Постанова

від 19.07.2023 по справі 442/5679/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 липня 2023 року

м. Київ

справа № 442/5679/22

провадження № 61-3038св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сторонянський заклад загальної середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області,

третя особа - Відділ освіти Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 вересня 2022 року у складі судді Павлів З. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сторонянського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа - Відділ освіти Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона тривалий час перебувала в трудових відносинах зі Сторонянським закладом середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради. Наказом Сторонянського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради від 31 травня 2022 року № К-19 30 червня 2022 року її звільнено з посади вчителя української мови у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, з підстав, що передбачені пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Зі вказаним наказом вона ознайомлена не була і лише 02 вересня 2022 року наручно отримала трудову книжку із записом про звільнення.

Вважала, що роботодавець звільнив її із займаної посади з порушенням трудового законодавства та за відсутності правових підстав. Всупереч нормам Закону України «Про повну загальну середню освіту», статті 23 КЗпП України та без дотримання роз`яснень Міністерства освіти та науки України щодо переведення педагогічних працівників, яким виплачується пенсія за віком, з безстрокових трудових договорів на строкові, роботодавець безпідставно не уклав з нею строковий трудовий договір, що призвело до її незаконного звільнення на вказаній підставі. Вважає, що оскільки роботодавець не уклав з нею самостійного строкового договору, то вона продовжувала працювати на умовах безстрокового трудового договору, що унеможливлювало її звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 31 травня 2022 року № 19, яким її звільнено з посади вчителя української мови у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України; поновити її на посаді вчителя української мови у Сторонянському закладі середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради; стягнути зі Сторонянського закладу середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 червня 2022 року до дня поновлення її на роботі та 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 30 січня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідно до пункту 2 частини третьої розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» ОСОБА_1 01 липня 2020 року було переведено на роботу за трудовим договором, як особу, яка отримує пенсію за віком. При цьому, роботодавець відмовився продовжувати з нею строк трудового договору у 2022 році, у зв`язку із чим вона була законно звільнена 30 червня 2022 року у передбаченому КЗпП України.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України(зокрема, одиноких матерів при наявності дитини з інвалідністю) за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні незаконним та скасуванні наказу Сторонянського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області від 31 травня 2022 року № 19; поновленні її на посаді вчителя української мови у Сторонянському закладі середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради; стягненні з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову в цій частині.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не забезпечили повного та всебічного розгляду справи та не врахували, що вона не є особою, яка отримує пенсію за віком, а тому на неї не розповсюджувалися норми пункту 2 частини третьої розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту». Вказує, що при звільненні порушені її права як одинокої матері, яка виховує дитину з інвалідністю, передбачені частиною третьою статті 184 КЗпП України.

При цьому, після укладення 01 липня 2020 року між сторонами строкового трудового договору він був продовжений у 2021 році, тому такий договір вважається безстроковим на підставі положення частини другої статті 39-1 КЗпП України, відповідно її було незаконно звільнено через закінчення терміну строкового трудового договору, що передбачено пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2023 року Сторонянський заклад загальної середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій та не впливають на правильність їх судових рішень, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

26 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У 2017 році ОСОБА_1 вийшла на пенсію за віком відповідно до статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яку і почала отримувати.

У зв`язку із набрання чинності 18 березня 2020 року Закону України «Про повну загальну середню освіту», пунктом 2 частини 3 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України, трудовий договір з ОСОБА_1 з 01 липня 2020 року було змінено на строковий трудовий договір.

18 червня 2021 року наказом Сторонянського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області № К-25 «Про продовження строкового трудового договору з педпрацівниками» з ОСОБА_1 було продовжено строковий трудовий договір (на один рік) з 01 липня 2021 року до 30 червня 2022 року.

31 травня 2022 року наказом Сторонянського закладу загальної середньої освіти І-ІІ рівнів Східницької селищної ради Дрогобицького району Львівської області № К-19 ОСОБА_1 з 30 червня 2022 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України було звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішення ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною першою статті 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП Україниконтракт є особливою формою трудового договору, в якому (зокрема) строк його дії можуть встановлюватися угодою сторін.

У статті 23 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП Українипідставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно зі статтею 39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Пунктом 2 частини третьої розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. До 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу 3 частини другої статті 22 цього Закону.

Абзацом третім частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років.

(Абзац третій частини другої статті 22 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з яким "педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років", унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників згідно з Рішенням Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередньої інстанції правильно послалися на наведену норму Закону України «Про повну загальну середню освіту», встановили, що вона отримує пенсію за віком, та дійшли висновку, що її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку із закінчення строку трудового договору, є законним.

Верховний Суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що вона не досягла пенсійного віку, а отримує пенсію у зв`язку з тим, що є одинокою матір`ю дитини з інвалідністю.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Тобто, вказана норма права надає право, зокрема, матері інвалідів з дитинства, вихід саме на пенсію за віком раніше, тому зазначені доводи заявника є помилковими.

Не заслуговують на увагу й посилання касаційної скарги на те, що її не мали право звільнити без подальшого працевлаштування, як на підставу для задоволення позову про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади і поновлення на роботі.

Так, відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Звільнення жінок, зазначених у частині третій статті 184 КЗпП України, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, має свої особливості, а саме: заборонено звільнення (зокрема, одиноких матерів при наявності дитини з інвалідністю) та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Однак при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України(зокрема, одиноких матерів при наявності дитини з інвалідністю) за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-127цс12, у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 175/167/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 759/19440/15, які були правильно враховані судом апеляційної інстанції відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, в якій вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог про зобов`язання відповідача виконати зобов`язання по її працевлаштуванню, а суди не можуть виходити за межі позовних вимог.

Посилання заявника на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію правовідносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню при вирішенні справи, не спростовують правильності правових висновків судів попередніх інстанцій, оскільки стосуються випадків коли позивачі, заявляючи певні позовні вимоги, посилаються на неправильні норми матеріального права, які підлягають застосуванню, проте не надають судам права змінювати предмет і підставу позову. При цьому, позовні вимоги про визнання звільнення незаконним і поновлення на роботі не є тотожними з позовними вимогами про зобов`язання виконати обов`язок з працевлаштування.

При цьому, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з відповідним позовом, навівши обґрунтовані підстави пропуску строку для звернення до суду з ним.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права, були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта