Постанова

від 02.02.2023 по справі 681/620/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 681/620/22

Провадження № 22-ц/4820/403/23

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 16 листопада 2022 року (суддя Горщар А.Г.) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі договору дарування від 05 вересня 2000 року, укладеного між ним та ОСОБА_3 , зареєстрованого в реєстрі за № 3055, він є власником 1/2 частини вказаного будинку та господарських спорудпо АДРЕСА_1 .

Відповідно до даного договору дарування йому у власність перейшло: 1/2 частина одноповерхового дерев`яного будинку, покритого шифером житлового будинку жилою площею 27,9 м. кв., яка складається з кухні- 5,9 м. кв., коридору2,8 м. кв., двох житлових кімнат площею17,0 та 10,9 м. кв., веранди- 12,2 м. кв., хлів цеглянийВ, кам`яний погріб з шийкоюГ, цегляна літня кухняД та 1/2 частина паркану штахетногоN.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року даний абзац пункту 1 договору дарування визнано недійсним.

У подарованій йому частині будинку він проживає з 2000 року та зареєстрований за цією адресою з 11 січня 2001 року по теперішній час, а перелічені вище надвірні господарські споруди розташовані на належній йому земельній ділянці площею 0,142 га, котрими він користується, сплачує комунальні платежі, здійснює поточний та капітальний ремонти будинку і споруд, тобто добросовісно, безперервно володіє та відкрито користується нерухомим майном і земельною ділянкою, на якій воно розташоване, несе витрати на їх утримання.

ОСОБА_2 , як теперішній власник другої частини будинку, яку він отримав в порядку спадкування після смерті дружини ОСОБА_4 , не звертався до нього із питанням укладення договору про розподіл будинку та будівель в натурі між співвласниками, рішення суду про виділ майна в натурі також не приймалось.

Відтак вважає, що оскільки даним житлом та спорудами він користується понад двадцять років, то має право на визнання за ним права власності на це нерухоме майно за набувальною давністю.

У зв`язку з цим позивач просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на 1/2 частину одноповерхового дерев`яного житлового будинку жилою площею 27,9 кв.м, що складається з: 5,9 кв.м- кухня; 2,8 кв.м- коридор; 17 та 10,9 кв.м- дві житлові кімнати; 12,2 кв.м- веранда, а також на надвірні господарські споруди, а саме: 35,9 кв.м -цегляний сарай; 10 кв.м- літня кухня; 21,5 кв.м- погріб з шийкою; 25,9 кв.м- гараж; 1,7 кв.м- вбиральня, котрі розташовані по АДРЕСА_1 .

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 16 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, оскільки позивач не є добросовісним та безтитульним набувачем спірного нежитлового приміщення протягом 10 років.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 16 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції, не враховано, що він надав належні та допустимі докази набуття права власності за набувальною давністю, а саме: добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння, а тому висновок суду про відмову у задоволені позову є неправильним.

Підставою апеляційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17247/17 (провадження № 12-291гс18).

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи до Хмельницького апеляційного суду не надходило.

Відповідно до ч. 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою Ірозділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

В силу ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 247 ЦПК України у такому випадку судове засідання не проводиться, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що житловий будинок АДРЕСА_1 , на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожному належить: ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 05 вересня 2000 року, та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 червня 2014 року після смерті ОСОБА_4 (а. с. 7, копія свідоцтва у справі №681/882/19, т. 1 а. с.73).

При розгляді цивільної справи №681/882/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Понінківської селищної ради, третя особа - приватний нотаріус Полонського нотаріального округу Бондар С.М., про визнання правочину недійсним, судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено наступне.

05 вересня 2000 року ОСОБА_5 відчужила ОСОБА_1 за договором дарування належну їй 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

В п.1 вказаного договору зазначено: « ОСОБА_5 - подарувала, а ОСОБА_1 - прийняв у дар 1/2 (одну другу) частину жилого будинку номер АДРЕСА_1 .

У власність обдарованого відходить: 1/2 частина одноповерхового дерев`яного покритого шифером житлового будинку жилою площею 27,9 кв.м (двадцять сім цілих дев`ять десятих) кв.м, яка складається з кухні -5,9 кв.м, коридору -2,8 кв.м, двох житлових кімнат площею 17,0 та 10,9 кв.м, веранди- 12,2 кв.м, хлів цегляний- В, кам`яний погріб з шийкою- Г, цегляна літня кухня -Д, 1/2 частина паркану штахетногоN».

За даними витягу з реєстру прав на нерухоме майно та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на підставі договору дарування зареєстровано право спільної часткової власності на 1/2 частину жилого будинку номер АДРЕСА_1 без визначення конкретних жилих і нежилих приміщень житлового будинку та господарських будівель та споруд та без зазначення окремих приміщень, які вказані у договорі дарування.

06 жовтня 2020 року згідно постанови Хмельницького апеляційного суду, яка набрала законної сили у день її прийняття, постановленої у цивільній справі №681/882/19, визнано недійсним абзац другий пункту першого договору дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , від 05 вересня 2000 року, за яким: «У власність обдарованого відходить 1/2 частини одноповерхового покритого шифером жилого будинку площею 27,9 кв.м, яка складається з: кухні 5,9 кв.м, коридору 2,8 кв.м, двох житлових кімнат площею 17,0 та 10,9 кв.м, веранди 12,2 кв.м, хліва цегляного В, кам`яного погріба з шийкою Г, цегляної літньої кухні Д, Ѕ частина паркану штахетного N».

Слід зауважити, що згідно рішення виконавчого комітету Понінківської селищної ради від 29 липня 2015 року №838 частині житлового будинку, належній ОСОБА_1 у зв`язку з даруванням присвоєно поштову адресу АДРЕСА_1 (т.1 а. с.114 цивільної справи № 681/882/19). За даною адресою 11 січня 2001 року зареєстровано місце проживання позивача.

За даними витягу з Державного земельного кадастру № НВ-6809448462019 від 30.07.2019 (а. с.15), 30 липня 2019 року на праві власності за ОСОБА_1 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 6823655400:01:002:0199, площею 0,1447 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за тією ж самою адресою.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном, а також про те, що він не став його власником. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, а так само про те, що він володіє чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном як своїм власним.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном як власним звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), що був врахований апеляційним судом при перегляді рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, а саме, що позивачу ОСОБА_1 за договором дарування від 05 вересня 2000 року належить на праві власності 1/2 частина одноповерхового дерев`яного покритого шифером будинку АДРЕСА_1 , зробив правильний висновок, що даний факт суперечить принципу добросовісності володіння цим майном, оскільки добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Отже, позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю. Давність володіння могла би вважатися добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено. Відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції, правильно встановивши характер спірних правовідносин, дослідивши наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Посилання як на підставу апеляційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17247/17 (провадження № 12-291гс18), є безпідставними, оскільки у справі, яка переглядається, суд вірно врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17247/17 та зробив правильні висновки з урахуванням фактичних обставин даної справи; а фактичні обставини у справі № 910/17247/17 та у справі, яка переглядається, є різними.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Суд першоїінстанції правильновизначився зправовими нормами,які регулюютьспірні правовідносини,внаслідок чогодоводи апеляційноїскарги проте,що суднеправильно застосувавнорми матеріальногоправа танеповно з`ясувавобставини,що маютьзначення длясправи,є помилковими.Тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 16 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк