09.2022 року наручно отримала трудову книжку із записом про звільнення. Вважає, що роботодавець звільнив її із займаної посади із порушенням трудового законодавства та за відсутності правових підстав. Вважає, що всуперечЗакону України «Про повну загальну середню освіту»,ст.23 КЗпП Українита без дотримання роз`яснень Міністерства освіти та науки України щодо переведення педагогічних працівників, яким виплачується пенсія за віком, з безстрокових трудових договорів на строкові, роботодавець безпідставно не уклав з нею строковий трудовий договір, що призвело до її незаконного звільнення на підставі п.2ст.36 КЗпП України. Вважає, що оскільки роботодавець не уклав з нею самостійного строкового договору, то вона продовжувала працювати на умовах безстрокового трудового договору, що унеможливлювало її звільнення по п. 2 ст. 36 КЗпП (а.с. 1-3).

Оскаржуваним рішенняму задоволенніпозову відмовлено (а.с. 22-24).

Дане рішення оскаржила позивачка.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, покликаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на неправильне застосування норм матеріального права.

Звертає увагу на те, що на момент звільнення її з роботи її доньці, яка є інвалідом з дитинства, ще не було 18-ти років, а відтак вважає, що при її звільненні було порушено норму частини 3 статті 184 КЗпП України, якою встановлено, що звільнення одиноких матерів при наявності дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається (а.с. 28-29).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представників відповідача (ЗЗСО) та третьої особи (відділу освіти), перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- в апеляційній скарзі мають бути зазначені в чому полягає незаконність і (або) необгрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обгрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (п.п. 5 і 6 частини 2 статті 356).

Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається (не заперечується) всіма її учасниками те, що:

-у 2017році позивачка вийшла на пенсію за віком відповідно до статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яку і почала отримувати;

-18.03.2020року набрав чинності Закон України «Про повну загальну середню освіту», пунктом 2 частини 3 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з п. 9 ч.1 статті 36 КЗпП України, у зв`язку з чим 16.06.2020року з позивачкою безстроковий трудовий договір з 01.07.2020року було змінено на строковий трудовий договір (а.с. 5);

-18.06.2021року наказом відповідача № К-25 «Про продовження строкового трудового договору з педпрацівниками» з позивачкою було укладено строковий трудовий договір (на один рік) з 01.07.2021 року по 30.06.2022 року (а.с. 8);

-31.05.2022року наказом відповідача № К-19 позивачку 30.06.2022 року у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 36 КЗпП України було звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (а.с. 7).

Частиною першоюстатті 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьоїстатті 21 КЗпП Україниконтракт є особливою формою трудового договору, в якому (зокрема) строк його дії можуть встановлюватися угодою сторін.

На контрактну форму трудового договору не поширюється положеннястатті 9 КЗпП Українипро те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору,законнадав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати особливості порядку звільнення чи продовження дії контракту.

Устатті 23 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до частини третьоїстатті 184 КЗпП Українизвільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шостастатті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Звільнення жінок, зазначених у частині третійстатті 184 КЗпП України,у зв`язкуіз закінченнямстроку трудовогодоговору маєсвої особливості,а саме:заборонено звільнення (зокрема, одиноких матерів при наявності дитини з інвалідністю) та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Згідно зістаттею 235 КЗпП Українипідставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбаченихзакономчи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Однак при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2статті 36КЗпП України (зокрема, одиноких матерів при наявності дитини з інвалідністю) за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другоїстатті 232 КЗпП Україниобов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Такий правовий висновок зроблено як Верховним Судом України у постанові у справі за № 6-127цс12 від 23 січня 2013 року, так і підтверджено у постанові Верховного Суду у справі № 175/167/16-ц від 16 січня 2018 року та у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 759/19440/15 від 16 травня 2018 року, а відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позовна заява взагалі не містить доводів про наявність у позивачки дитини з інвалідністю, а також посилання на статтю 184 КЗпП України, як норму права, якою обґрунтовуються позовні вимоги.

Крім цього, станом на час подання позову до суду (09.09.2022 року) позивачка вже втратила статус одинокої матері з наявною у неї дитиною з інвалідністю (оскільки останній 10.08.2022року вже виповнилося 18 років).

В апеляційній скарзі не зазначено, в чомусаме полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного рішення (які саме обставини та (чи) докази, що мають значення для справи, судом встановлені та (чи) оцінені неповно та (або) неправильно); які саме нові обставини і (або) докази підлягають встановленню, дослідженню чи оцінці в ході апеляційного розгляду справи тощо; так само, як у ній не наведено заперечень проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ч.3 п.2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 вересня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 03 лютого 2023 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.