Постанова

від 23.01.2023 по справі 522/7830/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3821/23 Головуючий у 1-й інстанції: Ярема Х.С.

Єдиний унікальний номер судової справи:522/7830/21 Доповідач Базіль Л. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) - Базіль Л.В.,

суддів: Воронцової Л.П.

Полікарпової О.М.,

секретар Куріньова Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Голоцвана Євгена Олександровича, який діє від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 05 вересня 2022 року, ухвалене у складі судді Яреми Х.С. зі складенням повного тексту судового рішення 19.09.2022 року у справі №522/7830/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Одеської обласної державної адміністрації, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Центр Приватизації, Державний заклад Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова МОЗ України, Міністерство охорони здоров`я України, Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування.

06 травня 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Центр Приватизації, Державного закладу Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації про затвердження технічної документації із землеустрою.

Позовну заяву мотивували тим, що 15.02.2021 року їм стало відомо про те, що 27.10.2020 року розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації №758/од-2020 року було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) державному закладу Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова МОЗ України. Земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 511037500:47:004:0012, форму власності визначено державна, цільове призначення: 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів для експлуатації та обслуговування будівель і споруд санаторію загальною площею 15,9043 кв.м.

Право постійного користування державного закладу Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова МОЗ України підтверджено державним актом серії I-ОД №001831 від 30.08.2002 року на

право постійного користування землею, Одеською міською Радою народних депутатів Одеської області на право постійного землекористування 17,9040 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, за яким надано землю у постійне користування для експлуатації та обслуговування будівель і споруд санаторію відповідно до Рішення Одеської міської ради народних депутатів від 29.04.2002 року №97-ХХIV.

Покликалися на те, що на момент виготовлення технічної документації, а також при встановленні фактичних меж зазначеної земельної ділянки, розробником документації ТОВ Центр Приватизації не було виконано вимоги ст. 55 Закону України Про землеустрій, яка містить вичерпний перелік матеріалів, які повинні міститися у Технічній документації, а саме про те, що технічна документація повинна містити копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташованих на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані).

В результаті зазначених дій (бездіяльності) до меж санаторію була включена земельна ділянка разом з зареєстрованим житловим будинком (який належить на праві приватної власності) та не входить до земель санаторію.

Зазначений житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у спільній частковій приватній власності позивачів на підставі договорів дарування від 06.06.2020 року, а саме ОСОБА_2 належить 35/100 частин житлового будинку, ОСОБА_3 - 21/100 частин, ОСОБА_1 - 44/100 частин. В цілому будинок представляє собою будівлю загальною площею 417,1 кв.м., яка розташована на земельній ділянці площею 3000 кв.м.

Будівля була придбана у 2006 році на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.11.2006 року. Розмір земельної ділянки у договорі не було визначено тому, що земельна ділянка знаходилася у фактичному користуванні продавця і продовжує знаходитися у користування позивачів.

Посилаючись на вказані обставини, заявники твердили, що на момент укладення вищевказаного договору купівлі продажу, право постійного користування у ДП Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова МОЗ України на частину земельної ділянки під будівлею (житловим будинком) та прилеглою територією вже було втрачено тому, що будівля разом з земельною ділянкою, які були предметом договору, вже не належали до державної власності та не знаходилися на балансі медичного закладу.

На думку заявників, перехід права власності на нерухоме майно є підставою для припинення у тому числі права постійного користування земельною ділянкою. У обґрунтування зазначеної позиції, позивачі посилалися на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України №6-2225цс16 від 12.10.2016, Верховного Суду від 15.01.2019 року №908/27/18, від 10.04.2018 року у справі №908/1990/17, від 05.06.2018 року у справі №920/717/17, від 05.09.2018 року у справі №904/9027/17, від 04.10.2018 року у справі №904/326/18.

На думку позивачів, внесення відомостей до Державного земельного кадастру та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) державному закладу Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова МОЗ України, без урахування права власників житлового будинку на користування, обслуговування і розпорядження прилеглою земельною ділянкою, порушує право власності заявників, гарантоване Конституцією та Законами України.

У обґрунтування наявності у спорі приватно-правового характеру, позивачі зазначали, що оскаржуваним розпорядженням порушено права позивачів, саме як власників житлового будинку, на користування, обслуговування і розпорядження прилеглою земельною ділянкою.

На підставі викладеного, позивачі просили суд визнати протиправним та скасувати розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №758/од-2020 року від 27.10.2020 року Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) державному закладу Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова Міністерства охорони здоров`я України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, що переглядається в апеляційному порядку.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.09.2022 року у задоволенні позовних вимог заявників відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що земельна ділянка 3000 кв.м. позивачам у власність чи у користування не виділялася, її розмір, конфігурація і межі на місцевості не визначалися. За таких обставин суд вважав безпідставним посилання заявників на те, що їхнє право на отримання у майбутньому у власність земельної ділянки певного розміру порушене через надання у постійне землекористування земельної ділянки санаторію більшого розміру, в межах якої знаходиться об`єкт нерухомого майна позивачів.

Відхилив суд першої інстанції, як безпідставні твердження позивачів щодо припинення санаторієм права користування частиною земельної ділянки, що знаходиться під об`єктом нерухомості, що належить позивачам.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування розпорядження, суд мотивував своє рішення тим, що невідповідність технічної документації із землеустрою вимогамстатті 55 Закону України «Про землеустрій», зокрема відсутність певних, визначених цієї статтею, документів, не має правового значення. Наявність оскаржуваного розпорядження не є перешкодою для позивачів в реалізації їхніх прав на земельну ділянку. Суд звернув увагу й на те, що 02.09.2021 Одеською обласною адміністрацією було прийнято інше розпорядження №906/од-2021, яким санаторію надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 15,9043 га кадастровий номер 5110137500:47:004:0012, яка перебуває у його постійному користуванні на дві земельні ділянки орієнтованими площами 0,7692 га та 15,1351 га. Тоді як, оскаржуване розпорядження від 27.10.2020 №758/од-2020 вичерпало свою юридичну дію в результаті наступного поділу земельної ділянки площею 15,9043 га кадастровий номер 5110137500:47:004:0012 на дві окремі ділянки, а розпорядження від 02.09.2022 позивачі не оскаржували.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокат

Голоцван Є.О., діючи від імені позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивачів задовольнити.

У якості аргументів апеляційної скарги, адвокат покликається на те, що суд першої інстанції з урахуванням предмету спору, його обґрунтуванням, наявними доказами, що містяться у матеріалах судової справи не надав належної правової оцінки оскаржуваному рішенню суб`єкта владних повноважень та залишено поза увагою, зокрема, приписи ст. 120,141 Земельного Кодексу України, ст. 377 ЦК України, ст. 55 ЗУ «Про землеустрій».

Акцентує увагу на тому, що з часу отримання державним закладом «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я державного акту на право постійного користування земельною ділянкою (30.08.2002 року) до часу ухвалення оскаржуваного розпорядження Одеською обласною державною адміністрацією (27.10.2020 року) відбулися певні правові зміни у статусі (правовому становищі) об`єктів нерухомого майна, що розташовані на території відповідної земельної ділянки.

Позивачі з 06.06.2020 року на підставі договорів дарування набули у власність об`єкт нерухомого майна (житловий будинок), який знаходиться в межах земельної ділянки щодо якої прийнято оскаржуване рішення (розпорядження).

За вказаних обставин, а також з огляду на положення п. «е» ст. 141 ЗК України, усталену практику Верховного Суду, право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами.

Усупереч вищевикладеному, відповідачем у справі, було ухвалено оскаржуване розпорядження, відповідно до якого, земельна ділянка під житлом позивачів опинилася у користуванні третьої особи.

На думку апелянта, перелічені обставини не відповідають меті виготовлення та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), якою є актуалізація інформації щодо земельної ділянки для належного використання та охорони земель державної, комунальної та приватної власності за приписами ЗУ «Про землеустрій», а також грубо порушуються вимоги ст.120,141 ЗК України, ст. 377 ЦК України.

Покликається на те, що з часу виготовлення технічної документації до часу ухвалення оскаржуваного розпорядження, ані у відчужувача ( ОСОБА_4 ), ані в апелянтів не витребовувалися правовстановлюючі документи на об`єкт нерухомого майна, що розташований в межах відповідної земельної ділянки. Відтак, на переконання адвоката, зміст технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не відповідав приписами ст. 55 ЗУ «Про землеустрій».

Позиція відповідачів та учасників справи на стадії апеляційного перегляду справи.

Одеська обласна державна адміністрація у відзиві на апеляційну скаргу її доводів не визнала, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Державний заклад Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова МОЗ України, від імені якого діє адвокат Хаджи І.Д. у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки позивачами не доведено того факту, що їх права були порушені, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, з огляду на його законність та обґрунтованість.

Апеляційний розгляд справи.

Уповноважений представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 адвокат Шепетенко Л.О. на стадії апеляційного перегляду справи, приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги з підстав у ній викладених.

Представник Міністерства охорони здоров`я України Яковенко О.М., представник Одеської обласної державної адміністрації Кравцов Р.В., представник Державного закладу Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова МОЗ України, адвокат Хаджи І.Д., приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечували проти задоволення апеляційної, покликаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю Центр Приватизації, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, свого представника в судове засідання не забезпечило, причини неявки не повідомило, з заявами чи то клопотанням про відкладення розгляду справи на адресу суду не зверталося.

У відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності представника третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місцем розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

У відповідності до приписів ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 18.05.1972 року згідно рішення Одеського облвиконкому №234 між Держуправлінням екології та природних ресурсів в Одеській області та клінічним санаторієм ім. В.П. Чкалова 28.11.2001 з ММП-8-569 було підписано Типове охоронне зобов`язання, за яким під охорону взято парк-пам`ятку садово-паркового мистецтва «Парк санаторію ім. Чкалова», за умовами якого встановлено режим охорони та збереження об`єкту природно-заповідного фонду.

02.10.1984 року Одеським облвиконкомом за №493 ухвалено рішення «Про мережу території та об`єктів природо-заповідного фонду області» парк санаторію включений до переліку територій природо-заповідного фонду, як парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, та Pішенням Одеського облвиконкому № 580 від 27.12.1991 як пам`ятка містобудування та архітектури місцевого значення.

03.05.1999 року МОЗ України винесено наказ за №107 «Про присвоєння статусу клінічних установ оздоровчо-профілактичних установ охорони здоров`я, Одеської області» згідно якого санаторію ім. В.П. Чкалова присвоєно статус клінічної оздоровчо-профілактичної установи.

29.04.2002 року Одеською міською радою прийнято рішення №97-XXIV за умовами якого клінічному санаторію ім. В.П. Чкалова із земель оздоровчого призначення надано у постійне користування земельні ділянки загальною площею 20,0532 га для експлуатації та обслуговування будівель та споруд санаторію за адресою: АДРЕСА_1 , з них 17,9040 га - у постійне землекористування, а дві ділянки 2,1103 га та 0,0389 га у короткострокову оренду на 5 років. На підставі цього рішення санаторій отримав Державний акт серії 1-ОД №001831 від 30.08.2002 на право постійного користування земельною ділянкою площею 17,9040 га.

12.03.2004 року згідно наказу №12/АД ДЗ «Спецiалізований (спеціальний) клiнічний санаторій імені В.П. Чкалова» на підставі розпорядження облдержадміністрації від 23.06.2003 перейменувало будівлі-пам`ятками архітектури, зокрема, Корпус №14 (аптека) на Корпус № 7 1910 року.

У відповідності до балансової довідки, наданою МОЗ України, будівлі та споруди ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова», які розташовані за адресою: м. Одеса, Французський бульвар, 85 є державною власністю і закріплені за бюджетним закладом на правах оперативного управління, серед іншого у п. 121 - корпус №7, площею

334,3 кв.м.

Судом першої інстанції установлено, що "Аптека №176" є колишнім спальним корпусом №14Б, який тепер є корпусом №7. Аптека побудована в 1910 році за проектом архітектора Мінкуса та включена до списку пам`яток архітектури та містобудування. Будівля аптеки в 1976 році за рішенням 4 Головного управління при МОЗ УРСР передала Облаптекоуправлінню під розташування в ньому аптеки, де розміщувалась та функіонувала Аптека №76. Відповідно до передувального акту від 06.04.1976 будівлю передано без прилеглої території. Передача підтверджується реєстраційним посвідченням Одеського МБТІ №14 на підставі акту від 06.04.1976 зареєстрована Аптека №176 за ВО "Фармація", яка обліковувалась на балансі ВО "Фармація".

Як свідчать матеріали справи, у 2002 році ВО «Фармація» на балансі якої обліковувалася зазначена аптека, продала її будівлю СГ ТОВ «Ірен-Агропродукт».

У подальшому, СГ ТОВ «Ірен-Агропродукт» та ОСОБА_4 , 10.11.2006 року уклали нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу аптеки, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що складається з будівлі площею 334,3 кв.м., яка розташована на земельній ділянці, площа якої не визначена та яка знаходиться у фактичному користуванні продавця. За умовами п. 4 правочину, земельна ділянка, на якій знаходиться відчужуваний об`єкт не є власністю продавця.

10.07.2008 року рішеннями Одеської міської ради було вилучено з постійного користування санаторію земельну ділянку площею 0,300 га.

16.11.2018 року згідно наказу Управління спадщини Одеської обласної державної адміністрації від № 289 «Про занесення щойно виявлених об`єктів культурної спадщини до Переліку об`єктів культурної спадщини Одеської області» Парк санаторію ім. В.П. Чкалова внесено до Переліку об`єктів культурної спадщини Одеської області з поданням зазначених відомостей до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

04.09.2019 року на ім`я ОСОБА_4 було виготовлено технічний паспорт на об`єкт - житловий будинок літ. А, площею 334,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно листа Приморської районної адміністрації за № 01-3/296/1 за період з 01.01.2014 розпоряджень про присвоєння об`єкту адреси АДРЕСА_2 не приймалось.

04.02.2020 року державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України звернувся до Одеської обласної державної адміністрації з клопотанням про надання згоди на відновлення меж земельної ділянки.

03.03.2020 року на підставі розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації за №141/од-2020 надано ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» згоду на відновлення меж земельної ділянки площею 16,6189 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з державним актом на право постійного користування землею.

06.06.2020 року ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування подарував житловий будинок літ. А, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , площею 417,1 кв.м, що розташований на земельній ділянці площею 3 000 кв.м. у відповідних частках ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Цього ж дня, тобто 06.06.2020 року, кожен з обдарованих зареєстрували у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а згодом і 11.06.2020 року було виготовлено технічний паспорт на будинок садибного типу, який на праві спільної часткової власності належить позивачам.

26.08.2020 року державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України звернувся до Одеської обласної державної адміністрації з клопотанням про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)

27.10.2020 року згідно розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від за №758/од-2020 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» МОЗ України для експлуатації та обслуговування будівель і споруд санаторію за адресою: АДРЕСА_1 площею 15,9043 га (кадастровий номер 5110137500:47:004:0012), цільове призначення 06.01 - для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів.

30.10.2020 року зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 5110137500:47:004:0012 за ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» МОЗ України.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру цільове призначення земельної ділянки кадастровий номер 5110137500:47:004:0012 - 06.01 для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, категорія земель - землі оздоровчого призначення, вид використання - для експлуатації та обслуговування будівель санаторію.

02.09.2021 року Одеською обласною адміністрацією було прийнято розпорядження №906/од-2021, за умовами якого ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова» МОЗ України надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 15,9043 га кадастровий номер 5110137500:47:004:0012, яка перебуває у його постійному користуванні на дві земельні ділянки орієнтованими площами 0,7692 га та 15,1351 га.

Мотиви з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації №758/од-2020 від 27.10.2020 року суд першої інстанції виходив з відсутності порушеного права позивачів, оскільки наявність оскаржуваного розпорядження не є перешкодою для позивачів в реалізації їхніх прав на земельну ділянку у зв`язку з переходом права власності на об`єкт нерухомого майна, який на ній розміщений.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки такі висновки зроблені у відповідності до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ч.1,2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими доказами, показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що відповідно до рішенням Одеської міської ради №97-XXIV від 29.04.2002 року із земель оздоровчого призначення земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 площею 17.9040 га була надана у постійне користування ДЗ Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П.Чкалова для експлуатації та обслуговування будівель та споруд санаторію. На підставі цього рішення було видано Державний акт серії I-ОД №001831 від 30.08.2002 року.

10.07.2008 року рішенням Одеської міської ради було вилучено з постійного користування санаторію земельну ділянку площею 0.300 га, внаслідок чого у постійному користуванні ДЗ Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім.В.П.Чкалова залишилось 15.9043 га.

Згідно відомостей з Державного земельного кадастру земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 є державної форми власності.

Відповідно до нотаріально посвідчених договорів дарування від 06.06.2020 року та витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 є власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що розташований на земельній ділянці площею 3000 кв.м (а.с.121 т.1)

Предметом дарування у цих договорах є відповідні частки житлового будинку літ. А, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 без вказівки на перехід права користування земельної ділянки, на якій він розташований; дані щодо цільового призначення земельної ділянки, на якій розташований будинок, її кадастровий номер та документів, які б підтверджували належність прав на земельну ділянку дарувальника нерухомого майна у вказаних договорах дарування також відсутні.

Судовим розглядом також встановлено, що після набуття права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 із заявою щодо передачі їм земельної ділянки площею

3000,00 кв.м., та про складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, не зверталися, роботи з встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із закріпленням їх межовими знаками не виконувалися, акт приймання-передачі межових знаків на зберігання позивачам не складався та ними не підписувався, на момент набуття позивачами права власності на житловий будинок земельна ділянка за його місцезнаходженням знаходилась у постійному користуванні ДЗ "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій" на підставі Державного акту серія I-ОД №001831 від 30.08.2002 року.

Відомостей про те, що земельна ділянка площею 3000,00 кв.м на відповідному праві належала дарувальнику житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 матеріали справи не містять, не надано таких відомостей і в ході судового розгляду справи.

Отже будь-яке право на земельну ділянку (власності, користування, оренди) на якій розташований житловий будинок набутий позивачами за договорами дарування не зареєстровано.

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За приписамист.120Земельного КодексуУкраїни вредакції начас набуттяпозивачами прававласності нанерухоме майно,у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками або користувачами земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Відповідно до п.6 ст.120 ЗК України в редакції, чинній на момент набуття позивачами права власності на об`єкт нерухомості, у разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

Згідно з частиною першою статті 116ЗК України у редакції на 06.06.2020р. громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (ч.5 ст.116 ЗК України)

З січня 2002 року відповідно до ст.125 Земельного Кодексу України право власності або право користування земельною ділянкою виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з травня 2009 року право власності або право користування земельною ділянкою виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьомув матеріалахсправи відсутнідокази напідтвердження того,що позивачампередавалась увласність чиу користуванняземельна ділянка3000кв.м.,та,що їїрозмір,конфігурація імежі встановлювалисяна місцевості.Не містятьматеріали справиі доказівтого,що наспірну земельну ділянку у попереднього власника нерухомого майна було зареєстровано будь-яке право.

Таким чином з набуттям позивачами права власності на відповідні частки житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право користування (власності, оренди) на спірну земельну ділянку так як дарувальник на момент укладення договору дарування не мав будь-яких зареєстрованих прав на цю земельну ділянку.

За таких обставин суд першоїінстанції врахувавшифактичні обставинисправи,вимоги закону,зважив навідсутність доказівреєстрації правна спірнуземельну ділянку(3000кві.м),як упопереднього власникаоб`єктунерухомості,так іпозивачів дійшовобґрунтованого висновку,що правопозивачів накористування земельноюділянкою оскаржуванимрозпорядженням непорушено,оскільки нимине втраченоправо оформленнясвоїх правна земельнуділянку,на якійрозташовано будівлю,яка належитьїм направі власності.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями76-81,89 ЦПК України,правильно встановивобставини справи,внаслідок чогоухвалив законней обґрунтованесудове рішення,яке відповідаєвимогам матеріальногота процесуальногоправа.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, нових фактів чи засобів доказування не містять, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в повному обсязі.

При цьому апеляційний суд зазначає, що оскаржуване рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, а також звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З підстав вищевказаного, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Повний текст постанови складено 03.02.2023 року.

Керуючись ст.374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Голоцвана Євгена Олександровича, який діє від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий Л.В. Базіль

Судді: Л.П. Воронцова

О.М. Полікарпова