Рішення

від 23.01.2023 по справі 911/1442/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1442/22

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕНДОР-ФІНАНС (76018, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, м. Івано-Франківськ, вул. Манюха В., буд. 19А, прим. 2)

до РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СВЯТИХ КОСЬМИ І ДАМІАНА (07330, Київська обл., Вишгородський р-н, смт. Димер, вул. Леніна)

про зобов`язання повернути 448850,00 грн. безпідставно набутих коштів,

секретар судового засідання: Ковальчук С.О.

Представники сторін:

від позивача: Гуменюк Б.С. (ордер АТ № 1030707 від 22.10.2022 р.) в режимі відеоконференції;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ВЕНДОР-ФІНАНС (далі ТОВ ВЕНДОР-ФІНАНС, позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СВЯТИХ КОСЬМИ І ДАМІАНА (далі Релігійна громада, відповідач) про зобов`язання повернути 448850,00 грн. безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з його рахунку було перераховано на розрахунковий рахунок ФОП Сухоручка В.В. 450000,00 грн. згідно платіжного доручення № 75 від 11.12.2020 р., які останнім в сумі 448850,00 грн. були перераховані на розрахунковий рахунок РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СВЯТИХ КОСЬМИ І ДАМІАНА, при цьому позивач зазначав, що даного платіжного доручення товариство не створювало, не підписувало і не подавало, у зв`язку з чим 12.12.2020 р. було відкрито кримінальне провадження № 12020090010002510 за ч. 1 ст. 361 ККУ. За твердженням позивача, в ході розслідування було встановлено, що кошти, які поза волею власника (позивача) вибули з рахунку, були перераховані спершу на рахунок, що належить ФОП Сухоручку В.В., а пізніше майже уся сума відправлена на рахунок Релігійної громади. З огляду на зазначене, позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути 448850,00 грн. безпідставно набутих коштів, а також стягнути витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.08.2022 р. вказану позовну заяву було залишено без руху.

Разом із позовною заявою до Господарського суду Київської області Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕНДОР-ФІНАНС було подано заяву б/н від 15.08.2022 р. (вх. № 73/22 від 19.08.2022 р.) про забезпечення позову, відповідно до якої ТОВ ВЕНДОР-ФІНАНС просило суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у сумі 448850,00 грн., що знаходяться на рахунку, який належить відповідачу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.08.2022 р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕНДОР-ФІНАНС б/н від 15.08.2022 р. (вх. № 73/22 від 19.08.2022 р.) про забезпечення позову до РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СВЯТИХ КОСЬМИ І ДАМІАНА про зобов`язання повернути 448850,00 грн. безпідставно набутих коштів було повернуто заявникові.

20.09.2022 р. до Господарського суду Київської області від ТОВ Вендор-Фінанс надійшла заява б/н від 15.09.2022 р. (вх. № 89/22 від 20.09.2022 р.) про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти у розмірі 448850,00 грн., що знаходяться на рахунку в АТ ПриватБанк, який належить відповідачу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.09.2022 р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Вендор-Фінанс від 15.09.2022 р. про забезпечення позову було залишено без задоволення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.09.2022 р. було прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕНДОР-ФІНАНС до РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СВЯТИХ КОСЬМИ І ДАМІАНА про зобов`язання повернути 448850,00 грн. безпідставно набутих коштів до розгляду та відкрито за вказаним позовом провадження у даній справі; розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 24.10.2022 р.

Підготовче засідання відкладалось.

24.10.2022 р. до Господарського суду Київської області електронною поштою від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 21.10.2022 р. (вх. № 14870/22 від 24.10.2022 р.), в якому останній вказує, що на рахунок Релігійної організації надійшли грошові кошти в розмірі 448850,00 грн. від ФОП Сухоручка Віталія Вікторовича, як благодійний внесок, із зазначенням платежу: «матеріали для будівництва храму». При цьому, відповідач зазначав, що, як було зазначено самим позивачем, на даний час слідство в кримінальному провадженні № 12020090010002510 ще ведеться, а винну особу не встановлено. Кошти від позивача надійшли на рахунок ФОП Сухоручка Віталія Вікторовича за платіжним дорученням № 75 в розмірі 450000,00 грн. від 11.12.2020 р., відповідно, Релігійна організація, на її думку, не є належним відповідачем у справі № 911/1442/22, оскільки не отримувала кошти від ТОВ ВЕНДОР-ФІНАНС, у зв`язку з чим відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні 21.11.2022 р. представник позивача в режимі відеоконференції підтримував позовні вимоги та усно клопотав про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичної особи-підприємця Сухоручка Віталія Вікторовича, на рахунок якого були перераховані спірні кошти з рахунку позивача; представник відповідача проти даного клопотання заперечував та зазначав, що за заявленими позовними вимогами позивач просить суд зобов`язати відповідача повернути безпідставно набуті кошти, у зв`язку з чим відсутні підстави для залучення третьої особи, оскільки рішення суду в даній справі ніяк не впливатиме на права та обов`язки ФОП Сухоручка В.В.

Розглянувши усне клопотання представника позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Фізичної особи-підприємця Сухоручка Віталія Вікторовича, заслухавши пояснення заявника та заперечення представника відповідача, суд, виходячи з матеріалів позовної заяви, змісту позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути кошти, та обставин даної справи, дійшов висновку, що представником позивача у вказаному усному клопотанні не доведено беззаперечної наявності підстав вважати, що рішення суду у даній справі впливатиме на права та обов`язки ФОП Сухоручка В.В., про що без виходу до нарадчої кімнати було постановлено протокольну ухвалу, викладену в ухвалі від 21.11.2022 р., якою дане клопотання залишено без задоволення.

05.12.2022 р. до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 29.11.2022 р. (вх. № 17625/22 від 05.12.2022 р.) про залучення третьої особи, за змістом якої останній просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичної особи-підприємця Сухоручка Віталія Вікторовича.

У судовому засіданні 19.12.2022 р. представник позивача в режимі відеоконференції зазначив про відсутність у позивача наміру для подання відповіді на відзив та підтримував клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Фізичної особи-підприємця Сухоручка Віталія Вікторовича, на рахунок якого були перераховані спірні кошти з рахунку позивача, встановлення обставин та підстав для перерахування яких, на думку представника позивача, має бути здійснено у даній справі; представник відповідача проти даної заяви заперечував та зазначав, що рішення суду у даній справі жодним чином не впливатиме на права та обов`язки ФОП Сухоручка В.В., зокрема, з огляду на предмет заявлених позовних вимог до відповідача у даній справі.

Розглянувши в судовому засіданні 19.12.2022 р. заяву позивача б/н від 29.11.2022 р. (вх. № 17625/22 від 05.12.2022 р.) про залучення третьої особи, суд постановив протокольну ухвалу, якою вказану заяву позивача було залишено без задоволення, з підстав, викладених в ухвалі суду від 19.12.2022 р.

Разом з тим, у судовому засіданні 19.12.2022 р. представники учасників процесу заявили суду про подання всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.12.2022 р. було закрито підготовче провадження і призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 23.01.2023 р.

У судовому засіданні 23.01.2023 р. представник позивача позовні вимоги підтримував у повному обсязі; представник відповідача у судове засідання не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У судовому засіданні 23.01.2023 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

11.12.2020 р. з розрахункового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕНДОР-ФІНАНС» № НОМЕР_1 , який відкрито в ПАТ «АКОРДБАНК», на розрахунковий рахунок Фізичної особи-підприємця Сухоручка Віталія Вікторовича № НОМЕР_2 , який відкрито в АТ «АЛЬФА-БАНК», згідно платіжного доручення № 75 було перераховано грошові кошти в розмірі 450000,00 грн., з призначенням платежу «Оплата за трубу БТ-160 зг. рах. № 264-2 від 11.12.2020 р. у т.ч. ПДВ 20% - 75000 грн.».

За твердженням позивача, даного платіжного доручення ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» не створювало, не підписувало і не подавало, і, відповідно, даних коштів на рахунок ФОП Сухоручка В.В. не перераховувало. З ФОП Сухоручком В.В. керівництво чи працівники ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» до цього знайомі не були, між ними не було жодних правових відносин, контактів, домовленостей, договорів чи переписки. Ніяких труб, зазначених в рахунку, товариство не придбавало, а даний підприємець, відповідно до інформації з ЄДРПОУ, не надавав таких послуг, як і не продавав таких товарів.

12.12.2020 р. ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» звернулося із відповідною заявою до Івано-Франківського відділу поліції Головного управління поліції в Івано-Франківській області, у зв`язку з чим було відкрито кримінальне провадження № 12020090010002510 за ч. 1 ст. 361 Кримінального кодексу України.

Як зазначено у постанові слідчого Івано-Франківського відділу поліції від 15.12.2020 р., 11.12.2020 р. невідома особа за допомогою шкідливого програмного забезпечення здійснила несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин. Після чого, з використанням ураженого ПК, здійснила несанкціоноване втручання в автоматизовану систему (клієнтбанк) ПАТ АТ «Акорд Банк», а саме - до рахунку ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС», з якого було здійснено платіж на суму 450000,00 грн. на ім`я ФОП Сухоручка Віталія Вікторовича. У подальшому, цього ж дня - 11.12.2020 р., зазначені грошові кошти у сумі 448850,00 грн. було перераховано із рахунку ФОП на рахунок АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_3 , з призначенням платежу «на пожертвування будматеріали в т. ч. ПДВ 20%», який належить РЕЛІГІЙНІЙ ГРОМАДІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СВЯТИХ КОСЬМИ І ДАМІАНА, керівником якої є ОСОБА_1 .

Зазначеною постановою слідчого СВ Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 15.12.2020 р. грошові кошти в загальній сумі 448840,00 грн., які знаходяться на рахунку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_3 , який належить РЕЛІГІЙНІЙ ГРОМАДІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СВЯТИХ КОСЬМИ І ДАМІАНА, було визнано речовим доказом в кримінальному провадженні № 12020090010002510.

Ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24.12.2020 р. у справі № 344/17932/20, в рамках кримінального провадження № 12020090010002510 від 12.12.2020 р., було накладено арешт на грошові кошти в загальній сумі 448850,00 грн., які знаходяться на рахунку АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_3 , який належить РЕЛІГІЙНІЙ ГРОМАДІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СВЯТИХ КОСЬМИ І ДАМІАНА, з позбавленням права на відчуження, розпорядження та/або користування коштами.

Як зазначає позивач, у межах даного кримінального провадження були допитані ОСОБА_2 та керівник Релігійної громади Образ Іван Несторович. У своїх поясненнях ОСОБА_2 пояснив, що він підприємницькою діяльністю особисто не займається. Як фізичну особу-підприємця, так і рахунок в банку ним було зареєстровано та відкрито за пропозицією його знайомого, з яким вони познайомились в СІЗО, і з яким більше після цього не бачились. У свою чергу, ОСОБА_1 надав пояснення, що 11.12.2020 р. на рахунок Релігійної організації надійшли кошти в розмірі 448850,00 грн. як благодійна допомога із зазначенням платежу: «матеріали для будівництва храму». ОСОБА_2 йому невідомий, з ним він не зустрічався, походження цих коштів йому невідомо, а рахунок № НОМЕР_3 було відкрито в грудні 2020 року і вказаний платіж єдиний по цьому рахунку. Жодних дзвінків стосовно цих коштів ні від кого не надходило. Перераховувань коштів у великих розмірах без попередніх погоджень до цього не було.

З огляду на викладене, позивач звернувся з даним позовом до суду про зобов`язання відповідача повернути 448850,00 грн. безпідставно набутих коштів.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначав, що 11.12.2020 р. на рахунок Релігійної громади надійшли кошти у розмірі 448850,00 грн. від ФОП Сухоручка В.В., як благодійний внесок, із призначенням платежу: матеріали для будівництва храму. Згідно з нормами законодавства, договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви. Позивач, у свою чергу, на підставі приписів ч. 1 ст. 1212 ЦК України, просить повернути зазначену суму коштів, однак, Релігійна громада, на переконання відповідача, набула спірні кошти в якості пожертви, у зв`язку чим підстави для отримання цих коштів існують і не відпали.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.ч. 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Частинами 1-4 статті 13 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

При цьому, спосіб захисту суб`єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких провадиться відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

За загальним правилом суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України). Викладене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором.

Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України).

При зверненні до суду з даним позовом, обираючи відповідний спосіб захисту своїх прав, свобод та інтересів (зобов`язання повернути безпідставно отримані кошти), позивач на підтвердження позовних вимог посилався на обставини, які, за його твердженням, були встановлені в рамках кримінального провадження № 12020090010002510.

Водночас, суд вважає за необхідне вказати, що доказів закінчення слідства у зазначеному вище кримінальному провадженні № 12020090010002510 та відповідних процесуальних документів до матеріалів даної справи надано не було.

Між тим, відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду (частина 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 6 статті 75 ГПК України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом (ч. 8 ст. 75 ГПК України).

Отже, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Оціночні судження не можуть братися до уваги як преюдиційні обставини, а тому преюдиційні факти слід відрізняти від оцінки судом певних обставин.

При цьому, виходячи зі змісту ч. 6 ст. 75 ГПК України, обов`язковими для господарського суду є лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, та лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У даному випадку, обвинувального вироку суду за наслідками кримінального провадження № 12020090010002510 до матеріалів справи не надано.

Водночас, в якості правових підстав позову позивач посилається на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України, за якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Наведена правова позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 р. у справі № 924/1338/19.

Отже, з аналізу статті 1212 ЦК України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов`язань виникає за умови одночасної наявності у відносинах сторін трьох елементів: набуття особою майна або його збереження; здійснення цього за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав.

Поряд з цим, судом встановлено, що спірні грошові кошти у загальній сумі 448850,00 грн. було перераховано з рахунку ФОП Сухоручка В.В. на рахунок в АТ КБ «Приватбанк» № НОМЕР_3 , який належить РЕЛІГІЙНІЙ ГРОМАДІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СВЯТИХ КОСЬМИ І ДАМІАНА, де в призначенні платежу було зазначено «на пожертвування будматеріали в т. ч. ПДВ 20%».

Згідно приписів ст. 729 Цивільного кодексу України пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема, грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою статті 720 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Договір про пожертву є укладеним з моменту прийняття пожертви.

З урахуванням викладеного, підстави вважати, що вказані кошти були перераховані відповідачу безпідставно у даному випадку є відсутніми.

При цьому, суд відзначає, що відповідачем обставина безпідставності перераховування спірних коштів заперечується, а позивачем остання належними та допустимими доказами не доведена.

З огляду на викладене, позовна вимога про зобов`язання відповідача повернути на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 448850,00 грн. є недоведеною та необґрунтованою, у зв`язку з чим задоволенню не підлягає.

Щодо інших пояснень та доводів учасників судового процесу суд зауважує наступне.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, решта долучених до матеріалів справи документів та наданих сторонами пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (стаття 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачем у відзиві зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу становить 10000,00 грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Водночас, станом на час прийняття рішення відповідачем, у підтвердження понесення заявлених судових витрат (витрат на правову допомогу), жодних доказів не подано, у зв`язку з чим у суду на час вирішення спору відсутні підстави для розгляду та вирішення питання щодо покладення на позивача витрат відповідача на послуги адвоката.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕНДОР-ФІНАНС (76018, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, м. Івано-Франківськ, вул. Манюха В., буд. 19А, прим. 2) до РЕЛІГІЙНОЇ ГРОМАДИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ СВЯТИХ КОСЬМИ І ДАМІАНА (07330, Київська обл., Вишгородський р-н, смт. Димер, вул. Леніна) про зобов`язання повернути 448850,00 грн. безпідставно набутих коштів, відмовити повністю.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 03.02.2023 р.

Суддя В.М. Бабкіна