Постанова

від 24.01.2023 по справі 904/9611/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/9611/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Краснова Є. В. Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022 (колегія суддів: Мороз В. Ф. - головуючий, Чередко А. Є., Коваль Л. А.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 (суддя Бєлік В. Г.) у справі

за позовом Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради

до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального закладу Любимівської сільської ради "Господар",

про визнання недійсними рішень Любимівської сільської ради від 15.04.2021 № 284-7/VIII та від 15.04.2021 № 285-7/VIII,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2021 року Комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради (далі - КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат") звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - Любимівська сільська рада), в якій просив суд визнати недійсним рішення Любимівської сільської ради від 15.04.2021 № 284-7/VIII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" та визнати недійсним рішення Любимівської сільської ради від 15.04.2021 № 285-7/VIII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Любимівська сільська рада, прийнявши оспорювані в цій справі рішення про передачу в постійне користування земельних ділянок третій особі, на думку позивача, порушила його право володіння і користування земельною ділянкою, передбачене статтею 92 Земельного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022 у справі № 904/9611/21, відмовлено у повному обсязі в задоволенні позовних вимог КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" до Любимівської сільської ради про визнання недійсними рішень відповідача.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що правовстановлюючий документ - Державний акт від 06.03.1998 р. ІІ-ДП №007739, на підставі якого КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" на праві постійного користування належала земельна ділянка площею 176,800 гектарів, було визнано таким, що втратив чинність на підставі розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки", яке було чинним у період з 09.07.2015 по 21.04.2021, тому у позивача було відсутнє право постійного користування землею у вказаний період.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 у справі № 904/9611/21, до Верховного Суду звернувся КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат", звертаючись з касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 125 Земельного кодексу України у правовідносинах щодо порядку надання земельних ділянок третій особі, коли такі земельні ділянки є спірними, і власнику землі як учаснику судової справи про це відомо.

3.4. 12.01.2023 Верховним Судом зареєстровано відзив Любимівської сільської ради на касаційну скаргу КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат", поданий 11.01.2023 в електронній формі. Оскільки відзив поданий з порушенням строку (на 1 день), який було встановлено Верховним Судом, Любимівська сільська рада просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу. Верховний Суд, розглянувши зазначене клопотання, дійшов висновку про наявність підстав для поновлення строку для подання відзиву на касаційну скаргу. Отже, доводи, які викладені у відзиві Любимівської сільської ради на касаційну скаргу КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат", враховуються Верховним Судом під час розгляду цієї справи.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до Державного акта від 06.03.1998 серії ІІ-ДП № 007739 КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" на праві постійного користування належала земельна ділянка площею 176,800 га.

4.2. Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 за № 1750-р "Про вилучення з постійного користування Дніпропетровського будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельної ділянки площею 20,0 га та передання у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради" було вилучено 20,0 га землі та передано у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради.

Вилученій земельній ділянці площею 20,0 га було присвоєно кадастровий номер № 1221484000:02:010:0009.

4.3. Господарські суди також установили, що розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" земельну ділянку площею 176,800 га було вилучено у позивача, а Державний акт на право постійного користування від 06.03.1998 серії ІІ-ДП № 007739 визнано таким, що втратив чинність.

4.4. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області) від 03.11.2016 №4-7551/15-16-СГ з постійного користування позивача було вилучено земельну ділянку площею 148,7251 га та передано в постійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Золотий Колос".

Вилученій земельній ділянці площею 148,7251 га було присвоєно кадастровий номер № 1221484000:02:006:0002.

4.5. У подальшому ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, після численних скарг позивача до Держгеокадастру України та керівництва країни та області скасувало наказ від 03.11.2016 № 4-7551/15-16-СГ.

4.6. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 26.08.2020 Господарським судом Дніпропетровської області у справі № 804/7822/16 було прийнято рішення про визнання недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування". Це рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

4.7. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 904/10714/16, визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" (рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 набрало законної сили 21.04.2021).

4.8. 27.09.2018 ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області видало наказ № 4-3771/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну".

4.9. Суди зазначили, що всі землі сільськогосподарського призначення державної форми власності на території області перейшли у комунальну власність територіальних громад, у тому числі й земельні ділянки позивача перейшли у власність територіальної громади Любимівської сільської ради.

4.10. Суди також установили, що під час реєстрації за Любимівською сільською радою права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про будь-які зареєстровані речові права на земельні ділянки площею 148,7251 га та площею 20,0 га, в тому числі не було записів про наявність права постійного користування такими земельними ділянками за КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат".

4.11. Водночас на початку 2021 року Комунальне підприємство "Господар" Любимівської сільської ради (далі - КП "Господар") звернулося до Любимівської сільської ради з клопотанням про передачу у постійне користування земельних ділянок: кадастровий номер 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га, та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009, загального площею 20,0000 га.

4.12. Суди зазначили, що на час звернення КП "Господар" з клопотанням про передачу у постійне користування земельних ділянок комунальної власності Любимівської сільської ради: кадастровий номер 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га, та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009, загальною площею 20,0000 га, згідно з даними з Державного земельного кадастру інформація про будь-які речові права на зазначені земельні ділянки була відсутня, що також підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

4.13. Рішеннями 6 сесії VIII скликання № 210/1-6/VIII та № 210/2-6/VIII від 15.03.2021 Любимівської сільської ради КП "Господар" надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок: кадастровий номер 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га, та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009, загальною площею 20,0000 га, з метою їх подальшої передачі у постійне користування.

4.14. Господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що в подальшому рішеннями 7 сесії VIII скликання № 284-7/VIII та № 285-7/VIII 15.04.2021 Любимівської сільської ради затверджено розроблену технічну документацію та передано земельні ділянки в постійне користування КП "Господар"

4.15. Станом на 20.04.2021 право постійного користування земельними ділянками зареєстровано за КП "Господар" Любимівської сільської ради.

4.16. Позивач, вважаючи порушеними свої права щодо користування земельною ділянкою, звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Любимівської сільської ради про визнання недійсними рішень Любимівської сільської ради від 15.04.2021 № 284-7/VIII та від 15.04.2021 № 285-7/VIII.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2022 у справі № 904/9611/21 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.01.2023 № 29.3-02/180 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 904/9611/21 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2023 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Чумак Ю. Я.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга повинна бути частково задоволена з огляду на таке.

5.3. Предметом позову в цій справі є вимоги КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" до Любимівської сільської ради про визнання недійсними рішень Любимівської сільської ради від 15.04.2021 № 284-7/VIII та від 15.04.2021 № 285-7/VIII.

5.4. Підставою позовних вимог, на думку КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат", є те, що Любимівська сільська рада, прийнявши оспорювані в цій справі рішення про передачу в постійне користування земельних ділянок третій особі, порушила право позивача на володіння і користування земельними ділянками.

5.5. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.6. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.7. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що правовстановлюючий документ - Державний акт від 06.03.1998 серії ІІ-ДП № 007739, на підставі якого КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" на праві постійного користування належала земельна ділянка, площею 176,800 га, було визнано таким, що втратив чинність на підставі розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки", яке було чинним у період з 09.07.2015 по 21.04.2021; у позивача були відсутні відповідні права у цей період. Таким чином, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що у період з 09.07.2015 по 21.04.2021 позивач не мав права постійного користування спірною земельною ділянкою.

5.8. КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" не погоджується із такими висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат", звертаючись з касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.9. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України

5.10. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 125 Земельного кодексу України у правовідносинах щодо порядку надання земельних ділянок третій особі, коли такі земельні ділянки є спірними і власнику землі як учаснику судової справи про це відомо.

5.11. Розглянувши доводи скаржника з урахуванням обставин, установлених судами попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.12. Згідно з частиною 1 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

5.13. Частиною 1 статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

5.14. Верховний Суд зазначає, що аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" свідчить про те, що органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин. Зокрема, пункт 34 частини 1 статті 26 зазначеного Закону встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

5.15. Також відповідно до пунктів "а"-"г" статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

5.16. Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

5.17. Відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

5.18. За змістом статті 122 Земельного кодексу України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

5.19. Отже, прийняття органом місцевого самоврядування акта індивідуальної дії породжує виникнення правовідносин, що пов`язані із реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Отже, рішення органу місцевого самоврядування є підставою для виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

5.20. У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

5.21. Положеннями статей 152, 155 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

5.22. Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Подібний спосіб захисту передбачений пунктом "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України.

5.23. Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.24. Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

5.25. Отже, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19.

5.26. Верховний Суд зазначає, що Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.

5.27. Статтею 125 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 цього кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

5.28. Водночас частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1991 (в редакції, чинній на час видачі позивачу Державного акта) передбачалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

5.29. Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

5.30 У частині 3 статті 3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

5.31. Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" ЗК України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

5.32. Поряд з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень ЗК України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005. Так, Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

5.33. Подібні висновки щодо застосування правових норм, що регулюють відносини постійного користування землею, сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.12.2022 у cправі № 903/822/21 (за позовом Дочірнього підприємства "Рибгосп" Цумань" до Цуманської селищної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Цумань-Риба" про визнання протиправним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсними договорів оренди землі), які колегія суддів вважає за необхідне застосувати при вирішенні цієї справи на підставі частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.34. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Згідно з пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

5.35. У зв`язку із викладеним, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у cправі № 903/822/21, від 26.09.2019 у справі № 924/1114/18, від 22.05.2019 у справі №914/1104/18.

5.36. Водночас скаржник наголошує на тому, що висновок судів про відсутність у позивача у період з 09.07.2015 по 21.04.2021 права постійного користування спірною земельною ділянкою спростовується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме про реєстрацію іншого речового права від 23.03.2017 № 83267623 та від 23.03.2017 № 83192968, відповідно до яких позивач вважався постійним користувачем спірних земельних ділянок. Разом з тим, ураховуючи межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд позбавлений можливості перевірити такі доводи касаційної скарги.

5.37. Колегія суддів зауважує, що під час визначення наявності або відсутності права постійного користування землею, за захистом якого позивач звертається, передчасним є висновок щодо відсутності порушеного права без всебічного дослідження доказів та з`ясування усіх обставин справи, адже відсутність права постійного користування може бути встановлена доказами, які б підтверджували, що таке право було припинено з дотриманням вимог земельного законодавства, в порядку та на підставах, передбачених Земельним Кодексом України.

5.38. З урахуванням викладеного Верховний Суд констатує, що господарські суди попередніх інстанцій помилково не надали належної оцінки судовим рішенням, а саме рішенню Господарського суду Дніпропетровської області від 26.08.2020 у справі № 804/7822/16, яким визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування", та рішенню Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 у справі № 904/10714/16, залишеному без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2021, яким визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки", не дослідили наявні докази у справі, та дійшли передчасного висновку, що в період з 09.07.2015 по 21.04.2021 позивач не мав права постійного користування спірною земельною ділянкою.

5.39. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, є обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

5.40. З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду та відповідних положень матеріального і процесуального законодавства колегія суддів вважає, що касаційну скаргу КЗ "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" належить задовольнити частково, судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - скасувати, а справу - передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При цьому під час нового розгляду справи місцевому господарському необхідно розглянути цю справу по суті позовних вимог з урахуванням правових висновків, які взяті до уваги Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

6.3. Пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України установлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.4. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у цій справі слід скасувати, оскільки вони ухвалені з порушенням норм права, а справу № 904/9611/21 передати на новий розгляд до місцевого господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

7. Судові витрати

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 31.10.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 у справі № 904/9611/21 скасувати, справу № 904/9611/21 передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Є. В. Краснов

Ю. Я. Чумак